Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Пелікани в пустелі »
П'єса легендарного автора, що підкорила увесь світ! Емоційна, несподівана та вражаюча, вона захоплює глядача з першої ноти і дозволить видихнути тільки після фінального акорду. Це вибух, що потрібен Вашому мозку!
Вистава «Пелікани в пустелі» розповідає про всесвітнє соціальне МОВЧАННЯ, СЛІПОТУ і НІМОТУ. Це три притчі про сімейні стосунки людей, в яких ви можете впізнати сусідів, друзів, родичів, навіть СЕБЕ. Адже трагікомедія не лише ДЛЯ людей. Вона ПРО людей. Про чоловіків і жінок, що за своїм егоїстичним прагматизмом або власними мріями будують між собою невидимі стіни. З ними ви будете і плакати і сміятися.
Режисер майстерно поділяє вас на «одних» та «інших». Змусить вас передивитися власні переконання і подивитися на себе очима інших. Яскраво візуалізує найпотаємніші наші бажання і страхи.
Неймовірно глибокі діалоги, символи, тонкий гумор, та геніальна гра акторів дозволять Вам зазирнути у самі душі героїв, відчути їх і прожити їхнє життя.
«Пелікани в пустелі» – це вибух, зрив шаблонів, емоції, сміх та ЗАХВАТ. Від акторів, від персонажів, від самих себе!
« Особисто. Привселюдно. Непристойно. »
Комедія
« Дама-примара »
Комедія
« Карнавал гріхів »
« Дні пролітають зі свистом »
Драма, комедія
« Дзвінок з минулого »
Комедія
Перша частина вистави була драматичною. Події на сцені викликали сум, співпереживання, розуміння, що ми можемо бути самотні навіть в оточенні людей, ми не чуємо і нас не чують. Дуже впізнавані історії життя, які трохи лякають своєю правдивістю. Друга частина була більш комедійною, про пошук "своїх" людей, але з емоційною розв'язкою, яка зображувала, що з нами відбувається, коли руйнуються наші ілюзії. Вистава була наче поглядом у задзеркалля: як люди слідують суспільним звичкам. Мені було цікаво порівняти зі своїм досвідом взаємодії з людьми. Не зважаючи на показану у виставі проблематику, не лишилось важкості. Як сказала одна з героїнь, треба щось робити. Вистава може допомогти переосмислити свої стосунки з людьми, що потрібно діяти. Стіну непорозуміння можна збудувати, а можна зруйнувати. Актори дуже вдало передали образи. Особливо сподобалась гра Катерини Сари-Юрьєвої - жінка у відчаї. Єдиний персонаж, який викликав нерозуміння - старенька бабуся, яка пролежала всю роль на сцені. Вистава підходить людям, які хочуть поглянути зі сторони на історії пар. Вистава тримала увагу до кінця. Оскільки історії дуже життєві, то було цікаво, що станеться з персонажами, які рішення вони прийматимуть. Розташування далеко від центру, але зручно для місцевих жителів. У вечірні години (після закінчення вистави) складніше вибратись громадським транспортом. Театр розміщений в окремій новій споруді. Замалий хол, в якому люди збираються під час антракту та після вистави, щоб забрати речі в гардеробі. В приміщенні є кафе, де можна провести час.
Відчуття суму від того, що таке життя довкола і безсилля, бо не можеш це змінити. Також моментами було смішно. Три історії про непросте життя різних пар. Людей, які ніби люблять одне одного, але для них це другорядне, бо найбільше люблять і чують себе і глухі до бажань та думок своєї половинки. Підійде сімейним парам, щоб побачили себе чи знайомих в цих героях збоку і зрозуміли, як жити не можна. Вистава дуже сучасна, актори виглядали максимально природно, бо зараз дійсно так одягаються і живуть багато людей. І так, акторам віриш у цій виставі 100%. Декорації були досить мінімалістичні(стіл, стілець-драбина, стіна з дверей, які обігрувалисяі і як меблі, і двері, тож це виглядало не дуже натурально.Може для того мінімально, щоб акцент був на акторах і їх грі. Але особисто я люблю, коли деталі декорацій доповнюють розкриття ідеї. Приємне, сучасне і комфортне місце, зі смачною кавою і фотозоною. Недолік - дуже мало місця в холі для такої кількості відвідувачів.
