« Останній день людства »

Смішно точно не було! :-( Страх, сум, нудьга так, безвихідь, глузування над цінностями, часом хотілося навіть вийти із залу, неприємні сцени, моменти, сварка, бійка, мат, холодна зброя, випивка, фривільність у відносинах. Відчуття, що не вистачає повітря. Шок!) Хотілося видихнути після, вистави і не мені одній, було чутно ох у холлі!) Говорити після вистави не хочеться нічого. Сюжет вистави, сварка двох братів, між ними священник, який має спроби їх примирити, та дарма. Його жертва своїм життям заради миру та отрезвлення братів, і досить вдало. Виправлення братів, постійна згадка про отця, його лист нагадування їм. Спочатку відношення їх до того байдуже, а потім перевтілення цих же людей, їх стриманість при тому, що вони тіж самі люди, але можна по іншому і це навіть приємно і досить просто, коли людська подоба і простота відкривається в нас, в тих самих людях, і то не чудо, а робота над собою. Якщо ви прийшли на цю виставу то вийти не вдасться, коли зайдете в зал то зрозумієте, ви попали вже з огляду на самі декорації і початок промови до вистави ;-) Вихід із залу лише через сцену!!! Гра акторів та декорації на 6 балів максимум. Сюжет та враження від вистави 5 балів із 6, лише тому, що навчатися краще через позитив та спокій, гумор. Тут же інша сторона, точно не моя перевага, але все було на висоті. Тим хто любить гостросюжетні вистави, не емоційно вразливим людям, із првчальними висновками вкінці вистави, які задіюють почуття та емоції в сюжеті. Не знаю, все в тому стилі, що було, самодостатнє. Якщо змінити, вже буде інша вистава. По відгукам інших, дійсно при вході білетер дівчина, наче Євгенія, але актор не цієї вистави, але з майстерні. Досить серйозна та сувора дівчина, хотілося б відчути привітність та спокій при вході, нічого конфліктного не було, але відчуття саме такі. На відміну від дівчини в гардеробі, досить привітна та добра, уважна.

Трагіфарс - а отже - сміх через відчуття трешовості та безнадії того, що відбувається. Вистава непроста, і через те не можу сказати, що дивитись її легко і не хочеться відводити очей від сцени. Деякі діалоги - досить насичені і багатослівні, здавалися трохи затягнутими і важкими для сприйняття. Це вистава точно не для того, щоб "просто розслабитись". Хоча все вдало розбавляється гумором. І фінал вартий того, щоб додивитись до кінця. Хочеться прийти сюди знову! В маленькому ірландському містечку - жорстокість на жорстокості. Місцевий священник не знає, що з цим робити, зневірюється і йде на рішучі кроки..

Современный ирландский драматург и режиссер Мартин Макдонах написал ""Сиротливый запад"" более 20 лет назад , и с тех пор эта остросоциальная пьеса не сходит с подмостков театров Европы, а сегодня я с большим интересом посмотрела ее в мастерской РУШКОВСКОГО. Режиссёр Дмитрий Курилов поразил и порадовал до глубины души мАстерской работой, выверенной до последнего акцента. Сюжет - семейная драма, конфликт двух сыновей, враждующих друг с другом с детства. Один из них убивает отца, а второй , зная об этом, требует за своё молчание у брата его долю наследства. Важный персонаж - пастор , отец Уэлш, отлично сыгранный Евгением Ковырзановым. Братьев играли Константин Стоянчев и Роман Щербак- оба очень понравились- сильно, убедительно, достоверно и честно. Одна женская роль досталась чудесной Настасье Зюркаловой. Мир, по Макдонаху, дегуманизирован, мы видим как все социальные институты разрушены. Царит кромешная жестокость, сын убивает отца, подросток отрезает уши собаке, но в человеке содержится потаённый ресурс, который включается, когда ситуация становится необратимой. Братья, возможно, когда-то примиряется, но пока жертва священника оказывается напрасной. Я изумилась мастерству всех молодых актеров- они очень выросли со времёни моей последней встречи с ними, были великолепны в высших трагических моментах спектакля. Даже глупый смех прекратился у тех зрителей, кто не понял, куда и зачем попал . Живая музыка двух музыкантов, оригинальная сценография, где продумана каждая мелочь, ставит этот спектакль очень высоко. Ведь пространство там слишком маленькое, но режиссер его раздвинул и наполнил символами и смыслами. Ставлю эту постановку в пятёрку сильнейших работ этого года, которые видела в Киеве , а видела я немало, приду ещё раз непременно. Рекомендую всем, кто интересуется современным западным театром, любит психологическую драму с крутым сюжетом. Детей брать не стоит- звучат грубости, есть сцены насилия, но это все уместно и органично.

