Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Новеченто (1900-й) »
«НОВЕЧЕНТО (1900-й)» сучасного італійського письменника Алессандро Барікко - це легка, захоплива, бентежлива, щира історія музиканта, що все життя провів на кораблі, ні разу не ступивши на берег. Розглядаючи мінливі обличчя пасажирів, він з’єднався з життям цілого світу, налагодив діалог з усім людством і переклав це на мову музики. Мову надлюдську і правічну.
Знаково, що «НОВЕЧЕНТО (1900-й)» – вперше за існування нашого театру - грається у вітальні мікросцени, де зазвичай глядачі відпочивають в очікуванні початку театрального дійства. У виставі цей простір перетворюється то на музичний салон корабля, то на мистецьку галерею. У виставі звучить жива музика і, здається, майже відчутно запах моря.
На стінах зали проступають обличчя відомих акторів і режисерів. Молодий актор Станіслав Мельник знаходиться у діалозі з цими метрами, вписуючи власне існування у багату традицію Театру, що так само, як і музика для його героя, перетворюється для нього на саме життя.
« Слава героям »
Комедія
« Браковані люди »
Комедія
« Ми навчимося пекти пироги »
Мелодрама
« Сталкери »
Комедія
« Патріс »
Комедія
Історія піаніста Новіченто, його життя на кораблі. Історія пригод і дружби. Вистава неймовірна! Просто бракує слів! Станіслав Мельник просто сяяв! Я вражена такою шаленою віддачею! Я сміялася і ледве стримувала сльози! Кожне слово, кожен рух вражали в самісіньке серце ! Це така щира історія про віртуозного музиканта, що провів все своє життя на кораблі і ніколи не ступав на землю...На сцені один актор, який грає, хоча б і проживає цю роль. І він так близько, що здається що ти разом з ним на кораблі. А візуальні ефекти, музика це все доповнюють! Вау! Таке щастя, що я побачила цю моновиставу! Це точно одна з найкращих вистав, які я бачила в своєму житті!
Моновистава. Спочатку, було незрозуміло, але потім все більше ставало цікавіше та швидше розгорталися події. Не нудьгувати, але й сказати,що було дуже захоплююче то же не можу. Після перегляду позитивні відчуття. Гарно проведений час. Історія музиканта про його роботу, дружбу з цікавим унікальним музикантом, який народився та все життя провів на кораблі. Жодного разу не виходив на сушу. Сподобалось несподіваний сюжет та цікаві судські долі. Моновистава. Актор грав, передавав різні емоції. Досить переконливо, ніби злився з подіями, сам їх проживав, а не грав. Виклався поповній. Але мені чогось не вистачило.чомусь до кінця не прийняло. Хоча глядачі плакали, сміялися, всім сподобалось.
Сюжет спектакля про талантливого пианиста, который родился и прожил всю жизнь на лайнере , ни разу в жизни не сойдя на берег. Он научился играть на пианино и сочинял не вероятную музыку, в его музыке был весь мир, который он впитывал от пассажиров. Он стал не вероятным музыкантом в его исполнении музыка оживала и не оставляла равнодушным ни кого. Потрясающе исполнения. один актер смог передать разные образы и характеры. Виртуозно входя в новый образ, проживал его. маленький зал на 25 человек и есть ощущение присутствия. Словно история только для тебя.
Емоції та почуття від спостереження за грою одного актора, моновистава, досить цікаво, живо, талановитий, молодий актор, майстер перевтілення. Вища оцінка! Сама ж вистава, як на мене затягнута, нуднувато, більш люблю динаміку та зміну, тут же розповідь про життя однієї людини, нажаль мене не прийняло. Моновистава, про життя одного музиканта на кораблі, з самого малку біля піаніно, його там залишили емігранти, матрос його знайшов і виховував. Все життя дитини проходить на кораблі, музика його життя, до поки одного разу, не відбувається батл музикантів, і його бажання зійти на берег, щоб побачити море з іншої сторони, а потім знову відчалити в море назавжди. Сюжет затягнутий, тому не дуже було цікаво, особисто мені, інші люди навіть плакали вкінці, їх вразила історія:-) Різні смаки...Маленька міні зала, без сцени, досить дуже душно всередині, і голосно риплять дивани, не поворухнутися ;-) під час вистави, все чутно! До зали ведуть круті сходинки, мала сцена зліва від театру, вхід в арку, і направо у підвал. Гардероб - це шкаф.
