Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Любите заплутані детективні історії? Володієте дедуктивним методом, розбираєтесь в мотивах і маєте залізну витримку?
Салон краси на Андріївському узвозі стає місцем злочину.
Відому піаністку жорстоко вбивають… ножицями.
Під підозрою ексцентричний перукар, меркантильна асистентка, багата, але безталанна оперна діва і таємничий антиквар. А, можливо, вбивця – слідчий?
Приходьте – зло мусить бути покараним!
День Святого Валентина, а у вас нікого нема? Дикий театр підготував виставу для Незакоханих, котрі від цього не страждають. Ну, може трішки. Зовсім. Імпрув-вистава «Тіндер злий» – це імерсійна вистава, що створюється тут і зараз з ваших слів, це комедійні сцени з життя жителів мережі у «активному пошуку», а також екскурс у світ тварин з Червоної книги України. Ми викрадемо ваш час, і ви не зможете напитися, щоб дзвонити колишньому/колишній і нити Ми викрадемо час, і ви не зможете скролити стрічку з сердечками і пафосними постами про «любов – наше все» Ми викрадемо ваш час, який ви не зможете використати для перегляду романтичних комедій Ви знайдете на цій виставі свою долю? Ні, нічого подібного! Швидкий секс без зобов’язань? Не впевнені. Але ми дамо вам шанс зустрітися з незнайомими, але близькими по духу людьми. Дикими людьми. І теж трошки незакоханими Увага! У виставі бере участь однакова кількість чоловіків і жінок. Не беріть, будь ласка, квитки не своєї статі. Це може зіпсувати задум і гру вам та іншим учасникам! Дякуємо!
Сучасний світ тисне як ніколи раніше. Робота й побут, побут й робота, і так по колу. Регулярно до салону краси, заняття спортом, відмова від глютену і цукру... Це має назву «турбота про себе», тому що так правильно, так модно і так ТРЕБА. А ТРЕБА кому? Мені, або навколишнім, щоб справити на них враження? Це мій вибір? Що первинне: зовнішнє, або все ж таки, внутрішнє? Так. Погляд на життя часом «замилюється». Біжу у колесі, спіткаюся та сприймаю бажання спотворено. Головний герой MONO — ти, а кожен сюжетний поворот — новий ракурс на звичне, перетворюючи його на низку питань до себе. Повернути розуміння власних «Хочу» та «Треба», немов прокинутися і розпочати «з нуля». MONO — це досвід у супермаркеті, який допоможе зважити своє життя за 60 хвилин занурення у себе. Як? Слідуючи Голосам в навушниках і списку покупок, поступово занурюючись у тему вибору та внутрішніх пошуків, адже життя завжди дарує вибір.
Це перформанс, створений на основі кількох творів, у тому числі «Майстер та Маргарита» Михайла БУлгакова і «Тінь дерева» від NO NAME. Вас чекає багато інтерактиву, музики і божевілля. РЕжисер та актори «вивернуть навиворіт» всії персонажів, щоб знайти те, заради чого варто ставити виставу. Ми запрошуємо вас на пошуки любові...
Вистава «Dialogy» – вистава-враження, вистава-досвід, вистава, що вже зовсім не про театр у його звичному розумінні. Ми вкотре зламаємо всі правила: актори і глядачі, сцена і зал, декорації та реальність – все змішається. Зустрінемося в бібліотеці, крім книжок, там залишилося те, чого немає ані в internet, ані в нашому повсякденному житті – абсолютна тиша. Не страхітлива і дзвінка, а достатня, аби крізь скрип полиць, шепіт книжкових героїв і шелест сторінок почути себе. Медіатором діалогу з самим собою стане голос у навушниках, який поставить пару нових запитань, та, можливо, підкаже кілька давно потрібних відповідей. І ще, все відбуватиметься пізно, майже вночі. Коли востаннє ви говорили з собою у нічній бібліотеці? Думаємо, що ніколи, правда?