"Пелікани у пустелі" театру "Особистості". Чудова талановита постановка сучасного українського театру. Вистава складається з трьох паралельних історій та великої кількості окремих людських доль. Про проблеми у стосунках, та їх відсутності. Про самотність у найрізноманітніших життєвих ситуаціях і формах. Буває кожен у парі думає про своє, інколи виростає стіна яку нічим не подолати,а інколи ми самі стаємо авторами своєї самотності і її дивних форм. Як каже герой Вертинського, у цій п'єсі : "Сім'я - це особлива форма самотності". Дуже хороша драматична постановка.
"Пелікани у пустелі". Усі хочуть бути почутими. Трагедія у тому, що навіть найближчі люди, ті що поруч, перекочуючись у власному егоїзмі, з часом, не зважають ні на слова, ні на вчинки. Саме про це змушує задуматись нас дана вистава. Три сцени, які розкривають проблему егоїзму в межах 2-х, не чужих один одному людей, проблему самотності, та проблему, розбитих об скелі, мрій. Чудова гра акторів, діалоги які перегукуються із твоїми щоденними думками. Деколи до сліз, деколи через сарказм та іронію.
Трагікомедія (на якій я була цього разу) «Пелікани в пустелі» - сумна й повчальна. Ми живемо в соціумі, де панує егоїзм, де не чують один одного, не замічають один одного, не розмовляють один з одним. Після вистави хочеться кричати: «Караул! Люди, схаменіться! Так не можна!» Талановита постановка, чудова хореографія, майстерне світлове рішення, геніальна гра акторів дає нам можливість подивитись на себе «з боку», побачити всю ебезпечність становища.
Пелікани з'явились на Землі близько 40 мільйонів років тому. Розповсюджені по всіх континентах, окрім Антарктиди. Всі нині відомі види мешкають на узбережжях. На відміну від пеліканів театру "Особистості", які опинилися в жарких пісках. І що можна вдіяти коли цією пустелею виявляється власна квартира? Усі користуються спільними декораціями наче птиці на узбережжі. Але у кожного своя історія, яка часто відбуваються на контрасті. Перебуваючи під владою егоїзму не чують, не бачать та ближньому донести не можуть. Крики не допомагають. Безпорадні птиці. Будують стіни, потребуючи мостів. Неймовірна вистава! Заклала основу для роздумів.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2003 року.
Також є хореографом деяких вистав театру.
Олексій Сергійович Вертинський народився 2 січня 1956 року в Сумах, Сумська область, Українська РСР, СРСР (зараз Україна), у сім'ї Сергія Вертинського. У нього є дві сестри (Ганна та Надія) і брат (Микола). Актор отримав середню освіту в рідному місті, після чого деякий час виступав у Театрі ім. Щолкіна в Сумах. Пізніше Олексій відслужив у армії. Вертинський навчався в Московському естрадно-цирковому училищі за класом «артист розмовного жанру». Згодом актор працював у Новосибірському цирку, директором портового Будинку культури в Бухті Врангеля, а також був зайнятий у постановках Сумського театру та Київського молодого театру.
Дебют Олексія в кінематографі відбувся в 1980 році з маловідомого фільму Олександра Карпова «Весільна ніч».
Перші великі проекти в кар'єрі Вертинського з'явилися у проміжку часу між 1999 і 2005 роками. Тоді актор знявся в роботах Режиса Варньє «Схід-Захід» (1999), Семена Горова «Божевільний день або Одруження Фігаро», Максима Паперника «12 стільців» (2005).
Протягом 2007-2008 років фільмографію Олексія поповнили такі картини, як «Інді», «Помаранчеве кохання», «Свої діти», «Червоні перли любові» (2008).
У період із 2012 по 2015 роки Вертинський узяв участь у створенні стрічок «Ржевський проти Наполеона», «Матч», «Іван Сила» (2013), «Під електричними хмарами» (2015). Окрім того, у 2015 році актор отримав звання Народного артиста України.
Олексій Вертинський був чотири рази у шлюбі. Його останню дружину звуть Тетяна, у них є дочка Ксенія. Також в актора є син від попереднього шлюбу.
