« Покоління Пепсі »

Я не знала, что ждать от спекталя. Я сама родилась в 90-х и мне было интересно вспомнить те времена. Что такое 90 ? Это реклама Перси, музика Майкл Джексон, бизнесмены в малиновых пиджаках, поиск лутшей жизни и надежда на светлое будущее. Спектакль складывается с истории поколения, нам показывают их детство, детские мечты, детские надежды, чего они добились в жизни и какой итого. Все истории это смесь воспоминаний приятный и не очень, воспоминания ,которые греют душа и таких о которых хочешь забить. В первом акт актёра то смешать , то в ганяют в депрессию. Их воспоминание появляються перед ними в виде видео ряда. Это помогает больше понятно самого героя. Все они хотят хорошей жизни, они питаются выбрать. Меня немного сбылось с толку видео ряд и картинка , которая транслировалась по телевизорам, они сначала были не связаны между собой, но в итоге приводили к одному знаменателю. Весь спектакль на сцене , то появляется то исчезает боги Келли. Вона согласно Индуизма уничтожает все зло и демонов , которые живут на земле. Героям постановки она помогает избавиться от их демонов. Во втором акте мы можем наблюдать как она сидит на холодильнике пьёт пепси и наблюдает за собрание анонимных алкоголиков. Второй акт показ поколения , которое все такие смогло уехать со страны в надежде на светлое будущее . Они взяли свои мечты и планы, сложили чемодани и покинули родную землю. Они верят, надеяться ,что там их ждёт светлое будущее, он те годы которые они тратят на чужой земле помещаются в небольшую пачку денег. Огорчение об не реализованости , не нужности и тут и тут .... ганяют грусть. А выступления аквариумного театра ещё больше раскрывает эту проблему , которая актуальна и в наше время. Стихи поетов, которые читаються на сцене обращаться уже к зрителям. Они заставляют задуматься над ситуацией в стране , над нашем будешь, что мы оставим нашим детям. Но лучек света, лучек светло будущего все таки пробивает тьму и дарит надежду. Мне понравилось, было весело,звучало очень много хитов с 90 под которые было очень сложно просто спокойно сидеть, хотелось танцевать. Представление подарило хорошое настроение, после него хотелось сходить на дискотеку 90. Помещение очень просторное есть гардероб, они для зрителей которые не хотят стоя в очереди по всему периметру разместили вешалки на которых можно оставить свою одежду.

Відчуття ніби тебе спеціально повертають в трешові дев'яності роки, з їх модою, музикою, манерою поведінки. Тому одразу виникає відчуття супротиву. Завдяки акторам та жартам починаєш трохи легше сприймати те, що відбувається на сцені. Все дійство доповнене відеорядом із своїм смисловим навантаженням. Та веселі й енергійні моменти чергуються із ліричними сумними, що збиває весь настрій вистави. Впринципі вся вистава це колаж з історій зовсім рідних людей, і єдине, що їх об'єднує, то це спогади із сумним закінченням, які хочеться змінити на краще. Тому в підсумку вистава більше сумна ніж весела, а дух покоління постійно ходить десь поряд, і нависає немов хмара. Це - вистава про людей, які прагнуть чогось кращого. І в мріях вони досягли поліпшення, але в реальності все призводить до "гуманітарної катастрофи". Окремі сцени перемішані з поезією, під веселі співи про алкоголізм та думками про високе. Трохи схоже на салат, поєднали зовсім різні елементи, але вийшло нічого так, для різноманіття можна і подивитись. Актори швидко перевтілювалися від маленького хлопчика до досвідченого алкоголіка, та змінювали смуток на жарти. Цьому акторському складу все під силу, вони з легкістю передають кожну емоцію. Кожна історія у виставі, вона як окрема вистава, немає відчуття цілісності. Тому важко оцінити виставу цілком. Були окремі сюжети, яки запам'яталися, але не вистава в цілому.

"Поколение Пепси" запомнится оригинальной подачей историй героев, режиссерскими экспериментами, я бы отметила, что спектакль многослойный, неожиданный, много отсылок к 90-тым годам. Т.к. я сама из поколения Пепси, спектакль будоражит твои личные воспоминания и ты невольно им улыбаешься. В спектакле звучат стихи Сергея Жадана, поэтому рекомендую поклонникам его творчества. Актерам удалось передать образы. Советую тем кому нравится творчество Жадана или относитесь к поколению Пепси. Мне нравится помещение театра своей домашностью. Уютный театр.

На виставі ,, Покоління Пепсі‘‘ нудьгувати не має часу, тільки встигаєш дивуватися задумки режисера. Одночасно бачиш актора на сцені та на екрані і вони між собою діють, розмови героїв з диктором телевізора, танці на любий смак, акваріумний театр та дещо. Під час вистави нашому слуху представлені чудові вірші Сергія Жадана, які зворушливо декламують актори. Юмор та неприкрыта правда весь час переплітаються в виставі. Мрії та сподівання, які розбиваються в щен, але життя триває і треба якось з цім жити. Нецензурна лексика у виставі на мій погляд була непотрібна.