« Наталка Полтавка »

Оле́г Ю́рійович Скри́пка — український музикант-мультиінструменталіст, вокаліст, композитор, лідер гурту «Воплі Відоплясова». Олег Скрипка народився у місті Совєтабад Ленінабадської області Таджицької РСР (нині селище Гафуров Согдійської області Таджикистану) у сім'ї українських переселенців. Мама Олега — Ганна Олексіївна — родом з маленького села, що на Курщині, а батько Юрій Павлович — з хутора на Полтавщині.

Дмитро Борисов і Олег Скрипка в радіостанції Ехо Москви. Січень 2006.
Виріс у Мурманській області Росії. Мати Олега професійно займалась вихованням сина і заклала творчий фундамент; співи, танці, читання віршів. У школі Олег навчався на п'ятірки. Особливо легко давалися точні науки — фізика, математика. У дев'ятому класі вступив до заочної школи Московського фізико-технічного інституту і з відзнакою її закінчив.

1986 року закінчив Радіотехнічний факультет КПІ. Цього ж року було створено гурт «ВВ».

1987 р. «ВВ» стає членом київського рок-клубу, здобуває першу премію на київському рок-фестивалі «Рок-парад», випускає свій хіт «Танці».

1990 року гурт здійснює турне Францією та Швейцарією, під час якого в одній з найбільших газет Франції Le Monde виходить матеріал про «ВВ».

У 1991 Скрипка, будучи ще радянським інженером, зі своїм гуртом потрапляє до Франції за культурним обміном між СРСР і європейськими країнами з подачі вже тоді відомого музичного критика Артемія Троїцького. У 1991–1996 роках вони проживають у Франції й гастролюють країною. Там з'явились їх перші диски — записи живих виступів Або або (1991) та Закустика (1993).

Що більше Скрипка перебував за кордоном, то більше сумував за Батьківщиною. За його ж зізнанням саме у Франції він став українцем. Приїхавши туди російськомовним, аполітичним рокером, вже в середині 90-х говорив винятково українською.

1996 року Скрипка повертається до Києва й відтоді активно концертує в Україні та за кордоном, регулярно відвідує Москву.

2000 року «ВВ» виступає в Ризі, Лондоні, дає концерт у Московському палаці молоді, далі — тур містами Сибіру.

Олег Скрипка на концерті в Дніпрі, 27 лютого 2017-го
В січні 2002 року — тур Ізраїлем і Португалією, у лютому того ж року — кілька концертів у Нью-Йорку, 2003 року — виступ у Торонто.

2004 року Олег Скрипка стає одним із організаторів фестивалю «Країна Мрій», цей фестиваль розпочав свою історію через 10 років після виходу пісні та альбому «ВВ» з такою ж назвою. Під егідою «Країни Мрій» Олег Скрипка бере участь також у різносторонній видавничій і просвітницькій діяльності. Паралельно Скрипка стає засновником ще одного фестивалю сучасної української рок-музики — «Рок-Січ». Основна мета фестивалю — підтримка національної рок-культури. Це перший і єдиний столичний фестиваль, на якому одночасно з трьох сцен лунає українська рок-музика. (У 2010 році «Рок Січ» набула статусу екологічного фестивалю. А з 2013 року — фестиваль набув статусу міжнародного, ставши україно-шведським).

2007 року Олег проявляє танцювальні таланти і здобуває почесне друге місце у проекті «Танці з зірками 2».

2008 року Міністерство культури і туризму України висунуло кандидатуру Олега Скрипки на здобуття Шевченківської премії як «режисера-постановника етнічного «Країна Мрій».

У 2012 році Олег Скрипка став тренером у талант-шоу «Голос країни. Нова історія» на каналі 1+1. А потім взяв на себе тренерські обов'язки у проекті «Голос. Діти», де розкриває секрети успіху на «дорослій» сцені дітям 6-14 років[2].

У 2013 році Скрипка ініціював ще один масштабний проект — Фестиваль «Монмартр на Андріївському узвозі».

З 2016 року — ведучий програми «Країна Мрій» на радіо Країна ФМ[3]. Цього ж року Скрипка разом із «ВВ» активно підтримує воїнів на передовій. Гурт виступає у Мар'їнці, Констянтинівці, Селідово, Дебальцево та опікується бійцями полку «Дніпро-1». Особисто Олег Скрипка проводить ряд мистецьких благодійних проектів на підтримку дитячого кардіологічного центру. Зокрема, «Великі французьки вечорниці» та великі дитячі бали.

22 січня 2017 року, під час святкування 98-ї річниці Акта Злуки України, на Соборній площі Дніпра відкрили Пам'ятник на честь Акту Злуки УНР та ЗУНР 22 січня 1919 року виступив Олег Скрипка. Він виконав пісню «Зродились ми».

Перша дружина — француженка Марі Рібо, прожили разом сім років. Познайомились вони після приїзду в Париж на початку 1990-го.

Вже після повернення до України Олег познайомився із Наталею Сидь, з якою одружився. У цьому шлюбі народилось четверо дітей: сини — Роман (нар. 25 липня 2005) і Устим (нар. 4 лютого 2008) та дочки — Олеся (нар. 21 червня 2010) і Зоряна (нар. 11 жовтня 2012).

