З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Перехресні стежки
Перехресні стежки
Перехресні стежки
Перехресні стежки
Перехресні стежки
Перехресні стежки
Перехресні стежки
Перехресні стежки

« Перехресні стежки »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Молодий успішний адвокат Євгеній Рафалович, випадково перестрічається із давнім наставником Стальським. Минуло чимало років з останньої зустрічі. Є про що розповісти, є у знайомих і спільні ділові інтереси, то ж Стальський запрошує Рафаловича у гості.
Та трапляється неймовірне: дружина Стальського - Регіна, неймовірно схожа на юнацьке кохання адвоката…
Повість І. Франка «Перехресні стежки» створена на межі століть (1900 рік). Це обумовило символічно-модерний стиль твору, в якому існують дві сюжетні лінії. Романтична: історія трагічного трикутника Рафалович-Регіна-Стальський та суспільно-громадянська, пов’язана із діяльністю адвоката Рафаловича. Для автора і постановника сценічної версії повісті Дмитра Чирипюка домінуючими стали слова самого І. Франка: «значний вплив на моє життя, а значить, на мою літературу мали зносини мої з жіноцтвом…» Отже, створюючи свій варіант сценічного втілення повісті Дмитро Чирипюк зосередив свою увагу в першу чергу на висвітленні і проникненні у найпотаємніші нетри людської душі чотирьох персонажів: Рафаловича, Регіни, Стальського і Барана.

Саме ці постаті завдяки геніальній уяві Франка являють читачеві глибинне, втаємничене поняття фатуму. Складну внутрішню боротьбу між божественним і диявольським. Вічний пошук ідеалу жіночості і любові (як і було в реальному житті Франка) а замість цього фатальна жінка, нічні жахи, афекти, хворобливі алюзії, за якими порожнеча.

Фабула цієї лінії певною мірою віддзеркалює знані твори І. Франка «Зів’яле листя» та «Украдене щастя».

Фото та анотації надано театром.

Жанри: трагедія, фарс
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 18
4.9
5.1
5.4
4.9

Поетеса зламу століть. Так називають Лесю Українку, яка дуже тонко відчувала та описувала природу людських відносин. Нині перед вами – режисерська версія любовної божевільної драми у постановці Івана Уривського. У центрі сюжету спокусник Дон Жуан, егоїстична Донна Анна і камінний, консервативний командор дон Гонзаго де Мендоза. Дон Жуан у письменниці постає не таким, як його літературні прообрази авторства Гофмана, Мольєра, Моцарта, Байрона чи Пушкіна. Адже він тримається гордо, прагне волі і йде за щирим покликом свого серця! У цій любовній пригоді кожен прагне щастя… Та якою ціною? І чиї життєві принципи виявляться сильнішими?

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
6.0
6.0
6.0
6.0

Що може бути сильнішим від спопеляючої пристрасті? Нічого! - так колись думав Дон Жуан, повертаючись від однієї звабленої ним донни до іншої. Любов, потяг - ось що вело його цим шляхом, доки випадок не звів його з честолюбною донною Анною. Ця жінка докорінно змінила його уявлення про щастя, призначивши досить високу ціну за володіння собою. Але закохані не можуть бути дріб'язковими, тож Дон Жуан не зупиниться, навіть якщо доведеться дорого платити за любов. І ось вже статуя Командора прикрашає цвинтар. Честолюбна донна Анна приміряє на Дон Жуана Командорський плащ, а на себе - королівську корону. Але грянув грім, надвоє розкололося небо - і важкі кроки кам'яного велетня наповнили душі закоханих крижаною хвилею страху. Відплата... Так вже трапилося, що назавжди останньою коханою Дон Жуана залишилася донна Анна. Це, мабуть, єдине, що поєднує усі історії про Дон Жуана, розказані Мольєром і Фришем, Пушкіним та Цвєтаєвою. І, нарешті, історія пристрастей, де немає прірви між почуттями та розрахунком, де воля жінки - закон для чоловіка, історія кохання, придумана Лесею Українкою. Нинішня вистава - п'яте звернення театру до драми великої української поетеси після 1939, 1946, 1951, 1971 років.

5.9 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
5.5

Вистава за мотивами відомої книги польського письменника Януша Вишневського «Самотність в Мережі». Ця історія викликала багато суперечок, але нікого не залишила байдужим, адже багатьом людям знайомі і сумніви, і надія, і побоювання, які викликає знайомство в інтернеті і відносини на відстані. Ось і вони так познайомилися. Вона з Польщі, він – із Німеччини. Їх випадкове листування переросло в справжню пристрасть. Але чи варто зустрічатися та кого ми любимо більше: реальну людину, або образ, який створила наша уява зі слів, очікування і самотності? Та й взагалі, чи можна назвати це коханням? А якщо і так, що гірше – відстань або зустріч? Самотність біля ноутбука огортає героїв не менш щільно, ніж радість спілкування. Підштовхує їх один до одного і тримає на відстані. Тепер перед ними стоїть вибір, який кожен повинен зробити сам.

