Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Наша Наталка, або Що ви кажете про любов? »
Звісно, ви чули історію про гарну дівчину Наталку. Вона вірно чекала свого любого Петруся, який подався за моря на заробітки та й пропав – жодної чутки про нього, жодної звісточки. Може, забув про кохану та про свої обіцянки? Не знала Наталка, що й думати... А тут іще докори матері, бо відбою нема від женихів: тахтаулівський дяк, волосний писар, підканцелярист Скоробрешенко – «всі розумні, зажиточні та чесні». На Наталчину біду, посватався до неї навіть сам пан возний Тетерваковський – заможний і поважний. Виборний села Макагоненко взявся допомогти возному умовити Терпилиху, мати Наталки, та й саму Наталку. «Ну то й що, що старий, але ж багатий», - переконувала Наталку Терпелиха. Не витримала дівчина дорікань матері - дала згоду. Вже й рушники пов’язали, як раптом з’явився Петро. Отут і починається найцікавіше...
Знайома історія та й вічна, мабуть. Що переможе: гроші чи любов? Користь і змова чи щире кохання?
Цю п’єсу Іван Котляревський написав у 1819 році. Вона давно стала класикою української драматургії. Не порахувати, скільки разів ставили її на різних сценах, де вона мала шалений успіх. Та з часом, ніби мохом, обросла стереотипами. Режисер Геннадій Широченко узявся оновити стару історію, надати їй сучасного звучання, ввести в неї нинішні ритми та поняття і проявити те, що пішло у тінь, стерлося. Грають у спектаклі молоді, талановиті й завзяті актори, які не дадуть вам нудьгувати, бо з істинним українським гумором розіграють вічну історію кохання.
Щоб не належати до «другосортного народу», Мина Мазайло намагається змінити своє українське прізвище на російське, співзвучне прізвищу Єсенін. У родині розігралася справжня трагедія. Син Мини - свідомий українець Мокій - засуджує батьків вчинок. На допомогу приїхала тітка Мотя. От вона якраз вважає, що краще бути десять разів згвалтованою, ніж один раз українізованою.
Комедія основоположника українського професійного театру, актора, режисера, драматурга, автора 40 творів Марка Лукича Кропивницького (1840-1910 рр.) сповнена соковитістю народного гумору, гротесковістю характерів, і цілком відповідає визначенню самого митця, який називав свої одноактівки «шутка-оперетка». Сюжет комедії доволі прозорий. Амбітний панок Рафаїл Смородіна, картяр та гульвіса навіть не помітив, як серед «вічного свята життя» збанкрутував, і не лише матеріально, а й духовно. Маєток розтанув на сукні картярного столу, грошенята щезли із бульбашками шампанського. Спритні енергійні дотепні слуги, легко і невимушено, скориставшись слабкодухістю та непрактичністю хазяїна, чудернацьким чином перетворилися на господарів. Всім майном розпоряджаються бувший економ та його дружина, Стьопка-лакей має намір одружитися із сестрою нової хазяйки, а Рафаїла запрошують в… шафери. Навколо суцільний базар, де правлять бал гендлярі та аферисти. Тут процвітає єдиний закон: хто перший потягнув – того й право. Дім скоріше подібний до заїжджого двору, де останні крихти розтягує хто як може в силу свого «хисту». У трактовці Петра Ільченка та всієї постановочної групи «жарт», що трапився із Рафаїлом, викликає безліч асоціацій, пов'язаних із нашим «буремним» сьогоденням. Вистава насичена дотепами, несподіванками, сценічними карколомними вивертами, акторськими знахідками та гегами. Поява кожного персонажа є своєрідним яскравим бенефісом, впізнавальним, парадоксальним і в той же час примушує нас замислитися, до якої ницості може дійти людина у своєму бажанні користолюбства і зухвалого, відчайдушно нехтування тими, хто поруч, заради власної вигоди.
Навряд чи знайдеться людина, яка не посміхнеться, почувши назву "Шельменко-денщик". Ця класична комедія-водевіль протягом багатьох десятиліть не полишає сцени театрів. І цілком закономірно - адже тут присутні усі складові успіху: соковитість, яскравість характерів, хитромудра інтрига, що її плете бувалий в багатьох бувальцях Шельменко, прагнучи з`єднати закохану пару. А поруч наївно-комічні батьки - патріархальні поміщики Шпаки і, ясна річ, жених, що безнадійно залицяється. Усе це, помножене на акторський кураж та багатобарвність театральних засобів, породжує веселе, дотепне не без моралі дійство. Фото та анотації надано театром.
