цю виставу
Театральна майстерня Миколи Рушковського до 80-річчя від дня народження В. Висоцького представляє виставу «Нейтральна смуга».
Прозвучать відомі і улюблені пісні, деякі в несподіваних обробках. Його вірші і пісні розривали буквально наше суспільство зсередини. Зараз, якщо подивитися на той час, коли створювалися вірші, і сьогодні, то великих відмінностей немає. А вірші його ми можемо знайти на різні теми нашого життя. Він робив пісні за основу яких брав казки, багато пісень про любов і дружбу, і відданість.
Я у захваті! Сім молодих акторів мов сім нот розповіли піснями В. Висоцького зворушливу історію молодих бійців. І ця історія не пов‘язана ні з політикою, ні з окремим якимось часом.. вона про простих хлопців та дівчат. Про молодість та жагу до життя, про любов, про жарти, про втрати, про вічне... Вистава без слів, тільки но вірши та пісні Володимира Висоцького. Але актори так співають майстерно, так грають зворушливо - що все зрозуміло, і плакала і сміялась разом з ними. Усім раджу, навіть якщо ви ніколи не чули про Висоцького. Особливо молоді - вони неодмінно зацікавляться його творчістю.
Впервые попала в мастерскую Рушковского в помещении библиотеки в самом центре города,очень интересная локация,которую молодые актеры(а это готовый курс Рушковского плюс приглашенные артисты из разных театров,такой себе ангажементный театр ,но с молодым сплоченным ядром)обживают уже второй год.Поскольку спектакль поставлен исключительно по творчеству Владимира Высоцкого,то создатели постарались настроить зрителя на нужный лад и придать атмосферы задолго до начала спектакля,в фойе и самом читальном зале действующей библиотеки звучат записи песен Высоцкого,фотоальбомы о жизни и творчестве выдающегося барда,которые можно полистать и поразглядывать.Что касается самого спектакля,то тут возникают некоторые сложности в понимании происходящего,странный выбор режиссера самой концепции...Семь молодых героев,облаченных в военную форму непонятно какой армии,на фоне маскировочной сетки,на военной базе исполняют множество песен Высоцкого разных лет!я обожаю и бесконечно уважаю личность и талант так рано ушедшего от нас актера и режиссера Игоря Славинского,видела много его спектаклей и вот в данном,конкретном случае думаю,что ему так было важно ,нужно,прям жизненно важно творчество Владимира Семеновича,что он перенес на сцену вот прям все-все-все(ну практически),это что-то личное,наверное он жить без этого не мог....молодежь же с воодушевлением и молодецким задором,часто даже не очень понимая всю суть происходящего,воплотили все что требовал мастер...думаю,это интересно возрастному зрителю лет 50-60,интересно ли будет миллениалам,не думаю...но мне понравилось как самозабвенно работали молодые(особенно Черняк)все свободные,поющие,владеющие музыкальными инструментами,им то как раз военная форма очень к лицу,а вот на девушках смотрелась неуместо(особенно на милой и крошечной Насте Зюркаловой)конечно они все прекрасны,талантливы и отработали с большим воодушевлением,наверное городу нужен такой спектакль,наверняка есть "своя" аудитория,но я увидела в афише спектакли поинтересней,ну так мне кажется!
Актор театральної майстерні Миколи Рушковського.
У дитинстві вчилася в музичній школі по класу фортепіано, займалася вокалом. Співає з трьох років. Її мама – педагог по вокалу. У дитинстві вона часто брала участь в пісенних конкурсах.
Актриса отримала головну роль в серіалі телеканалу «Україна» – 100-серійної авантюрної мелодрамі «Співачка». Не в останню чергу через своїх відмінних вокальних даних. Хоча їх також довелося вдосконалювати.
«Мені подобається співати, але скоріше для себе, про професійну кар'єру співачки я ніколи не замислювалася. Акторство – це моє все. Перед початком зйомок, зі мною займалися чудові викладачі по вокалу, адже більшість пісенних композицій в серіалі виконую саме я. Це життєвий серіал , тому все повинно бути максимально по-справжньому. А співом я планую займатися і далі – для душі», – говорила Олександра.
Серіал «Співачка» – перший великий проект Олександри.
Мати Анастасії — чемпіонка світу з гімнастики Оксана Омельянчик, батько — колишній військовий, а нині бізнесмен Дмитро Зюркалов. У Анастасії є брат Іван.
