« Останнє кохання »
Мелодрама
16 (1)
Вистава має вікове обмеження

Часто іронія долі полягає в тому, що найбажаніше приходить до людини тоді, коли вона вже залишила всіляку надію і, як їй здається, дійшла до останньої межі. Чого ще чекати 82-літньому старому, який пережив трьох дружин і поховав дітей? Перебирати старі фото, жувати вівсянку та згадувати свої донжуанські грішки... Але, ні! На заході життя Господь посилає йому останнє кохання – найпрекрасніше і найсумніше з усіх попередніх. Герой в подиві від такого подарунка

– Навіщо мені це ? Щоб раптово розбудити мене? Невже я недостатньо покараний за свої гріхи?
– Ні-ні, це знак Його милості. Це прощення гріхів...

Можливо, справжня любов приходить тільки тоді, коли людина може її оцінити по-справжньому ... Але нехай глядач робить висновки сам. Тим більше, що тем для роздумів у виставі достатньо. Достатньо в ній і гумору, і смутку спогадів, і гіркоти самотності. Втім, світла все одно більше: адже останні дні героя будуть зігріті крихкою надією втілити мрію коханої, дивлячись на вечірній Париж з Ейфелевої вежі...

Ролi виконують:
Місіс Полі Адамс
Місіс Етель Брокелес
Режисер постановник:
Команда супроводу:
Художник по костюмах
Автор музичного оформлення