В історії кожного театру є п'єси, до яких час від часу звертаються митці різних поколінь. Для Національного театру імені І. Франка «Мартин Боруля» є знаковою постановкою. Перше її прочитання на нашому кону (1950р.) та виконання головної ролі фундатором театру Гнатом Юрою овіяне театральною легендою. До п'єси зверталися також у 1967 та 1979 роках. Але класика є класикою, і нинішне покоління франківців на чолі з режисером Петром Ільченком та художником Олегом Татариновим пропонують свою оригінальну версію. Автори вистави відкривають у знаній історії гіпертрофовану, абсурдну ситуацію, в якій герой стає бранцем та жертвою власних, непідтверджених реальністю амбіцій. Через яскраві театральні метафори, видовищність, гротеск вистава поступово приводить нас до думки про оманність і навіть трагічність відходу від власного «я» в ім'я ілюзорних ідей зверхності. «Ідея фікс» Мартина Борулі – отримання дворянства примушує краще зрозуміти самих себе, привести у відповідність власні прагнення та амбіціії. Фото та анотації надано театром.
О.Островського називаємо великим, бо він умів, як ніхто інший, поєднувати соціальне з особистим... Досі про сьогодення, можливо, і правильно, але ніхто не зміг сказати з такою, загалом, і нещадністю, і люттю, і пророчим даром, як це зробив Островський. Думаю, що маю право так говорити, тому що за останні роки я поставив багато його п'єс. Просто перелічу: "На всякого мудреця досить простоти", "Вовки та вівці", "Одруження Бальзамінова", "Без вини винні", і нарешті - "Тепленьке місце". Тому можете собі уявити, який я наповнений Островським. І, вочевидь, це не випадково. Можливо, Островський ніколи не був так затребуваний в Росії (та й в Україні), як сьогодні. Практично немає театру, який не ставив би його, та ще й по кілька разів. Річ у тім, що Островський, вслід за Мольєром, здається, не залишив жодного явища, жодної рисочки нашого з вами характеру, та й просто жодної заповіді, які ми постійно порушуємо і про які він говорить у своїх творах. Тому, коли йдеться про Островського, кожен режисер, який його ставить, повинен обов’язково відчути і поезію його творінь, я вже не кажу про заяложені істини - характери, зіткнення. Хрестоматійність Островського відома всім. Але завжди, як мені видається, у кращих його творах існує можливість знайти глибинні питання. І, очевидно, величезну роль у них грає присутність філософської притчі. Ось чому він і складний, і прекрасний, і глибокий, і цікавий для кожного, хто до нього торкається. Саме поняття-заголовок - "Тепленьке місце" - на титульному аркуші п'єси гіпнотизувало, і ніхто не хотів звернути увагу на першу фразу: "Я кохаю вас ..." А це ключ до розуміння усієї п'єси... " Тепленьке місце" - одна з найпрекрасніших п'єс, присвячених темі кохання. Хто ще вмів так писати про нього, як О. Островський?! І саме тому п'єса " Тепленьке місце" так соціально загострена. Любов - найвірніший уламок, на якому вивіряється поняття прибуткових місць... Всесилля грошей... А те, що сьогодні, через півтора століття, це прочитується ще гостріше, говорить про воістину пророчий дар Великого Російського Драматичного Поета... Однак... Однак... Однак… Я хочу вірити: є речі, яких і сьогодні купити не можна. І що слова - "Честь", "Гідність", "Любов" ми не залишили назавжди у «прекраснодушному» XIX столітті. Про це я і хотів поставити виставу...
Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (нині Національний університет театру, кіно і телебачення) в 1976 р.
У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 1981 р.
2006 р. - отримала почесне звання "Заслужений артист України".
- лауреат премії обласного Українського Фонду культури ім. І. Паторжинського
- лауреат премії ім. М. Заньковецької Національної спілки театральних діячів культури
Закінчив Дніпропетровське театральне училище (нині театрально-художній коледж) в 1987 р.
У Запорізькому обласному театрі юного глядача працював в 1988-2002 рр. Повернувся в театр в 2010 р.
1998 р. - диплом «Надія Січеславни-1998» на фестивалі на найвищу нагороду Придніпров'я «Січеславна-1998» за роль начальника вокзалу в спектаклі «Безіменна зірка» М. Себастіану
В 2016 р. - отримав почесне звання "Заслужений артист України"
2017 р. - диплом "Краща чоловіча роль" ІV міжнародного фестивалю Українського театру «Схід-Захід» м. Краків (Польща), вистава "Вальс випадку" В. Аіма.
В 2012 р. закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого зі спеціалізацією артист драматичного театру і кіно.
В 2017 р. закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого факультет режисера драматичного театру.
У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 2012 р.
2013 р. - приз глядацьких симпатій за роль Андрія в спектаклі «Я не прощаюся...» на Відкритому фестивалі для дітей і юнацтва «ТЮЗ-2013»
2014 р. - урядова премія ім. Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва за роль Андрія в спектаклі «Я не прощаюся...»
