Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Чи може залишити когось байдужим зворушлива історія десятирічного хворого хлопчика, який, знаючи свій невтішний діагноз, що сам звучить як вирок – лейкемія, – знаходить сили жити з вірою і любов’ю до тих, хто поруч.
На жаль, багатьом з нас, навіть дорослим, сьогодні частенько не вистачає терпіння, мудрості і вміння по-справжньому любити. А наш маленький герой за свій короткий вік пізнав ці складні науки, дійшов глибинної філософії життя. У листах до Бога, що їх пише Оскар, з одного боку – відображення дитячої безпосередності, а з іншого – безліч дорослих проблем, глибоких міркувань, розуміння таїни буття.
Елізабет давно заборонила собі мріяти, бо знає, наскільки небезпечні марні надії. Вона з головою поринула в роботу, турботи про молодшу сестру і племінницю. А в дитинстві Елізабет була мрійницею: хотіла купатися в ваннах, наповнених пелюстками вишні, танцювати на піску, спробувати який за смаком грибний дощ… Але, всі її мрії розсипалися, зіткнувшись з реальністю. І в той момент, коли Елізабет вже перестала ухилятися від ляпасів долі, в її будинку з'являється таємничий незнайомець. Хто він? Може саме той, хто зможе перетворити повсякденне життя в пригоди, повернути Елізабет смак життя і змусить її пригадати як закохуються? Ця історія про кохання, родину та дружбу. Історія, що наповнена магією та вірою в диво, зігріє кожного глядача, як м’якенька ковдрочка.
У цій виставі ми спробували розглянути величезний і різноманітний світ, цілу планету під назвою - ГОГОЛЬ. Для цього ми звернулися до сюжетів та фрагментам з його творів різних років і створили свої фантазії на ці теми. Цей світ, повний надприродних сил, міфів, легенд зводив з розуму своєю привабливою таємничістю і космічної незбагненністю не одне покоління і продовжує співіснувати з сучасними ритмами. У виставі ми використовуємо драму, рух, спів, танці, що звернені до уяви наших глядачів. Вистава цінна ще тим, що вона є колективним твором акторів театру.
«Піаф» у перекладі з французької означає «горобець»... Ім'я геніальної французької співачки Едіт Піаф вписано в історію двадцятого століття золотими літерами. Ця моновистава про те, що ні слава, ні успіх – нічого не дається без болю, і за все треба платити. Ця вистава про злети та падіння, про дивовижну жінку, якій належать слова, адресовані всім людям: «Я, на щастя, одна з тих, хто заплатив своїм життям за вашу любов».
Як часто жінка почувається ЖІНКОЮ? Від чого залежить відчуття щасливої та чарівної левітації? Твір Ніла Саймона розбирає саме ці, надважливі в сьогоденні, питання. Адже збалансована взаємодія енергій Інь та Ян у всесвіті є результатом складної роботи над собою, над своєю особистістю, над своїм життям. І докладати зусиль мають як жінки, так і чоловіки – бо танго танцюють удвох. Головна героїня опиняється сам на сам зі своїм середнім «неліквідним» віком та свіжим і болісним розлученням. Здається, що життя зупинилося, а всі напрацьовані схеми комфортного існування згоріли у полум'ї обставин. Вона мала б надломитися й зненавидіти свою долю. Але... Доля дарує жінці трьох пришелепкуватих подруг та двох гарячих іспанських життєлюбів. Чим закінчиться ця дотепна комедія, і чи навчиться Флорес почуватися щасливою й чарівною квіткою, ми дізнаємося тільки переглянувши виставу. Ця постановка – поєднання чудового гумору, невичерпної мудрості існування та любові до життя і до себе.
Вірші Зерова, Семенка, Хвильового, Плужника, Теліги, Тичини та інших яскравих представників того трагічного покоління. Історія через поезію... Персонажі, які починають творити свою історію. Вірші, які оживають... люди, які зникають... Пластично-поетична вистава «Розстріляні Від(ро)дження» повністю побудована на віршах Розстріляного Покоління.
