З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Покоління Пепсі
Покоління Пепсі
Покоління Пепсі

« Покоління Пепсі »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Ти не потрапив в епоху? тебе проковтнула і виплюнула риба?

друг пропонує зняти порно з національною тематикою? спалив своїх родичів і не шкодуєш про це?

хочеш знімати зоряні війни, а натомість знімаєш трупи, виловлені у Харківських річках?

у тебе є письменник, що вбив у тобі любов до літератури?

теж вчиш італійську заради помсти? теж відвідуєш вечори пам'яті кентаврів? Тоді тобі до нас.

Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.0
4.5
5.5
6.0

Отже, уявімо: 2049 рік. Світ змінився. Світом править Система, що карає усіх, хто не слідує правилам. Люди – нікчемні. Роботи – кращі. Десь, чагарниками і лісами ховаються колишні фермери та офіціанти, а поштарка доживає віку у старій закинутій однушці без вікон на ДВРЗ. В який момент людство переступило власну ланку розвитку і люди стали непотрібними? Чи готові ми впустити в свій світ машини, що будуть вирішувати за нас? Німецько-український проєкт «Поки що люди» від Інституту дослідження театру «Шостий поверх», Дикого театру і гамбургського театру Playstation вивчає досвід двох країн, які впроваджують автоматизовані і роботизовані системи замість людського ресурсу. Чи дійсно може робот бути кращим за людину, куди мають подіти себе люди, чиї професії – помирають? Проєкт відбувається за підтримки партнерської програми «Культура для змін» Українського культурного фонду та програми «MEET UP! Німецько-українські зустрічі молоді» Фонду «Пам‘ять, відповідальність та майбутнє» (EVZ). Українська пост реальність зустрічається з німецькою. Проєкт створений на основі десятків вербатімів з людьми різних професій (офіціанти, кондуктори, працівники секс-шопів і ритуальних агенств, фермери, касири, оператори кол-центрів) двох різних країн.

5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.0
4.4
5.8
5.2

Володя, Ігор, Інга і Валерія. Хтось відсвяткує День народження. Хтось навчиться палити. Хтось дізнається головну таємницю. Хтось буде говорити про Гипербореїв. До речі, знаєте, хто це? Дивіться нижче. Хтось розповість про зраду. Хтось, мінімум, тричі отримає по обличчю. Хтось вивчить 13 перших правил баскетболу, сформульованих Джеймсом Нейсмітом. Хтось буде цілуватися. Хтось буде танцювати. Хтось кине торт на підлогу. Хтось буде сміятися до сліз. Хтось скаже останні слова. Хтось загине. Ми всі носимо маски. Ми щасливі в момент найсильнішого горя. Ця вистава створена за п’єсою відомого білоруського драматурга Дмитра Богославського “13 перших правил баскетболу, що сформовані Джеймсом Нейсмітом”, яка була написана у 2018 році. Для Стаса Жиркова це вже третя п’єса Богославського, із якою він працює (за матеріалом Дмитра режисером вже поставлені вистави “Любов людей” та “Тату, ти мене любив?”). Хто такі гипербореї? Це народ однойменної легендарної країни, про яку ми дізнаємося з Давньогрецької міфології. Це, рахуйте, та сама Атлантида, чі то острів, чи то материк, що затонув і всі запитуються, де саме. Варіантів безліч – від Гренландії до (увага!) України. На користь української версії виступають наступні факти: «Гіперборея» фактично перекладається, як «за Бореєм», стародавні греки вважали місцем перебування Борея древню Фракію, Гугл вам в поміч. Власне, за Фракією і знаходиться територія сучасної України. В Гіпербореї люди живуть тисячу років, всі багаті і ні в чому не знають нестачі. Смерть там настає не від старості і хвороб, а від пересичення благами життя. В цій щасливій країні живуть суперлюди. Цікаво, а що вони відчувають? Чи ця опція доступна лише простим, звичайним, які взагалі не супер і у яких завжди щось болить та стається. Може нам на хвилинку зробити це – повірити в красиву, глибоку, сильну історію? Треба спробувати.

