Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Пізанська вежа »
Діють Він та Вона, Чоловік та Дружина. Історія про те, як одного дня цілком нормальна жінка, яка, загалом, не обділена життям і не обтяжена комплексами, мало не покинула свого чоловіка. Вистава пронизана до болю знайомими кожному з нас атрибутами повсякденності, до найдрібніших предметів, деталей, які активно заповнюють кожну середньостатистичну квартиру середньостатистичного громадянина. Дача, вечеря, півлітра, стоптані шльопанці - все це віртуозно обіграють актори, викликаючи у глядачів сміх крізь сльози. Та, як з’ясувалося, справжню любов не можна переконати, нав'язати, дати у доважок, немов залежаний товар, насильно прищепити або, зрештою, навіть виховати в собі. Вона - як талант, дар Божий: або є, або цілком відсутня. І щоб вона собі була, так просто – неможливо за жодних обставин. А якщо сімейне життя рухається за інерцією, то неминучість її краху виникає сама собою. Хай це і буде вкрай повільно, підспудно, подібно до не одного століття падаючої Пізанської вежі.
Вистава - гаряча взаємна сповідь як чоловіка, так і дружини на тему спільної двадцятої річниці життя. При цьому багато чого змінюється у поглядах, диктуючи інші критерії поведінки. Обидва виконавці доводять своїх героїв до такого фіналу щиро і правдиво.
Інтелігентна московська сім’я зовні має цілком благопристойний «фасад». Але близькі люди в ній вже давно стали чужими один одному. В цьому «благородному сімействі» назріває скандал: з’ясовується, що зовсім юна незаміжня дочка-піаністка чекає дитину. Протягує обірвані ниточки тепла і розуміння між батьками і дітьми бабуся – людина мудра і тонка, чия молодість пройшла в Петрограді епохи декадансу. Бабуся буквально шокує всіх розповідями про заборонені плоди богемного життя: кохання утрьох, куріння опіуму, оргазм. Загалом, про таку бабусю можна лише мріяти! Вона перетворить цей манірний дім на веселу божевільню, викине декілька запаморочливих фортелів і врешті-решт зробить все, щоб з’єднати люблячі серця. У виставі звучать вірші Костянтинтина Бальмонта та музика Франца Шуберта.
Так що ж таке це саме «єврейське щастя» знають всі і в той же час не знає ніхто, навіть самі шукачі цього самого щастя. Тому не поспішайте ні плакати, ні сміятися. Не поспішайте і висновки передчасно робити. Зазвичай ми настільки сліпі, що не бачимо факту того, що володіємо всіма необхідними якостями, щоб стати щасливими. Ось так і герой дійства "Ревізія-Шмавізія" не помічає, що щастя весь цей час було поруч. Вистава «Ревізія-Шмавізія» це заключна частина трилогії Анатолія Крима «Розповіді про єврейське щастя». Подивившись виставу, ви переконаєтеся, що ніяке воно не єврейське, хоча і написана розповідь з неповторним гумором і колоритом, на який здатний тільки дуже талановитий автор.
Пам'ятайте комічну домоправительку / домомучітельніцю зі старого мультика? Забудьте! Перед вами зворушлива і глибока історія про жіночу долю, кохання і мрії! Приходьте і ви почуєте справжню історію незрівнянної Фрекен Бок!
За п`єсою І. Горовіца «Моя літня пані» Отримавши квартиру у спадок, він знаходить у ній двох жінок. Отже, спокійне життя йому не світить – із сімейних шаф дістаються приховані роками скелети й відкривається така незручна правда... Цей заповіт повністю перевернув його життя. Чи вдасться врешті-решт учасникам історії зберегти людяність та пробачити любов?
З щирою ніжністю і щемом від імені героя Майкла автор розповідає про життя своєї родини: матір, її сестер, дядька та вічного мандрівника, мрійника батька. Дія відбувається у 1936 році, у переддень Свята Лунаси – свята родючості, продовження роду, урочистий початок збору врожаю. Першого серпня родини у повному складі виходили на поля, аби поласувати першими плодами, влаштувати бенкет просто неба, повеселитися та потанцювати. Подібним святом у нас є Медовий та Яблучний Спас (Свято Преображення Господнього). «Автор як істинний ірландець переймається тим, що згасає його рід, через те, що його тітки, красиві, сповнені внутрішньої духовної сили жінки, все життя прожили в пуританських обмеженнях, не дозволяючи собі навіть найменшої радості – взяти участь у Святі Лунаса. Адже ж це не є пристойним. Їхні мрії лишаються мріями. І хоча автор описує суто ірландські традиції та звичаї, у п'єсі відчувається неабиякий вплив А. Чехова (невипадково Брайан Фріл захоплювався творчістю цього автора та перекладав його п'єси). В даному випадку Свято виступає як символ божественного провидіння, що веде кожного з нас по життю. Стукає повсякчас, але ми закриваємося вигаданими шорами і тим самим не в змозі, навіть подекуди боїмося прийняти щастя, яке дарує Господь. Фото та анотації надано театром.
