Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
«Я вірю, що ніщо не проходить безслідно, і що кожен найменший крок наш має значення для теперішнього та майбутнього життя» (А. Чехов)
Що ще можна додати до слів «оповідання Чехова»? Хіба тільки те, що експеримент більше, ніж вдалий.
П'ять ранніх оповідань: «Пересолив», «Зловмисник», «Дочка Альбіону», «Ванька» і драматичний етюд «Лебедина пісня» в іронічній манері Чехова нагадують нам про те, що свою долю ми визначаємо самі, саме ми відповідаємо за те, що буде в нашому житті. І доля кожного покоління, кожної людини – заново відкривати для себе призначення життя. Ось чому чеховські уроки моральності потрібні нам завжди.
Цій виставі вже 10 років, і вона завжди у попиті у глядачів. Чи варто говорити про те, скільки нагород зібрала вона за цей час?! .. Крім того, оповідання, використані у виставі – програмні твори, які вивчаються в школі. Прекрасний привід в манері аж ніяк не повчальною дати дітям урок по Чехову.
Вистава-містерія «Великий льох» – для тих, хто знайшов себе в Революції Гідності і намагається донести знайдені істини іншим. Для тих, хто ще шукає мудрого слова. Театр «Перетворення» особливо чекає на молодь – школярів і студентів. Поема Тараса Шевченка «Великий льох» є гострою сатирою на полiтику царської Росiї, викриттям злочинів, скоєних російським самодержавствомпроти України. Поет засуджує зажерливість і здирство царських чиновників, зневажає українських лжепатріотів за їхню бездіяльність у справі духовного виховання нації, за зростання скаліченого покоління, байдужого до свого історичного минулого і майбутнього нації, яке не має власної гідності, пригинається і виправдовується перед московськими панами. «Великий льох» – це протест поета проти соцiального i нацiонального гнiту народу. Шевченко закликає не миритися з поневолювачами і катами навіть в дрібницях та знищити всю машину поневолення. Епілог поеми, у якому втілена основна ідея, сповнений віри у відродження української нації, духовні скарби якої заховані у «великому льосі» й недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів. «…Встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!..» − Тарас Шевченко, «Стоїть в селі Суботові» (епілог «Великого льоху»)
За мотивами творів Івана Нечуя-Левицького. Жив-був собі на світі Омелько Кайдаш. Про життя говорив розумно, пив собі гірку та колеса для возів лагодив. І була в нього сварлива дружина та двоє задиркуватих синів. Привели сини у хату невісток – і почалося: зранку сварка, а надвечір – бійка. І так день у день. Та й годі сподіватися на мир, коли перед нами справжнісінька Кайдашева сім’я.
Лобов Андріївна Раневська, разом зі своєю донькою, після кількох років проживання у Франції повертається в свій маєток. Грошей після перебування за кордоном не лишилося. Маєток, з квітучим вишневим садом, виставлений на продаж за борги, а місцевий купець Лопахін пропонує зрубати його та віддати землі під забудову. Такі розмови жахають мешканців маєтку і вони намагаються уникнути торгів. Та чи варто триматися за те, що вже не приносить користі, не плодоносить? Чи варто опиратися на минуле?
Ця постановка орієнтована на глядача, який надає перевагу традиційному прочитанню класичної п'єси А.П. Чехова. Вистава дарує можливість насолодитися чітко вибудуваною, глибоко проникливою драматургією, що простежується навіть у костюмах героїв, а головне - побачити, як вдало «окреслено» психологію образів. Раневська, втомлена від втрат, проте не бажає розлучатися із ілюзіями, Лопахін - переможець серед «нових господарів життя», але постійно боїться поразки, Гаєв - ледачий, розбещений тип, вічна дитина, нічим не цікавиться, окрім більярду. Героїв багато, і майже всі вони, як у Льва Толстого, «нещасні по-своєму», бо не знають, де їм знайти віру в майбутнє. Усі очікують дива, що ситуація вирішитися сама собою. Але дива не сталося. Вишневий сад помирає, а заодно закінчується сон про непорушне батьківське гніздо (яке й так давно вже розпалося). Залишається тільки глибока туга на обличчях героїв і сльози на очах у глядача. Хочеться вірити, що це будуть сльози очищення.