Поїхати не можна залишитися
« Поїхати не можна залишитися » Історія одного рішення
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
5.0
5.0

Ця історія про Максима. Максима легко впізнати в одному з ваших знайомих – випускник з юридичною освітою, без роботи за фахом та стабільного заробітку. І Макс ніби все зробив як має бути – отримав престижну професію, має власну квартиру в Києві та дівчину Лєну. Проте, в Києві йому живеться не так як мріялось – диплом юриста виявився не потрібним, а гроші на весілля треба десь шукати. Макс прагне більшого і, за рекомендацією знайомого, вирішує їхати до Польщі на заробітки. Але що чекатиме його там – казочка про кар’єрний зріст та щасливу сім’ю, чи сувора реальність з усіма форс-мажорами? Добре там, де нас нема. За статистикою близько 4-х мільйонів українців працюють за кордоном. Чому так стається? Ніби все добре, ніби і земля і руки-ноги є, і голова на плечах, але все одно нам не вдається влаштувати своє життя в рідній країні. Через інтернет, соціальні мережі, завдячуючи яким ми практично розучилися спілкуватись вживу, ми бачимо як добре десь там. Здається, що за кордоном все легко, там на кожного чекає справжнє щастя, великі можливості. Наша реальність ввижається сірою, поганою – тож хочеться втекти в красиву закордонну картинку, де все буде добре, або ж.. все-таки лишитись і спробувати владнати все тут. «Поїхати не можна залишитися» – де має стояти кома? Кожен обиратиме для себе.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

«Я здригаюся від кожного звуку. Боюся й усвідомлюю свій страх. Здається, що усі здогадуються, підозрюють. Наркоманка... страшне, далеке колись від мене слово... наркоманка... Тепер я ототожнюю себе з цим словом. Я зневажала їх, боялася. Прокажені душею. До них немає співчуття. Немає жалю. Я — це вони?! Як страшно, як незрозуміло. Я — наркоманка?! Ніхто не подивиться зі співчуттям. Лише з презирством будуть дивитись на мене тепер люди.»  Як приходять до наркотиків? Які є шляхи і мотиви? Чому не спиняються, знаючи про їх вплив, навіть про загрозу смерті? Кому це вигідно? І чому в Україні після шуму кінця 80-х - початку 90-х ця тема відійшла на задвірки, майже зникли організації з протидії поширенню наркоманії?  Ми вважаємо, що ці питання варто ставити знов і знов - вже хоча б для того, щоб змусити замислитись бодай невелику частку тих, хто вважає, що «в житті треба спробувати все» та «в кого сильна воля - той не стане залежним». Замислитись – і не зробити фатальний крок, за яким немає повернення до повноцінного життя. Стівен Тайлер, вокліст «Aerosmith»: «Спершу це був чудовий засіб. Але все, що наркотик дає тобі, він починає забирати назад. Незабаром все, про що ти мрієш – це наркотик. Ти полізеш у пекло, щоб дістати його. Це вбиває тебе, але тобі байдуже». Мік Джаґґер, вокаліст «The Rolling Stones»: «Кожен, хто приймає героїн, думає про героїн більше, аніж про щось інше. Ти намагаєшся привести все в рух, але наркотик виходить на перше місце». Ерік Клептон, рок-музикант, гітарист: «Це як примара. Частина мого характеру прагне довести щось до межі. Добре, якщо ця примара переплавляється у творчість, але вона намагається бути також руйнівною як у фізичному, так і у духовному сенсі». Стівен Тайлер, вокліст «Aerosmith»: «Це називається ейфорійним пригадуванням. Його викарбувано в моїх клітинах. Ти завжди будеш згадувати про це. Воно намагається повторитися, і ти ніколи не зможеш сказати: «Все, я зав’язав». 

Сучасна німецька п’єса. Пристрасні закони офісного життя, мікс емоцій, почуттів, еротичних бажань та нездійсненних мрій. Щоб вижити, треба залишитися людиною. Сенс життя - підйом на наступний поверх корпорації, найсміливіші плани - переведення у закордонний філіал, творчість – плагіат, дозвілля – перегляд порно чи велотренажер. Як тут пізнати просте людське щастя? 6 героїв п’єси «Push Up 1-3» у виконанні акторів театру «Колесо» - люди, в яких є багато і нема нічого. Гроші, успіх, статус виглядають примарними, коли зсередини кожен – спустошений. Життя з фальшивими цінностями обмежене мільйонами умовностей і постійні бої на рингу…