Вистави за творами Макдонаха - ніби писав про Ірландію, а вийшло про українську глибинку. Що ще робити в місці, де нічого не розвивається, де навколо одне болото і все так похмуро. У кожного руки заморані і всі навколо знають, але миряться з цим, бо такі самі. Тому єдиний вихід - пиячити зранку до ночі,як наслідок обурюватися та влаштовувати серйозну маханку, може й стрілянину. А людина, яка не вписується в цей сюжет, просто може йти, йти на той світ, а пиріжечки живі з’їдять, але поговорять лише про себе. В цьому театрі настроїтись на виставу можна ще на початку, коли чуєш ірландські мотиви в залі очікуванні і бачиш стенд із персонажами цієї вистави, ніби рубрика «увага розшук» або «особливо небезпечні». Запрошують на виставу вже персонажі, в стилістиці вистави, і доволі різко попереджають про телефони. Заходиш на свої місця через сцену, через воду і дощечку, але вже добре собі уявляєш багно, бо чітко прослідковується образ села. А коли Ви вже настроїлись атмосферно, починається найцікавіше. Гумові чоботи на будь-який випадок в житті: школа, церква, бар або станцювати пристрасне танго. У людей почуття тупіють, як і самі люди. Випити і побитися, а може і вбити когось, головне, щоб статуетки релігійні були - романтика. Завжди дивує віра в житті таких людей, тобто всеодно, що ти зробив (вкрав, вбив), тобі всі гріхи відпустять, бо є статуетки божественні, вони все простять і відпустять, бо ти ж віруючий. Тобто до зовсім і можна не звертатися. Але шанс на виправлення є, доки хтось готовий пожертвувати собою заради інших. Така гра на межі і відтягування того самого останнього дня. Всю виставу грає чудова жива музика, і якщо звернути увагу на музикантів, вони теж відіграють обличчям всю виставу. Актори всі молодці, чудового грали. Відкриття вечора - Євген Ковирзанов.

Історія забутого Богом містечка. Мешканці його втратили людську подібність. Людське життя уже нічого не варте. Суїцид не дивує. Смерть як можливість поїсти пиріжки. А вбивство батька як нагода підписати все його майно першою буквою свого імені. Коли за спечені в духовці фігурки Марії хочеться вбити рідного брата. Така реальність призводить до алкоголізму та втрати віри навіть у связенника. Але саме його суїцид дає надію на зміни. Свіжо та незвично. Чудова гра акторів, абсолютне вживання в ролі, віриш всім, доречно підібрані типажі зробили дану постановку воістину неймовірною. Що цікаво, присутня в цей вечір публіка була дуже різношерсною за віком. Але по реакціях було зрозуміло, що сподобалося усім. Молодці! Браво. Буду радити усім знайомим. Але варто додати і ложку дьогтю. Першим глядача зустрічала дівчинка-контролер. Саме з цього спілкування почалося відвідування театру. Хотілося б щоб вона була привітнішою. Натомість гардеробша сподобалася дуже!

Невелике містечко Лінен, в якому живуть люди-пороки - Жадоба, Блуд, Гнів, Гординя, Зневіра та інші. Під час занурення у виставу виявляється, що реальність ближче, ніж здається. Коли найрідніші люди цінують більше нову газову пліту та статуетки-божки або зачіску, аніж один одного. Коли людське життя нічого не варте, головне, чи будуть пиріжки на поминках? То чи виліковні людські пороки? Чи є у людства шанс? Останній день людства не настане ніколи, поки є хоч одна людина, яка зійде на ешафот [хрест]... За нас... Ця вистава особисто для мене - відкриття справжніх, відвертих, захоплюючих своєю харизмою акторів, достойна постановка п‘єси оскароносного Мартіна Макдонаха, автора «Залягти на дно в Брюгге» та «Три білборди під Еббінгом, Міссурі». Дуже творчо та креативно підійшли до оформлення сцени і антуражу. У виставі і співають, і трошки танцюють, і грає жива музика, яка є допомогає розкрити образи героїв та передати емоції певних сцен. Щодо Театральної майстерні Рушковського - невеличкий, камерний театр на базі Відділу мистецтв Публічної бібліотеки ім. Л.Українки, всередині дуже мало місця, але є бібліотека и виставка, де можна почитати у вільний час.