Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Пані міністерша »
За 90-річну історію нашого театру своє друге втілення на його сцені отримала яскрава, бездоганна за жвавістю і дотепністю комедія "Пані міністерша" (1928), створена великим сербським драматургом Б. Нушичем (1864-1938).
Герої цієї комедії мешкають у спокійному життєвому просторі, де немає ні бурі, ні негоди, ні землетрусів, ні інших незвичних катаклізмів. Це середовище середнього буржуа міцно відокремлене щільною стіною від усіх тих вітрів, що хитають суспільством. Усі живуть в своїх кімнатах, а вулиця стає для них справді окремим світом, буквально закордонням, де події, що глобально потрясають країни і континенти - це лише післяобідні напівдрімотні читання.
Та раптом з цього середовища, наче у лотереї, було взято за руку і висмикнуто одну добропорядну, вірну дружину і хорошу господиню. Саме пані Живка Попович неждано-негадано піднялася над нормальною, як здавалося б, стабільністю життя. До цього часу її чоловік, добросовісний чиновник середнього рангу, отримував платню, якої ледь вистачало на життя. Тому сім’ї доводилося викручуватися, робити дрібні борги "до зарплатні", перешиваючи старий одяг ...
Але що раптом сталося? А те, що чоловікові пані Живки зненацька запропонували портфель міністра. Справді, може і запаморочитися у голові бідної жінки, яка звикла до інших ритмів, норм, правил поведінки. Перед Живкою відкрилося великі можливості для діяльності, у ній раптово прокинулися марнославство, ексцентричність, користолюбство, заздрість, нетерпимість.
Навколо цього раптового перетворення героїні комедії, пов'язаного з історією її піднесення і гіркого падіння, і тримається уся інтрига. Комедія характерів у найкращих своїх традиціях геніально поєднується з комедією моралі.
Дві самотні жінки похилого віку, сестри: одна – колишня актриса, інша – все життя при ній. Лагодять зламані крани, згадують минуле, живуть в дуже просторій квартирі, де колись був гомінкий театральний гуртожиток. Самотні ... І раптом старшій (актрисі) приходить в голову геніальне рішення !!! – видати молодшу заміж. І в рівномірному, зі схожими тихими днями, житті щось починає відбувається. Нареченого замовляють в шлюбному агентстві, але спочатку приходить зовсім не жених, а потім – відразу два жениха... Однак ініціативу перехоплює інший претендент з явно заплямованою біографією. Але всіх їх випереджає слюсар-сантехнік, якого дами приймають за справжнього жениха. В результаті – закохані всі! І весь процес з'ясування відносин супроводжується дотепними діалогами і комічними ситуаціями. Виявляється, тільки зроби крок, і все буде можливо: мрії, які здаються нереальними – цілком реальні. У цьому спектаклі в повітрі завжди витають можливісті. Здавалося б, простягни руку – і схопиш мрію за хвіст, стягни її з небес на землю – ось тобі і реальність. І не так вже й багато для цього треба. Кульмінація вистави – в прийдешнє щастя повірили вже всі: і глядачі, і навіть самі актори. Здається, ще трохи – і все владнається в цьому недолугому житті ... Але…
Глядачів, яким прийшлася до смаку вистава нашого театру «Занадто одружений таксист», ми знову запрошуємо на прем'єру. Сучасний майстер «комедії ситуацій», англійський драматург Рей Куні придумав продовження цієї історії. «Зразковий» громадянин Джон Сміт 15 років насолоджувався сімейним життям, маючи двох законних дружин. І тривало це доти, доки його діти від різних жінок не познайомилися один з одним в мережі Інтернет. Аж ось у Сміта і почалися серйозні проблеми. Недарма оригінальна назва п'єси Куні звучить як «Тато в павутині» - це всесвітня павутина Інтернет і павутина брехні, в якій остаточно заплутався наш герой. А розв'язка цієї сміховинної історії буде несподіваною і приголомшуючою. І, насамперед, для самого Джона Сміта.
