Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Поетична драма за твором Тараса Григоровича Шевченка про гірку долю молодої матері-одиначки, яка змушена була віддати свого любого синочка на виховання чужим людям, щоб уберегти його від жорстоких законів світу і людського осуду. Адже народжена поза шлюбом дитина була приречена увесь вік терпіти зневагу і наругу від оточуючих.
Напросившись до заможних опікунів у найми, Ганна всю свою любов віддавала маленькому Маркові і лише перед смертю зізналася, що вона – його мати.
Вистава отримала нагороди фестивалів:
- Диплом за зайняте ІІІ місце на Дев'ятому Міжнародному фестивалі театрів ляльок «Подільська лялька» (м. Вінниця, 2015);
- Диплом Дев'ятого Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Подільська лялька» за перемогу в номінації «Кращий музичний супровід до вистави»;
- Диплом лауреата ІІІ Фестивалю театрів ляльок України «Мереживо казкове» (м. Черкаси, 2015);
- Диплом ІІІ Фестивалю театрів ляльок України «Мереживо казкове» «За кращу роль» (роль Наймички) актрисі театру, заслуженій артистці України Вікторії Ставріаніді-Стогодюк;
- Диплом ІІ Міжнародного фестивалю театрів ляльок «І люди, і ляльки» (м. Львів, 2016);
- Диплом XLVII Всеукраїнського свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» (м. Кропивницький, 2017)
За мотивами творів Івана Нечуя-Левицького. Жив-був собі на світі Омелько Кайдаш. Про життя говорив розумно, пив собі гірку та колеса для возів лагодив. І була в нього сварлива дружина та двоє задиркуватих синів. Привели сини у хату невісток – і почалося: зранку сварка, а надвечір – бійка. І так день у день. Та й годі сподіватися на мир, коли перед нами справжнісінька Кайдашева сім’я.
Ця постановка орієнтована на глядача, який надає перевагу традиційному прочитанню класичної п'єси А.П. Чехова. Вистава дарує можливість насолодитися чітко вибудуваною, глибоко проникливою драматургією, що простежується навіть у костюмах героїв, а головне - побачити, як вдало «окреслено» психологію образів. Раневська, втомлена від втрат, проте не бажає розлучатися із ілюзіями, Лопахін - переможець серед «нових господарів життя», але постійно боїться поразки, Гаєв - ледачий, розбещений тип, вічна дитина, нічим не цікавиться, окрім більярду. Героїв багато, і майже всі вони, як у Льва Толстого, «нещасні по-своєму», бо не знають, де їм знайти віру в майбутнє. Усі очікують дива, що ситуація вирішитися сама собою. Але дива не сталося. Вишневий сад помирає, а заодно закінчується сон про непорушне батьківське гніздо (яке й так давно вже розпалося). Залишається тільки глибока туга на обличчях героїв і сльози на очах у глядача. Хочеться вірити, що це будуть сльози очищення.
Вистава «Земля» є інсценізацією однойменної повісті (1901 р.) класика української літератури Ольги Кобилянської (1863-1942). Як відомо, в основу твору покладено реальну подію, що сталася в одному із сіл Буковини, а саме – братовбивство заради володіння землею. Використавши цей нечуваний за жорстокістю факт, письменниця, у відтворенні непростих колізій створила багатошарову, поліфонічну сакральну історію, яка багато в чому перегукується із біблійською притчею про Каїна та Авеля. Про вічні для кожної людини категорії, поняття Гріха, Материнської Любові, Свободи Вибору, Честі та Кохання. Всіх тих чеснот, які мають бути домінуючими у людському існуванні. І кожна з яких тим чи іншим чином впливає на наші Долю та Талан. В центрі оповіді плин буденності родини Федорчуків: батька Івоніки, мати Марії та двох братів – Михайла та Сави. Земля була й лишається сенсом життя батьків. Заради неї вони гарували, недоїдали, відчували її та плекали як живу істоту. Гадали, що й сини продовжуватимуть цю майже святу місію. Проте надто різними Господь створив синів. Михайло – працьовитий, лагідний, покірний та чемний до батьківського слова, так само міцно і майже фанатично, як і батьки, був зв’язаний усім своїм їством із землею та господарством. І абсолютно протилежний Михайлові – Сава. Волелюбний, вільний у вчинках та своєму виборі. Та й навіть покохали брати різних за вдачею дівчат: Михайло – тиху, працьовиту наймичку Анну, що повсякчас потерпала від рідних; Сава – напівциганку, напівмолдаванку Рахіль, свою двоюрідну сестру (що в свою чергу вже є гріхом), яка живе, куди вітер понесе. Але вона єдина, хто має вплив на Саву та міцно володіє не лише його серцем, а душею… Двоє рідних братів і такі різні долі… Фото та анотації надано театром.
