Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Поїзд зі Львова »
Ностальгічні спогади двох старших людей про події, які відбувались в 20-40 роках у Львові. Ці спогади і світлі, оскільки вони були тоді молодими, і водночас гіркі, тому що їх торкнулась тоді війна і переселення на польські землі, а також в Сибір. Вистава – це потяг в минуле, яке дуже насичене активними подіями того часу, які виражені в жанрі зйомок німого фільму. Вистава побудована на ретро-музиці 20-40их років 20 ст. Львова. Глядач почує чудові пісні того часу, побачить видовищні сцени. У виставі звучить жива музика і живе виконання пісень акторами театру.
Кожен новий Гамлет – обличчя епохи. Яким воно має бути сьогодні? До чого призводить помста і що таке обов’язок? Чи можливе щастя, коли порушені всі закони буття та яку ціну доведеться за нього заплатити? Досліджуючи одну з найгеніальніших п’єс Шекспіра, ми ставимо цілу низку питань. І наш сьогоднішній Гамлет – не тільки відповіді на них, – це роздуми про сутність людини, про театр і мистецтво в цілому.
Історія нашого міста на зламі епох, історія жіночої долі на тлі драматичних випробувань 20 століття. Кінець 19 століття. Юна дівчина Соня Гриньова - студентка випускного курсу Київської консерваторії, яку чекає блискуче майбутнє оперної співачки і світської дами, в 22 роки йде в монастир і згодом стає настоятелькою жіночої громади " Відрада і Втіха". Проста і правдива історія про те, як стати святою! З листа матінки Софії: "Буду кричати Господу за милість до вас, як кричить маленька лісова пташка, що вартує грошик, але не забута у Бога".
Перша в світі вистава про гібридну війну. Героям АТО присвячується. Наше життя як рушник – вишите червоними і чорними нитками. «Червоне – то любов, а чорне – то журба». Цим рушником як стежкою іде зараз Україна, цим рушником огорнуті долі героїв вистави «Блокпост Україна». Ніби на березі ріки, що віддаляє цей світ від того, життя від смерті, зібралися під старою шовковицею хлопці-вояки. Грім градів кличе їх на фронт, а українські чорнобриві дівчата в купальських віночках охоплюють їх полум’ям любові. Червоне і чорне. Схід і Захід. Вони дивляться один одному в очі з двох сторін фронту крізь оптичні приціли своїх гвинтівок. І раптом серед ненависті і полум’я боєць бачить, що той ворог – такий самий як він, ніби відбиток у дзеркалі, подібний до нього. Закляті вороги сходяться на нейтральній землі і, спілкуючись про любов і смерть, футбол і пиво, раптом розуміють абсурдність війни. Але наступного дня «…Знову стріляємо! Завтра знову чуємо якісь крики! Може це кричать поранені? Може то живі кричать над тілами загиблих?. Може це твій земляк з того боку запитує: «Який рахунок матчу «Шахтар» - «Карпати»? Це той випадок, коли найкращий рахунок сьогодні нульова нічия…» І єдиний свідок – стара шовковиця, як лялька-мотанка, як Покрова Богородиці летить над світом материнським вишиваним рушником. Вистава-пісня, вистава-молитва театру української традиції «Дзеркало» є посланням до кожного небайдужого серця, є видовищем, яке захоплює несамовитою акторською енергією, що безперечно викликає зворотній зв’язок і гасло, яке народжується в глядацьких грудях – «Слава Україні! Героям Слава!»
