Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Підступність і кохання »
Фрідріх Шиллер справедливо вважається одним із найбільш послідовних прихильників високих ідеалів: духовних, моральних, політичних та естетичних. Його трагедії, філософські трактати, балади, вірші не втрачають актуальності й донині. П'єси Шиллера не сходять з кону театрів усього світу. Особливу славу автору принесла його соціально-станова трагедія «Підступність і кохання».
Лукаві інтриги та жахливі злочини, розкіш герцогського оточення та злидні простолюдина – такі обставини, за яких розгортається любовна історія двох молодих людей.
Палкі почуття сина президента Фердинанда до Луїзи, дівчини з простої родини, загрожують зруйнувати усі плани властолюбного батька, який має намір одружити Фердинанда на фаворитці герцога леді Мілфорд. Плетуться найвитонченіші інтриги. Владолюбство ігнорує усі принципи морального закону людей, міжсоціальний конфлікт ще більше ускладнює ситуацію – усе це й призводить до людської трагедії.
П’єса «Підступність і кохання» принесла Шиллеру славу запеклого прибічника свободи.
Поетеса зламу століть. Так називають Лесю Українку, яка дуже тонко відчувала та описувала природу людських відносин. Нині перед вами – режисерська версія любовної божевільної драми у постановці Івана Уривського. У центрі сюжету спокусник Дон Жуан, егоїстична Донна Анна і камінний, консервативний командор дон Гонзаго де Мендоза. Дон Жуан у письменниці постає не таким, як його літературні прообрази авторства Гофмана, Мольєра, Моцарта, Байрона чи Пушкіна. Адже він тримається гордо, прагне волі і йде за щирим покликом свого серця! У цій любовній пригоді кожен прагне щастя… Та якою ціною? І чиї життєві принципи виявляться сильнішими?
19 березня 2012 року виставою «Увертюра, До побачення» відкрилася довгоочікувана Камерна сцена театру, яка носить ім’я Сергія Данченка. На сьогодні ця вистава для франківців вже є знаковою, вона представляла українське театральне мистецтво на численних міжнародних театральних фестивалях та форумах. Прийменник «до» навмисне написаний і вирішений режисером Андрієм Приходьком з великої літери – це й увертюра до побачення, і обіцянка зустрічі, і надій. Безкінечних надій на примарне щастя двох самотностей. Час, егоцентризм владні з’їсти почуття, але не душі. І бодай найменша надія, спроможна зробити неможливе можливим, жевріє в кожній людині, як маленька свічечка в долонях героя оповіді Масіно (Остап Ступка), освітлюючи шлях його колишнього кохання, Марії (Наталя Корпан). Фото та анотації надано театром.
«Гедда Ґаблер» (Hedda Gabler) – одна з найбільш визначних п'єс класичної європейської літератури, написана норвежцем Генріхом Ібсеном більше сотні років тому. Але ця історія цілком могла трапитися в одному з приватних будинків Києва. Гедда вийшла заміж за Тесмана, якого ніколи й не кохала… Та несподівано до неї завітало її минуле – талановитий науковець Ейлерт Левборг… І ось вже перед нами така собі «зустріч випускників», на якій кожен хоче самоствердитися… А попереду – інтриги та одкровення, брехня та пристрасть, маніпуляції та неземна насолода від можливості тримати чиюсь долю у своїх руках… На сцені театру «Золоті ворота» глядачі побачать сучасну виставу про аномалію людини, яка сьогодні намагається зберегти себе такою, якою її виховав батько-генерал. Гедда по-своєму дуже жорстоко мститься всьому світу за те, який він спотворений. Вона прагне жити на своїх умовах, не зраджуючи собі, прагне бути собою. Гедда – жорстка зовні й ідеалістична всередині! Гедда – не розкидається словами, вона є їхня суть! …Так люди не роблять… А як??? У головній ролі – Ірина Ткаченко. «Іра – це той випадок, коли хороша, складна людина і якась невловима, витончена та загадкова жінка поєднуються і в сумі дають міцний коктейль. Вона п'янить, манить і лякає одночасно…» – режисер вистави Олена Щурська.
Історія рухається по спіралі... Теми тисячолітньої давнини актуальні і сьогодні. Адже у нашому теперешньому житті ми щоденно використовуємо знання і досвід попередніх поколінь. Ми так само відчуваємо протиріччя між двома світами – Жінками і Чоловіками. Спостерігаємо, як вони протистоять один одному та намагаються перемогти. Історія Медеї – колхідської царівни давня та сучасна водночас. Вона його кохає, він її зраджує. Вона хоче боротися за свою любов, проте сил вистачає лише на помсту…
В кожну епоху людина вміщена в рамки правил, що визначають як він повинен думати, любити, жити. У світі, такому, як наш, де на перший план виставляються успіх, прагматизм, індивідуалізм, гроші, шлях до "щастя", поступово настає апатія душі, зникає бажання йти далі, народжуються важкі питання про сенс життя. Кождому з нас дана можливість любити, це той дар, який робить людину подібною Творцю. Як ми використовуємо цей дар? Яким є наш вибір: принести себе в жертву або прийняти жертву іншого? На 178 сторінках роману "Євгєній Онєгин" Пушкін розмірковує на подібні теми і ми, за ним, дослідимо рухи людської душі та її дара любити. Глядач стане частиною нашої вистави: гостями в будинку Ларіних, сусідами Онєгіна, друзями Лєнського та, можливо, відчуватиме себе одним з героїв роману. Наш сучасний погляд на вічні теми та геніальний роман у віршах О.С.Пушкина, ми назвали - "романтична неокласіка".
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.
« Підступність і кохання »