Відгуки
Оксана

Я не знала, что ждать от спекталя. Я сама родилась в 90-х и мне было интересно вспомнить те времена. Что такое 90 ? Это реклама Перси, музика Майкл Джексон, бизнесмены в малиновых пиджаках, поиск лутшей жизни и надежда на светлое будущее. Спектакль складывается с истории поколения, нам показывают их детство, детские мечты, детские надежды, чего они добились в жизни и какой итого. Все истории это смесь воспоминаний приятный и не очень, воспоминания ,которые греют душа и таких о которых хочешь забить. В первом акт актёра то смешать , то в ганяют в депрессию. Их воспоминание появляються перед ними в виде видео ряда. Это помогает больше понятно самого героя. Все они хотят хорошей жизни, они питаются выбрать. Меня немного сбылось с толку видео ряд и картинка , которая транслировалась по телевизорам, они сначала были не связаны между собой, но в итоге приводили к одному знаменателю. Весь спектакль на сцене , то появляется то исчезает боги Келли. Вона согласно Индуизма уничтожает все зло и демонов , которые живут на земле. Героям постановки она помогает избавиться от их демонов. Во втором акте мы можем наблюдать как она сидит на холодильнике пьёт пепси и наблюдает за собрание анонимных алкоголиков. Второй акт показ поколения , которое все такие смогло уехать со страны в надежде на светлое будущее . Они взяли свои мечты и планы, сложили чемодани и покинули родную землю. Они верят, надеяться ,что там их ждёт светлое будущее, он те годы которые они тратят на чужой земле помещаются в небольшую пачку денег. Огорчение об не реализованости , не нужности и тут и тут .... ганяют грусть. А выступления аквариумного театра ещё больше раскрывает эту проблему , которая актуальна и в наше время. Стихи поетов, которые читаються на сцене обращаться уже к зрителям. Они заставляют задуматься над ситуацией в стране , над нашем будешь, что мы оставим нашим детям. Но лучек света, лучек светло будущего все таки пробивает тьму и дарит надежду. Мне понравилось, было весело,звучало очень много хитов с 90 под которые было очень сложно просто спокойно сидеть, хотелось танцевать. Представление подарило хорошое настроение, после него хотелось сходить на дискотеку 90. Помещение очень просторное есть гардероб, они для зрителей которые не хотят стоя в очереди по всему периметру разместили вешалки на которых можно оставить свою одежду.

Яна Я.

Відчуття ніби тебе спеціально повертають в трешові дев'яності роки, з їх модою, музикою, манерою поведінки. Тому одразу виникає відчуття супротиву. Завдяки акторам та жартам починаєш трохи легше сприймати те, що відбувається на сцені. Все дійство доповнене відеорядом із своїм смисловим навантаженням. Та веселі й енергійні моменти чергуються із ліричними сумними, що збиває весь настрій вистави. Впринципі вся вистава це колаж з історій зовсім рідних людей, і єдине, що їх об'єднує, то це спогади із сумним закінченням, які хочеться змінити на краще. Тому в підсумку вистава більше сумна ніж весела, а дух покоління постійно ходить десь поряд, і нависає немов хмара. Це - вистава про людей, які прагнуть чогось кращого. І в мріях вони досягли поліпшення, але в реальності все призводить до "гуманітарної катастрофи". Окремі сцени перемішані з поезією, під веселі співи про алкоголізм та думками про високе. Трохи схоже на салат, поєднали зовсім різні елементи, але вийшло нічого так, для різноманіття можна і подивитись. Актори швидко перевтілювалися від маленького хлопчика до досвідченого алкоголіка, та змінювали смуток на жарти. Цьому акторському складу все під силу, вони з легкістю передають кожну емоцію. Кожна історія у виставі, вона як окрема вистава, немає відчуття цілісності. Тому важко оцінити виставу цілком. Були окремі сюжети, яки запам'яталися, але не вистава в цілому.

Ксения

"Поколение Пепси" запомнится оригинальной подачей историй героев, режиссерскими экспериментами, я бы отметила, что спектакль многослойный, неожиданный, много отсылок к 90-тым годам. Т.к. я сама из поколения Пепси, спектакль будоражит твои личные воспоминания и ты невольно им улыбаешься. В спектакле звучат стихи Сергея Жадана, поэтому рекомендую поклонникам его творчества. Актерам удалось передать образы. Советую тем кому нравится творчество Жадана или относитесь к поколению Пепси. Мне нравится помещение театра своей домашностью. Уютный театр.

Ольга

На виставі ,, Покоління Пепсі‘‘ нудьгувати не має часу, тільки встигаєш дивуватися задумки режисера. Одночасно бачиш актора на сцені та на екрані і вони між собою діють, розмови героїв з диктором телевізора, танці на любий смак, акваріумний театр та дещо. Під час вистави нашому слуху представлені чудові вірші Сергія Жадана, які зворушливо декламують актори. Юмор та неприкрыта правда весь час переплітаються в виставі. Мрії та сподівання, які розбиваються в щен, але життя триває і треба якось з цім жити. Нецензурна лексика у виставі на мій погляд була непотрібна.