Радянська, українська актриса театру, кіно і телебачення, театральний режисер. Народна артистка України (1996).
Закінчила Школу-студію при Одеському театрі Радянської Армії в 1955 р. Провідна акторка Національного театру російської драми імені Лесі Українки. Була режисером-постановником, ведучою «Вечірньої казки» на українському телебаченні. Виступала як режисер-постановник ряду вистав у театрі Л. Українки та театрі «Сузір'я».
Чоловік — Тимофєєв Валентин Дмитрович, український музикознавець.
Померла 25 квітня 2017 року у місті Києві після тривалої хвороби. Похована 27 квітня на Байковому цвинтарі.
Закінчила Київське державне хореографічне училище, Державний інститут театрального мистецтва (ГИТИС), факультет театрознавства, курс Миколи Ельяша, м.Москва, Санкт-Петербургську (Ленінградську) державну консерваторію, факультет музичної режисури, режисура балету, курс Микити Долгушина.
Працювала артисткою балету в Одеському й Київському театрах опери й балету.
Як Головний балетмейстер працювала в Київському державному мюзік-холі й Київському театрі естради, у Державному музичному театрі для дітей й юнацтва.
У 1990—1996 р. — Головний балетмейстер Київського єврейського театру «МАЗЛТОВ», де заснувала вперше у світі професійний «Єврейський балет», що сповідує культуру Діаспори. В 1995 році на фестивалі в Лос-Анжелісі «Єврейський балет» одержав почесний приз «Зірка Голівуду».
Член журі багатьох міжнародних конкурсів: «Сержа Лифаря» Україна, Київ; Сучасної хореографії «Сергія Дягілєва» Гдиня, Польща; «XXI століття» Україна, Київ.
Ната́лія Іва́нівна Ку́дря — українська акторка, виступає в Київському національному театрі російської драми ім. Лесі Українки, народна артистка України.
1978 року закінчила Дніпропетровське державне театральне училище.
Була першою дружиною українського політика Олександра Розумкова. 1983 року народила сина Дмитра Разумкова — головного політичного консультата президентського кандидата Володимира Зеленського на виборах 2019 року.
У київському театрі ім. Лесі Українки з 1987 року.
Ніжерадзе Ніна Георгіївна — народна артистка України (2009), з 1995 року — акторка Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки. Народна артистка України (2009).
Народилася 7 серпня 1955 року в м Поті, Грузія.
Ніна Ніжерадзе у 1980 року закінчила Державний інститут театрального мистецтва y Москві (майстерня О. Табакова). В інституті зустріла свого майбутнього чоловіка Віктора Сарайкіна, з яким одружилися будучи студентами ДіТМ. З 1980 по 1995 була акторкою Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, а з 1 вересня 1995 року — працює у Київському Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки.
2009 року отримала звання народної артистки України.
Закінчив Державний інститут театрального мистецтва ім. Луначарського (м. Москва) у 1980 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.09.1995 р.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2011 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2011 р.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2009 р.
Працював у Черновецькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської 2009 - 2010 р.р.
У театрі ім. Лесі Українки з 21.09.2012 р.
Грає в музичному колективі Cabaret-band «A La Parterr».
Служить в київському театрі російської драми імені Лесі Українки з 2006 року.
Живе і працює в Києві. Має доньку.
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1997 р. У театрі ім. Лесі Українки з 11.04. 1996 р.
Оксана Вікторівна Вороніна (нар. 11 листопада 1967, Путивль Сумської області) — українська актриса театру і кіно. Оксана Вороніна народилася 1967 року у місті Путивль на Сумщині.
З 1986 року навчалась у Київському державному інституті театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (нині — Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені Івана Карпенка-Карого) у майстерні Ю. Ткаченко, який закінчила у 1990 році.
У 1990—2000 роках Оксана Вороніна працювала в Белгородському державному академічному театрі імені М. С. Щепкіна. З 2001 року і по теперішній час — актриса театру російської драми імені Лесі Українки.
Закінчила Харківський державний університет мистецтв ім. Котляревського у 2011 р., Луганську державну академію культури та мистецтв у 2013 р. В театрі ім. Лесі Українки з 2015 р.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.
« Пізанська вежа »