НЕвистава «День/тінь» — це дія для невеликої групи глядачів, дванадцяти (12) осіб. Формат вистави — site-specific (театр поза театром), де квартира стає театральним простором. Історія починається у порожній квартирі, куди глядач приходить "у гості" до її господаря — актора та музиканта Павла Алдошина. Кожен, хто йде у гості до Павла, може щось з собою принести. НЕквиток, а те, що ви б взяли у гості до друга. Хороше вино, бельгійські вафлі, терпкі трюфелі або хрусткий багет із вершковим маслом. Гостям-глядачам пропонують прожити особисту історію з життя Павла, а також замислитися над питаннями вибору й свободи. Вистава-роздум, вистава-доля, зокрема, Павла та глядачів, чесна й чуттєва. У виставі немає декорацій, звичної сцени, дистанції, овацій та правил. Сам Павло вважає, що “це не творчий вечір з історіями "про життя". Це цех історій, у якому ти, як глядач, можеш дозволити собі все: стрибнути на стіл, піти заварити на кухні чай, спуститися в магазин по вино і повернутися назад. Це все — історії, які ми тут самі створюємо”. Ідея спектаклю зародилася з формату квартирника, яку uzahvati трансформували у власний формат імерсивної "НЕвистави".
Детективна історія розгортається навколо працівників та відвідувачів перукарні, що належить вишуканому хлопцеві Антуану. Річ у тому, що щойно було вбито відому музикантку Ізабеллу Черні. Вистава умовно розділяється на дві частини: до та після вбивства музикантки. У першій частині ми спостерігаємо за звичайним днем у перукарні та знайомимося з головними героями, а у другій – шукаємо вбивцю. Глядачі стають безпосередніми учасниками дійства, що напряму впливають на результати розслідування. Я була приємно здивована акторською грою, яка не закінчувалась завченим текстом. Актори імпровізували і ця імпровізація була не гіршою від поставленої гри. Кожен глядач в залі міг поставити будь-яке питання будь-якому актору, і ми щоразу отримували розгорнуту відповідь, яка гарно вписувалась в загальну історію.
Навчався у народного артиста України Едуарда Митницького.
Рік працював в Івано-Франківському муздрамтеатрі ім. І. Франка. Після цього Ігора запросили до Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру.
За чотири роки я поставив сім вистав. Серед створених вистав була вітчизняна та світова класика, сучасна драматургія.
Рік я працював у Київському академічному молодому театрі.
Професор, піаніст, композитор, аранжувальник.
Академічну освіту отримав у Львівській консерваторії. У 1992 р. став лауреатом Міжнародного конкурсу імпровізації в м. Вільнюсі. Успішно виступає як соліст, а також в різноманітних за складом ансамблях, включаючи симфонічні оркестри. Ім’я цього універсального музиканта відоме далеко за межами України, оскільки його гастрольні маршрути пролягли від берегів Ла-Маншу до Корейського півострову, де в університеті міста Сеул він вів майстер-класи.
В концертних програмах Тимура Полянського представлена музика найрізноманітніших жанрів, стилів та напрямів від Й.-С. Баха до Д. Гершвіна, але головною темою його творчості є імпровізація.
Коло творчих зацікавлень досить широке. Окрім виконавської і педагогічної діяльності він активно працює в області створення музики до театру, кіно та естради, співпрацюючи з відомими режисерами — Р. Віктюком, В. Малаховим, О. Лісовцом, І. Талалаєвським.
Кінороботи, в яких звучить музика Т. Полянського: «Міський романс», «Розплата за гріхи», «Тримай мене міцніше», «Третій зайвий», «Квартет на двох», «Король, дама, валет», «Лід у кавовій гущі», «Уроки зваблювання».
Записані ним оригінальні CD «Імпровізації на світові хіти», «Джазові настрої» користуються заслуженим успіхом не тільки у любителів імпровізаційної музики, але й у музикантів, які професійно займаються цим складним мистецтвом.
Актриса Київського академічного драматичного театру на Подолі.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого, курс Висоцький Ю.Ф.
У театрі з 2016 року.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі. У 2014 р. закінчив Київський національний університет театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-Карого, курс В. І. Зимньої.
Чому вирішили стати актором? – Тому що,нічого не розумію в математиці,а ще все життя планував займатися улюбленою справою!
Яку роль мрієте зіграти? – Хочу спробувати зіграти всіх! Хехе
Чим любите займатися у вільний час? – Обожнюю свою собаку,ми з нею у вільний час гуляємо у лісі. Спорт люблю,читати,просто відпочивати.
