Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Вистава «Наймичка» – це експериментальний мистецький проект молодого режисера Анастасії Кузик, володаря гранту Президента України в галузі театрального мистецтва.
Класика! Класика! Втілено свіжо і нетривіально! Гранично актуально!
Сотні років нічого не змінили в нашій свідомості. І ми запрошуємо глядача на «улюблені» граблі людства, де танцюватимуть свій правічний танок Кат і Жертва. Буде надзвичайно гірко, та ми ж люди, нам не звикати до кривди!
Жила собі дівчина Харитина, мила та гожа, мріяла про кохання і втілювала дівочі чесноти: скромність і побожність… Та марно, тому що бідна сиротина. І тут вже відкриваються безмежні перспективи «падіння у прірву», адже ласі на даровий шмат «дівочої долі» завжди поруч. Зустріч з долею не забарилась, і невдовзі заварилася така каламуть, що «кіношним серіальщикам» і не снилася…
Головний герой Альфонсо завітав до кафе відсвяткувати день свого тріумфу. Він замовляє торішній сніг, філіжанку холодної кави та пригорілу яєшню. Чекаючи на замовлення, в його спогадах виникають учениці, кожна з краплинками його «неповторності». Хоча для нього вони просто ляльки. Однак ми не будемо забувати: якщо занадто довго гратися ляльками, то високою є ймовірність стати іграшкою в руках Когось… Замовлений Альфонсо торішній сніг йому так і не приносять, бо неможливо повернути те, що втрачене назавжди.
Тема еміграції болюча для нас. Чи не кожен українець, що має руки та мізки, хоча б раз замислювався поїхати з країни і віднайти своє щастя, хай навіть за океаном. Ми живемо у постсовковому просторі, ми прагнемо чогось нового, але чи готові ми до цього по справжньому? Це вистава про білоруського сантехніка Гєну, що потрапляє в Лондон, де серед слайдів туристичного путівника розуміє головні для себе речі. Цікаво, чим закінчиться його подорож?
Намагання перепроживати минуле, спотворюючи його реальне обличчя з кожною ітерацією. Дитячі травми матерів і дітей, які всочують стіни сімейної оселі. І ці стіни кличуть до себе, бо саме там, між цеглинами, за шпалерами причаїлися болючі відповіді на болючі питання. У кожної наступної (за віком) персонажки – все менша здатність проговорювати власний біль, все менша віра, що її почують і зрозуміють. Суцільний комунікативний розлад. Вистава порушить прийняту парадигму сприйняття поняття сім’ї і поверне дзеркало всередину, в корінь, у дитинство дорослих травм. Проєкт реалізовано за підтримки Українського культурного фонду.
Життя непередбачуване — зараз ти сидиш за паперами, будуєш плани на майбутнє, а за мить… Приходить лист від тітки: «Приїзди. Я помираю». Ти мчиш до неї — прощатися і чекати на спадок, начхавши на заборони шефа. Відкриваєш двері і потрапляєш у дім, де зупинився час, а кожне твоє сьогодні – В ОЧІКУВАННІ завтра.