Навчалася у київській гімназії N32 з лінгвістичним ухилом, де вивчала англійську та німецьку мови. Відвідувала художню студію, займалася плаванням, фотографією і малюванням. Навчалася у київській модельної студії «Карін».
У кіно Анастасія опинилася випадково, коли їй було 10 років. Потрапила на кастинг мелодрами режисера Оксани Байрак «Сніжне кохання, або Сон у зимову ніч» за сценарієм Валентина Азернікова.
Після першої виконаної ролі в кіно вирішила стати професійною акторкою. Режисер Оксана Байрак зняла Настю в головних ролях багатьох своїх фільмів. Роль дівчинки з Прип'яті у фільмі «Аврора» була написана спеціально для неї.
У 2016 році Анастасія Зюркалова з відзнакою закінчила Київський театральний університет ім. Карпенко-Карого (майстерня Народного артиста України Миколи Рушковського).
Дебют Анастасія Зюркалова на професійній театральній сцені відбувся навесні 2014 року в постановці заслуженого артиста України режисера Ігоря Славинського «Антігона» (роль Антігони), в Київській академічній майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».
Анастасія Зюркалова веде у дитячому клубі «Champion Kids» напрямок «акторська майстерність».
Народився Ігор Славинський у Києві 8 лютого 1952 року. З дитинства він займався в студії художнього слова Будинку піонерів Голосіївського (тоді – Московського) району Києва. Великою пристрастю Славинського була поезія, декламувати вірші його вчила Фаїна Ковалевська, пізніше саме вона готувала Ігоря до вступу в театральний інститут.
Проте Славинський не завжди хотів бути актором і навіть збирався стати лікарем. Але перемогла любов до декламації.
Двічі закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого: як актор і як режисер. Навчався у майстерні Народного артиста УРСР Миколи Рушковського. Після закінчення університету почав служити в театрі російської драми імені Лесі Українки. У 1983 році перейшов до Молодого театру. Але за декілька років Ігор Славинський пішов з театру і навіть півроку працював сторожем позавідомчої охорони.
Творчість Володимира Висоцького була дуже близька Славинському. За його творами митець поставив спектаклі: «Ну я прийду по ваші душі», «Нерухома тінь від мікрофона», «Іноходець». А далі були численні спектаклі в творчому шляху актора і режисера в Театрі на Подолі. Крім того, Славинський також ставив вистави на сценах інших театрів, грав у театрах і викладав акторську майстерність в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого на курсі Миколи Рушковського. Зіграв, загалом, близько 50 ролей в серіалах і фільмах.
Згодом Славинський надав перевагу режисерській діяльності: «Нині я шалено захоплений режисурою. Навіть перестав грати у виставах нашого театру, тому що це дві різні професії: актор і режисер. Були в моїй практиці спектаклі, де я це поєднував, тобто грав у власних постановках. Це вимагає чимало сил. Бо треба відключитися від себе як від актора: поставити спектакль. І треба відключити себе як режисера на сцені, коли ти граєш, тому що мусиш бути актором, а не режисирувати навколо себе… Для лицедійства залишається кіно»
Славинський чотири рази ставав лауреатом премії «Київська пектораль», у 2010 році отримав премію імені Амвросія Бучми за кращу режисуру вистав «Мертві душі» і «Люксембурзький сад» в Театрі на Подолі. У 2018 році отримав звання Народного артиста України.
Театральна майстерня Миколи Рушковського – київський театр, створений народним артистом України Миколою Миколайовичем Рушковським і його 13 випускником акторського курсу Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого. Він завжди говорив, що це його улюблене число. Коли актори робили презентацію свого курсу, вони навіть жартували з цього приводу і, можливо, відсутність забобонів допомогли не піддаватися шаблону і 13-е число принесло успіх.
Театр – це проект «Театр+бібліотека» від Департамент культури КМДА, за який команда отримала театральну премію «Київська пектораль» у номінації від Оргкомітету «Спеціальна премія» (2017 р.).
Перший театральний сезон відкритий в 2017 році, хоча самі «рушковці» вважають датою народження Театральної Майстерні липень 2011 року, коли Микола Рушковський набрав групу студентів на свій акторський курс.
Театр позиціонує себе як «літературний», бо поєднує в собі і драматургію, і прозу, і поезію. Або, як кажуть, «театр із книги». Все це гармонійно поєднується з тим фактом, що більшість вистав відбуваються «серед книг» (в бібліотеці).