Це дуже зворушлива вистава. І незважаючи на важку тему вона залишає після себе дуже світлий і життєствердний післясмак. Дуже шкода, що потрібно писати відгук відразу перегляду. З такими речами краще "пожити" довше, "привласнити" і глибше осмислити. Це історія про смерть, як частину життя, при цьому таку частину, яка робить життя осмисленим і цінною. І про прийняття інших людей, без яких це життя теж неможливо. Мені знадобилося хвилин 10, щоб забути, що переді мною актори. Далі вірила їм до самого кінця.
Сюжет - відомий твір Еріка Емманюеля Шмідта "Оскар та рожева пані", який вже неодноразово ставав джерелом натхнення театральних режисерів. Раніше я дивилася іншу виставу за цим твором, з Ірмою Вітовською у ролі Ружі, тож можу порівняти. Варіант "Сузір'я" є більш камерним та компактним, але це скоріше плюс, аніж мінус. Цікаве рішення з "намальованими" другорядними героями не розпилює увагу від головних дійових осіб, а відсутність антракту дає змогу не відволікатися й не втрачати потрібний емоційний настрій. Актори грали чудово, Оскар був іноді навіть переконливішим за свою досвідчену партнерку. Було цікаво та зворушлиливо: тема життя та смерті зачіпає кожну людину, як і питання ставлення до важких випробувань, віри, надії, любові до ближнього. Пісдя вистави залишився дещо сумний післясмак, але головний меседж – "треба жити кожний день, як останні – з вдячністю і любов'ю" є, безумовно, позитивним висновком.
Сюжет вистави створений за романом французького письменника Еріка Шмітта, який став відомим та популярним далеко за межами країни. Окрім вистав та роману даний сюжет ще використовувався і у фільмі під назвою "Оскар і рожева пані", який вперше вийшов 2009 року. Перевага сюжету в тому, що попри досить складну, тяжку і сумну тему все ж є над чим навіть посміятися. Моменти туги і відчуття, що от-от на очах з'являться сльози перепліталися з моментами, коли щиро хотілося сміятися з цитат Оскара. Акторам повірила не відразу. Спочатку, я уявляла їх собі трохи інакше. Можливо, через те, що кілька років тому уже бачила фільм за цим сюжетом. Вистава з перших хвилин захопила своїм сюжетом. Емоції не відпускали до самого завершення вистави. Змушує задуматися над швидкоплинністю і ціною життя. Вистава була б цікава для батьків, психологів, реабілітологів, лікарів, соціальних працівників, вихователів.
Відчуття, як після гарного старого кіно, як Меррі Поппінс, приємне відчуття сумної казки. Веселі та сумні емоції. Ми проживаємо разом з Оскаром останні миті його життя (бо йому запропонували проживати день за 10 років, моменти його дорослішання сповнені веселих та дуже розумних речей) розуміючи разом з ним «Життя, як позика. На яку ми з часом починаємо працювати і дорожити». Вистава залишила гарні емоції та змусила задуматися. З моментів, які спочатку різали око були декорації, костюми, якість звуку музичного супроводження. Але пізні це стало неважливим, бо історія стала важливіше картинки та вік головного актора, який трошки старший за 10 років)) Спочатку, як я зазначала різали декорації, але потім все стало неважливим через чудову акторську гру та сюжет, який розчулює до сліз.
Сподобалось, що сюжет не є "застарілим" та все зрозуміло, про що хто сказати головний герой, він не є дуже великим та занадто важким. Не сподобалася те, що було використано декілька не зрозумілих термінів. Спочатку було не дуже цікаво, але, довідавшись більше про головних героїв, почали з'являтися різні думки та дивилась виставу до кінця з цікавістю. Були смішні моменти, але вони чередувались з тими, які змушували замислюватись та під кінець стало трішки сумно. Актори чудово зіграли свою роль. Я повірила їм, все було бездоганно. Було декілька відволікаючих моментів зі сторони глядачів, але це ніяк не відобразилось на грі. Вистава була б цікава для підлітків та старших людей, для тих хто любить замислюватись на серйозні теми. Інколи було трохи кумедно, на завершенні було трохи сумно, хотілося більш щасливе закінчення. Після вистави відчувалось віднесення та задоволення
Кожній людині потрібна бабця Руж! Неймовірна вистава про віру в Бога, в людей та справжні емоції! Актори повністю передали свої образи! Глибоко, чуттєво! До сліз! Рекомендую виставу всім, хто хоче отримати надзвичайні емоції, пережити складні моменти та знайти натхнення. Вистава пролетіла на одному диханні!
