Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Останнє кохання »
Часто іронія долі полягає в тому, що найбажаніше приходить до людини тоді, коли вона вже залишила всіляку надію і, як їй здається, дійшла до останньої межі. Чого ще чекати 82-літньому старому, який пережив трьох дружин і поховав дітей? Перебирати старі фото, жувати вівсянку та згадувати свої донжуанські грішки... Але, ні! На заході життя Господь посилає йому останнє кохання – найпрекрасніше і найсумніше з усіх попередніх. Герой в подиві від такого подарунка
– Навіщо мені це ? Щоб раптово розбудити мене? Невже я недостатньо покараний за свої гріхи?
– Ні-ні, це знак Його милості. Це прощення гріхів...
Можливо, справжня любов приходить тільки тоді, коли людина може її оцінити по-справжньому ... Але нехай глядач робить висновки сам. Тим більше, що тем для роздумів у виставі достатньо. Достатньо в ній і гумору, і смутку спогадів, і гіркоти самотності. Втім, світла все одно більше: адже останні дні героя будуть зігріті крихкою надією втілити мрію коханої, дивлячись на вечірній Париж з Ейфелевої вежі...
« Про Кохання. (Мої рідненькі) »
Історії з сімейного альбому
« Кефір, зефір і кашемір »
Комедія
« Жінка над нами »
Комедія
« Сильніше пристрасті, більше, ніж любов »
Комедія
« Grammar Love »
Радянська, українська актриса театру, кіно і телебачення, театральний режисер. Народна артистка України (1996).
Закінчила Школу-студію при Одеському театрі Радянської Армії в 1955 р. Провідна акторка Національного театру російської драми імені Лесі Українки. Була режисером-постановником, ведучою «Вечірньої казки» на українському телебаченні. Виступала як режисер-постановник ряду вистав у театрі Л. Українки та театрі «Сузір'я».
Чоловік — Тимофєєв Валентин Дмитрович, український музикознавець.
Померла 25 квітня 2017 року у місті Києві після тривалої хвороби. Похована 27 квітня на Байковому цвинтарі.
Давид Вольфович Бабаєв-Кальницький — український актор театру та кіно, педагог, Народний артист України (1999). Народився у м. Махачкала. 1947 р. його родина повертається з евакуації до Києва.
1962 р. він потрапив до мистецької студії при Жовтневому палаці. 1969 р. закінчив Республіканську студію естрадно-циркового мистецтва. З 1969 по 1972 рр. був артистом та художнім керівником естрадного колективу Архангельської філармонії (Росія).
З 1972 р. по теперішній час Давид Вольфович працює у Київському національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки, де зіграв понад 70 ролей. Завдяки багатолітній та плідній творчій діяльності, починаючи з ролей без слів та численних епізодів, актор зумів стати справжнім майстром сцени.
Також на рахунку Давида Бабаєва понад 40 ролей у кіно.
Д. В. Бабаєв-Кальницький обіймає посаду завідувача кафедри розмовного жанру Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтв.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1970 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2.09.2007 р.
Народилася 18 листопада 1945 року в Горькому.
Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого (1968).
Народна артистка України (1992).
З 1968 року - актриса театру Російської драми ім. Лесі Українки. Виступає і як театральний режисер («Розлучення по-російськи», «Дивна місіс Севідж» і ін.)
Ната́лія Іва́нівна Ку́дря — українська акторка, виступає в Київському національному театрі російської драми ім. Лесі Українки, народна артистка України.
1978 року закінчила Дніпропетровське державне театральне училище.
Була першою дружиною українського політика Олександра Розумкова. 1983 року народила сина Дмитра Разумкова — головного політичного консультата президентського кандидата Володимира Зеленського на виборах 2019 року.
У київському театрі ім. Лесі Українки з 1987 року.
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.
« Останнє кохання »