«Я вірю, що ніщо не проходить безслідно, і що кожен найменший крок наш має значення для теперішнього та майбутнього життя» (А. Чехов) Що ще можна додати до слів «оповідання Чехова»? Хіба тільки те, що експеримент більше, ніж вдалий. П'ять ранніх оповідань: «Пересолив», «Зловмисник», «Дочка Альбіону», «Ванька» і драматичний етюд «Лебедина пісня» в іронічній манері Чехова нагадують нам про те, що свою долю ми визначаємо самі, саме ми відповідаємо за те, що буде в нашому житті. І доля кожного покоління, кожної людини – заново відкривати для себе призначення життя. Ось чому чеховські уроки моральності потрібні нам завжди. Цій виставі вже 10 років, і вона завжди у попиті у глядачів. Чи варто говорити про те, скільки нагород зібрала вона за цей час?! .. Крім того, оповідання, використані у виставі – програмні твори, які вивчаються в школі. Прекрасний привід в манері аж ніяк не повчальною дати дітям урок по Чехову.
Одна з найпоетичніших п'єс Лесі Українки «Лісова пісня» є драмою-феєрією. Наш театр дотримується цього жанру, створюючи на сцені справжній фантастичний світ. Це унікальна постановка театру для вечірньої сцени, в якій поєднуються засоби виразності живого виконавця і однієї з найвишуканіших видів театральної ляльки – маріонетки. За задумом постановників місце дії вистави – древнє слов'янське капище, жертовник. У виставі відображено весь календарний цикл ритуальних обрядів стародавніх слов'ян. На очах у глядача змінюються пори року, що символічно перегукується з етапами життя людини – юністю, молодістю, зрілістю і старістю. Всі ці етапи переживають і головні герої драми-феєрії: Мавка, Лукаш, дядько Лев, Мати Лукаша, Килина, Перелесник. У виставі тонко відображено поетичний світ драматургії Лесі Українки і яскраво представлено неповторний фольклорний світ Волині, в який була закохана сама драматург.
Закінчив Олександрійське вище училище культури
До театру ляльок Іван прийшов у липні 2013 року. Дуже активна і творча людина. Після навчання встиг попрацювати в Олександрійському та Гайворонському будинках культури і знятися у масовці кількох художніх фільмів. В 2011 році здобув перемогу в номінації «Краща чоловіча роль» серед аматорських колективів, учасників «Театральної весни Кіровоградщини» (роль Сашеньки у виставі «Біда від ніжного серця» В. Сологуба).
У вересні 2013 року відбувся вдалий дебют Івана в ролі Діда у виставі театру «Таємниця рудого Жевжика» В. Нестайка.
Виконавши три «чоловічі завдання» (побудувати дім, посадити дерево і народити сина), Іван на деякий час залишив театральну сцену, але доля вирішила інакше і у лютому 2019 року повернула його до акторської стихії. А оригінальне і яскраве виконання «обов'язків» Діда Мороза під час новорічних програм 2019-2020 рр. принесло Іванові справжню славу, за відгуками глядачів він став найкращим Дідом Морозом Кіровоградщини.
До театру прийшов по закінченню навчання у травні 2010 року. І, як кажуть, з вогню у полум'я – відразу дві ролі у виставі «Собаче серце» за М. Булгаковим. Швондєр та кухар далися Максимові майже без напруження. А оскільки він – натура творча й різностороння (за часи юності встиг взяти участь у безлічі конкурсів і фестивалів: і пісні, і художнього читання, й команд КВК та інших), майбутнє пов'язує лише зі сценою.
Після студентського звання «Кращий випускник», отримав дипломи театральних фестивалів «Мереживо казкове» – «Кращий акторський ансамбль» (2017), «Лялькова веселка» – «Краща епізодична роль» (2016), «Кращий акторський ансамбль» (2018).
А також у 2018 році став лауреатом обласної премії в галузі культури і мистецтва «Духовний скарб Кіровоградщини». У 2019 році Максимові додалося обов'язків помічника режисера.
Під час карантину, навесні 2020 року, коли театр працював дистанційно, молоді актори разом з Максимом створили новий творчий проєкт з ростовими ляльками «Хрумка, Хрустик і Ко».