С самого начала было понятно, что Оскар болен было сочувствия с начало и до конца спектакля. Хотелось чудо что б мальчик выздоровел. Жизнь это дар, который нужно ценить и осознавать каждый день, помог мне осознать в том числе и этот спектакль. Спасибо актерам и всем кто задействован в этом спектакле! Понравилась игра актеров, забыл что нахожусь в театре. Понравился персонал театра вежливый и приятно общаются. Удобные стулья в зале, красивый интерьер театра. Советую посмотреть всем, детям с возраста 14 лет будет лучше понять и осознать, что нужно ценить жизнь.
Цей спектакль про хлопчика Оскара хворого на лейкемію, про його коротке життя і ставлення до цього. Сподобалось, що Оскар мужньо тримався не дивлячись, що залишилось дуже мало днів життя. Сподобалось: підтримка Рожевої пані і розуміння проблем Оскара. Протягом всієї вистави було цікаво і сумно, що життя Оскара таке коротке за хвороби. Батькам зі старшими дітьми від 14 років, молодим і старшим людям буде цікаво
Це розповідь про останні дні життя хворої на лейкемію дитини, його роздуми та світосприйняття. Чудова гра двох акторів: головного героя Оскара, та літньої жінки в рожевому, яка як могла втішала дитину, в останні дні життя хлопчика. Було сумно, оскільки фінал спектаклю був передбачувальний.
Після таких історій ще більше починаєш вірити в те, що світлі, чисті та незаплямовані почуття все ще існують, і вони — в дітях. Завчасно знаючи, що йду на виставу про онкохвору дитину, готувалася вийти з театру в відчаї і з бентежними думками, проте з першої ж хвилини відчула затишок, теплоту та спокій, хоча він, здавалося б, зайвий в момент, коли знаєш, що чуже життя таке цупке та може обірватися будь-якої миті. Було над чим посміятися, було над чим поплакати, було над чим замислитись — як на мене, це ті три кити, які тримають цю виставу і залишають після перегляду легкість та бажання радіти життю. Валерія Чайковська майстерно перевтілилась в оптимістичну та проникливу Рожеву пані — бабцю Ружу, що навіть поглядом ніби може тебе обійняти. Сергій Бобко, не дивлячись на свій дорослий вік, переконливо зіграв десятилітнього хлопчика, грайливого, мрійливого, щирого. Хочеться повністю вірити в те, що відбувається на сцені, і все ж пам'ятати, що це гра, бо в житті тяжкі сюжети не потрібні. Як на мене, це майстерність — вміти при мінімальній кількості декорацій все одно змушувати глядача невідривно слідкувати за подіями на сцені. Співчувати, співпереживати, сміятися, плакати, поділяти радість та смуток разом з персонажами і до останнього потайки сподіватися, що все буде добре. Принаймні, в серці не залишається порожнеча. Я думаю, ця вистава стане гарною знахідкою для всіх, хто хоче поринути у світ дитячої безпосередності та подивитися на життя інакше, без метушні та дріб'язкових проблем.
