« Оскар - Богу »

Це дуже зворушлива вистава. І незважаючи на важку тему вона залишає після себе дуже світлий і життєствердний післясмак. Дуже шкода, що потрібно писати відгук відразу перегляду. З такими речами краще "пожити" довше, "привласнити" і глибше осмислити. Це історія про смерть, як частину життя, при цьому таку частину, яка робить життя осмисленим і цінною. І про прийняття інших людей, без яких це життя теж неможливо. Мені знадобилося хвилин 10, щоб забути, що переді мною актори. Далі вірила їм до самого кінця.

Сюжет - відомий твір Еріка Емманюеля Шмідта "Оскар та рожева пані", який вже неодноразово ставав джерелом натхнення театральних режисерів. Раніше я дивилася іншу виставу за цим твором, з Ірмою Вітовською у ролі Ружі, тож можу порівняти. Варіант "Сузір'я" є більш камерним та компактним, але це скоріше плюс, аніж мінус. Цікаве рішення з "намальованими" другорядними героями не розпилює увагу від головних дійових осіб, а відсутність антракту дає змогу не відволікатися й не втрачати потрібний емоційний настрій. Актори грали чудово, Оскар був іноді навіть переконливішим за свою досвідчену партнерку. Було цікаво та зворушлиливо: тема життя та смерті зачіпає кожну людину, як і питання ставлення до важких випробувань, віри, надії, любові до ближнього. Пісдя вистави залишився дещо сумний післясмак, але головний меседж – "треба жити кожний день, як останні – з вдячністю і любов'ю" є, безумовно, позитивним висновком.

Сюжет вистави створений за романом французького письменника Еріка Шмітта, який став відомим та популярним далеко за межами країни. Окрім вистав та роману даний сюжет ще використовувався і у фільмі під назвою "Оскар і рожева пані", який вперше вийшов 2009 року. Перевага сюжету в тому, що попри досить складну, тяжку і сумну тему все ж є над чим навіть посміятися. Моменти туги і відчуття, що от-от на очах з'являться сльози перепліталися з моментами, коли щиро хотілося сміятися з цитат Оскара. Акторам повірила не відразу. Спочатку, я уявляла їх собі трохи інакше. Можливо, через те, що кілька років тому уже бачила фільм за цим сюжетом. Вистава з перших хвилин захопила своїм сюжетом. Емоції не відпускали до самого завершення вистави. Змушує задуматися над швидкоплинністю і ціною життя. Вистава була б цікава для батьків, психологів, реабілітологів, лікарів, соціальних працівників, вихователів.

Відчуття, як після гарного старого кіно, як Меррі Поппінс, приємне відчуття сумної казки. Веселі та сумні емоції. Ми проживаємо разом з Оскаром останні миті його життя (бо йому запропонували проживати день за 10 років, моменти його дорослішання сповнені веселих та дуже розумних речей) розуміючи разом з ним «Життя, як позика. На яку ми з часом починаємо працювати і дорожити». Вистава залишила гарні емоції та змусила задуматися. З моментів, які спочатку різали око були декорації, костюми, якість звуку музичного супроводження. Але пізні це стало неважливим, бо історія стала важливіше картинки та вік головного актора, який трошки старший за 10 років)) Спочатку, як я зазначала різали декорації, але потім все стало неважливим через чудову акторську гру та сюжет, який розчулює до сліз.

Сподобалось, що сюжет не є "застарілим" та все зрозуміло, про що хто сказати головний герой, він не є дуже великим та занадто важким. Не сподобалася те, що було використано декілька не зрозумілих термінів. Спочатку було не дуже цікаво, але, довідавшись більше про головних героїв, почали з'являтися різні думки та дивилась виставу до кінця з цікавістю. Були смішні моменти, але вони чередувались з тими, які змушували замислюватись та під кінець стало трішки сумно. Актори чудово зіграли свою роль. Я повірила їм, все було бездоганно. Було декілька відволікаючих моментів зі сторони глядачів, але це ніяк не відобразилось на грі. Вистава була б цікава для підлітків та старших людей, для тих хто любить замислюватись на серйозні теми. Інколи було трохи кумедно, на завершенні було трохи сумно, хотілося більш щасливе закінчення. Після вистави відчувалось віднесення та задоволення

Кожній людині потрібна бабця Руж! Неймовірна вистава про віру в Бога, в людей та справжні емоції! Актори повністю передали свої образи! Глибоко, чуттєво! До сліз! Рекомендую виставу всім, хто хоче отримати надзвичайні емоції, пережити складні моменти та знайти натхнення. Вистава пролетіла на одному диханні!

