Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
У кімнаті-вітальні, сповненій творчих мрій та закликів, оживають гомінкі постаті поетів-шістдесятників. Їхнє молоде дружнє коло надихає поетичну мить у натягнутій мов гітарна струна атмосфері майстерні.
Вірші Г. Шпалікова, Є. Євтушенка, Б. Ахмадуліної, А. Вознесенського, пісні Б. Окуджави та О. Галича, знані з дитинства з книжок та платівок батьків, мов кулі, розтинають начебто безхмарний простір. А зовсім поруч лунає підступний голос з радіоприймача і вимагає позбавити радянського громадянства Б. Пастернака за ненависний владі роман «Доктор Живаго».
Одвічна тема – кохання! Є чоловік! Є жінка! І між ними велике виникає почуття! Багато є вистав про кохання, але більш нема таких де в пісні звучить голос найромантичнішого народу в світі. Справжній французський красень, Поль Манондіз – співатиме для Вас про щастя й біль! Він має надпотужний голос, що підійме вас до самих зірок! Ви відчуєте себе в Парижі або в Каннах. Вам буде безтурботно і п`янко. Чарівні слова жіночої української поезії, будуть летіти зі сцени від великого серця Анжеліки Гирич до ваших сердець. Поезія, що змусить вас посміхатись та плакати, мріяти, кохати й поринати до глибин великого океану кохання! Приходьте насолоджуйтесь, кохайте! Вечір буде незабутній!
Зустрічай нову творчу дитину, що прийшла у цей світ з відкритим серцем, щоб зростати разом з тобою, друже. Разом ставити актуальні питання, дорослішати і пізнавати цей світ, разом знаходити відповіді, щоб знову народитися сильною особистістю. Без масок, без костюмів і майже без шкіри. Час думати, час говорити серцем. Розпочинаємо нашу першу поетичну зустріч з питань: хто ми, чого прагнемо для себе і своїх близьких, для своєї країни, для своєї людської природи. Ми – єдиний організм, який дихає, пульсує в ритмі сучасного світу. Час прокидатися. Час не ховатися за чужими рожевими окулярами, Знайти усі грані своїх душевних алмазів. Час пролітає як літаки над хмарами. І саме час знайти свій квиток і летіти разом.
Два незнайомця зустрічаються в поїзді і, розговорившись, розуміють, що їм по дорозі; вони обидва прямують в те місце, де виконуються бажання. Один з них - письменник, згадує як він став відомим, вірніше, модним. У свою чергу, другий - філософ, розповідає про свою зустріч з одним модним письменником. Їм починає здаватися, що вони знайомі один з одним вже дуже давно. І всякий раз їх діалог повертається до вихідної точки - до роздумів про прекрасне. А тим часом поїзд прибуває в пункт призначення ...
Як визначили постановники, жанр вистави – це «як би комедія-бенефіс». Валерій Чигляєв в своїй моновиставі розкриє всі таємниці театрального закулісся... Це – сповідь актора «після вистави»... Дія побудована так, що в гру мимоволі вступають і глядачі, на деякий час стаючи акторами. Актор повертається до шекспірівських ролей і... А що взагалі таке – «театр»? І чи не досягають шекспірівських висот закулісні і душевні пристрасті актора?
Людство існує в умовах суцільного хаосу. Концентруючись виключно на особистих потребах, ми почали забувати про глобальні проблеми. У наслідок наших дій земля поступово перетворюється на велике звалище. Вважаючи себе вершиною еволюції, людина несвідомо руйнує гармонію з природою. Історія про нас, про світ довкола, про сліпоту зрячих і про вічні почуття, або ж їх відсутність, про тонку грань між природою і людиною. Час то є невгамовна сила котра веде нас до Бога. За сім днів був створений світ, за скільки він первозданний, зникне? А тепер уявіть останній…
Квартира 60-х років, в якої збираються друзі-письменники; балагурят, спілкуються, сперечаються, в однієї присутньої пари навіть палке кохання. Всіх ціх людей об‘ єднає дружба, жага до життя, почуття справедливості. Сцена прибрана в стилі 60-х, одяг, пісні під гітару, танці, все нагадувало той час. Актори так чуттєво розповідали вірші, яскраво передавали образи, що дух захоплювало. Серед глядачів були люди більш похилого віку, але для середнього віку, теж дуже цікаво. Весь час дивилась з захопленням.
