« Одеса. Шалене кохання. »
Музична комедія
Ми відвідали
цю виставу
18 (1)
Вистава має вікове обмеження

Запрошуємо на одеське ВЕСІЛЛЯ!
Улюблені романси і шансон, запальні танці, курйозні і майже анекдотичні повороти сюжету.

Глядачі відчуватимуть себе безпосередніми гостями свята. Одеса повсякчас приваблює своєю неповторною атмосферою, особливим почуттям гумору і ставленням до життя, культурним і національним різноманіттям.

Музична комедії «Одеса. Шалене кохання» поставлена за п’єсою відомих одеситів – Іллі Ільфа та Євгена Петрова, авторів широко відомого роману-дилогії про харизматичного комбінатора Остапа Бендера.

Ролi виконують:
Стасік Мархоцький, наречений
Олександр Дідик
Ната Мархоцька-Лівшиц, наречена
Олена Тертична
Ріта, її сестра
Ольга Васинюк
Мама нареченої
Мама нареченої
Чуланов, молодий піжон
Едуард Кіхтенко
Чуланов, молодий піжон
Мархоцький, тато Стасіка
Олег Лепенець
Мархоцький, тато Стасіка
Станіслав Колокольніков
Справченко, лікар
Вадим Лялько
Містер Піп, іноземець
Режисер постановник:
Команда супроводу:
Автор музичного оформлення
Художник по костюмах
Відгуки (3)
Вікторія Г.

Я вперше відвідала сам театр "Колесо", мені дуже до вподоби саме місце знаходження театру, в такому істортчному місці, отримала естетичне задоволенння. Сподобадись декорації в театрі, але не дуже сподабались костюми, на мій погляд занадто сучасні))) Гра акторів була на середньому рівні, акторську майстерність дійсно продемонстрував народний артист України Олег Лепенець, дійсно БРАВО!!! Сам сюжет вистави був за книгою Ільфа і Петрова. Хотілось би почути і побачити у виставі більше гумору.

Олександра Б.

З моменту розміщення на місцях у фойє (тут вібувається вистава) глядач стає її учасником. Роздаються їм ролі, слова пісень. У вас на очах збираються меблі. Зразу весела обстановка. Далі ще веселіше - бо глядач стає учасником раннього радянського одеського весілля. Декорації, що намальовані на стіні, використовують вирізки з газет, святковий стіл покривають сторінками журналів, подається горілка. Глядачів пригощають вином (зовсім трохи, але дуже весело). Костюми НЕПу. Пісні та романси підспівують усі – текст роздали на початку приготувань весілля. Декому повезло навіть танцювати фінальний запальний одеський танець разом з артистами. Повне відчуття реального весілля. Мікс чудової української мови та характерного одеського російського говору та єврейського гумору створюють гармонійний калейдоскоп. Знайомі з дитинства радянські пісні співаються в оригіналі занурюють у радянську реальність, в якій гумор прикрашав життя з житловими проблемами, горілка піднімала настрій. Тяга до іноземного життя та іноземців висміяна авторами п’єси Ільєю Ільфом та Євгеном Петровим. Це нагадує не нагадує сучасніть? Сміємося і поборюємо! Чудові режисерські рішення, звукові ефекти, знайома музика піднімають настрій. Гра заслуженого артиста України Станіслава Колокольникова, харизматична гра та запальні танці усіх акторів вражає оптимізмом. Дякюю за свято!!!

Діана С.

Це перша вистава, яка передбачала пряму взаємодію з глядачами. Зручний формат п'єси - весілля - уможливив це: глядачів зробили гостями, пригощали алкоголем, всі співали пісні з надрукованих листочків, разом проголошували тости тощо. Це щиро підкупило глядачів з самого початку. Що стосується мене, то мене це приємно вразило, але мій внутрішній стан був скоріше споглядальницьким, я була більше третьою стороною, ніж активним співучасником. Таке внутрішнє налаштування допомогло мені обміркувати порушені проблеми. Але перш ніж я розповім про проблематику вистави, хочу зробити кілька критичних зауважень. Перше, актори молодці, мені сподобалася їхня акторська гра, було весело, але вже під кінець вистави мене втомлював гамір весілля. Не можу сказати, що вони перегравали. Ні, але їхня віддача тяжіла наді мною (можливо, через відсутність особистого простору через розташування сцени). Друге, фінал п'єси був слабкуватим. Звичайно, "повернення нареченої Нати" до першого чоловіка, який весь час стукав у двері (що свідчило про його величезну любов) було неочікуваним моментом, але ці події, які вели до кульмінації, нагромаджувались одна за одною, не додаючи при цьому глибини. Мені не вистачило внутрішнього перевороту, скажімо так. Та і сама причина повернення була дивакуватою: другій чоловік Нати промовчав про те, що його батько сидить у в'язниці, вона обізвала його негідником, пішла до колишнього чоловіка, і всі напилися. Така розв'язка здалася мені слабшою, ніж закладений потенціал кола проблем, які порушились у п'єсі. А тепер про приємне. Не можу промовчати про гру двох акторів: Стасіка, такого колоритного актора, який своїми фразами змушує дивуватися з людської породи (Ви думаєте, що я не розумію? А чого це я не розумію? Я що баран? Я що кретин?). Ці фрази лунали анафорою протягом вистави, яка підіймала хвилю щирого сміху. І другий актор - це тато Стасіка, який своїм ш замість с доводив до істерії ( Стасік - Штасік, санаторій - шанаторій). Гарна українська мова з "жидівським" сленгом, атмосферна гра, відчуття Одеси і дружелюбний персонал точно допомогли присутнім розслабитися від душі. Зауважу, що аудиторію була дорослою: 22+. І насамкінець про проблематику, яка чиненайголовніша у цій виставі. Це полотно нанівець висміяло моду слов'ян полювати на іноземців та виїжати за кордон, щоб втекти від дикунської батьківщини у виховане товариство. Процес полювання привідкрив внутрішній світ таких дам. Вони упереджено нарікають на власну країну, вони упереджено ставляться до інших народів. Для них іноземець - це тільки франт у костюмі з Європи чи Америки, а турок - це мавр, а китаєць - це непонятно шо. Хибне кохання іншого штибу демонструє парочка Нати і Стасіка: він одружився, аби "вирішити своє статеве питання", а вона? А й справді навіщо? Щоб не бути розлученою, щоб не влаштовувати своє життя, а доручити йому комусь іншому (що з того що кретин, головне, що в цей час вона зможе очима бісики пускати). До того ж у виставі порушилась проблема шарлатанства лікарів. Лікування лікуванням, але всі помруть. Отож ця музична комедія - гарна панорама "міщанства". Його характери, проблеми змушують нас глянути на ще одну грань життя під мікроскопом. Головне, щоб спостереження не закінчились на останній витертій сльозині сміху, а проросли паростками розуміння того, хто ми є такі, якими є наші наміри і чи не жалюгідно сміхотворно ми виглядаємо збоку. Адже ствердна відповідь на останнє - це своєрідний дзвіночок.