« П'ять оповідань Чехова »

Вистава-містерія «Великий льох» – для тих, хто знайшов себе в Революції Гідності і намагається донести знайдені істини іншим. Для тих, хто ще шукає мудрого слова. Театр «Перетворення» особливо чекає на молодь – школярів і студентів. Поема Тараса Шевченка «Великий льох» є гострою сатирою на полiтику царської Росiї, викриттям злочинів, скоєних російським самодержавствомпроти України. Поет засуджує зажерливість і здирство царських чиновників, зневажає українських лжепатріотів за їхню бездіяльність у справі духовного виховання нації, за зростання скаліченого покоління, байдужого до свого історичного минулого і майбутнього нації, яке не має власної гідності, пригинається і виправдовується перед московськими панами. «Великий льох» – це протест поета проти соцiального i нацiонального гнiту народу. Шевченко закликає не миритися з поневолювачами і катами навіть в дрібницях та знищити всю машину поневолення. Епілог поеми, у якому втілена основна ідея, сповнений віри у відродження української нації, духовні скарби якої заховані у «великому льосі» й недосяжні для будь-яких ворогів-поневолювачів. «…Встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить, І помоляться на волі Невольничі діти!..» − Тарас Шевченко, «Стоїть в селі Суботові» (епілог «Великого льоху»)

За мотивами творів Івана Нечуя-Левицького. Жив-був собі на світі Омелько Кайдаш. Про життя говорив розумно, пив собі гірку та колеса для возів лагодив. І була в нього сварлива дружина та двоє задиркуватих синів. Привели сини у хату невісток – і почалося: зранку сварка, а надвечір – бійка. І так день у день. Та й годі сподіватися на мир, коли перед нами справжнісінька Кайдашева сім’я.

Лобов Андріївна Раневська, разом зі своєю донькою, після кількох років проживання у Франції повертається в свій маєток. Грошей після перебування за кордоном не лишилося. Маєток, з квітучим вишневим садом, виставлений на продаж за борги, а місцевий купець Лопахін пропонує зрубати його та віддати землі під забудову. Такі розмови жахають мешканців маєтку і вони намагаються уникнути торгів. Та чи варто триматися за те, що вже не приносить користі, не плодоносить? Чи варто опиратися на минуле?

Ця постановка орієнтована на глядача, який надає перевагу традиційному прочитанню класичної п'єси А.П. Чехова. Вистава дарує можливість насолодитися чітко вибудуваною, глибоко проникливою драматургією, що простежується навіть у костюмах героїв, а головне - побачити, як вдало «окреслено» психологію образів. Раневська, втомлена від втрат, проте не бажає розлучатися із ілюзіями, Лопахін - переможець серед «нових господарів життя», але постійно боїться поразки, Гаєв - ледачий, розбещений тип, вічна дитина, нічим не цікавиться, окрім більярду. Героїв багато, і майже всі вони, як у Льва Толстого, «нещасні по-своєму», бо не знають, де їм знайти віру в майбутнє. Усі очікують дива, що ситуація вирішитися сама собою. Але дива не сталося. Вишневий сад помирає, а заодно закінчується сон про непорушне батьківське гніздо (яке й так давно вже розпалося). Залишається тільки глибока туга на обличчях героїв і сльози на очах у глядача. Хочеться вірити, що це будуть сльози очищення.

Вистава «Земля» є інсценізацією однойменної повісті (1901 р.) класика української літератури Ольги Кобилянської (1863-1942). Як відомо, в основу твору покладено реальну подію, що сталася в одному із сіл Буковини, а саме – братовбивство заради володіння землею. Використавши цей нечуваний за жорстокістю факт, письменниця, у відтворенні непростих колізій створила багатошарову, поліфонічну сакральну історію, яка багато в чому перегукується із біблійською притчею про Каїна та Авеля. Про вічні для кожної людини категорії, поняття Гріха, Материнської Любові, Свободи Вибору, Честі та Кохання. Всіх тих чеснот, які мають бути домінуючими у людському існуванні. І кожна з яких тим чи іншим чином впливає на наші Долю та Талан. В центрі оповіді плин буденності родини Федорчуків: батька Івоніки, мати Марії та двох братів – Михайла та Сави. Земля була й лишається сенсом життя батьків. Заради неї вони гарували, недоїдали, відчували її та плекали як живу істоту. Гадали, що й сини продовжуватимуть цю майже святу місію. Проте надто різними Господь створив синів. Михайло – працьовитий, лагідний, покірний та чемний до батьківського слова, так само міцно і майже фанатично, як і батьки, був зв’язаний усім своїм їством із землею та господарством. І абсолютно протилежний Михайлові – Сава. Волелюбний, вільний у вчинках та своєму виборі. Та й навіть покохали брати різних за вдачею дівчат: Михайло – тиху, працьовиту наймичку Анну, що повсякчас потерпала від рідних; Сава – напівциганку, напівмолдаванку Рахіль, свою двоюрідну сестру (що в свою чергу вже є гріхом), яка живе, куди вітер понесе. Але вона єдина, хто має вплив на Саву та міцно володіє не лише його серцем, а душею… Двоє рідних братів і такі різні долі… Фото та анотації надано театром.