Сюжет цілком за твором Шмітта. Як на мене, трохи надмірний акцент був на сценах з молитвами — у каплиці і на Різдво. У книзі я такого не пам‘ятаю. Але то, можливо, мій погляд. Мене більше вразила якраз тема такого живого спілкування з богом/долею/життям (чи з собою), без ритуалів. Листами, думками, іронією, злістю, вдячністю. Живими емоціями. Тема смерті — тим більше дитячої — навряд чи здатна посмішити, але і Шмітт, і режисер вистави показали все так, що вона не сприймається аж надто болісно. Це більше про те, як класно жити, а не як страшно помирати. Були і веселі моменти, і зворушливі, щось зачіпало і перекликаються із власними спогадами, — але світлого — більше. Є про що подумати. Дуже сподобався тандем двох акторів. І кожен окремо був органічним, але зіграність їх у парі просто захопила. В першій половині були кілька сцен, які здалися трохи затягнутим. Можливо, забагато пауз. Але потім такого враження вже не було, друга частина динамічніше і тримає увагу. Дуже класно буде піти з дитиною (років з 10-ти) – бо про непрості теми розказано (і показано) з гумором, іронією і трохи навіть здоровим цинізмом, але — життєво і правдиво. Більшість паралелей із «дорослим» світом, мабуть, будуть ближчими якраз дорослим глядачам, із власним життєвим досвідом. Але і дітям (тим більше підліткам) тут знайдеться щось своє
Это очень трогательная история, которая нигого не оставит равнодушным. Спектакль вызывает такие эмоции как сострадание, сопереживание и жалость главному герою. Это спектакль рассказывает о 10 летнем мальчике, у которого неутешительный диагнос -рак. Здесь мы видим мальчика в период его нахождения в больнице. Оскар, так зовут главного героя, не по годам умен, он знает что ждёт его в будущем, но несмотря ни на что он заведит дружбу с пожилой женщиной Ружей и влюбляется в девочку в соседней палате. Он по детски непосредствен, готов ради любви на любой геройский поступок, совершая кучу ошибок, он поступает всегда мудро и осознанно. Оскар радуется малейшим мелочам в своей недолговечной жизни, он с восторгом слушает выдуманные истории Ружи, радуется малейшему общению со своей возлюбленной и веселой встречей Рождества. По просьбе Ружи он обращается к Богу со своими желаниями и мы видим как эти просьбы перерастают в настоящую Веру и любовь. Актеры очень хорошо передали свои образы. Невозможно было оторвать взгляда от Заслуженной артистки Валерии Чайковской, которая исполняла роль Розовой пани настолько живой, естественной и артистичной!
Які емоції може викликати вистава про онкохвору 10-річну дитину у котрої залишилось 12 днів? відчай, натхнення вмінням дітей любити та цінувати життя, їх вмінням зрозуміти та прийти до Бога, встигнути прожити повноцінно-нафантазоване доросле життя в умовах обмеженої реальності (Оскар в лікарні за декілька днів встигнув полюбити, викликати ревнощі, одружитись, вибачити та зрозуміти батьків...) Проживаєш з Оскаром його життя і замислюєшся над тим, що не слід відкладати життя на завтра — можна не встигнути. Оскар (Юрій Родіонов) постійно на сцені — щирий, довірливий, справжній 10-річний хлопчик!!!! Рожева пані (Валерія Чайковська) бездоганно передає образ, а крім того за сценою є голосом інших дітей з лікарні, батьків Оскара — Талант! Життя! Треба любити та цінувати життя! Вистава показує нам важливість розуміння, що час нам не належить — він тече і його не повернути! Тому любити, жити, творити, радіти треба сьогодні! Особняк Родзянко 1910 року! Відвідуючи театр, проходиш екскурсію по надзвичайно красивому будинку!
Життя Оскара — це коли 1 день як 10 років. І не важливо в якому віці людина помирає, якщо вона проживає увесь спектр почуттів — перший поцілунок, першу любов, одруження, зраду, втрату. Єдине чого не зрозумів Оскар — це щастя батьківства. Адже, щоб заводити дітей мало бажання. Потрібно ще й мати життя попереду. І не важливо скільки з тебе можна зробити біфштексів, головне — внутрішній світ. Жити залишилося зовсім мало. Але чи має значення кількість? Чи можливо щось інше? Ця маленька історія кинула дуже велику тінь і не залишила нікого байдужим. Одна з найкращих вистав, які мені доводилося бачити. І однозначно найкращий вечір у театрі. І цю атмосферу зробили не лише вступне слово Кужельного, гра акторів, але й реакція глядача. Вперше у моїй практиці після вистави один з присутніх попросив слово. Представився знайомим Валерії Чайковської (бабці Ружі), яку знає давно, але її гру бачить вперше. Емоційно прочитав вірш, частина якого написана 49 років тому в одному з кафе міста під час першого знайомства. Інша частина — протягом цієї вистави. Вулкан емоцій. Сльози на його очах лише підтверджують, що ця вистава варта того, щоб чекати 49 років. Виникло нестримне бажання перечитати "Оскар і рожева пані" і розповісти про враження від вистави усім знайомим.
