« Пані міністерша »
За 90-річну історію нашого театру своє друге втілення на його сцені отримала яскрава, бездоганна за жвавістю і дотепністю комедія "Пані міністерша" (1928), створена великим сербським драматургом Б. Нушичем (1864-1938).
Герої цієї комедії мешкають у спокійному життєвому просторі, де немає ні бурі, ні негоди, ні землетрусів, ні інших незвичних катаклізмів. Це середовище середнього буржуа міцно відокремлене щільною стіною від усіх тих вітрів, що хитають суспільством. Усі живуть в своїх кімнатах, а вулиця стає для них справді окремим світом, буквально закордонням, де події, що глобально потрясають країни і континенти - це лише післяобідні напівдрімотні читання.
Та раптом з цього середовища, наче у лотереї, було взято за руку і висмикнуто одну добропорядну, вірну дружину і хорошу господиню. Саме пані Живка Попович неждано-негадано піднялася над нормальною, як здавалося б, стабільністю життя. До цього часу її чоловік, добросовісний чиновник середнього рангу, отримував платню, якої ледь вистачало на життя. Тому сім’ї доводилося викручуватися, робити дрібні борги "до зарплатні", перешиваючи старий одяг ...
Але що раптом сталося? А те, що чоловікові пані Живки зненацька запропонували портфель міністра. Справді, може і запаморочитися у голові бідної жінки, яка звикла до інших ритмів, норм, правил поведінки. Перед Живкою відкрилося великі можливості для діяльності, у ній раптово прокинулися марнославство, ексцентричність, користолюбство, заздрість, нетерпимість.
Навколо цього раптового перетворення героїні комедії, пов'язаного з історією її піднесення і гіркого падіння, і тримається уся інтрига. Комедія характерів у найкращих своїх традиціях геніально поєднується з комедією моралі.
Закінчила Київське державне хореографічне училище, Державний інститут театрального мистецтва (ГИТИС), факультет театрознавства, курс Миколи Ельяша, м.Москва, Санкт-Петербургську (Ленінградську) державну консерваторію, факультет музичної режисури, режисура балету, курс Микити Долгушина.
Працювала артисткою балету в Одеському й Київському театрах опери й балету.
Як Головний балетмейстер працювала в Київському державному мюзік-холі й Київському театрі естради, у Державному музичному театрі для дітей й юнацтва.
У 1990—1996 р. — Головний балетмейстер Київського єврейського театру «МАЗЛТОВ», де заснувала вперше у світі професійний «Єврейський балет», що сповідує культуру Діаспори. В 1995 році на фестивалі в Лос-Анжелісі «Єврейський балет» одержав почесний приз «Зірка Голівуду».
Член журі багатьох міжнародних конкурсів: «Сержа Лифаря» Україна, Київ; Сучасної хореографії «Сергія Дягілєва» Гдиня, Польща; «XXI століття» Україна, Київ.
Назарова Тетяна Євгенівна (29 листопада 1960, Бердянськ, УРСР, СРСР) — українська акторка. Народна артистка України (1996). Народна артистка Росії (2003). Академік Національної академії мистецтв України (2004).
Народилася 29 листопада 1960 р. у місті Бердянську Запорізької області. Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1982, курс Ю. Мажуги), де викладає з 1991 року. Працює у Національному російському драматичному театрі ім. Лесі Українки. З 1991 р. знімається у кіно.
Чоловік — український політик Дмитро Табачник.
Савченко Дмитро Віталійович - український актор театру і кіно, народний артист України, актор Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (Київ).
Народився в 1972 році. У 1993 році закінчив Київський театральний інститут ім. І. К. Карпенка-Карого. У 1994 році був прийнятий в трупу Київського театру російської драми імені Лесі Українки. У 2011 році отримав звання народний артист України. Викладає акторську майстерність у Київському театральному інституті ім. І. К. Карпенка-Карого.
Заслужений артист України.
У 1983 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого.
З серпня 1983 року - артист Театру російської драми ім. Лесі Українки (Київ).
Ка́дочникова Лари́са Валенти́нівна — українська акторка театру і кіно, народна артистка України (1992), лауреат Державної премії України імені Тараса Григоровича Шевченка (1991).
Член Національної Спілки кінематографістів України.
Народилася в родині акторки Ніни Алісової. Старша сестра російського кінооператора, народного артиста Росії Вадима Алісова.
Закінчила акторський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії в 1961 році. Була актрисою Московського театру «Современник» у 1961—1964 роках, а з 1964 року — Київського театру російської драми імені Лесі Українки.
Була музою художника Іллі Глазунова, після чого 18 років прожила у шлюбі з кінематографістом Юрієм Іллєнком. Другим чоловіком став директор театру імені Лесі Українки Михайло Саранчук.
Ірина Дмитрівна Новак — українська акторка, телеведуча, Заслужена артистка України (2014). Народилася 8 квітня 1978 року.
У 1999 році закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого.
В кінці першого курсу телеканал «ТЕТ» запросив Ірину на роботу журналістом. Вона перекладала західні сюжети на українську мову, начитувала, і це йшло в прямий вечірній ефір. На другому курсі Ірина заряджала людей позитивом в гумористичній передачі «Шурум-бурумчіки, шарам-баранчики» на УТ-1. До третього курсу, пройшовши жорсткий кастинг, Ірина стала ведучою передачі «Шолом, Києве!». Два роки молода команда розповідала про традиції і свята євреїв, виїжджала на знакові для них місця України, зустрічалася з равинами.
Ірина була ведучою навіть на радіо. Вона вела «Шоу двох блондинок». У той же час на ТБ - соціальну рекламу «Як на долонях», програми «Кримська панорама» та «День для себе"» Знімалася в рекламних роликах.
Нині Ірина є актрисою театру імені Лесі Українки в Києві.
Заміжня, в 2009 році народила доньку — Меліссу
Працював у театрах-студіях «Колізей», «КІН», «Будьмо», в Експериментальному театрі.
З 1993 року – актор Національного театру російської драми ім. Лесі Українки (м. Київ).
Запрошується до участі в записах духовних аудіокнижок.
Художній керівник акторського курсу, cтарший викладач кафедри акторського мистецтва та режисури драми Київського інституту театрального мистецтва.
Ольга Арнольдовна Когут — радянська і українська актриса, Заслужена артистка України (2006).
У 1989 році закінчила Донецьке училище культури за спеціальністю «Режисура драматичного театру». Ще студенткою почала працювати в Донецькому обласному музично-драматичному театрі імені Артема.
У 1995 році вступила до Київського інституту театрального мистецтва імені Івана Карпенко-Карого.
У 1996 році була запрошена в студію молодих акторів Київського національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки.
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.
« Пані міністерша »