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.3
5.0
5.7
5.3

«Гедда Ґаблер» (Hedda Gabler) – одна з найбільш визначних п'єс класичної європейської літератури, написана норвежцем Генріхом Ібсеном більше сотні років тому. Але ця історія цілком могла трапитися в одному з приватних будинків Києва. Гедда вийшла заміж за Тесмана, якого ніколи й не кохала… Та несподівано до неї завітало її минуле – талановитий науковець Ейлерт Левборг… І ось вже перед нами така собі «зустріч випускників», на якій кожен хоче самоствердитися… А попереду – інтриги та одкровення, брехня та пристрасть, маніпуляції та неземна насолода від можливості тримати чиюсь долю у своїх руках… На сцені театру «Золоті ворота» глядачі побачать сучасну виставу про аномалію людини, яка сьогодні намагається зберегти себе такою, якою її виховав батько-генерал. Гедда по-своєму дуже жорстоко мститься всьому світу за те, який він спотворений. Вона прагне жити на своїх умовах, не зраджуючи собі, прагне бути собою. Гедда – жорстка зовні й ідеалістична всередині! Гедда – не розкидається словами, вона є їхня суть! …Так люди не роблять… А як??? У головній ролі – Ірина Ткаченко. «Іра – це той випадок, коли хороша, складна людина і якась невловима, витончена та загадкова жінка поєднуються і в сумі дають міцний коктейль. Вона п'янить, манить і лякає одночасно…» – режисер вистави Олена Щурська.

5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.7
5.7
5.7
5.7

19 березня 2012 року виставою «Увертюра, До побачення» відкрилася довгоочікувана Камерна сцена театру, яка носить ім’я Сергія Данченка. На сьогодні ця вистава для франківців вже є знаковою, вона представляла українське театральне мистецтво на численних міжнародних театральних фестивалях та форумах. Прийменник «до» навмисне написаний і вирішений режисером Андрієм Приходьком з великої літери – це й увертюра до побачення, і обіцянка зустрічі, і надій. Безкінечних надій на примарне щастя двох самотностей. Час, егоцентризм владні з’їсти почуття, але не душі. І бодай найменша надія, спроможна зробити неможливе можливим, жевріє в кожній людині, як маленька свічечка в долонях героя оповіді Масіно (Остап Ступка), освітлюючи шлях його колишнього кохання, Марії (Наталя Корпан). Фото та анотації надано театром.

Відгуки
Яна

Спочатку перед очима постають декорації, що нагадують розбите скло з гострими кутами. Бите скло - символ розбитої долі кожного з героїв. Також це скло ніби криві дзеркала відображають реальність та теплі спогади. Візуально все налаштовую на емоційну цікаву виставу. Сюжет знайомий зі шкільних років, який хочеться освіжити в своїй пам'яті. І на початку мене все інтригувало. Антураж, мова, жарти, костюми. Костюми окремий елемент вистави. Адже на початку вистави головні персонажі вдягнені у чорне і біле, що є ознакою добра і зла. Але вже в другому акті біле під впливом коханої жінки і спогадів все ж таки перейде на темну сторону. Регіна це поєднання добра і зла, вона ув'язнена ситуацією та суспільством, бо першим її осудить дяк, і це дуже принизливо на ті часи. Моя цікавість пропала при першому танці, це виглядало негарно, актори не попадали під музику і схоже на те, що лічили про себе. Тобто зовсім ніякої емоційності. І далі інтерес почав згасати, бо танцювали ще не один раз, а дійство розгорталось повільно. Персонаж Регіни був зовсім беземоціний, не спонукав переживати разом із нею. Обертаюча сцена теж не закрутила у вирі емоцій, мені не вистачило любові і болі у виставі. Не було оголеного нерва. Історія вірності та кохання, яка продовжується роками, навіть коли люблячі серця роз'єднані та скоріш за все ніколи не будуть разом. Як важливо все робити вчасно, вчасно сказати, вчасно набратися сміливості. Своєрідна боротьба добра і зла, що проявляється у відношенні до людей. Про домашнє насилля, яке не обов'язково має бути з насильницькими діями. Гнобити можна і морально. Про силу пліткарства та думку суспільства, як це може вплинути на долі людей. Це дуже складний та багатошаровий твір, та в цій постановці ми цього не побачимо.В мене було відчуття, що я дивлюсь не Франка, а Достоєвського, а хотілось все ж таки більше Франка. Перехресні стежки - це не тільки перетин долі двох безнадійно закоханих, а й перетин долі різних культур та соціальних верств населення, що зовсім не опказано в цій постановці. У нас показана лише одна сюжетна лінія, немає багатогранності. Хто не читав твір, то кінцівка йому буде зовсім незрозуміла. Після того як закінчується дана вистава, є ще ціле життя, яке має особливе значення для розуміння твору. Вистава підійде поціновувачам української класики. В школі на такі вистави треба ходити, вони легко сприймаються і можна щось побачити, щобуло пропущено в книзі.

Ольга

В першому акті не могла відірватися від перегляду, на початку другого було нуднувато. Чи є межа терпіння? Мабуть є, якщо люди погоджуються на таке існування. Після великого отрізку часу зустрічаються минулий учень та вчитель; якщо другий зразу впізнає свого учня, то іншому знадобився час, щоб пригадати, бо спогади не дуже приємні. В творі Івана Франка , Стальський знущається та сміється зі своїх учнів, в виставі не згадується цей момент. Свій паскудний норов він переносить тепер на жінку, не розуміючи , що у кожної людини існують почуття. На мій погляд Петро Панчук краще за всіх створив образ свого героя: неприємний сміх, глузування, ужімки. Коли він знущається над почуттями хворого Барана , який любив свою жінку, але не витримав її зрад з іншими чоловиками і вбив Орисю. Баран завалив Стальського і схопив за горло, ледь не позбавивши життя. Регіна тендітна жінка, серце її весь час зайнято спогадами , вона змирилася зі своїм становищем. Танок акторки прикрасив виставу. Весь час крутилася сцена, наче рухалися події та час. Виникає питання: невже неможливо , щось змінити? Два героя вбивають своїх рідних, чи маємо ми право вирішувати долю інших?