До творчості відомого югославського драматурга-класика ХХ століття Браніслава Нушича театр звертається не вперше. Його комедія «Пані міністерша» користується величезною популярністю у глядача протягом більш ніж дванадцяти років! П'єсам цього екстравагантного автора характерні гострий гумор, оригінальність сюжету, несподівана інтрига, глибина зображення людських характерів... і не тільки це. І ось – знову на сцені Б. Нушич, з однією з найкращих своїх комедій «Д-р»! Ця п'єса, чия спроможність перевірена часом, сповнена грайливим і м'яким сарказмом. Герой, Живота Цвійович, нещодавно розбагатілий комерсант, одержимий ідеєю забезпечити світле майбутнє своєму синові-телепневі! Ради цього він під ім'ям власного сина віддає до університету бідного, але письменного юнака, який блискуче справляється з поставленим завданням і привозить такий бажаний «диплом доктора філософії»! Живота тріумфує – нарешті він доб'ється загального визнання, проб'ється до вищого світу, і навіть зможе взяти за невістку дочку міністра шляхів сполучення разом з кілометрами залізниць, обіцяних у придане! Але немає нічого таємного, що б не стало явним! Комедійна пружина починає розкручуватися... Чим вирішиться ця заплутана історія, глядач дізнається сам, подивившись геніальну комедію не менш геніального автора!
Вистава за п'єсами «Ведмідь» і «Освідчення» – це дві абсолютно несхожі історії про кожного з нас, хто хоча б раз у житті закохувався. Вишуканий букет артистів змусить нас переживати усі події, що відбуваються та вірити у нашу співучасть в цих амурних історіях. Каскадерьскі трюки, стрільба, поцілунки та обійми – не залишуть Вас байдужими до того, що відбувається на сцені і в залі! А ще вистава навчить Вас вірити в безумовність коханих та близьких для Вас людей. В цей прекрасний вечір Ви потрапите у вир земних хмаринок та купідонів, адже шлюби укладаються на небесах! Іскрометна, тонка та зворушлива вистава. Абсолютно несхожі історії, об'єднані дотепним рішенням і талантом видатних артистів театру і кіно.
Що б ви зробили, отримавши в спадок мільйон? Ну, включіть фантазію! Сміливіше! Герої вистави «Матінка на мільйон» знають точно, як розпорядитися таким подарунком долі! Ось тільки що робити з матусею, яка поспішає в інший світ, АЛЕ якось дуже повільно? Як зауважив герой відомого роману: «москвичів зіпсувало квартирне питання». З одеситами, схоже, те ж саме! Шантаж, шахрайство і ритуали Вуду – в боротьбі з близькими родичами за мамину квартиру всі засоби хороші. Хто ж пройде цей квест і виграє головний приз? Які «скелети» і плюшеві зайці зберігаються в маминому шафі? Фінал буде абсолютно несподіваним і смішним!
Український режисер. Народний артист України (1980). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1983). Член Національної спілки театральних діячів України. Академік Академії мистецтв України (1996). Герой України.
Народився 26 квітня 1938 р. в Харкові. У 1963 році закінчив Ленінградський інститут театру, музики і кінематографії (1963, майстерня Г. Товстоногова).
У 1963—1966, 1970—1982 роках режисер, у 1982—1984 роках — головний режисер Київського державного академічного російського драматичного театру ім. Лесі Українки; 1966—1970 роки — режисер-постановник Московського драматичного театру ім. К. С. Станіславського; 1984—1988 роки — головний режисер Новосибірського театру «Красный факел». Здійснював постановки у театрах Ленінграда, Москви, Варни, Пекіна, Хайфи. Поставив разом з В. Горпенком телефільм «Дощ у чужому місті» (1979, 2 а).
З 1994 року є генеральним директором-художнім керівником Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки.
Закінчила Київське державне хореографічне училище, Державний інститут театрального мистецтва (ГИТИС), факультет театрознавства, курс Миколи Ельяша, м.Москва, Санкт-Петербургську (Ленінградську) державну консерваторію, факультет музичної режисури, режисура балету, курс Микити Долгушина.
Працювала артисткою балету в Одеському й Київському театрах опери й балету.
Як Головний балетмейстер працювала в Київському державному мюзік-холі й Київському театрі естради, у Державному музичному театрі для дітей й юнацтва.
У 1990—1996 р. — Головний балетмейстер Київського єврейського театру «МАЗЛТОВ», де заснувала вперше у світі професійний «Єврейський балет», що сповідує культуру Діаспори. В 1995 році на фестивалі в Лос-Анжелісі «Єврейський балет» одержав почесний приз «Зірка Голівуду».
Член журі багатьох міжнародних конкурсів: «Сержа Лифаря» Україна, Київ; Сучасної хореографії «Сергія Дягілєва» Гдиня, Польща; «XXI століття» Україна, Київ.
Назарова Тетяна Євгенівна (29 листопада 1960, Бердянськ, УРСР, СРСР) — українська акторка. Народна артистка України (1996). Народна артистка Росії (2003). Академік Національної академії мистецтв України (2004).