На початку вистави було досить нудно, але потім головний герой бере тебе за руку і немов "втягує" у вир своїх пристрастей та хвилювань. «НОВЕЧЕНТО (1900-й)» сучасного італійського письменника Алессандро Барікко - це легка, захоплива, бентежлива, щира історія музиканта, що все життя провів на кораблі, ні разу не ступивши на берег. Розглядаючи мінливі обличчя пасажирів, він з’єднався з життям цілого світу, налагодив діалог з усім людством і переклав це на мову музики. Молодий актор Станіслав Мельник настільки "злився" з власним героєм, що музика для його героя, перетворюється для нього на саме життя.
Не могла оторваться. Емоций менялись точно так же как включался и выключался свет в зале, как менялось освещения.. было смешно, грусно, жалость, радость. Я получила массу удовольствия от музыкального сопровождения. Мне очень понравились. Представление просто уносит тебя в другой мир после слов актёра - пойдёмте со мной.На корабель . Это история одного чернокожего мальчика, пианиста, моряка и лучше друга, для которого земля слишком большой корабль. Это история об музике и о любви к ней. Главный актёр , он же и единственный. Просто поразил меня свое игрой, перевоплощением, прижками емоций, сменой тембра голоса. Он полностью погрузил каждого в историю. Каждый движения, жёстком , но заставлял верить ,что это все произошло с ним, что он и есть тот самый пианист, который не смог проститься с кораблем, Он и есть тот самый лучший друг, который решил рассказать об этом великом человека, об музыканте. Таких как он больше не будет. Браво Станиславу. Он последним диалог , последним эпизодом заставил плакать Огромное спасибо. Всем , кто был задействован в пьесе. Вы в неё вложи душу. Очень сильно сыграно. До конца главный актер держал в напряжении. Он менял свои истории то смешные, то грусные и то что та же менялось настроение. Самый пик эмоции был в конце. У меня потекли слезы. Представление показывали на микросцене. Очень уютное место. Расчитано на не большое количество людей.
Олексій Кужельний вступив та навчався в Автодорожному інституті, де всі п’ять років керував художньою самодіяльністю. Потім три роки працював у конструкторському бюро і навіть до чогось там дослужився. А потім усе кинув і вступив до Київського театрального інституту. Оскільки був людиною вже цілком зрілою, то вести приємне студентське життя, коли сім’я забезпечує «тили», було не дуже зручно. Кужельний знайшов прийнятний для себе і цілком простий вихід: почав добре вчитися й отримував Ленінську стипендію (непогані на ті часи гроші). Потім — Вищі режисерські курси у майстерні Сергія Данченка. Потім одружився, як Олексій любить додавати, дуже вдало. Не все так вдало складалося в професії. Головний режисер фольклорно-етнографічного ансамблю «Калина» — звучить непогано, та й справу свою він робив досить винахідливо, але... І тоді він знову знаходить найбільш простий вихід: створює свій театр — майстерню театрального мистецтва «Сузір’я», у якій впродовж минулих п’ятнадцяти років переграли практично всі наші театральні зірки.
Кужельний О.П. започаткував у 1991 році перший в Україні Міжнародний театральний фестиваль «Київська Пастуна», у 1995 році Фестиваль камерних театрів «Сузір’я».
З 2001-2007 художній керівник Міжнародного мистецького фестивалю міст-побратимів «Київ Травневий».
За творчі успіхи та вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва був удостоєний звання Заслуженого артиста України (1992 р.), Народного артиста України (1997 р.), є Лауреатом Літературно-мистецької премії України ім.І.Котляревського, Премії Спілки театральних діячів ім. Володимира Блавацького (2001 р.), Літературної премії імені Андрія Малишка (2008 р.), Мистецької премії «Київ» імені Амвросія Бучми (2010 р.), Орденом «За заслуги» III ступеня (2013 р.), Премії імені Сергія Данченка (2014 р.).