Народився 8 липня 1991 року в краю козацької відваги, в славетному місті Жовті Води.
Закінчив Гуманітарну гімназію імені Лесі Українки.
Ще в гімназії вперше доторкнувся до неперевершеної величі театрального мистецтва, після чого був актором у Народному театрі драми і комедії, в рідному місті, впродовж десяти років.
У 2012 році вступив на навчання до Луганської державної академії культури і мистецтв на спеціальність актор драматичного театру, але, у зв’язку з сумнозвісними подіями в нашій країні, вимушений був закінчувати навчання у Києві.
Працював актором в Ніжинському академічному українському драматичному театрі імені Михайла Коцюбинського.
З 2016 року має честь бути творчою особистістю в театрі «Особистості» де, окрім роботи актором, Сергій поставив дитячу комедію “Червоний капелюшок” як режисер.
Народилася 14 жовтня.
У 2005 році закінчила КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого, за спеціальністю актор драми, Майстерня Зимньої В. І. Цього всесторонньо розвинутій Тетяні виявилося мало, тож у 2010 році вона закінчує МАУП за спеціальністю «управління персоналом та економіки праці».
Аже всі знають, що мистецтво сильніше будь-якої економіки, тому Тетяна пройшла асистентуру в КНУТКіТ і подалася працювати актрисою в Театрі Юного Глядача «На Липках»
У 2016 році була задіяна у виставі «Пригоди Буратіно» у театрі «Особистості», після чого була запрошена до трупи.
Працював актором у Театрі оригінальної комедії.
Знімається у телесеріалах, рекламних роликах, короткометражних фільмах, документальних кіно та ін.
Має власну музичну групу. Грає на баяні, гітарі, співає, танцює, володіє навиками сценічних боїв і фехтуванням.
Народилася 8 квітня.
Працювала в «Київській Театральній майстерні ім. О.Роенко», а також знімалася у фільмах та серіалах.
З 2017 року є актрисою в театрі «Особистості», одночасно викладає пластику в театральній дитячій студії «Лорнет».
У 2014 році закінчив Київський міжнародний університет, факультет театрального мистецтва(педагог з. а. України Олег Роєнко).
Відтоді актор Академічного театру юного глядача на Липках.
У 2004 році вступив до Львівського національного університету ім. І. Франка, на акторський курс М. Я. Лукавецького. Ще під час навчання почав працювати актором у Першому українському театрі для дітей та юнацтва (м. Львів). Працював там до 2010 року.
Переїхав до Києва і почав працювати у Київському академічному театрі юного глядача «На Липках».
З кінця 2016 року працює актором театру «Особистості», а також співпрацює з іншими театрами та творчими групами Києва.
Христинка народилася 19 квітня в маленькому селі Мочеради, у Львівській області. Щоб ходити до школи, щодня доводилося долати по 6 км.
У 2008 році поступила в ЛНУ ім. І. Франка, факультет культури і мистецтв, який закінчила в 2013 році. На третьому курсі вже почала працювати в Першому українському театрі для дітей та юнацтва в місті Львів.
У 2016 році, блискуче пройшовши кастинг, стала актрисою театру “Особистості” і, щоб не долати щодня по 550 кілометрів, переїхала до Києва.
З 2014 року працював актором у Київському Театрі Оригінальної комедії.
З 2018 року працює актрором в Театрі «Особистості».
Народилася 16 липня в місті Маріуполь, Донецької області.
У 2015 році закінчила КНУТКІТ імені Карпенка-Карого, майстерня Д. М. Богомазова. Під час навчання брала участь у французько-українському проекті Жити/Vive , у рамках фестивалю Французька весна, за підтримкою Національного центра ім. Леся Курбаса.
У 2016 році була запрошена до театру “Особистості”.
Новий, сучасний театр «Особистості», що відкрився 3 листопада 2014 року, має за кулісами понад 20 дитячих та дорослих вистав за участі безлічі видатних акторів, народних та заслужених артистів України. Художній керівник – Петро Мага.
Театр «Особистості» знаходиться в Голосіївському районі, в мікрорайоні Теремки в житловому комплексі «Лікоград». Театральна зала розташовується в приміщенні Ліко-школи. В театрі ставляться вистави російською та українською мовами.
« Пелікани в пустелі »