Дуже зворушливо. Ніколи не чула про актора Юрія Родіонова. Для мене він – справжнє відкриття. Саме на ньому, дорослому, що грає 10-річного хлопця тримається вистава. І ти йому віриш, проживаєш усе життя як і він за 12 днів. Я плакала протягом усієї вистави потайки. Але вийшла з вірою у Бога та у щось дуже світле і приємне. Ця вистава не зможе нікого залишити байдужим. Треба дивитися періодично такі вистави, щоб ще раз зрозуміти, що життя — це дар, свято!
Олексій Кужельний вступив та навчався в Автодорожному інституті, де всі п’ять років керував художньою самодіяльністю. Потім три роки працював у конструкторському бюро і навіть до чогось там дослужився. А потім усе кинув і вступив до Київського театрального інституту. Оскільки був людиною вже цілком зрілою, то вести приємне студентське життя, коли сім’я забезпечує «тили», було не дуже зручно. Кужельний знайшов прийнятний для себе і цілком простий вихід: почав добре вчитися й отримував Ленінську стипендію (непогані на ті часи гроші). Потім — Вищі режисерські курси у майстерні Сергія Данченка. Потім одружився, як Олексій любить додавати, дуже вдало. Не все так вдало складалося в професії. Головний режисер фольклорно-етнографічного ансамблю «Калина» — звучить непогано, та й справу свою він робив досить винахідливо, але... І тоді він знову знаходить найбільш простий вихід: створює свій театр — майстерню театрального мистецтва «Сузір’я», у якій впродовж минулих п’ятнадцяти років переграли практично всі наші театральні зірки.
Кужельний О.П. започаткував у 1991 році перший в Україні Міжнародний театральний фестиваль «Київська Пастуна», у 1995 році Фестиваль камерних театрів «Сузір’я».
З 2001-2007 художній керівник Міжнародного мистецького фестивалю міст-побратимів «Київ Травневий».
За творчі успіхи та вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва був удостоєний звання Заслуженого артиста України (1992 р.), Народного артиста України (1997 р.), є Лауреатом Літературно-мистецької премії України ім.І.Котляревського, Премії Спілки театральних діячів ім. Володимира Блавацького (2001 р.), Літературної премії імені Андрія Малишка (2008 р.), Мистецької премії «Київ» імені Амвросія Бучми (2010 р.), Орденом «За заслуги» III ступеня (2013 р.), Премії імені Сергія Данченка (2014 р.).
У 2003 р. нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Грамотою Верховної Ради України, вищою київською міською нагородою – Знак Пошани і вищою нагородою Міністерства культури і мистецтв України – Почесний Знак «За вагомий особистий внесок у розвиток культури та мистецтва».
З 2012 р. – Голова Київського місцевого творчого відділення НСТД України.
У 2016 році отримав Орден «За заслуги» II ступеня.
З 2017 р. – член Наглядової ради Українського культурного фонду.
У 2019 році – Лауреат премії НСТД України ім. Панаса Саксаганського.
Головний балетмейстер Національного Академічного Драматичного театру ім. Івана Франка. 6-й Всеукраїнський фестиваль. «Тернопильськи театральні вечори. Дебют-2006 за пластику у виставі «Boa-constrictor» І.Франка Коломийський драм театр. Лауреат премії «Київська Пектораль» в номінації за краще пластичне рішення 2013 року «Перехрестні стежки» І. Франка і у 2013 році «Morituri te salutant».
Співпраця з українськими театрами:
Театр «Ательє 16» – «Ключа немає», Король Фрешет; Казанова , Марина Цвєтаєва (за п'єсами «Пригода» і «Фенікс»). «Тригрошова опера» Б. Брехта. «Самогубець» Ердмана, «Як важливо бути серйозним» Уайльда, «Кабаре «ХЛАМ» Аверченко, Теффі і Бухова, «Сестри Прозорови» Чехова (режисер Л. Зайкаускас), «Inferno. Пісня 35» Сартра. «В очікуванні Годо »Б. Брехт (реж Л.Зайкаускас).
