« Політ над гніздом зозулі »
Існують вистави, які приносять естетичне задоволення від перегляду цікавого і романтичного сюжету, інші від яскравих та неординарних декорацій, ще інші від вирішення ролі того чи іншого героя на сцені. Проте існує ще один різновид вистав – які змушують нас задуматися над собою, суспільством та життям в цілому. Саме над створенням такої психологічної вистави “Політ над гніздом зозулі” за романом Кена Кізі працюють актори театру під керівництвом львівського режисера Вадима Сікорського.
На сцені — маленька модель зовнішнього світу, в якому усі пацієнти не живуть, а просто існують. Проте одного дня з’являється Макмерфі і налагоджене життя лікарняного колективу й пацієнтів йде шкереберть. Відтак глядачі спостерігатимуть два конфлікти: з одного боку одвічний, конфлікт людини і суспільства, з іншого – зображення хиткої та нестабільної сутності людського “я” і шляхи її подолання. Саме розвиток конфлікту у конфлікті впродовж усієї вистави змусить глядача ставити запитання й шукати на них відповіді: “Психлікарня – модель сучасного суспільства у мініатюрі, чи наше суспільство – велика психлікарня?”
Ми переконані, що буде над чим замислитись. А глядач прийде, подивиться й зробить свої висновки…
Творчу діяльність розпочав у Полтавському музично-драматичному театрі після навчання у театральній студії при Національному академічному театрі ім. І.Франка (артист драматичного театру) 1973р. Згодом довгі роки служив у Черкаському академічному музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка.
З 2007 р. — актор драми Вінницького театру. Наділений широким творчим діапазоном.
Образи, створені Анатолієм Олексійовичем, щирі, наділені глибоко психологічними природними характерами.
Випускник Вінницького училища культури і мистецтв ім. М.Леонтовича (2005р.) та Київського національного університету культури і мистецтв (режисерський факультет).
Служить у Вінницькому Академічному музично-драматичному театрі ім. М. Садовського з 2005р.
Прийшла до театру після закінчення Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого у 1981 році. Із невеликою перервою (актриса Донецького російського театру юного глядача) служить у театрі понад 30 років. За цей час зіграла понад 80 ролей у драматичних та музичних виставах, переважна більшість яких головні.
Талановита, музично обдарована, емоційна, з гарними сценічними даними. Працелюбна, віддана акторській професії.
Лауреат Республіканського конкурсу читців ім. Т. Г. Шевченка (1989 р.).
Удостоєна Подільської літературно-мистецької премії «Кришталева вишня» за 2006рік.
Лауреат премії НСТДУ ім. М.К.Садовського.
Грає у Вінницькому драмтеатрі.
Кращі ролі – Ярисі в спектаклі «Кохання в стилі бароко» і Зіни в спектаклі «А я?».
Зазвичай Олені Пархоменко дають характерні ролі, часто комедійні.
Знімається Олена Пархоменко і в кіно.
Під час зйомок в фільмах вона працювала пліч-о-пліч з багатьма знаменитими акторами – приміром, з Богданом Ступкою.
У фатальні ролі актриса не вірить, хоча каже, що далеко не всі актори ляжуть в труну, коли це потрібно за сценарієм.
Випускник Вінницького училища культури і мистецтв ім. М.Леонтовича (2005р.).
Зіграв у виставах «Осіння мелодія» (Сєва), «Шалений день, або Одруження Фігаро» (Керубіно), «Хелемські мудреці» (Хойзек), «Маруся Чурай» (Гриць), «Лісова пісня» (Лукаш), «Так виходять в люди» (Глумов), «Політ над гніздом зозулі» (Біллі), «У неділю рано зілля копала…» (Гриць).
Перша режисерська (дипломна) робота – комедія Мольєра «Лікар мимоволі».
Артист драми з 2004 р. в Вінницькому обласному українському Академічному музично-драматичному театрі ім. М. К. Садовського.
Випускник Вінницького училища культури і мистецтв ім. М.Леонтовича та режисерського факультету Київського національного університету театру, кіно та телебачення ім. І.Карпенка-Карого.
З 1988 року актор Вінницького музично-драматичного театру.
Яскравий актор у комедійних ролях, серед яких недалекий Стецько («Сватання на Гончарівці»), кумедний Онисим («Кохання в стилі бароко»), Голова («Майська ніч»), хитрий Земляніка («Ревізор»), замудрий Реб Зусе («Хелемські мудреці»), закоханий Джордж («Bon appétit, або Гарнір по-французьки»), поважний Шпак («Шельменко-денщик»), заклопотаний Транквіллі («Рисове зерно»), самозакоханий Гість («Народний Малахій»).
Навіть у драматичних виставах, створені ним образи мають іронічне забарвлення, зокрема «Політ над гніздом зозулі» (Чезвік), «Ідіот» (Птіцин),»Біла ворона» (Герцог Бургунський). Його Дончук у драмі «У неділю рано зілля копала…» по-особливому зворушливий.
Випускниця Вінницького училища культури і мистецтв ім. М. Леонтовича (2001р.) та акторського факультету Рівненського державного гуманітарного університету (2008р.).
Ведуча міських та обласних мистецьких заходів.
Лауреат Всеукраїнського конкурсу професійних читців ім. Л. Українки (2010 р.).
2010 р. — Подільська літературно-мистецька премія «Кришталева вишня». 2017 — заслужена артистка України.
Стаціонарний український театр з’явився у 1920 році під керівництвом Гната Юри. Амвросій Бучма, Олексій Ватуля, Володимир Сокирко, Феодосія Барвінська починали свій творчий злет саме на сцені Вінницького театру, який у 1923 р. переїхав до Харкова, а згодом до Києва, де отримав постійну прописку. Йдеться про Національний академічний театр ім.І.Франка, який з гордістю говорить про свою колиску - вінницьку сцену. Серед документів можна побачити листи - клопотання про створення власного стаціонарного театру, кількість яких усе збільшувалась...
У 1940 році постановою Раднаркому України Вінницький театр опери та балету реорганізували на український обласний музично-драматичний театр, початок якого виявився надзвичайно продуктивним.
У роки Другої світової війни театр продовжував своє функціонування. Під час звільнення міста ( у березні 1944 р.) від німецько-фашистських загарбників приміщення Вінницького театру було серйозно пошкоджене. На реставрацію, здійснену за проектом архітектора Д.Чорновола, знадобилось 4 роки. Трупа ж своє служіння продовжувала у колишньому клубі промкооперації. І вже наприкінці квітня 1944 тут було показано невмирущу “Наталку Полтавку”.
Наказом Комітету у справах мистецтв при Раднаркомі України від 13 листопада 1948 року Ізмаїльський музично-драматичний театр було об’єднано з Вінницьким. Федір Верещагін очолив заново сформовану трупу. Новий театральний сезон розпочався у відродженому приміщенні виставою "Інтервенція" 6 листопада 1948р. Розпочалась нова ера театру.
З 1986 р. театр очолює народний артист України Віталій Селезньов, учень і послідовник Ф.Г.Верещагіна. 2004 - театр отримує статус "академічний"
Головний режисер - народна артистка України Таїса Славінська. Сьогодні ми говоримо про створення театру, який має багату історію й немало загадок... Звичайно, є над чим замислитись, а, можливо, й переосмислити якісь події та дати. Але беззаперечним є вірне служіння мистецтву й людям (хай комусь це не здається занадто помпезним!) колективу садівчан, який впевнено продовжує творити історію Вінницького театру, відповідно й історію театру України… Й завжди радо стрічає Свого глядача...
« Політ над гніздом зозулі »