Чи змогли б ви описати життя людини в кількох словах? Переконана, що ні. А у виставі "По вулиці моїй.." за півтори години відображено життя не одної людини, а цілої епохи. Неймовірно, але кожен глядач знайде відповіді на питання, що так непокоять. Хочете любові? Обирайте: щира взаємна любов, всепоглинаючі ревнощі, нерозділене та виснажуюче кохання або ж такі солодко-гіркі втрачені почуття . Хочете дружби? Герої вистави покажуть вам як потрібно дружити, як розділяти горе та радощі й залишатися вірними дружбі. А може вас непокоїть кар'єра? Хвилювання про те, що хтось талановитіший та успішніший не оминули і наших героїв. Але, на жаль, ви не отримаєте відповідь на питання: "Як протистояти жорстокій реальності та політичній системі?". Але навіщо вам відповідь, якщо ви отримаєте навіть більше: натхнення боротися. Не даремно і глядацька аудиторія була такою різноманітною: поважні дорослі, вільнодумні студенти, закохані парочки, всі насолоджувалися, затамувавши подих. А насолоджуватися було чим. Колектив Театральної майстерні Миколи Рушковського демонстрував професійну гру, досконалу підготовку та неабияку пам'ять. Доречність та легкість кожного руху чи жесту, вдала робота зі світлом та звуковими ефектами, зачаровуюча гра на гитарі та мелодійність пісень, декорації та ваблячий запах старих книг у залі, а головне - вдало скомпоновані поезії багатьох авторів, посилюють бажання дивитися "По вулиці моїй.." знов і знов.
"А девочкам так хочеться любви, а мальчикам..." Легка вистава, яка хоч і переносить нас в 50-60-ті, але показує, що час йде а деякі речі залишаються такими ж, я були 60 років тому, 100, 1000... Такі як кохання, ревність, дружба, взаєморозуміння, суспільство. Нас запросили на свято, де зібралися друзі-поети поговорити, обговорити такі важливі і такі не важні питання, потанцювати, поспівати під гітару та багато іншого. Вечір у теплій компанії друзів, хоч і починається з непорозуміння, але саме вона дає змогу побачити себе збоку. Жінки та чоловіки, одні з Венери, інші з Марсу, такі різні і такі однокові, але іноді так важко зрозуміти та пояснити зовсім звичні риси. Моменти коли ми за емоціями втрачаємо реальність картини. Ця вистава дає сірник, для того щоб запалити полумя та помікувати над важливими речами.
Провідна актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 1982 році закінчила Азербайджанський державний інститут мистецтв імені М. А. Алієва.
Працювала у Брестському російському драматичному театрі ім. ВЛКСМ. Працювала на телерадіокомпанії «Київ» та телерадіокомпанії «Заграва».
У театрі з 2001 року.
З 2003 року викладає акторську майстерність у майстерні М. М. Рушковського в Київському національному університеті театру, кіно и ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого.
Лауреат «Київської пекторалі-2010» за роль Коробочки у виставі «Мертві душі» М. Булгакова;
Лауреат театральної премії ім. Амвросія Бучми за роль Коробочки у виставі «Мертві душі» М. Булгакова (2010 р.).
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2016 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. Карпенка-Карого, майстерня М. М. Рушковського.
У театрі з 2016 року.
Дитинство, проведене на каруселях в парку культури, татові фокуси (тільки не подумайте, це в прямому сенсі, скажімо так, магія), любов матері до віршів і книг — все в сукупності не змусило себе довго чекати. Вже з перших класів школи мене пронизує інтерес до творчості і художньої самодіяльності. Так 10 років: поетичні вечори, свята, загальношкільні збори, КВК. «Сцена за тобою плаче…» — говорили вони і в чомусь мали рацію…
Ось він 11 клас. Випуск і… БУУУУМ! Здрастуй, Вінницький будівельний технікум і вельми цікава спеціальність: «Землевпорядкування». Ні, правда, геодезія, нівеліри, теодоліти і тахеометри, цифри-цифри, формули. Я радий, що це було. Потім черговий випуск і слова завідувача кафедри: «Цей не пропаде!». Щось він знав. 2008 рік, криза, пошук…Роздача листівок, натирання посуду в ресторані, підвищення — офіціант у цьому ж ресторані, автомийник (не забуду ту сувору зиму: – 25 за Цельсієм, виходиш з боксу протерти дзеркала і перетворюєшся на крижаного чоловічка). І тут — СТОП!!! А чи не втілити мені свою шкільну мрію в реальність: сцена, театр, кіно? А ось і втілити.