Драматичний театр ім.І.Франка: «Енеїда» І.Котляревського, «Оскар і Рожева дама» Е.Шмітт, «Гамлет» В. Шекспір, «Модельяні» інсценізація Р.Держепільского і т.д
Сумській Драм театр ім.Щепкина «Лісова пісня» Леся Українка Коломийський театр ім. І.Озаркевича «Боа констріктор» І.Франка, «Вій» М. Гоголь і т.д, Львівський театр ім.Л.Курбаса: «Ножі в курях, або Спадок мірошніка» Девід Гарровер, «Благодарний Еродій» Григорій Сковорода, «Амнезія, або Маленькі подружні злочини»
Ерік-Емманюель Шмітт, «Так казав Заратустра» Ніцше/КЛІМ.
Львівський Національний Оперний театр: опера «Сільська честь» Маскані, «Циганський Барон» І. Штраус, Львівський Театр Юного Глядача: «Втеча з реальності» Т. Іващенко, «Таємниця буття» Т.Іващенко, театр ім. О. Кобилянської місто Чернівці «Солодка Даруся» М.Матіос, Театр Драми і Комедії на лівому березі: «Любов до трьох апельсинів» До Гоцці, «брешемо чисту правду »Х.Гербер, «Рожевий міст» Р.Уоллер, «Вася повинен зателефонувати» К. Рубіна, «Жіноча логіка» А.Крим, «Дні пролітають зі свистом» за п'єсою «Стара Зайчиха», «Любов на дотик» Леонард Герш, Київський театр «Сузір'я»: «Ассо та Піаф»; «Єсенін і Дункан» Т.Іващенко, «Випадкове танго »В.Аім, «Дивосвіт театр» М.Мітуа.
Брала участь в зйомках фільмів: «Orangelove» Алана Бадоєва, пластичне рішення у фільмі «Закохані в Київ» 2012 рік, цикл фільмів режисерів: «Туфлі» Д.Гамзінов;
«Останній день року» О.Борщевскій; Серіал «Остання електричка» А.Гресь хореограф постановник і т.д.
Була постановщиком відеокліпів для різних зірок українського шоу-бізнесу.
Приймала участь у телевізійних проектах Нового каналу, СТБ, 1+1.
Лауреат державної премії Кабінету Міністрів України ім. Лесі Українки.
В Київському академічному театрі юного глядача на Липках працює з 1971 року.
Народився в 1996 році.
2018 року закінчив Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня з. д. м. України Биченко Нінель Антонівни).
З 2017 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2005 році закінчив Київський національний університет театру, кіно, і телебачення ім. Карпенко-Карого (майстерня В.Ставіцького).
Був актором Київського Театру юного глядача на Липках.
Закінчив у 2013 році Луганський державний інститут культури і мистецтв, курс В.Ю. Московченко.
З 2013 - студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого за фахом «Режисура драми», курс К.М. Дубініна.
2008 - 2011 - артист Донецького обласного російського театру юного глядача (м.Макіївка).
2011 - 2015 - артист Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2015 року.
Київську академічну майстерню театрального мистецтва «Сузір'я» – перший в Україні ангажементний театр – було створено у 1988 році. З моменту заснування і до сьогодні театр очолює художній керівник Народний артист України Олексій Кужельний.
У виставах театру беруть участь найкращі актори столичних театрів – народні та заслужені артисти України, а також театральна молодь. Серед зірок українського театру, що протягом усіх театральних сезонів дарували прихильникам театрального мистецтва свій талант, відомі майстри сцени Надія Батуріна, Лариса Кадочнікова, Лариса Кадирова, Людмила Лимар, Раїса Недашківська, Степан Олексенко, Ада Роговцева, Богдан Ступка, Микола Рушковський.
До постановок вистав залучаються, як досить відомі, так і молоді режисери. В репертуарі театру класичні та сучасні постановки, що йдуть російською та українською мовами.
Вистави демонструються одночасно на двох сценічних майданчиках: на основній «великій» сцені, що розрахована на 80 місць та на мікросцені – 25 місць.