Я народився 28-го жовтня 1993 р. В самому доброму з міст — Київ-місті. Моє знайомство з цим світом минало в декораціях тихого і квіткового Дніпровського району, що на лівому березі Дніпра. Тут маленький Моцарт грав для мене свої перші симфонії, Гоголь розповідав страшні байки і водив гуляти на Невський. До того ж щороку, протягом тринадцяти літ, мене відправляли на все літо на заслання під Канів. Там шевченківські пленери, теж, начебто, берег Дніпра, але зовсім інший. Там картопля по сезону, корови з сумними очима, босоногий натовп дітей на саморобних великах, зірки, які охоче падали заради наших дитячих бажань, стрибки через багаття і маленькі безнасінні яблучка — райські. А потім я віришів осягнути акторське ремесло і ніяк не можу припинити.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, акторський курс Народного артиста України М. М. Рушковського. Роки навчання: 2011 - 2016 рр.
Театральну практику веду не тільки в рідній Майстерні, а і в театрі на Подолі.
Знімав зі своїми друзями Антоном Сьоміним і Юрою Катинським короткометражні фестивальні фільми «Богомол», «Ровер», «Маніяк», що отримали певні нагороди.
За весь час перебування в Майстерні паралельно приймаю пропозиції щодо участі в зйомках і театральних проектах.
– Зіграв ролі в серіалах: «Метелики», «Світло та тінь маяка», «Той, хто дивиться в далечінь», «Дорога додому» та інших кінострічках.
– Брав участь у зйомках повнометражних фільмів «Черкаси» і «Моя бабуся Фані Каплан».
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Сцена – єдине місце де я відчуваю право на вираження своїх думок.
– Яку роль мрієте зіграти?
Хочу зіграти БГ у старості)))))
– Чим любите займатися у вільний час?
Гітара, вино і вулиця)
– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть
Хм... Співчуваю маршам легалізації та толерантності. І взагалі підтримую ідею
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Я з гордістю ношу звання актора театральної майстерні Миколи Рушковського.
Фронтмен музичної поп-групи «Каблуками по бруківці».
Виступав на сцені київських театрів «Актор» і «Сузір'я».
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
У 2006 р. закінчив Рівненський державний театральний університет, режисерське відділення.
Працював у Рівненському академічному українському музично-драматичному театрі з 2005 року по 2018 рік.
Актор Театру на Подолі.
Працює в театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра з 2010 року.
Працює в Театрі на Подолі з 2018 року.
Учасник музичного гурту «КукаТаБанда» керівник Михайло Кукуюк. Гітарист, перкусіоніст, вокаліст, духовик, клавішник.
Учасник музичного гурту «Дичка» керівник Дмитро Бугайчук. Вокаліст, перкусіоніст.
Учасник музичного гурту «Swich on the light» керівник Валентин Бойко. Флейта, вокал.
Учасник музичного гурту «Furman band» керівник Олексей Великий. Акордеоніст, соліст.
Актор Київського академічного драматичного театру на Подолі.
В 1999 році закінчив акторський факультет Київського національного університету театру, кіно і ТБ ім. І. К. Карпенка-арого (майстерня І. Молостової).
У театрі з 2008 року.
Ведучий програми «Було ваше – стало наше» на телеканалі «Інтер»;
Ведучий програми «На гачку» на Новому каналі.
З 1978 по 1979 працювала в Театрі кіноактора (м. Кишинев). З 1979 по 1985 – в Київському театрі естради. З 1985 по 1987 – в Київському молодіжному театрі.
Перша роль Алли Сергійко – це роль сестриці Оленки у спектаклі «Сестриця Оленка і братик Іванко» (якщо можна назвати професійною сцену Театру кіноактора). А перша серйозна роль – Єлена в «Ночі чудес» за В.Шекспіром.
В житті Алли Сергійко було кілька яскравих моментів, що наклали на неї відбиток як на актрису: “Колись на прослуховуванні в одного режисера я читала вірш «Если звезды зажигают, значит, это кому-нибудь нужно».
