« Подружжя »
За кожним великим чоловіком стоїть велика жінка!
Чи знаєте ви історію подружжя Івана Франка та Ольги Хоружинської? Адже лише на початку 2000-х років були розшифровані та опубліковані листи Ольги до Франка! А до створення вистави залучили їх онука Роланда Франка!
Познайомилися вони 1885 року, в Києві. Вже заручившися з нею, Франко питав знайомих: «Чи нав’язувати мені цей камінь на шию?». А вона теж питалася в знайомих: «Чи продавати мені душу тому рудому чортові?».
Доля означила їм спільний подружній шлях довжиною у 30 літ... Вони мали трьох синів та одну дочку...
Ольга була вірною помічницею Франка, писала статті, робила переклади з іноземних мов, допомагала йому в літературній праці: вони разом збирали казки, легенди.
Ольга навчила чоловіка вільному володінню французькою; спонукала Франка записатися до Чернівецького університету і він здобув вищу освіту. Завдяки їй Іван Якович поїхав до Відня, де написав та захистив дисертацію.
Проте Франко як не кохав свою дружину, так і не зміг покохати її… Ніколи не сказав, не написав їй того, що писав іншим своїм жінкам.
Ольга робила все, що могла, виконувала забаганки, терпіла злидні, ревнувала Івана до інших жінок, але тішилася, що саме вона його половина. Навіть, коли Франкові було заборонено приїздити в Росію, то Ольга позичила паспорта в якоїсь львівської повії і з ним приїхала в Київ до своєї сестри.
Останньою каплею стала смерть їхнього сина. Ольга потрапляє до божевільні. Вона навіть не була присутня на похороні Франка, бо вийшла з лікарні значно пізніше.
Непроста історія шлюбу Франка та Хоружинської у виставі “Подружжя” Центру Леся Курбаса.
Мені дуже сподобалася вистава. Єдина її вада, що вона була всього 1 год. Я вийшла із залу у дуже піднесеному настрої. У мене було відчуття, що мій мозок і вуха відпочили у компанії культурних, вихованих, розумних, делікатних, високоосвічених людей. Як ковток свіжого повітря на фоні нашого «політичного» сьогодення. І, мені здається, що саме такі емоції і почуття повинно пробуджувати в нас мистецтво. Ми, глядачі, доторкнулися до частини життя великого українського письменника Івана Франка. Через листи письменника і його дружини Ольги можна було спостерігати за розвитком їх відносин і буденним, сімейним життям. Актриса Галина Стефанова була настільки природньою в ролі дружини Франка, вона не грала, а була нею. Листи письменника читав з екрану його онук Роланд. І це було дуже зворушливо. Захотілося дізнатися більше про життя всієї сім`ї Франко.
Спектакль придумал и поставил Роман Веретельник по переписке Ивана Франко с его женой Ольгой Хоружинской. Играла Ольгу прекрасная актриса, супруга режиссера Галина Стефанова. Письма Ивана Франко читал внук поэта Роланд Тарасович Франко, киевлянин, почтенный красивый старик, знающий и любящий творчество знаменитого деда. Постановка получилась живая и трогательная, хотя не было спецэффектов и декораций. На экране сменялись фото членов семьи Франко и мест, где он жил и бывал, его портреты и шла запись писем , потому что Роланд в силу возраста не мог читать их вживую. А Галина великолепно донесла до зрителей настроение и любовь супруги Франко к нему, к детям , заботы и печали жены и матери 4 детей. Ведь поэт за 60 лет своей жизни написал огромное количество произведений, статей, стихотворений, научных работ, переводов, семье не мог уделять физически много времени, хотя по своему ее любил. Ольга прожила с ним непростую жизнь, полную печали от изменения, волнений, но оставалась с ним 30 лет, до самой смерти поэта. Спектакль интересен тем, что зритель увидел живых людей, а не памятники, услышал их голоса и эмоции, погрузился в семейные печали и радости. Таких спектаклей в Киеве очень мало сейчас. Например, в театре Франко поставили вещь, посвященную поэту, " Тайна буття", где тоже есть жена Ольга, поэт, другие его женщины, но он нудный и неинтересный, печальный и малоинформативный. А эта постановка будет интересна всем, кто хочет глубже понять поэта, школьникам, студентам, всем любителям литературы. Сделан с любовью и очень хорошими мастерами своего дела. Рекомендую от души!
Колись Павло Флоренський зауважив: «Якщо є «Трійця» Рубльова – є Бог». Перефразовуючи Флоренського, можна сказати: «Якщо є Лесь Курбас – є український театр».
Театральний реформатор Лесь Курбас створив український модерний театр світового рівня, заклав нову лексику театру ХХ століття (навіть холодний ГУЛАГ став лише провокацією останніх шедеврів майстра). Саме йому належить чи не найтонше визначення актора майбутнього як «розумного Арлекіна».
Державний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, створенний постановою Кабінету Міністрів від 12 грудня 1994 року, розпочав роботу у 1995 році. Ми врахували новітній досвід сучасної світової культури, де передбачається «тотальність» функцій, легка взаємозамінність «елементів», паралельний розвиток теорії і практики, принцип багаторівневості і симультанності.
У Центрі три підрозділи: науково-дослідний, художньо-театральні пошукові лабораторії, культурологічний відділ. Перевага надається генерації ідей, молодим силам і новітнім методам і методологіям, експерименту у найширшому художньому просторі (сьогодні не можна досліджувати театр поза цілісним художнім контекстом). Центр ставить на меті провокацію експерименту й створення світобудівничих моделей Театру нової Мови, театру – конструктора національного духовного середовища. Інтелектуальна думка нової України, її культорологія і мистецтвознавство мають реінтегруватися у європейський і світовий контекст, з якого вони з відомих історичних причин випали.
Діяльність Центру має п'ять стратегічних напрямів:
1. Відпрацювання сучасної моделі діалогу: культура України і українська культура – культура Світу.
2. Написання історії українського театру ХХ ст. в контексті світової художньої культури, з використанням новітніх методологій.
3. Створення системи культурологічних проектів широкого спектру як механізму реінтеграції національної культури у світовий контекст.
4. Формування інноваційних моделей театральної і художньої освіти.
5. Аналіз державної культурної політики, пропозиції альтернативних та інноваційних її форм.
« Подружжя »