Петро Панчук належить до категорії тих акторів, за якими завжди цікаво спостерігати. Він кожного разу неочікуваний і парадоксальний. Його акторська палітра не знає меж. Він ламає стереотипи амплуа, із успіхом виконуючи діаметрально протилежні ролі. Як приклад, можна згадати деякі з образів, що створив актор: Гелес, Возний «Енеїда», «Наталка Полтавка» І. Котляревського, Іван Бездомний «Майстер і Маргарита» за М. Булгаковим, Освальд, Просперо «Король Лір», «Буря» У. Шекспіра, Кулигін «Три сестри» А. Чехова, Ротмістр «Батько» А. Стріндберга, Григорій «Буквар Миру» Г. Сковороди, Омелько «Мартин Боруля» І. Карпенка-Карого, Лопуцьковський «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка, Зосима, Смішний «Брати Карамазови», «Сон смішної людини» за Ф. Достоєвським, Оповідач, Лаврентій «Кавказьке крейдяне коло» Б. Брехта, Андронатій «В неділю рано зілля копала…» за О. Кобилянською. В якості режисера в театрі у фойє П. Ф. Панчук здійснив постановку вистави «Дредноути» Є. Гришковця.

Особливою сторінкою в творчості актора стала робота над образом Тараса Шевченка у виставі «Божественна самотність» (Оксана) О. Денисенка, 2003 року. Вистава і актор привертали увагу насамперед розкриттям не знаних широкому загалу сторінок останнього періоду життя Поета. Актор жив єдиним бажанням – передати біль страдницької душі, приреченої на осягнення недосяжного. Робота Петра Панчука у виставі «Перехресні стежки» (Стальський) за повістю І. Франка на повну силу проявила усю непересічність, багатомірність таланту актора. Він балансує на межі всіх можливих на театрі жанрів, від високої трагедії до відверто фарсової стихії. Його Стальський є одночасно і жертвою, і катом. Все підпорядковано неперевершеній партитурі у змалюванні цього неповторного франкового архетипу, людині, яка протягом життя, обставин, що склалися, крок за кроком втрачає людські ознаки. Проте подібне розвінчування героя ніякою мірою не перекреслює гуманістичної наповненості твору Франка.

Таким самим об’ємним, поліфонічним, є образ Пузиря, що його створив актор у виставі «Хазяїн» за І. Карпенко-Карим. Він представляє життя людини, в усіх його проявах – від любові до ницості, від жадоби до безпорадності.

Говорячи про Петра Панчука, не можна не сказати про його велику просвітницьку роботу. Вже не один рік він у своєму рідному селі керує самодіяльним театром, ставить там вистави і сам грає, прищеплюючи людям почуття високої духовності і віри у відродження краси національної культури.

З 1983 року актриса Київського Національного українського театру імені Івана Франка.

Ведуча програми «Лото Забава» на каналі «1+1», активно займається озвучуванням і дубляжем зарубіжних фільмів, співпрацює з театром «Актор».

Знімається в кіно.

У 2009 році нагороджена срібною медаллю Національної Академії мистецтв України за значні наукові та творчі досягнення в галузі художньої культури, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва.

У 2015 році Лариса Омелянівна удостоєна звання Народної артистки України.

Закінчив Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж 2002 року. 2008 року - Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (спеціальність - театрознавство, організація театральної справи).

Працював солістом-вокалістом у Київському національному театрі оперети. З 2002 року працює в Національному театрі імені Івана Франка.

Олександр Іванович Форманчук — український актор театру, кіно, телебачення та дубляжу, Заслужений артист України.

Олександр Форманчук народився 2 жовтня 1982 року в місті Житомирі[1], у нього п'ятеро рідних сестер[2].

У 2004 році закінчив Київський державний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого (майстерня Олега Шаварського).

З 2004 року Олександр Форманчук актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.

Володимир Іванович Ніколаєнко — український театральний і кіно- актор.

Закінчив Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого (1995).

З 1995 — актор Національного театру ім. Івана Франка.

Народилася 30 вересня.

У 2007 році закінчила КНУТКіТ ім. І.К. Карпенка-Карого (курс Рушковського М. М.)

З 2007 року працює в театрі імені Івана Франка.

З 2000 року по 2014 рік – артистка-вокалістка провідний майстер сцени Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру.

З листопада 2016 року – артистка-вокалістка Національної оперети України.

Артистка дебютувала в театрі у виставі для дітей «Білосніжка і сім гномів» В. Домшинського.

Анжеліка народилася 11 серпня у місті Дніпропетровськ.

У 1998 році вступила до Дніпропетровського обласного театрально-художнього коледжу.

Першу роль було зіграно на другому курсі навчання — Хевенлі «Солодкоголосий птах юності» Теннессі Вільямса (реж. Пінський Вадим Львович, Дніпропетровський театр російської драми ім. Горького).

Закінчила Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж у 2002 році.

У 2002 році почала працювати у Національному академічному драматичному театрі ім. Івана Франка.

Народився 31 липня.

Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого.

З 2007 року працює в театрі ім. Івана Франка.