Ми ще іще раз вертаємося до Шевченка. Тепер це "Сон". Який месідж цієї поеми вимушує нас читати його наново через півтори сотні років. Воля! це те гасло яке передав нам Кобзар є найціннішим скарбом для людини ХХІ сторіччя. Прагнення волі збирало українців під прапори Хмельницького і Виговського, Мазепи і Коновальця. Врешті спрага по Волі зібрала Майдан в Україні, з`явилися нові герої Крут - Небесна Сотня. Шевченко є духовним гетьманом Майдана і його «дума, його пісня не вмре не загине». І тому ми мусимо перечитувати «Кобзаря», читати його наново, новими вольними очима, новими вольними вустами. Таким чином театр «Дзеркало» прочитує «Сон» Тараса Шевченка твір, за який сам Кобзар заплатив десятою роками неволі, а це значить життям. Актори театру «Дзеркало» на чолі з постановником вистави Дмитром Сторчоусом віддають на сцені краплини свого життя в скарбничку Української Свободи.
Сцени із життя чумаків та їх родин 17 ст. на основі фольклорно-етнографічних матеріалів, записаних від жителів центральних регіонів України. Окрім, пісень, які заворожують своєю мелодикою та глибокою народною філософією, у виставі також важливе місце займає народна інструментальна музика та хореографія («Танок чумаків», «Сніданок чумаків», «Весільний тропак» та інш.). Цікаві драматичні історії поєднані з тонким та «розумним гумором» завжди підіймає настрій глядача. Український гумор – це точне відображення традицій та звичаїв українського народу. Діалоги пронизані тим невичерпним народним гумором, прислів’ями та приказками, які додають того народного колориту вільних людей, що в котрий раз нам доказує про невмирущість та значимість нашої української національної культури.
Враження наступні: гарне живе виконання, видовищно, цікаві костюми, несподівані приємні номери. Тепер трохи дьогтю в бочку з медом: грим з використанням хайлайтеру у світлі софітів виглядає неприродньо, відсутня жива музика, яка була анонсована в афіші (імітували гру на гітарі без струн), в анонсі тривалість вистави 1 год. Звучали пісні українською, польською, німецькою, на ідиш- таке розмаїття прекрасне, а фінальна пісня, котра запам‘ятовується найбільше-польською.Коли ми вже будемо себе поважати, бодай в дрібницях? Вистава для тих, хто цікавиться історією та музикою. Негативне: відсутність інклюзивного туалету(для відвідувачів літнього віку проблематично добиратись до туалету(багато сходинок).
Сюжету як такого немає у виставі, це набір ситуацій, відіграних акторами, ілюстрації пісень, що виконували актори. Було весело, як після яскравого концерту в ретро стиліРаджу і тим, хто приїхав подивитись Львів та відчути його атмосферу, і львівянам, щоби зануритися в інші часи улюбленого міста. Справило враження рішення з кольорами:пастельні та біло - бежеві кольори вбрання акторів в стилі міжвоєнний років розбавлялись яскравими плямами червоних полотен, чо використовувались в танцювальних номерах.
Український театральний діяч, режисер, актор, Заслужений діяч мистецтв України, засновник та художній керівник Львівського академічного духовного театру «Воскресіння», директор Міжнародного театрального фестивалю «Золотий Лев».
Ярослав Федоришин народився 25 червня 1955 року в селищі Хвойному Аяно-Майського району Хабаровського краю Росії, куди були вивезені його батьки. У 1961 році з батьками переїхав в Івано-Франківську область у Надіїв, рідне село батька. У селі Надіїв закінчив школу. Навчався у Харківському інституті мистецтв в класі Всеволода Цвєткова.
У 1976 році, після закінчення театрального інституту, приїхав у Львів де став актором Львівського ТЮГу.
1990 року Ярослав Федоришин закінчив Московський інститут театрального мистецтва, навчався у класі Анатолія Ефроса. Цього ж року створив театр «Воскресіння» у Львові.
У 1991 році закінчив Варшавську школу фільмову (пол. Warszawska Szkoła Filmowa), клас Кшиштофа Зануссі.
1992 року започаткував Міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев». Нині фестиваль є членом Міжнародних театральних зустрічей (IETM) та Міжнародної театральної Асоціації (IFEA).