Народилася 29 листопада 1960 р. у місті Бердянську Запорізької області. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1982, курс Ю. Мажуги), де викладає з 1991 року. Працює у Національному російському драматичному театрі ім. Лесі Українки. З 1991 р. знімається у кіно.
Чоловік — український політик Дмитро Табачник.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1961 р. Ведучий популярної радіопередачі «Вiд суботи до суботи». У 1998 р. отримав літературно-художню премію ім. Котляревського. Премія від міністерства культури і мистецтв України, Спілки Письменників України, Спілки Театральних Діячів України. У театрі ім. Лесі Українки з 16.11. 1966 р.
У 1998 р. О.В. Комаров видав книгу «Рассказы и воспоминания», яка містить розповіді та спогади про акторів театру ім. Івана Франка. У 2001 р. Комаров видав другу книгу — «Театральні спогади. Оповідання», яка містить розділи: «Театр Франка очима мого дитинства» (про акторів театру ім. Івана Франка) , «Светлые души театра» (про акторів театру ім. Лесі Українки, з якими актор працював), і два останні розділи – оповідання. Цю книгу можна прочитати у читальному залі бібліотеки ім. Вернадського.
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 2001 р. У театрі ім. Лесі Українки з 5.09.1999 р.
Закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж у 2012 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2013 р.
Савченко Дмитро Віталійович - український актор театру і кіно, народний артист України, актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (Київ).
Народився в 1972 році. У 1993 році закінчив Київський театральний інститут ім. І. К. Карпенка-Карого. У 1994 році був прийнятий в трупу Київського театру російської драми імені Лесі Українки. У 2011 році отримав звання народний артист України. Викладає акторську майстерність у Київському театральному інституті ім. І. К. Карпенка-Карого.
Давид Вольфович Бабаєв-Кальницький — український актор театру та кіно, педагог, Народний артист України (1999). Народився у м. Махачкала. 1947 р. його родина повертається з евакуації до Києва.
1962 р. він потрапив до мистецької студії при Жовтневому палаці. 1969 р. закінчив Республіканську студію естрадно-циркового мистецтва. З 1969 по 1972 рр. був артистом та художнім керівником естрадного колективу Архангельської філармонії (Росія).
З 1972 р. по теперішній час Давид Вольфович працює у Київському національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки, де зіграв понад 70 ролей. Завдяки багатолітній та плідній творчій діяльності, починаючи з ролей без слів та численних епізодів, актор зумів стати справжнім майстром сцени.
Також на рахунку Давида Бабаєва понад 40 ролей у кіно.
Д. В. Бабаєв-Кальницький обіймає посаду завідувача кафедри розмовного жанру Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв.
Народився в м .Баку в родині військовослужбовця. Закінчив Чугуївську школу № 1 в Харківській області.
Після школи спочатку вступив до Бакинського нафтохімічного, потім – в Харківський політехнічний, але не провчившись і року, пішов, зрозумівши що це не для нього.
Усюди він надходив з першого разу.
Незабаром дізнався, що в Харкові вчать на акторів. За місяць підготував програму українською мовою, хоча на ній не розмовляв, і подав документи до Харківського інституту мистецтв ім. Котляревського на театральне відділення. Курс набирав народний артист СРСР Лесь Сердюк. Це був його останній курс.
Після закінчення працював з дружиною в Орловському ТЮГу (1988-1991), який був відомий тим, що ставив «дорослі» постановки, такі як «Сьомий подвиг Геракла» М.Рощина, «Дурочка» Лопе де Вега, «Адам і Єва» М .Булгакова, «Сни Євгенії» Казанцева, мюзикл «Кандид» Вольтера. У період дитячих канікул грали казку Пушкіна «Спляча царівна» (Савкін грав Єлисея). Робота була напружена – грати доводилося протягом усіх канікул, близько двох тижнів, по 3-4 вистави кожен день, але Савкін згадує театр з теплотою і вдячністю.
У 1992 році працював у Варшаві, в мюзиклі «МЕТРО».
У 1993-1999 роках – актор Харківського академічного українського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка. Дебютував головною роллю (Армана Дюваля) в спектаклі «Дама з камеліями». Одночасно працював диктором на харківському телебаченні (1993-1998). У 1999 році переїздить до Києва актором Київського національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки. З 2002 року співпрацює з Театральної майстерні «Сузір'я».
Живе в Києві. Продовжує працювати в Київському театрі російської драми імені Лесі Українки, регулярно знімається в популярних телевізійних проектах виробництва України і Росії.
Заслужений артист України.