У 2003 р. нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України, Грамотою Верховної Ради України, вищою київською міською нагородою – Знак Пошани і вищою нагородою Міністерства культури і мистецтв України – Почесний Знак «За вагомий особистий внесок у розвиток культури та мистецтва».
З 2012 р. – Голова Київського місцевого творчого відділення НСТД України.
У 2016 році отримав Орден «За заслуги» II ступеня.
З 2017 р. – член Наглядової ради Українського культурного фонду.
У 2019 році – Лауреат премії НСТД України ім. Панаса Саксаганського.
Скляренко Олексій Володимирович (н. 1973 року) – актор, хореограф та режисер.
1997 року закінчив КДІТМ імені І.К.Карпенка-Карого, майстерня Валентини Зимньої. Працював актором у Театрі Романа Віктюка (Москва, 1997 – 2012).
Брав участь у театральному проекті Алли Сігалової «Мрії кохання» (2001-2003), працював як режисер пластики та хореограф у виставах багатьох київських та московських театрів: Малого театру, Театру сатири, Театру Романа Віктюка, Театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, «Сузір’я», Молодого театру, ТЮГу.
У березні 2013 року на сцені КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого поставив як режисер пластичну драму «Кураж» за п’єсою «Матінка Кураж та її діти» Бертольда Брехта.
Походить з відомої творчої династії. Дід, Володимир Скляренко, – режисер і педагог, працював з Лесем Курбасом у «Березолі»; бабуся, Надія Титаренко, – видатна актриса; батько, Володимир Скляренко, – режисер; мама, Олена Скляренко, – актриса Львівського ТЮГу; дядько, Володимир Денисенко, – педагог з класичного танцю.
Перший режисер України (мабуть), який вирішив покинути ІТ-сферу та піти в театральне середовище;
Засновник та куратор освітнього театрального проекту «Європейські студії» у театрі «Сузір’я»;
Створив виставу «Світ в горіховій шкаралупі» по книзі Стівена Хокінга;
Для роботи над виставою «Світ в горіховій шкаралупі», Дмитро написав листа Хокінгу в Англії та попросив його записати відео, де той читає шекспірівський монолог «Бути або не бути». Втім, ідея не втілилася через здоров’я науковця;
Любить читати актуальну сучасну драматургію і в той же час – середньовічні містерії;
Перфекціоніст detected! Відомо, що навіть після того, як прем’єра відбулася, Дмитро все одно дописує ночами нові сцени ;);
Почерком Дмитра у виставах є використання відео-проекції. Хоче поекспериментувати з елементами ігрового кіно на сцені. І має давню мрію – винести на театральну сцену відеогру.
Фронтмен музичної поп-групи «Каблуками по бруківці».
Виступав на сцені київських театрів «Актор» і «Сузір'я».
Київську академічну майстерню театрального мистецтва «Сузір'я» – перший в Україні ангажементний театр – було створено у 1988 році. З моменту заснування і до сьогодні театр очолює художній керівник Народний артист України Олексій Кужельний.
У виставах театру беруть участь найкращі актори столичних театрів – народні та заслужені артисти України, а також театральна молодь. Серед зірок українського театру, що протягом усіх театральних сезонів дарували прихильникам театрального мистецтва свій талант, відомі майстри сцени Надія Батуріна, Лариса Кадочнікова, Лариса Кадирова, Людмила Лимар, Раїса Недашківська, Степан Олексенко, Ада Роговцева, Богдан Ступка, Микола Рушковський.
До постановок вистав залучаються, як досить відомі, так і молоді режисери. В репертуарі театру класичні та сучасні постановки, що йдуть російською та українською мовами.
Вистави демонструються одночасно на двох сценічних майданчиках: на основній «великій» сцені, що розрахована на 80 місць та на мікросцені – 25 місць.
« Новеченто (1900-й) »