Закінчила Дніпропетровське театральне училище – артистка театру ляльок та Харківський державний інститут мистецтв – артистка театру ляльок.
У Кіровоградському обласному театрі ляльок з 03.03.1983 року.
За сімнадцять років акторської діяльності зіграла у сімдесяти виставах. Амплуа – різнопланове. За жанрами більше подобається працювати у трагікомедіях, буфонаді та сатиричних казках. Перевагу надає планшетним, паркетним та лялькам-«петрушкам». У 2009 році здійснилася мрія – Вікторія зіграла у ляльковій виставі для дорослих за відомим класичним твором «Ніч перед Різдвом» за М. В. Гоголем.
Як режисерка Вікторія відродила капітально поновлені вистави «Гусеня» Н. Гернет (2004), «Троє поросят і сірий Вовк» С. Михалкова (2011).
У 2015 році Вікторія одержала перемогу в номінації «Краща роль»(роль Наймички в однойменній виставі за Т.Шевченком) на ІІІ фестивалі театрів ляльок «Мереживо казкове» (м. Черкаси).
У період карантину, який перервав звичний робочий ритм театру, Вікторія втілила у життя новий творчий проєкт – паперовий настільний театр, для якого були створені і відзняті для ютуб-каналу дві казки – «Рукавичка» і «Як Курочка Півника рятувала».
Крім театру, Вікторія викладає у дитячо-юнацькому центрі, передаючи свої знання та вміння володіння лялькою творчій молоді. Вільний час присвячує читанню класики, історичних романів, мемуарів та монографій відомих творчих людей.
За високу акторську майстерність та значні досягнення у розвитку мистецтва театру ляльок у серпні 2009 року Вікторії присвоєне почесне звання «Заслужена артистка України».
Влітку 2020 року актриса виграла конкурс на посаду головного режисера театру, і з вересня, з початком нового театрального сезону, приступила до виконання своїх нових творчих обов’язків.
Закінчила Олександрійське училище культури – режисер масових заходів та Київський Національний університет культури і мистецтв – режисура естради та масових заходів.
У Кіровоградському обласному театрі ляльок з 10.2007 року. За натурою – стовідсотковий оптиміст. Любить життя у всіх його проявах. Найбільше подобається грати у виставах комедійного жанру. Амплуа – травесті. Найзручнішою для роботи вважає ляльку-«петрушку». Улюблена роль – клоун Пуся з вистави «Готель «У Мурзика» за п’єсою В. Ігнатьєва.
Початок своєї історії Кіровоградський академічний обласний театр ляльок бере ще у довоєнні роки. Після утворення Кіровоградської області у січні 1939 року перед мешканцями міста постало чимало завдань господарського і культурного характеру. Серед них — питання організації дитячого театру. З цією метою, комітетом у справах мистецтв були відібрані найкращі учасники гуртків художньої самодіяльності у складі: О. Шульги, М. Мартинюка, О. Заболотного, К. Корданець, А. Герасимчука і направлені до Києва на курси акторів-ляльководів. А вже у липні 1939 року газета «Кіровоградська правда» опублікувала звіт колективу: «Днями наша група закінчує курси, і ми повертаємося до Кіровограда. Одночасно з навчанням ми підготували виставу «Троє поросят» у постановці Володимира Козловського. Декорації, ляльки, світлове оформлення виготовлені у Києві. Після прем’єри «Трьох поросят», театр візьметься за постановку п’єси «По щучому велінню». З новими силами і невичерпним натхненням ми розпочнемо роботу по обслуговуванню дітей».
Рішенням Президії міської ради від 13. Х. 1939 року за номером 44/365 у розпорядження Кіровоградського державного пересувного театру ляльок була передана будівля колишнього клубу технікуму сільськогосподарської механізації. 2 квітня 1941 року наказом за №174 комітет у справах мистецтв при Раді народних комісарів СРСР затвердив Статут Кіровоградського державного обласного пересувного театру ляльок. На той час директором театру був Волченко Г. І., а режисером – Щербаков П. С. У репертуарі театру вже були 4 вистави: «Троє поросят», «По щучому велінню», «Гусеня» та «Юні патріоти».
Звістка про війну внесла корективи у роботу театру. Директор і режисер пішли на фронт, а керівництво колективом узяв на себе О. Заболотний. Наказом комітету у справах мистецтв від 30.06.1941 року була припинена діяльність усіх театрів на території СРСР на час військових дій, та через рік кіровоградські лялькарі вирішили поновити діяльність, і не дивлячись на небезпеку, продовжили дарувати свій талант дітям. За період 1942-1944 років під керівництвом О.Заболотного були створені чотири нові вистави: «Коза-Дереза», «Червона Шапочка», «Травнева ніч», «Теремок» та відновлено виставу «Троє поросят».