Він слухав-слухав, а потім сказав: «Якщо актор не може бути відвертим на сцені, він не цікавий», — і навів мені за приклад Смоктуновського. Це була свого роду перша заповідь. Вже після закінчення інституту я знімалася в маленькій ролі у фільмі Віктора Кісіна «Останній доказ королів». Тоді в мене зуб збоку був трошки загострений. Зняли сцену, я подивилася себе на відеоконтролі й кажу режисерові: «Вікторе Борисовичу, а можна, я стану з другого боку, щоб цього зуба не було видно?» Кісін щиро здивувався: «Ти що? Це ж родзинка! Ні в кого такого немає!» Це стало для мене другим орієнтиром. Актор повинен ні на кого не бути схожим».
Ім`я Лариса походить від латинського «ларус» — чайка, і її ролі залишають враження легкості сценічного буття. А все почалося з гуртка художнього слова при Будинку піонерів Московського району Києва. Пізніше Лариса навчалася у театральному інституті ім. Карпенка-Карого (курс Ади Роговцевої і Леоніда Олійника). Працювала в «Укрконцерті», у Новгородському драмтеатрі, в столичній опереті. У 1988 році прийшла до Театру на Подолі, де знайшла свій справжній творчий дім.
Її ролі та вистави дуже різні — це і поетичний та музичний театр, театр-спогад, побутовий театр, театр-салон, і такий важкий жанр, як моновистава.
Однією зі своїх життєвих і творчих удач актриса вважає зустріч із драматургом Тетяною Іващенко. Їхня співпраця вилилася в довголітню дружбу і низку вдалих вистав. У п’єсі «Таїна буття» Т. Іващенко Трояновська зіграла дружину Івана Франка, Ольгу Хоружинську, трагічну постать розбитої любові. В одному з інтерв’ю Тетяна Іващенко так сказала про Ларису: «Вона однаково блискуче може зіграти і тьотю Мотю в комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло», і Айседору Дункан у моїй п’єсі «Мне тесно в имени своем…»
У виставах Театру на Подолі Лариса грає немало різних і яскравих ролей. Це і Поліна — мати-героїня з вистави «Звідки беруться діти?», і бабуся Даша у постановці за оповіданням А. Крима «Льовушка», і Зінаїда — єдина жіноча роль у виставі «Лист Богу». І ролі в знаменитих постановках Віталія Малахова «В степах України», «Фараони», «Шість чорних свічок», «На дні».
Театр на Подолі на чолі з Віталієм Малаховим з'явився на мистецькій території Києва в 1987 році. Комерційний успіх став можливим завдяки довгостроковому договору з тюменською нафтодобувною компанією. Театр вирушає на гастролі на південь Західного Сибіру. Зароблені кошти витрачаються на облаштування сцени та поліпшення фінансового становища трупи.
Протягом семи років з моменту свого народження Театр на Подолі був практично мандрівним, і в кожному турне отримував визнання. Так, британська газета «Обсервер» порівнювала виставу «Ніч чудес» з «бездонним океаном під час шторму». У 1993 р. видання «Гардіан» відзначило високу художню цінність музичної вистави про протиборство зі смертю «Бенкет під час чуми» з огляду на Чорнобильську трагедію. Про театр, що ризикнув привезти дві шекспірівські вистави («Сон літньої ночі» та «Яго» за мотивами «Отелло») до стриманої Великобританії й завоював популярність в очах преси та публіки, із захопленням писали «Таймс», «Файненшіал таймс» та інші. Трупа Театру на Подолі була визнана однією з найкращих у програмі найпрестижнішої імпрези в Единбурзі (Шотландія), де водночас показували вистави близько 900 труп.
У 1994 р. Театр на Подолі отримав статус державного.
Академічні театри Києва завжди заслуговують на особливу увагу. У 2006 р. за видатні досягнення в розвитку українського драматичного мистецтва цього статусу набув і Театр на Подолі.
У 2015 р. будівля театру закривається на дворічну реконструкцію. Оновлений Театр на Подолі запрошує глядачів на вистави формату 5D з використанням технологічних можливостей мобільної сцени, нового звукового обладнання, проекційного екрана, снігових установок.
Театр активно займається благодійницькою діяльністю, влаштовуючи особливі вечори для людей з обмеженими можливостями. На його сцені проходять вистави для людей з вадами зору та порушенням слуху, театр обладнаний з урахуванням потреб людей з інвалідністю (є пандус і ліфт).