У 1983 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого.
З серпня 1983 року - артист Театру російської драми ім. Лесі Українки (Київ).
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1971 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.01.1998 р.
Ка́дочникова Лари́са Валенти́нівна — українська акторка театру і кіно, народна артистка України (1992), лауреат Державної премії України імені Тараса Григоровича Шевченка (1991).
Член Національної Спілки кінематографістів України.
Народилася в родині акторки Ніни Алісової. Старша сестра російського кінооператора, народного артиста Росії Вадима Алісова.
Закінчила акторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії в 1961 році. Була актрисою Московського театру «Современник» у 1961—1964 роках, а з 1964 року — Київського театру російської драми імені Лесі Українки.
Була музою художника Іллі Глазунова, після чого 18 років прожила у шлюбі з кінематографістом Юрієм Іллєнком. Другим чоловіком став директор театру імені Лесі Українки Михайло Саранчук.
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1984 р. У театрі ім. Лесі Українки з 7.04. 1996 р.
Закінчила Школу-студію ім. В. Немировича-Данченко при МХАТ (м. Москва) у 1951 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.08. 1951 р.
Ірина Дмитрівна Новак — українська акторка, телеведуча, Заслужена артистка України (2014). Народилася 8 квітня 1978 року.
У 1999 році закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого.
В кінці першого курсу телеканал «ТЕТ» запросив Ірину на роботу журналістом. Вона перекладала західні сюжети на українську мову, начитувала, і це йшло в прямий вечірній ефір. На другому курсі Ірина заряджала людей позитивом в гумористичній передачі «Шурум-бурумчіки, шарам-баранчики» на УТ-1. До третього курсу, пройшовши жорсткий кастинг, Ірина стала ведучою передачі «Шолом, Києве!». Два роки молода команда розповідала про традиції і свята євреїв, виїжджала на знакові для них місця України, зустрічалася з равинами.
Ірина була ведучою навіть на радіо. Вона вела «Шоу двох блондинок». У той же час на ТБ - соціальну рекламу «Як на долонях», програми «Кримська панорама» та «День для себе"» Знімалася в рекламних роликах.
Нині Ірина є актрисою театру імені Лесі Українки в Києві.
Заміжня, в 2009 році народила доньку — Меліссу
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1994 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.02.1996 р.
Закінчив Новосибірське театральне училище у 1988 р. Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1992 р. У театрі ім. Лесі Українки з 17.10.1994 р. (після перерви з 1.10. 2011 р.)
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1964 р. (артист театру та кіно), у 1975 р. (режисура драми). 1964 – артист Київського театру юного глядача. У театрі ім. Лесі Українки з 29. 10. 1979 р.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2011 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2011 р.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1984 р. Працює у театрі ім. Лесі Українки з 10.09.1984 р.
Працював у театрах-студіях «Колізей», «КІН», «Будьмо», в Експериментальному театрі.
З 1993 року – актор Національного театру російської драми ім. Лесі Українки (м. Київ).
Запрошується до участі в записах духовних аудіокнижок.
Художній керівник акторського курсу, cтарший викладач кафедри акторського мистецтва та режисури драми Київського інституту театрального мистецтва.
Ольга Арнольдовна Когут — радянська і українська актриса, Заслужена артистка України (2006).
У 1989 році закінчила Донецьке училище культури за спеціальністю «Режисура драматичного театру». Ще студенткою почала працювати в Донецькому обласному музично-драматичному театрі імені Артема.
У 1995 році вступила до Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенко-Карого.
У 1996 році була запрошена в студію молодих акторів Київського національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2015 р.
Закінчив Київський університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2006 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2.09.2006 р.
Закінчила Театральне училище ім. М. Щепкіна при Малому театрі (м. Москва) у 1968 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.07. 1968 р.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 2000 р.
У 1999 р. брав участь у міжнародному проекті – мюзиклі «Вестсайдская история» Л.Бернстайна–Чіно.
У 2000-2005 рр. – актор Донецького музично-драматичного театру.
З 2006 р. співпрацював з Молодим театром (Київ).
Актор муніципального театру «Киев».
З 2010 р. співпрацює з театром «Браво».
У театрі ім. Лесі Українки з 21.10. 2012 р.
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1973 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.01.2004 р.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Актор Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки (м Київ, Україна).
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1980 р. У театрі ім. Лесі Українки з 5.09.1999 р.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2011 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2011 р.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2011 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2011 р.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2006 р. У театрі ім. Лесі Українки з 21.09.2006 р.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.
« Пані міністерша »