Вистава «Земля» є інсценізацією однойменної повісті (1901 р.) класика української літератури Ольги Кобилянської (1863-1942). Як відомо, в основу твору покладено реальну подію, що сталася в одному із сіл Буковини, а саме – братовбивство заради володіння землею. Використавши цей нечуваний за жорстокістю факт, письменниця, у відтворенні непростих колізій створила багатошарову, поліфонічну сакральну історію, яка багато в чому перегукується із біблійською притчею про Каїна та Авеля. Про вічні для кожної людини категорії, поняття Гріха, Материнської Любові, Свободи Вибору, Честі та Кохання. Всіх тих чеснот, які мають бути домінуючими у людському існуванні. І кожна з яких тим чи іншим чином впливає на наші Долю та Талан. В центрі оповіді плин буденності родини Федорчуків: батька Івоніки, мати Марії та двох братів – Михайла та Сави. Земля була й лишається сенсом життя батьків. Заради неї вони гарували, недоїдали, відчували її та плекали як живу істоту. Гадали, що й сини продовжуватимуть цю майже святу місію. Проте надто різними Господь створив синів. Михайло – працьовитий, лагідний, покірний та чемний до батьківського слова, так само міцно і майже фанатично, як і батьки, був зв’язаний усім своїм їством із землею та господарством. І абсолютно протилежний Михайлові – Сава. Волелюбний, вільний у вчинках та своєму виборі. Та й навіть покохали брати різних за вдачею дівчат: Михайло – тиху, працьовиту наймичку Анну, що повсякчас потерпала від рідних; Сава – напівциганку, напівмолдаванку Рахіль, свою двоюрідну сестру (що в свою чергу вже є гріхом), яка живе, куди вітер понесе. Але вона єдина, хто має вплив на Саву та міцно володіє не лише його серцем, а душею… Двоє рідних братів і такі різні долі… Фото та анотації надано театром.
Із самого початку, я просто не могла відірватись від перегляду. Комедія, незважаючи на легкість викладення, піднімає актуальні питання людських взаємовідносин і змушує кожного глядача хоча б на хвилиночку замислитися про своє власне життя і про відносини з близькими та рідними людьми. Спочатку важко було повірити в образи героїв, але згодом я справді відчула, що переді мною справжні дійові особи вистави. Мені сподобалася гра головного героя. Насправді тільки в кінці вистави розумієш, що його романтична історія тільки починається....
Це 5 розповідей «Пересолил», «Злоумышленник», «Дочь Альбиона», «Ванька» та драматический этюд «Лебединая песня». Історії і проблеми звичайних людей крізь призму сміху. Було смішно 4 з 5 розвопідей, у Лебединій пісні вже було не до сміху. Приємний після смак та розуміння, чому класика завжди актуальна. Актори грали легко та колоритно, ніби ожили зі сторінок книг Чехова. Як таких декорацій не було лише вішак з одягом і переодягання відбувалося прямо на сцені. Але як на мене це був ідеальний варіант, бо вистава коротна, і відволікати глядача на розглядання декорацій - зайве. У зал глядач проходить через сцену, тому вистави не починаються вчасно. На вході до театру треба одягати бахіли, тому чисто. Є вішалкі для одягу, але гардером не охороняється. Кімната з відміткою кафе є, але під час вистав не працює.
Все почалося в маленькому провінційному містечку Прилуки. У 1990 році під керівництвом Тетяни Погребняк в прилуцькій школі №1 з'явився драматичний гурток, який не мав тоді навіть назви. Але вже через 5 років випускником гуртка став перший професійний актор Петро Сова, з якого і почалася династія «Фантазери».
Пізніше, в 1996-му році, Тетяна стала художнім керівником Центру творчості дітей та юнацтва (ЦТДЮ) міста Прилуки та режисером театральної студії. Власне, тут і з'явилася на світ перша «Фантазія».
Протягом наступних п'яти років театр розвивався, розростався, змінював адресу. З’явився свій штат: хореограф, аранжувальник, вокаліст, художник-дизайнер, художник по світлу, майстер по костюмах і багато інших творчих і відданих людей. Так «Фантазія» перетворилася в «Фантазію» з «плюсиком», а в 2002 році театр «Фантазія +» переїхав в міський Будинок культури, де і заслужив своє звання «Зразкового».
Але так сталося, що восени 2005 року Тетяна Погребняк переїхала до Києва і почала працювати з новим дитячим колективом, який до сьогоднішнього дня носить назву «FantaziaNew», що означає нова Фантазія. Зазнавши безліч перипетій, пізнавши багато труднощів і перемог, театр знайшов пристань в колегіумі «Олімп». Тут – на базі колегіуму – сталося друге диво в житті «Фантазії»: Наказом № 892 від 27.07.2011 атестаційна комісія Міністерства освіти України присвоїла театру звання «Зразковий художній колектив музичний театр юного акторам «FantaziaNew».
Але в 2013 році вони знову переїхали. Так, знайшли новий будинок на вулиці Приозерна. Завдяки підтримці студії «Квартал 95», режисера і продюсера Андрія Яковлева та сім'ї Замятіних, а також вірній самовідданій праці директорів і менеджерів театру почалося нове життя.
Зараз у штаті 16 педагогів-професіоналів зі спеціальною вищою освітою і більше 190 юних акторів.