Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Ось та Ась »
На жаль, проблеми російсько – українських відносин, які описав автор 100 років назад, актуальні і по сьогоднішній день. Козак Ось та москаль Ась – два персонажі – два символи двох систем. Через шаблони, символи та штампи – до роздумів – як вберегти свою самобутність, захистити свою незалежність та гідність.
«Зграя» (або «Дім, чекай я йду»), музична вистава за повістю Костянтина Сергієнко «До побачення, яре!». Ця вистава – це спогади головного героя Гордого про його життя у зграї безхатніх псів. Спогади про веселе і сумне. В центрі уваги – взаємовідношення собак з людьми. У виставі висвітлюється не жорстокість людей, а людяність тварин. Тому герої саме як люди сумують, жартують, вигадують різні небилиці та страждають від зради. Ця вистава була зроблена на підтримку притулку для безхатніх тварин «Сіріус».
«Дорогий, Боже, мене звати Оскар, мені 10 років. Я підпалив кота, будинок, здається, навіть підсмажив червоних рибок. Це мій перший лист до тебе, бо раніше у мене не було часу через навчання». Таким листом починається філософська вистава «Оскар». На вас чекають 12 щемливих, щирих, кумедних листів десятирічного невиліковно хворого хлопчика на ім'я Оскар. Кожен з листів це звернення до Творця, просякнуте щирістю, іноді відчаєм, але більше – радістю відкриття цього неймовірного світу. У цих листах десятирічний хлопчик проживе ціле життя, наповнене ейфорією дорослішання, стриманністю зрілості та мудрістю старіння людини. Свої останні 12 днів життя Оскар проведе у товаристві доволі непересічної пані – Рожевої Пані, котра і вигадала для хлопчика таку гру, аби він відчув усю повноту цього чудового дару – життя. Адже неважливо, скільки днів у твоєму житті, важливо, скільки життя у твоїх днях.
Це психологічно віртуозна вистава про загибель кохання і надій, про примарність людського щастя. Шанувальникам творчості А. Чехова, які тонко відчувають атмосферу його творів і не з чуток знайомі з його персонажами, буде особливо затишно на виставі «Дядя Ваня». Вона одна з небагатьох на сьогоднішній день, хто зберіг первозданність світу драми, створеного автором за законами безсмертя, ім'я якому кохання. Премія «Київська Пектораль» – 2003-2004 у номінаціях: За кращу драматичну виставу Сценографія (спеціальний диплом – А. Лобанов) За кращу режисуру За кращий акторський дебют (Олена Свірська) За кращу чоловічу роль (Сергій Бойко)
"Люди найголовніше залишають на потім, і серед цього найголовнішого є слова, які не встигнеш вимовити..." Це ностальгічні спогади єврейського хлопчика про щасливе дитинство поруч з його дорогими бабусями Розою і Дашею. Бабуся Даша водила його до церкви, а інша - в синагогу. На цьому маленький Льовушка зібрав кругленьку суму.
Незабутній вечір, наповнений піснями, танцями і веселощами у компанії улюблених гоголівських персонажів. Гостинна Солоха запрошує до щедрого українського столу. Вистава була представлена в Турції, Франції, де була включена у міжнародний проект і гралася разом з французькими акторами театру «Шапіто-Фатразі».
Було і смішно і прикро. Мене вразила гра акторів. Їхні голоси..Сюжет - протистояння українців і росіян. Дуже пронаціоналістична. Залишаєть післясмак. Образи виринають в думках кілька днів поспіль. Думаю, вона цікава для будь кого.
У 1990 році Олегу Максимовичу Новохацькому, який на той час керував самодіяльним театральним колективом при Львівському будинку вчителя, запропонували невеличке приміщення на вул.Фредра площею 62кв.м. Так, на культурній мапі Львова виник театр з назвою «І люди, і ляльки». Перші роки існування для колективу були досить важкими. Не було елементарних умов, необхідних для функціонування театру, але був шалений ентузіазм і люди закохані в ляльку.
У 2005 році влада оцінивши вагомий вклад колективу в розвиток культурного середовища міста та розуміючи з якими матеріальними труднощами доводиться боротися щодня, приймає рішення взяти театр під свою офіційну опіку і надає статус муніципального.
У 2006 році театр спіткало страшне лихо: жахлива пожежа знищила його практично дощенту. Згоріли ляльки, декорації, костюми, устаткування, - словом усе що надбав колектив впродовж останніх 16 років. А це понад 20 вистав. Зі згарище винесли тільки кілька старих валіз з ляльками.
У грудні 2007 року відбулось відкриття оновленого театру. Ця подія стала можливою завдяки підтримці та участі Львівської міської ради, будівельного підприємства «Галичартбуд» та компанії «Київстар». Було повністю відновлено сцену, зал. Підвальні приміщення були приєднані до площі театру та адаптовані під гримерки та кабінети для адміністрації.
В 2014 році театр вже нараховував коло 20 дитячих вистав та виставу для дорослих - «Півонієвий ліхтар». Про здобутки колективу говорили численні дипломи та нагороди.
У 2014 році у віці 75 років пішов з життя засновник, директор та головний режисер театру Олег Максимович Новохацький. А в 2015 році його місце за результатами конкурсу, посів Заслужений діяч мистецтв України – Олексій Кравчук. У 2015 році за ініціативи нового директора театром започатковано «Міжнародний фестиваль «І люди, і ляльки», Міжнародний фестиваль «Різдвяні історії» та фестиваль «Волоцюги та ляльки» - триденна мандрівка театру на возах селами Львівщини.
« Ось та Ась »