2017 р. - диплом «Найкраща режисерська робота» в номінації «Надія Січеславни-2017» ХХV фестивалю-конкурсу на вищу нагороду Придніпров'я за постановку вистави "Апельсинова принцеса" К. Гоцці.
2016 р. - отримав почесне звання "Заслужений артист України".
2019р. - отримав грамоту Національної спілки театральних діячів України.
Закінчив відділення акторської майстерності Запорізького Національного університету в 2007 р.
У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 2004 р.
2011 р. - приз «Надія Січеславни-2011» за «Кращу чоловічу роль», фестиваль на найвищу нагороду Придніпров'я «Січеславна- 2011» за роль Річарда в виставі «Річка на асфальті» Д. Ліпскерова. В 2018 р. - отримав почесне звання "Заслужений артист України"
Закінчив відділення акторської майстерності Запорізького Національного університету в 2006 р.
У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 2006 р.
У 1996 році закінчив Запорізький національний університет, в 2009 році – Харківський державний університет мистецтв ім. І. Котляревського.
У 2001-2017 рр. працював В Запорізькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. В.Г. Магара.
З лютого 2018 року працює в Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача (Театрі молоді).
У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 17.02.2018 p.
Нагороди:
2006 р. - лауреат обласної премії за досягнення у розвитку культури Запорізького краю в номінації "За кращу акторську роботу"
- Диплом за І місце в обласному відбірковому турі Всеукраїнського конкурсу професійних читців ім. І.Франка
- Диплом лауреата вищої театральної нагороди Придніпров'я "Січеславна" в номінації "Краща чоловіча роль" за роль Енея у виставі "Енеїда" І.Котляревського
2013 р. - Диплом Відкритої театральної премії ім. В.Магара в номінації "Краща чоловіча роль" за роль Василькова у виставі "Шалені гроші" О.Островського
В 2019 р. закінчив Запорізький національний університет, кафедра акторської майстерності, актор театру і кіно.
У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 15.04.2014 p.
Закінчила Харківський інститут мистецтв ім. І. Котляревського (нині Національний університет мистецтв) в 1979 р.
У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 1979 р.
2009 р. - Гран-Прі Відкритого фестивалю для дітей та юнацтва «ТЮЗ-2009», вистава «Муха-Цокотуха», режисер вистави В. Л. Лютинська
2010 р. - «Найкраща вистава для дітей» спектакль «Муха -Цокотуха» на фестивалі на найвищу нагороду Придніпров'я «Січеславна-2010» режисер вистави В.Л. Лютинська
2016 р. - диплом «Краща жіноча роль» на фестивалі-конкурсі на найвищу нагороду Придніпров'я «Січеславна-2016» за ролі Елейн, Боббі, Жанет у виставі «Останній палкий закоханий» Н. Саймон
2017 р. - диплом «Кращий акторський дует» на ХІХ Міжнародному фестивалі «Мельпомена Таврії» за виставу «Останній палкий закоханий». (Режисер-постановник С. Цевельов, актори С. Цевелев і В. Лютинська).
Закінчив відділення акторської майстерності Запорізького Національного університету в 2007 р.
У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 2005 р.
2009 р. - спеціальний приз Відкритого фестивалю для дітей та юнацтва «ТЮЗ-2009» за роль Коника в спектаклі «Муха-Цокотуха».
2014 р. – диплом «Найкраща роль в драматичному спектаклі для дітей» на фестивалі на найвищу нагороду Придніпров'я «Січеславна-2014» за роль Кролика у виставі «У пошуках Дракона».
В 2019 р. закінчив Запорізький національний університет, кафедра акторської майстерності, актор театру і кіно.
У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 15.04.2014 p.
В 2019 р. - здобув диплом «Краща чоловіча роль» за виконання головної ролі у виставі «Загадкове нічне вбивство собаки» в номінації «Надія Січеславни».
В 2012 р. закінчила Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого зіспеціалізацією артистка драматичного театру і кіно.
В 2017 р. закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого факультет режисера драматичного театру.
У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 01.12.2013 p.
Закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (нині Національний університет театру, кіно і телебачення) в 1979 р.
У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 1979 р.
1993 р. - диплом «Краща жіноча роль» на І Всеукраїнському доброчесному фестивалі для дітей та юнацтва у виставі «Троє поросят» А. Тихомирова
2003 р. - диплом «Краща жіноча роль» на фестивалі на найвищу нагороду Придніпров'я «Січеславна-2003» за роль Христини у виставі «Публіці дивитися забороняється» Ж. Марсана
2012 р. - почесна грамота Міністерства культури і мистецтв України за вагомий особистий внесок у створенні духовних цінностей та високу професійну майстерність
2013 р. - диплом «Краща жіноча роль» на фестивалі на найвищу нагороду Придніпров'я «Січеславна-2013» за роль місіс Клакет в спектаклі «Дайте завісу!.. Негайно!» М. Фрейна
В 2019 р. закінчила Запорізький національний університет, кафедра акторської майстерності, актриса театру і кіно.
У Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача працює з 01.09.2016 p.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Запорізький обласний театр юного глядача був заснований 9 січня 1979 р. Символічно, що саме цей рік був проголошений ЮНЕСКО «Роком дитини».
20 листопада прем’єрою вистави «Драматична пісня» – відбулося народження театру. Очолив театр народний артист України Олександр Король.
Вже через п’ять років, в 1984 р. театр був обраний серед шести ТЮГів України представляти театральне мистецтво для дітей на VІІІ конгресі Міжнародної асоціації дитячих та юнацьких театрів (м. Москва).
У 1987 р. в адміністративному приміщенні (б. Центральний, 4) власними силами створили Малу сцену театру, котра відкрила нові творчі можливості акторів та режисерів театру, дала змогу для нових сценічних пошуків.
В 1994 р. творчий запал спонукав колектив перевести виставу «Мауглі» на мову есперанто, досконало її вивчити, щоб прийняти участь в міжнародному театральному фестивалі, який проходив в Угорщині.
Наприкінці 90-х років театр творчо співпрацював з театром м. Оберхаузена (Германія), завдяки цьому постановка вистави «Безіменна зірка» Г. Себастіану відбулась в Німеччини. Дружнім кроком було запрошення до театру молодого німецького режисера та постановка п’єси Б. Брехта «Добра людина із Сичуані».
В 2005 р. театр очолив заслужений діяч мистецтв України Г.В.Фортус. В тому ж році, завдяки підтримці Артеменко Ю.А., який на той час був губернатором Запорізької області, після двадцяти шести років існування театр отримав у свою власність приміщення Будинку культури будівельників.
2012 р. театр отримав почесне звання академічний.
В 2013 р. театр випустив виставу за японськими казками «В пошуках Дракона». Прем’єру вистави відвідав уповноважений посол Японії в Україні Тоічі Сакато, який спеціально приїхав до Запоріжжя, щоб передивитися виставу.
Гастрольна карта театру досить велика. Театр гастролював в Києві, Харкові, Львові, Сумах, Дніпропетровську, Донецьку, Полтаві, Кременчуку, виїжджав в усі районі центри області, Ростов-на-Дону, Тула, Белгород, Нижний Новгород, Воронеж.
В 2014 р. театр отримав урядову премію імені Лесі Українки за виставу «Я не прощаюся», яка була визнана кращою виставою для молоді 2013 р.
В 2017 р. при театрі було створено театральну студію під керівництвом А. Макаренко.
Директор театру заслужений працівник культури України В.М.Шкляренко був визнаний найкращим директором у 2007-2008 рр., в 2010 р. був нагороджений спеціальною відзнакою імені заслуженого працівника культури України О. Гришкіна.
В 2017 р. розпочалася дружня співпраця з керівником і засновником міжнародної кінокомпанії «Star Media» Владом Ряшиним. Перша спільна робота – комедія Р.Куні «Тато в павутинні». В наступному році з'явилася нова вистава – комедія «Люкс №13».
Ідея створити в новому форматі дитячу виставу з використанням хімічних елементів та циркових номерів належить Валентину Ковалю – зараз в репертуарі йдуть весел та повчальні вистави «Вірю в дива» і «Дивосвіт, або Вірю в дива-2».
Поряд з театром за останні два роки з’явилися декілька цікавих локацій: пам’ятник Т.Г.Шевченко, алея «Славетні Запоріжці», дитячий майданчик, світловий вираз «Я люблю ТЮЗ», «Серце закоханих».
На унікальній алеї (подібної не має ні де в Україні) встановлено 18 брил з іменами та короткими біографіями видатних людей України, які народилися в Запоріжжі та в Запорізькій області та прославили свою Батьківщину на весь світ своїми діяннями, подвигами та талантами. Серед таких видатних постатей герої Небесної сотні, герой Богдан Завада, театральний режисер Сергій Данченко, кінорежисер Григорій Чухрай, мультиплікатор Володимир Дахно, композитор Ян Френкель, правозахисник Петро Григоренко, вчений Володимир Хавкін, співак Іван Паторжинський, легендарний Нестор Махно та інші.
Вперше в Україні в фоє театру замість традиційної люстри встановили динамічне кінетичне освітлення. Таке сучасне світове обладнання з’явилося завдяки Мирославу Хом’яку, Салману Янду, Георгію Гоголадзе.
« Наша Наталка, або Що ви кажете про любов? »
