З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Острів любові
Острів любові
Острів любові
Острів любові
Острів любові
Острів любові

« Острів любові »

18 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.7 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

…Як же хочеться дихати, хочеться кинутись із тісного човна і безкраїми руками обійняти всю безкраю воду.

Чи існує гріх насправді, чи це тільки наша уява? Якщо є, то як боротися душі після скоєного гріха? Простіше простого – забути все, стерти з пам’яті і не повертатись навіть думками в ті чорні дні.

Їх було двоє – чоловік і жінка, проте зберегти стосунки після сімейної трагедії виявляється дуже не просто. Поява Панночки – нового кохання Чорнокрила, призводить лише до перелюбу і ще більшої провини.

Згадати давню історію, покаятись та нарешті очиститись і отримати перемогу над темрявою – проте чи буде так…

За мотивами новел М.Вовчка та О.Олеся.

Жанр: легенди потойбічного
Тривалість: 1 година 30 хвилин
Мова: українська
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
5.6 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 7
5.6
5.9
5.6
5.4

Моновистава за мотивами романа Віктора Гюго «Людина, що сміється» «Коли б з горя можна було вийти, як виходять із міста. Ми могли б бути щасливі! На жаль, назавсігди не буде з нами того, кого вже немає. Тінь залишається на тих, хто переживає. Ти знаєш, про кого я кажу. Життя - це тільки довга втрата того, що любиш. Бо в житті є тільки одна річ – серце, а після життя – душа...» У цей світ людина приходе самотня. Дитиною. Бездоганною. Без дорікань. Деяким щастить поринути у батьківську любов, а іншим знести усі труднощі життя. Тому рано чи пізно людина вдягає ту маску, яка дає їй відчуття безпеки... Іноді, це лише відчуття. Милосердя рятує. Кохання надихає. Проте, лише щирість дарує свободу. Чи може людина жити без маски? І чи може врятувати маска позитиву, догоджуючи оточуючим, якщо в серці немає відгуку? На ці питання герой намагається відповісти собі...людям... світу... і знову собі

5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 1
5.0
4.0
6.0
6.0

Генрік Ібсен

5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 3
5.0
5.0
5.3
5.0

За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 4
6.0
6.0
6.0
6.0

Одна з найпопулярніших в українській літературі та найбільш знакова для театру п'єса Івана Франка «Украдене щастя» під завісу ювілейного 100-го сезону повертається на франківську сцену. Нова версія, що її пропонує режисер Дмитро Богомазов, принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Пропонуючи сучасну за своєю сценічною лексикою виставу, режисер відходить від соціально-побутових, етнографічних подробиць. Історія трикутника Микола-Анна-Михайло трансформована в багатошарову психологічну притчу не лише про неможливість побудови щастя на нещасті іншого і не лише про «вкрадене» щастя і жадання своєрідного реваншу, що керує героями. Конфлікт протистояння оголений до глибинних, сутнісних категорій людського існування: обітниця, зрада, пристрасть, честь, совість, прощення. Об'єднуючи взаємовиключні поняття, руйнуючи наше стале їх сприйняття, режисер перетворює історію взаємин персонажів та подій на парадоксальне існування, переносячи їх в інший вимір свідомості, який існує за своїми законами і відплати потребує відповідної. Проте режисер уникає конкретної відповіді: що або хто керує вчинками героїв: Бог? Фатум? Чи вир цього незбагненного виміру, який затягує, спокушає, бавиться долями, обіцяє, заманює, доводить людину до шаленства, коли вона, втрачаючи себе, переступає межу людських законів та Божих заповідей. І вже не людина – істота, насолоджуючись сподіяним, не контролюючи себе, власноруч затягує зашморг безвиході.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

Дійство відбувається на великій сцені, де майданчик для гри й місця для глядачів об‘єднані єдиним простором. Таке максимальне наближення до місця дії дає глядачам відчуття реальної присутності, знаходження у центрі оповіді, спонукає до інтерактивності й вияву реакції на те, що грає актриса. Вона ж сповна використовує ці благодатні можливості. Місце дії – сільське подвір‘я, огороджене дерев’яним тином, посередині стоїть щось, накрите яскравою різнокольоровою веретою. Повільною старечою ходою вийде у своє подвір’я Баба Юстина – Лариса Кадирова, тримаючи в руці саморобний ліхтар – банку з пшеницею, в яку встромлено свічку. Це правдиве живе світло свічки задасть тон щирої відвертості оповіді, яку розпочне проста сільська жінка. Справа її тут на подвір’ї буденна та через ту буденність проявиться головна життєва розмова, яку поведе Юстина сама із собою, зі своєю долею, своїм призначенням на землі. Вона говоритиме із собою та втягне у власні роздуми всіх присутніх. Фото та анотації надано театром.