Вступ. 1-ий курс. 5 років навчання + 4 роки наполегливих розмов про створення нашого театру дали свій перший результат. Ось ми. І ось наш театр.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, акторський курс Народного артиста України М. М. Рушковського. Роки навчання: 2011 - 2016 рр.
Я народився 28-го жовтня 1993 р. В самому доброму з міст — Київ-місті. Моє знайомство з цим світом минало в декораціях тихого і квіткового Дніпровського району, що на лівому березі Дніпра. Тут маленький Моцарт грав для мене свої перші симфонії, Гоголь розповідав страшні байки і водив гуляти на Невський. До того ж щороку, протягом тринадцяти літ, мене відправляли на все літо на заслання під Канів. Там шевченківські пленери, теж, начебто, берег Дніпра, але зовсім інший. Там картопля по сезону, корови з сумними очима, босоногий натовп дітей на саморобних великах, зірки, які охоче падали заради наших дитячих бажань, стрибки через багаття і маленькі безнасінні яблучка — райські. А потім я віришів осягнути акторське ремесло і ніяк не можу припинити.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, акторський курс Народного артиста України М. М. Рушковського. Роки навчання: 2011 - 2016 рр.
Театральну практику веду не тільки в рідній Майстерні, а і в театрі на Подолі.
Знімав зі своїми друзями Антоном Сьоміним і Юрою Катинським короткометражні фестивальні фільми «Богомол», «Ровер», «Маніяк», що отримали певні нагороди.
За весь час перебування в Майстерні паралельно приймаю пропозиції щодо участі в зйомках і театральних проектах.
– Зіграв ролі в серіалах: «Метелики», «Світло та тінь маяка», «Той, хто дивиться в далечінь», «Дорога додому» та інших кінострічках.
– Брав участь у зйомках повнометражних фільмів «Черкаси» і «Моя бабуся Фані Каплан».
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Сцена – єдине місце де я відчуваю право на вираження своїх думок.
– Яку роль мрієте зіграти?
Хочу зіграти БГ у старості)))))
– Чим любите займатися у вільний час?
Гітара, вино і вулиця)
– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть
Хм... Співчуваю маршам легалізації та толерантності. І взагалі підтримую ідею
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Я з гордістю ношу звання актора театральної майстерні Миколи Рушковського.
Я ніколи не був ідеальним, починаючи від зовнішності і закінчуючи характером. Та проте я завжди був собою. Талановитий, мудрий, красивий, цілеспрямований, відповідальний, неконфліктний і скажено скромний. Театр, музика…Це те, що люблю і вмію. Отримую задоволення від своєї роботи. Граю на всьому, з чого можна вилучити хоч якийсь звук. Ціную дружбу і друзів. Тих самих, які і в біді, і в радості…Найбільше щастя в житті — донька.
Театральна майстерня Миколи Рушковського – київський театр, створений народним артистом України Миколою Миколайовичем Рушковським і його 13 випускником акторського курсу Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого. Він завжди говорив, що це його улюблене число. Коли актори робили презентацію свого курсу, вони навіть жартували з цього приводу і, можливо, відсутність забобонів допомогли не піддаватися шаблону і 13-е число принесло успіх.
Театр – це проект «Театр+бібліотека» від Департаменту культури КМДА, за який команда отримала театральну премію «Київська пектораль» у номінації від Оргкомітету «Спеціальна премія» (2017 р.).
Перший театральний сезон відкритий в 2017 році, хоча самі «рушковці» вважають датою народження Театральної Майстерні липень 2011 року, коли Микола Рушковський набрав групу студентів на свій акторський курс.
Театр позиціонує себе як «літературний», бо поєднує в собі і драматургію, і прозу, і поезію. Або, як кажуть, «театр із книги». Все це гармонійно поєднується з тим фактом, що більшість вистав відбуваються «серед книг» (в бібліотеці).