С самого начала было понятно, что Оскар болен было сочувствия с начало и до конца спектакля. Хотелось чудо что б мальчик выздоровел. Жизнь это дар, который нужно ценить и осознавать каждый день, помог мне осознать в том числе и этот спектакль. Спасибо актерам и всем кто задействован в этом спектакле! Понравилась игра актеров, забыл что нахожусь в театре. Понравился персонал театра вежливый и приятно общаются. Удобные стулья в зале, красивый интерьер театра. Советую посмотреть всем, детям с возраста 14 лет будет лучше понять и осознать, что нужно ценить жизнь.

Цей спектакль про хлопчика Оскара хворого на лейкемію, про його коротке життя і ставлення до цього. Сподобалось, що Оскар мужньо тримався не дивлячись, що залишилось дуже мало днів життя. Сподобалось: підтримка Рожевої пані і розуміння проблем Оскара. Протягом всієї вистави було цікаво і сумно, що життя Оскара таке коротке за хвороби. Батькам зі старшими дітьми від 14 років, молодим і старшим людям буде цікаво

Це розповідь про останні дні життя хворої на лейкемію дитини, його роздуми та світосприйняття. Чудова гра двох акторів: головного героя Оскара, та літньої жінки в рожевому, яка як могла втішала дитину, в останні дні життя хлопчика. Було сумно, оскільки фінал спектаклю був передбачувальний.

Після таких історій ще більше починаєш вірити в те, що світлі, чисті та незаплямовані почуття все ще існують, і вони — в дітях. Завчасно знаючи, що йду на виставу про онкохвору дитину, готувалася вийти з театру в відчаї і з бентежними думками, проте з першої ж хвилини відчула затишок, теплоту та спокій, хоча він, здавалося б, зайвий в момент, коли знаєш, що чуже життя таке цупке та може обірватися будь-якої миті. Було над чим посміятися, було над чим поплакати, було над чим замислитись — як на мене, це ті три кити, які тримають цю виставу і залишають після перегляду легкість та бажання радіти життю. Валерія Чайковська майстерно перевтілилась в оптимістичну та проникливу Рожеву пані — бабцю Ружу, що навіть поглядом ніби може тебе обійняти. Сергій Бобко, не дивлячись на свій дорослий вік, переконливо зіграв десятилітнього хлопчика, грайливого, мрійливого, щирого. Хочеться повністю вірити в те, що відбувається на сцені, і все ж пам'ятати, що це гра, бо в житті тяжкі сюжети не потрібні. Як на мене, це майстерність — вміти при мінімальній кількості декорацій все одно змушувати глядача невідривно слідкувати за подіями на сцені. Співчувати, співпереживати, сміятися, плакати, поділяти радість та смуток разом з персонажами і до останнього потайки сподіватися, що все буде добре. Принаймні, в серці не залишається порожнеча. Я думаю, ця вистава стане гарною знахідкою для всіх, хто хоче поринути у світ дитячої безпосередності та подивитися на життя інакше, без метушні та дріб'язкових проблем.

Сюжет цілком за твором Шмітта. Як на мене, трохи надмірний акцент був на сценах з молитвами — у каплиці і на Різдво. У книзі я такого не пам‘ятаю. Але то, можливо, мій погляд. Мене більше вразила якраз тема такого живого спілкування з богом/долею/життям (чи з собою), без ритуалів. Листами, думками, іронією, злістю, вдячністю. Живими емоціями. Тема смерті — тим більше дитячої — навряд чи здатна посмішити, але і Шмітт, і режисер вистави показали все так, що вона не сприймається аж надто болісно. Це більше про те, як класно жити, а не як страшно помирати. Були і веселі моменти, і зворушливі, щось зачіпало і перекликаються із власними спогадами, — але світлого — більше. Є про що подумати. Дуже сподобався тандем двох акторів. І кожен окремо був органічним, але зіграність їх у парі просто захопила. В першій половині були кілька сцен, які здалися трохи затягнутим. Можливо, забагато пауз. Але потім такого враження вже не було, друга частина динамічніше і тримає увагу. Дуже класно буде піти з дитиною (років з 10-ти) – бо про непрості теми розказано (і показано) з гумором, іронією і трохи навіть здоровим цинізмом, але — життєво і правдиво. Більшість паралелей із «дорослим» світом, мабуть, будуть ближчими якраз дорослим глядачам, із власним життєвим досвідом. Але і дітям (тим більше підліткам) тут знайдеться щось своє