Відгуки
Єлизавета

Вистава поставлена за мотивами оповідань Марко Вовчок «Павло Чорнокрил» та Олександра Олеся. Стара як світ історія кохання у трикутовому вимірі, ніби просякнута магією та таємничістю потойбіччя, виринає перед глядачами одиноким човном-островом посеред темної річки. Усе було просякнуто українським символізмом, мінімум слів, актори грали пластикою, рухами, голосом та танцями. Ляльки-божки, дівчата-мавки, хлопці-лісовики, староукраїнські народні пісні - усе було зрозуміло без слів. Вистава, підтверджуючи, як тісно українці пов’язані душею з природою, змушує задуматися, чому люди не можуть знайти сил поговорити один з одним, зрозуміти страждання іншого? Чому вони намагаються знайти спокій в обіймах інших? Невже біль вгамувати краще з чужою людиною, аніж з близькою та коханою? Неможливо стати щасливим, зробивши іншу людину нещасною.

Яна

Вистава яка вражає пластикою і співом. За всю виставу Ви почуєте багато українського фольклору на будь-яку ситуацію. Такі приємні голоси у акторів, вони ніби вводять вас в транс. Бо на сцені відбувається магія, чорна магія. Атмосфера передається так точно, ніби ти сам на тому острові. Хоч у виставі мало тексту, але зрозуміло все і без слів, бо режисер доклав зусиль, щоб показати плинність часу в оригінальному вияві, щоб показати кохання мовчки, вбивство і багато іншого. Все було похмуро, але дуже гарно візуально. Для очей це свято, бо гарні актори, і все що відбувається. Особливо відчутне кохання на сцені, коли його грає закохана пара у реальному житті. Сюжет вистави зроблений на основі оповідань Марко Вовчок та Олександра Олеся. Люблю дивитись українське. Поєднання українських любовно-еротичних творів бачу вперше, та хочу зауважити, що зовсім не було вульгарності. Можемо прослідкувати, як міняється ставлення чоловіка до жінки, яка йому подобається, яку він кохає, чи від якої чекає дитину. Ті моменти непорозуміння, нетерпимості і як це все впливає на психологічний стан людини. Тобто знов про нещасне кохання до жінки, а може то зовсім і не кохання було. Таке поєднання лісової пісні з украденим щастям. Вистава однозначно для дорослих.

Поліна

Сюжет доволі типовий для українського фольку: він одружується на люблячій жінці, вони дуже щасливі, проте незабаром вона втрачає дитину, він знаходить коханку, розривається поміж двох жінок, врешті-решт вбиває обох. А вся історія є давнім спогадом-історією. Але ж: чим простіше сюжет, тим більше засобів його вираження, насправді. Так от, вистава неабияк збагачена маловідомими фольклорними піснямі у багатоголоссі акторів. Ці пісні змушували серце одночасно і стискатися, і неймовірно розширюватися - такий якісний і "живий" вокал. Було дуже багато пластичної хореографії у божевільно-дивацьких костюмах, зростання эмоційного напруження, непідробна акторська майстерність головних героїв, "режисерська" багатозначність речей і круте музичне оформлення. ''Острів любові" - тотально якісний театральний продукт, мені нема до чого причепитися: мене часто пробивало на сльози, я співчувала героям і повністю занурилась у ту саму містику українського минулого. Після вистави ще довго був меланхолійний післясмак і багато роздумів. Думаю, якщо б існував такий собі "must watch" - список з театральных вистав Києва, я б власноруч її туди б включила:)

Світлана Л.

Вистава висвітлює любовний трикутник між головним героєм Чорнокрилом, його дружиною та коханкою панночкою. Подружжя пережило особисту трагедію і втрату, порятунок від якої чоловік знайшов у почуттях до іншої жінки. Однак на відміну від звичних історій про любовний трикутник, ця вистава викликає багато роздумів, перш за все через трагічні сюжетні повороти: бажаючи зануритися у нові стосунки, герой робить дуже серйозні помилки, які ніколи собі не пробачить. Після перегляду вистави розумієш, що життя – не чернетка, і кожний наш вчинок несе певні наслідки. Завдяки емоційній грі акторів, чудовому освітленню, музичному супроводу, пластичним рішенням вистава була неймовірно чуттєва та естетична. Вдале поєднання виражальних сценічних засобів створювало відчуття тривоги та неминучості трагедії – розслабитись і відволіктись навіть не вдавалося. Вистава добряче лоскотала нерви! Під час перегляду важко чітко зрозуміти, що саме відчуваєш – емоції стрімко змінювали одна одну. Сум, гіркота, ейфорія, жаль, туга, сміх, страх – усе спліталося в єдиний болючий клубок, що підступав до горла і провокував сльози. Без сумнівів, це чудова вистава для тих, хто хоче замислитися, подумати і навіть «виплакати» біль – необов’язково біль від кохання.