Біографічна вистава за листуванням Івана Франка із Ольгою Хоружинською, при віртуальній харизмі їх онука – Роланда Франка.
1885 року, в Києві, на вулиці Фундуклеєвській (нині Богдана Хмельницького) Івана Франка познайомили з Ольгою Хоружинською – його майбутньою дружиною. Доля означила їм спільний подружній шлях довжиною у 30 літ... Вони мали трьох синів та одну дочку...
Народилася в Магаданській області, але виростала у Львові.
З 1979 по 1991 рр. працювала у Київському Молодіжному театрі.
Актриса часто зайнята у творчих проектах різних жанрів, зокрема: Варвара Рєпніна на сцені театру «Актор» (вистава «Стіна»), Клеопатра в однойменній виставі за п'єсою Ю. Едліса, Ельза у виставі «Гра королів, або Пат» П. Когоута, «Польові дослідження з українського сексу» – моновистава за романом Оксани Забужко, та моновистава «Палімпсест» (за текстами Василя Стуса і не лише), бере участь в німецько-українських проектах зокрема: Вальтера Моссмана «Музика і тексти» із ансамблем аванґардної музики «Решерш» (Фрайбург, Німеччина – Львів, Україна). Виступає у концертних програмах та поетичних вечорах, на телебаченні та радіо.
Ступінь бакалавра здобув в Торонтському університету (Канада) у 1980 році, а ступінь доктора філософії в галузі славістики, професора, отримав у 1989 році (PhD, Оттавський університет, Канада). Нині проживає в Києві. У минулому - завідувач кафедри філології Національного університету «Києво-Могилянська академія».
Читає курси «Українська література-2» (ІІ пол ХІХ ст.), «Англійська мова для журналістів-2», «Шістдесятництво в контексті української культури другої половини ХХ ст.», «Американська велика проза», "Модерна драма ХХ ст. Європи та Америки", "Порівняльний курс української та ірландської літератури (від ХХ ст. дотепер)".
Режисер, сценарист, оператор фільму "Палімпсест" (2014).
Дружина - актриса Галина Стефанова.
Колись Павло Флоренський зауважив: «Якщо є «Трійця» Рубльова – є Бог». Перефразовуючи Флоренського, можна сказати: «Якщо є Лесь Курбас – є український театр».
Як історії, так театрові ніколи не бракувало і мрійників. Та були серед мрійників і такі, котрі зусиллями Архімедового важеля перевернули театральний світ. Лесь Курбас – серед них. Театральний реформатор Лесь Курбас створив український модерний театр світового рівня, заклав нову лексику театру ХХ століття (навіть холодний ГУЛАГ став лише провокацією останніх шедеврів майстра). Саме йому належить чи не найтонше визначення актора майбутнього як «розумного Арлекіна». Його незавершена за життя теорія «образного перетворення» завершується сьогодні, на початку третього тисячоліття, зусиллями філософів і художників, що шукають кореневу, «архетипову» специфіку Мистецтва. Сучасний віртуальний простір лише сприяє поглибленню цього пошуку.
Державний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, створенний постановою Кабінету Міністрів від 12 грудня 1994 року, розпочав роботу у 1995 році. Ми врахували новітній досвід сучасної світової культури, де передбачається «тотальність» функцій, легка взаємозамінність «елементів», паралельний розвиток теорії і практики, принцип багаторівневості і симультанності.
У Центрі три підрозділи: науково-дослідний, художньо-театральні пошукові лабораторії, культурологічний відділ. Перевага надається генерації ідей, молодим силам і новітнім методам і методологіям, експерименту у найширшому художньому просторі (сьогодні не можна досліджувати театр поза цілісним художнім контекстом). Центр ставить на меті провокацію експерименту й створення світобудівничих моделей Театру нової Мови, театру – конструктора національного духовного середовища. Інтелектуальна думка нової України, її культорологія і мистецтвознавство мають реінтегруватися у європейський і світовий контекст, з якого вони з відомих історичних причин випали.
Діяльність Центру має п'ять стратегічних напрямів:
1. Відпрацювання сучасної моделі діалогу: культура України і українська культура – культура Світу.
2. Написання історії українського театру ХХ ст. в контексті світової художньої культури, з використанням новітніх методологій.
3. Створення системи культурологічних проектів широкого спектру як механізму реінтеграції національної культури у світовий контекст.
4. Формування інноваційних моделей театральної і художньої освіти.
5. Аналіз державної культурної політики, пропозиції альтернативних та інноваційних її форм.