Это очень трогательная история, которая нигого не оставит равнодушным. Спектакль вызывает такие эмоции как сострадание, сопереживание и жалость главному герою. Это спектакль рассказывает о 10 летнем мальчике, у которого неутешительный диагнос -рак. Здесь мы видим мальчика в период его нахождения в больнице. Оскар, так зовут главного героя, не по годам умен, он знает что ждёт его в будущем, но несмотря ни на что он заведит дружбу с пожилой женщиной Ружей и влюбляется в девочку в соседней палате. Он по детски непосредствен, готов ради любви на любой геройский поступок, совершая кучу ошибок, он поступает всегда мудро и осознанно. Оскар радуется малейшим мелочам в своей недолговечной жизни, он с восторгом слушает выдуманные истории Ружи, радуется малейшему общению со своей возлюбленной и веселой встречей Рождества. По просьбе Ружи он обращается к Богу со своими желаниями и мы видим как эти просьбы перерастают в настоящую Веру и любовь. Актеры очень хорошо передали свои образы. Невозможно было оторвать взгляда от Заслуженной артистки Валерии Чайковской, которая исполняла роль Розовой пани настолько живой, естественной и артистичной!

Які емоції може викликати вистава про онкохвору 10-річну дитину у котрої залишилось 12 днів? відчай, натхнення вмінням дітей любити та цінувати життя, їх вмінням зрозуміти та прийти до Бога, встигнути прожити повноцінно-нафантазоване доросле життя в умовах обмеженої реальності (Оскар в лікарні за декілька днів встигнув полюбити, викликати ревнощі, одружитись, вибачити та зрозуміти батьків...) Проживаєш з Оскаром його життя і замислюєшся над тим, що не слід відкладати життя на завтра — можна не встигнути. Оскар (Юрій Родіонов) постійно на сцені — щирий, довірливий, справжній 10-річний хлопчик!!!! Рожева пані (Валерія Чайковська) бездоганно передає образ, а крім того за сценою є голосом інших дітей з лікарні, батьків Оскара — Талант! Життя! Треба любити та цінувати життя! Вистава показує нам важливість розуміння, що час нам не належить — він тече і його не повернути! Тому любити, жити, творити, радіти треба сьогодні! Особняк Родзянко 1910 року! Відвідуючи театр, проходиш екскурсію по надзвичайно красивому будинку!

Життя Оскара — це коли 1 день як 10 років. І не важливо в якому віці людина помирає, якщо вона проживає увесь спектр почуттів — перший поцілунок, першу любов, одруження, зраду, втрату. Єдине чого не зрозумів Оскар — це щастя батьківства. Адже, щоб заводити дітей мало бажання. Потрібно ще й мати життя попереду. І не важливо скільки з тебе можна зробити біфштексів, головне — внутрішній світ. Жити залишилося зовсім мало. Але чи має значення кількість? Чи можливо щось інше? Ця маленька історія кинула дуже велику тінь і не залишила нікого байдужим. Одна з найкращих вистав, які мені доводилося бачити. І однозначно найкращий вечір у театрі. І цю атмосферу зробили не лише вступне слово Кужельного, гра акторів, але й реакція глядача. Вперше у моїй практиці після вистави один з присутніх попросив слово. Представився знайомим Валерії Чайковської (бабці Ружі), яку знає давно, але її гру бачить вперше. Емоційно прочитав вірш, частина якого написана 49 років тому в одному з кафе міста під час першого знайомства. Інша частина — протягом цієї вистави. Вулкан емоцій. Сльози на його очах лише підтверджують, що ця вистава варта того, щоб чекати 49 років. Виникло нестримне бажання перечитати "Оскар і рожева пані" і розповісти про враження від вистави усім знайомим.

Дуже зворушливо. Ніколи не чула про актора Юрія Родіонова. Для мене він – справжнє відкриття. Саме на ньому, дорослому, що грає 10-річного хлопця тримається вистава. І ти йому віриш, проживаєш усе життя як і він за 12 днів. Я плакала протягом усієї вистави потайки. Але вийшла з вірою у Бога та у щось дуже світле і приємне. Ця вистава не зможе нікого залишити байдужим. Треба дивитися періодично такі вистави, щоб ще раз зрозуміти, що життя — це дар, свято!