Після визволення України від фашистських загарбників, колектив театру з повною силою узявся до роботи. Відділ мистецтв призначив директором Г. Халютіна. З’явилися нові постановки: «Колобок», «Великий Іван», «Мишко» та інші. Невдовзі повернувся до театру П. Щербаков, і вже у 1948 році Кіровоградський театр ляльок був найкращим закладом у системі обласного відділу мистецтв по всіх показниках. З 1949 до серпня 1970 року театр ляльок працював при обласній філармонії як «Дитяча бригада», а частина колективу організувала театральну студію у Будинку піонерів під керівництвом О. Заболотного. У вересні 1970 року, згідно з наказом Ради міністрів УРСР «Про створення театрів для дітей», колектив «Дитячої бригади» під керівництвом режисера Григорія Яковича Шаліти стає основою Кіровоградського обласного театру ляльок.
У травні 1972-го колектив театру вперше взяв участь у республіканському фестивалі театрів для дітей у м. Вінниця з виставою «По щучому велінню» О. Тараховської (за сценографію до якої нагороджений Дипломом І ступеня) та «Про велетня і відьму» А. Бородян і Д. Шполянської. Цього ж року макети й ескізи Василя Остапенка до вистави «Горіхова лозинка» були представлені в експозиції на Всесоюзній виставці робіт художників театрів ляльок у Москві. Інші роботи Василя Макаровича побували на різноманітних виставках у Києві, Ташкенті, Тбілісі, Празі. Список нагород театру поповнився Дипломом Міністерства культури СРСР за участь у фестивалі болгарської драматургії (1978) за виставу «Твоя зірочка» І. Острікова, Дипломом фестивалю, присвяченого 60-річчю Жовтня за виставу «Скажи своє ім’я, солдате» О. Вертинського (1977), Дипломом лауреата фестивалю румунської драматургії (1982) за виставу «Сонячний промінчик» А. Попеску.
За вісімдесят років діяльності, колективом театру створено понад 200 високохудожніх постановок за класичними творами всесвітньо відомих авторів. З жовтня 1976 року Кіровоградський обласний театр ляльок став приймати своїх глядачів у власному приміщенні, розташованому у самому центрі міста, на площі ім. Б. Хмельницького. Але й гастрольний графік, особливо у 80-х роках, був достатньо напружений.
Багато сил та енергії на посаді директора театру ляльок (1982-1998) віддав розвитку і популяризації театрального мистецтва Валентин Іванович Янкул.
До 50-річного ювілею колектив театру підготував спеціальну програму з найкращих вистав, яка була представлена у 1989 році як творчий звіт у Києві. Серед них: «Кіт у чоботях» Я.Рохліна, «Два пуделі» С.Злотникова, «Лис Микита» І.Франка. На урочистостях з нагоди свята зібралися колеги з багатьох міст України, Росії, а також з Болгарії.
У 1992 році колектив театру нагороджено Дипломом І Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Кришталеві вітрила», що проходив у м. Херсон, за виставу «Про Кошенятко, зірочку і ще про дещо» за п’єсою З. Білярської. У 1999 році за участь у Всеукраїнській акції «Добрик крокує планетою», спеціально створену авторську виставу за п’єсою актора театру С. П’яткіна «Казка про Добрика та золоті яблука», колектив нагороджено Дипломом Українського фонду добра.
У грудні 1998 року театр очолив Григорій Миколайович Педько. З цього часу лялькарі велику увагу приділяють розширенню творчої роботи з дітьми. Так у 2000 році засновано щорічний конкурс «Найкращий глядач сезону», почали проводитись конкурси малюнку за сюжетами прем’єрних вистав, розіграші «Дитячої лотереї», щотижневі ігрові та розважальні програми на розвиток творчої активності маленьких глядачів: «Казкове колесо», «Дитяче караоке», «Щасливий квиточок», «Зіграємо казку», «Веселий потяг», «Тато, мама, я – театральна сім’я» та багато інших.
З 1999 року майже усі вистави театру переведено на українську мову виконання. Творчий колектив став постійним учасником щорічного Всеукраїнського свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», що проходить на території музею-заповідника «Хутір Надія». А з вересня 2011 року, в рамках свята, театр проводить щорічний мініфестиваль театрів ляльок, у якому крім українських колективів, брали участь лялькарі з Литви, Білорусі та Ізраїлю.За вагомий внесок у виховання дітей області та пропаганду українського театрального мистецтва колектив театру у 2000 році нагороджено Грамотою обласної державної адміністрації та обласної ради.