Помер вночі 20.03.2020р.
Похований на полі № 13 Личаківського цвинтаря .
Театр заснований у 1990 році групою акторів з різних театрів країни та Заслуженим діячем мистецтв України, режисером Ярославом Федоришиним, який закінчив Харківський інститут театрального мистецтва ім. І. Котляревського (клас Всеволода Цвєткова), Московський Державний інститут театрального мистецтва (клас Анатолія Ефроса) та Варшавську Кіношколу (клас Кшиштофа Зануссі).
19 грудня 1990 року (цей день вважається Днем народження театру) трупа вперше вийшла на суд глядача з виставою «Чудо Св. Отця Миколая над Половчином» С. Перського. Це була дипломна робота Ярослава Федоришина, яка мала великий успіх. З нею театр об′їздив багато міст України.
Театр «Воскресіння» ставить такі вистави, які ніколи не йшли на українській сцені. Це правило стало традицією театру і запорукою успіху. Потім було «Благовіщення Марії» П. Клоделя, «Юдита» Ф.-Х. Геббеля, «Каїн» Д. Байрона, «Гірські Велетні» Л. Піранделло.
За короткий час театр завоював прихильність публіки та театральної критики послідовним пошуком виразної театральної мови і конкретної сценічної форми. Відкриваючи українському глядачеві світову драматургію, яка ніколи не бачила світло рампи на Україні, театр крок за кроком розширює театральне світосприйняття публіки та актора. У театральних пошуках «Воскресіння» поєднались традиції психологічного театру та пошуки сучасних театральних форм.
На сьогоднішній день – це один з найяскравіших колективів України. Театр грає 190 вистав на рік, з них 50-60 вистав – в різних країнах світу.
Театр «Воскресіння» – це поєднання традицій психологічного театру в найрізноманітніших сучасних формах та жанрах. Театр будує свої вистави на світовому класичному репертуарі. В репертуарі театру вистави Стрінберга, Чехова, Піранделло, Пінтера, Шевчука, Лесі Українки, Шепарда, Кольтеса, Байрона, Уальда, Куні та авторські сценарії Ярослава Федоришина.
Театр працює як на сцені, так і на вулиці. Вуличні вистави такі, як «Глорія», «Святе та грішне», «Йов», «Вишневий сад», «Зустріти Просперо», «Сни за Кобзарем» зачаровують своєю атмосферою, акторською грою та різноманітними ефектами, які впливають на глядача і заставляють його задуматись над тим прекрасним, що існує в нас і поза нами.
Театр «Воскресіння» бачили на міжнародних театральних фестивалях в Единбурзі (Шотландія), Каїрі (Египет), Трабзоні (Туреччина), Кошицях (Словаччина), Маріборі (Словенія), Белграді (Сербія), Хольцміндені (Німеччина), Лінці (Австрія), Москві, Архангельську (Росія), Хвачеон (Корея), Тегерані (Іран), Амерсруфі (Нідерланди), Кракові, Гданську, Варшаві, Каліші, Любліні, Вроцлаві та в інших містах Польщі.
Театр «Воскресіння» проводить свій міжнародний театральний фестиваль «Золотий Лев», на якому побувало понад 500 театрів приблизно із 80 країн світу. «Золотий Лев» – це найбільший театральний форум України, який завжди відбувається в кінці вересня – на початку жовтня.
Театр «Воскресіння» є членом міжнародного європейського мітингу (IETM) і асоціації міжнародних театральних фестивалів (IFEA).
У 2009 році Львівському театру «Воскресіння» було надано статус академічного театру.
Театр «Воскресіння» – це завжди експеримент на сцені і несподіванка для глядача, тому він має своїх прихильників у різних містах України та за кордоном. Постановки Ярослава Федоришина, вірного керманича театру «Воскресіння» ідуть на сценах Росії, Англії, Словаччини, Польщі та України.
« Поїзд зі Львова »