Це історія Дори. Дори, у якої трохи «клепки бракує», яка, можливо, і не красуня, проте здатна зачарувати кожного, хто має з нею справу, яка довгий час була покірним дитям, але одного разу з усією своєю невинністю кидається у круговерть «дорослого» життя. Жорстоку перевірку проходять моральні підвалини сім'ї, внутрішній закон усіх, хто так довго формував оточення Дори, був єдиним її світом. Автор п'єси Лукас Берфус народився в м.Туні під Берном (Швейцарія). Навчався на книготорговця. З 1997-го живе і працює у Цюриху як незалежний автор. Написав низку творів для заснованої ним спільно з Самюелем Шварцем і Удо Ізраелем театральної трупи «400 asa». Писав п'єси на замовлення театрів Бохума, Базеля, Гамбурга. Автор прозових творів, зокрема, новели «Мертві чоловіки» і роману «Сто днів», що вийшов у 2008 році. П'єси Л. Берфуса: «Едіп Софокла» (прем'єра – Цюрих, 1998), «17 годин 17 хвилин» (прем'єра – Цюрих, 2000), «74 секунди – Монолог» (прем'єра – Цюрих, 2000), «Чотири жінки Зингшпиль» (прем'єра – Берн, 2000), «Медея. 214 описів картин » (прем'єра – Відень, 2000), « Подорож Клауса і Едіт шахтою до центру Землі» (прем'єра – Бохум, 2001), «Смерть Майєнберга» (прем'єра – Базель, 2001), «Отелло – порнофільм» (прем'єра – Гамбург, 2001), «Чотири картини любові» (прем'єра – Бохум, 2002), «Сексуальні неврози наших батьків» («Die sexuellen Neurosen unserer Eltern», прем'єра – Базель, 2003), «Автобус» (прем'єра – Гамбург, 2005 ), «Подорож Аліси в Швейцарію» (прем'єра – Базель, 2005).
Закінчила Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського (спеціальність актор театру і кіно). У Чернігівському театрі працює з 2017 року.
Закінчила Дніпропетровський театрально-художній коледж за спеціальністю «Акторське мистецтво». В Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі ім.Тараса Шевченка працює з 2019 року.
Закінчив Харківський національний університет мистецтв ім.І.П.Котляревського. В театрі працює з 2012 року.
Закінчила Харківський національний університет мистецтв ім.І.П.Котляревського. В театрі працює з 2012 року.
Закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж. В театрі працює з 2008 року. На Міжнародному фестивалі комедії «Золоті оплески Буковини» – 2015 у Чернівцях отримав спеціальну відзнаку журі фестивалю «Майбутнє української сцени» за роль Антіфола у виставі «Комедія помилок» В.Шекспіра.
Закінчив акторський факультет Харківського інституту мистецтв імені І. П. Котляревського. В театрі працює з 2004 року.
Закінчив Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника. Працював в Коломийському драматичному театрі ім. І.Озаркевича. У Чернігівському театрі працює з 2017 року.
Закінчив Дніпропетровський театрально-художній коледж у 2017 році, з цього ж року є студентом Харківського національного університету мистецтв ім. І.П. Котляревського (спеціальність актор театру і кіно). В театрі працює з лютого 2017 року.
Закінчила Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського (спеціальність актор театру і кіно). У Чернігівському театрі працює з 2017 року.
Закінчила Дніпровське училище культури, Харківський національний університет мистецтв ім.І.П. Котляревського (спеціальність актор театру і кіно). У Чернігівському театрі працює з 2017 року.
Один із найстаріших театрів в Україні серед обласних театрів, створених у 1920-ті роки під час українізації в УРСР. Єдиний театр в Україні, котрий носить ім’я Тараса Шевченка з самого свого заснування.
Засновано у травні 1926 р. у м. Єлисаветград (згодом Кіровоград, нині Кропивницький) як пересувний Робсільтеатр імені Т.Г. Шевченка внаслідок реорганізації робітничого драматичного гуртка при Єлисаветградському машинобудівному заводі «Червона зірка».
У 1933 р. Наркомат освіти УРСР відрядив шевченківців у повному складі для обслуговування населення новоутвореної Чернігівської області. На початку 1934 року він переходить на становище стаціонарного сценічного колективу і отримує статус обласного державного українського музично-драматичного театру імені Т.Г. Шевченка.
У листопаді 1959 р. відбулося відкриття нового театрального сезону в новозбудованому приміщенні театру.
У 2001 р. за високі творчі досягнення та у зв’язку з 75-річчям Чернігівському обласному українському музично-драматичному театру імені Т.Г. Шевченка було надано статус академічного.
З травня 2015 р. заклад очолює генеральний директор театру, заслужений діяч мистецтв України Сергій Мойсієнко, художнє керівництво колективом здійснює заслужений артист України Андрій Бакіров.
Офіційний хештег: #ChernihivTheatre Додатковий хештег: #CheDram