Одним з важливих питань для театру є участь в організації дозвілля дітей під час літнього відпочинку в оздоровчих таборах області та на відкритих майданчиках і парках міста, куди малеча з задоволенням приходить на зустріч з казкою. За вагомий внесок у реалізацію Державної програми відпочинку та оздоровлення дітей, у 2003 році театр нагороджено Почесною грамотою Державного комітету України у справах сім’ї та молоді.
Щороку колектив театру бере участь у благодійній акції «Свято білої квітки», що проводиться за ініціативою громадської організації «Просвіта» на території Свято-Преображенського собору, під час якої збираються кошти на невідкладні потреби дитячих лікарень та спеціалізованих закладів. Протягом усієї діяльності театру завжди безкоштовно обслуговуються діти-сироти, інваліди, позбавлені батьківського піклування та з багатодітних і малозабезпечених родин. Крім того, колектив театру є постійним гостем у дитячих будинках та спеціалізованих школах-інтернатах області. З особливою старанністю, в рамках акції «Різдвяний янгол», для цих дітей ми готуємо благодійні новорічні вистави та розважальні програми. Загалом за рік, у середньому, наш колектив благодійно обслуговує близько 4000 дітей різних пільгових категорій.
Згідно з спільною угодою між управлінням освіти і науки, управлінням культури і туризму облдержадміністрації та МНС, театр, з метою ознайомлення дітей з правилами безпеки життєдіяльності та запобігання пожежам, проводить показ вистав «Ведмідь-рятівник» Є. Гімельфарба та «Пригоди маленького автомобільчика» Ю. Тітарова. Для переймання досвіду у виготовленні ляльок різних систем та традицій української школи акторської майстерності, у тому числі і у ляльководінні, протягом 2004-2014 років театр неодноразово відвідували викладачі акторських факультетів американських університетів, професори Френк Гальяно, Девід Елієт, а також Павло Босий з канадськими студентами.
За вагомий внесок у розвиток і популяризацію української культури і театрального мистецтва колектив театру у 2005 році нагороджено Почесною грамотою обласної державної адміністрації і обласної ради, а директор театру Г. Педько у 2006 році за високі творчі досягнення та пропаганду театрального мистецтва нагороджений Почесною грамотою Міністерства культури і мистецтв України та відзнакою Міністерства культури і туризму України «За досягнення в розвитку культури і мистецтв» (2007). А вже у жовтні 2009 року директор театру став заслуженим працівником культури України, а у листопаді театру надано статус «Академічного».
Понад 40 років діяльності (1970-2012) віддав служінню мистецтву театру ляльок головний художник театру, персональний член УНІМА, заслужений працівник культури України, лауреат обласної премії ім. О. Осмьоркіна Василь Макарович Остапенко. Близько 150 вистав театру народилися завдяки талановитому майстрові. Його роботи – картини, макети, ляльки – були представлені на театральних виставках у Москві, Тбілісі, Празі, Києві, Харкові, Луцьку, Кіровограді. На честь його 75-річчя, до якого Василь Макарович не дожив кілька місяців, в обласному художньому музеї була організована виставка робіт Майстра. А у вересні 2018 року, на честь Майстра, на фасаді театру ляльок встановлено меморіальну дошку.
З ректоратом Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого свого часу був укладений договір про проходження практики студентами театрального факультету на базі театру. У травні 2008 року свою першу дипломну роботу, постановку вистави «Кумедні крукоруки» В. Виходцевського як режисер-постановник здійснила випускниця університету Венера Ібрагімова. А у травні 2009 року прем’єрна вистава «Колобок» Є. Патрика у її постановці, була відзначена Дипломом Шостого Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Подільська лялька» у Вінниці.
З метою популяризації мистецтва обласного театру ляльок та з нагоди 250-річчя міста (2004), підготовано та включено до книги «Кіровоград» сторінка про історію та сьогодення театру. Інформація про театр ляльок занесена до книги «Хто є хто на Кіровоградщині» (2007)
До 75-річного ювілею театру створено і надруковано книгу «75 років з добром у серці і лялькою в руках».
У вересні 2019 року колектив театру провів перший Відкритий театральний фестиваль «Scene-Fest», присвячений 80-річчю заснування Кіровоградського академічного обласного театру ляльок.