Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Наша кухня »
Війна – це завжди горе. Це завжди біль та вічна пам’ять. «Наша кухня» – п’єса про долю двох жінок, українки та єврейки, які пережили війну. Події відбуваються на кухні старої комунальної квартири, що є для них своєрідним всесвітом, і водночас виступає символом минулої епохи XX століття, радянської епохи. Історія з діамантом, покладена в основу сюжету, невигадана і дійсно сталася 1971 року в місті Каунас із батьком Цецилії Курляндчик, яка є подругою авторки п’єси.
Тільки доброта, любов і людяність, вміння прийняти чужий біль, як свій власний, можуть допомогти пережити горе, залишити у серцях глядачів віру в людину, віру в щасливе майбутнє.
Літня пара опиняється на межі банкрутства і залишається без житла. Єдині, хто може їм допомогти – п'ятеро дорослих дітей. Але жоден з них не має достатньо місця в будинку, аби поселити у себе одразу двох. Тому батьків селять нарізно за тисячі кілометрів один від одного. Мешкаючи серед дітей та онуків, ці двоє вперше опиняються на самоті. В давні часи батьків, які вже не могли утримувати себе, діти скидали зі скелі. Хто знає, може, це краще, ніж розлучати тих, хто прожив у любові п’ятдесят років. Щемлива історія стосунків батьків та дітей в сумній комедії про справжні сімейні цінності.
Нібито нічого несподіваного не віщувала звичайна сімейна вечеря, але саме вона одного разу перевернула з ніг на голову життя близьких людей. Нікому і до тями не прийшло, що банальний, на перший погляд, вибір імені дитині так гостро зачепить усіх членів родини, що вони вивернуть душу назовні і виплеснуть свою нестримну, накопичену напругу, розчарування та сумніви. Як вирішиться цей несподіваний випадок, який первісно виявився на кшталт безвинного жарту, чому він усіх навчить, з чим допоможе впоратися, аби врегулювати конфлікт, глядач дізнається наприкінці вистави!
Вони майже все життя були поруч. Вони пережили злети і падіння у своєму житті. Вони разом підіймалися з самого дна до вершин. Але одна завжди була у світлі прожекторів, а інша у тіні. Дві сестри, дві різні долі. Ця історія про життя сестри легендарної Едіт Піаф – Сімони Берто! Так, історія не про популярність славнозвісної співачки, а про те, що завжди залишалося за лаштунками, про те, яку важливу роль грала Сімони в житті Едіт. Ця історія про Сімону Берто, жінку, як завжди залишалась за кадром.
Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір, – Не вийся вколо них, у власну силу вір, І хоч зостанешся при вирості малому, Будь зобов'язаний собі лише самому...
Вистава "Всі мої сини" - перше звернення театру до драматургії уславленого американського драматурга, лауреата Пулітцерівської премії Артура Міллера. Вперше виставу за цією п'єсою було показано на Бродвеї 1947 року. Тоді Артур Міллер і режисер постановки Елія Казан отримали першу в історії премію "Тоні". Виставу було зіграно більше трьохсот разів. П'єса "Всі мої сини" прославила Міллера і зробила його одним з найпопулярніших драматургів сучасності. Сюжет п'єси засновано на реальних подіях. Історія сімейної драми фабриканта ще раз стверджує всесвітній закон: "ніщо в житті не минає без наслідків". Родина чекає з війни зниклого безвісти сина, майже втративши надії. Зникнення молодого льотчика виявляється результатом фатальної помилки його ж батька, який постачав браковані комплектуючі до військових літаків. Справжня любов між нареченою зниклого льотчика і його молодшим братом піддається осуду як ганебна, зрадницька і небезпечна для сімейного добробуту. У п'єсі істина родинних відносин підміняється спрагою збагачення, а наслідки цієї підміни виявляються незворотними. Фото та анотації надано театром.
Після закінчення Дніпропетровського театрального училища (1982) у трупі театру ім. Т. Г. Шевченка. Актрисою створено безліч яскравих сценічних образів, які рік-у-рік приваблюють глядачів глибоким ліризмом, невтомним пошуком життєвої істини та поетичним сприйняттям оточуючого світу і людей у ньому.
Володіючи широким вокальним діапазоном, артистка виступає із концертними програмами у культурно-мистецьких заходах обласного та загальнодержавного значення, крім того, протягом багатьох років часто є їх ведучою.
Після закінчення Харківського інституту мистецтв ім. І.Котляревського з 1976 року в трупі театру ім. Т.Г.Шевченка. Заслужена артистка України (2004).
Нагороджена грамотами і подяками від керівництва міста. Дипломант фестивалів і конкурсів. 2000 року Неля Ніколаєва стала лауреатом щорічного театрального фестивалю Придніпров’я «Січеславна» у номінації «Краща жіноча роль» (за роль Насті у виставі «Украдене щастя І.Франка).
Після закінчення Дніпропетровського театрального училища працювала артисткою драми і за сумісництвом костюмером театру ім. Т. Шевченка у 1970-х роках. Того часу грала Мотрю у комедії Г. Квітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик» та інші ролі.
Із 2010 року знову у трупі театру. Зайнята майже у всіх концертах репертуару.
Петровська О. І. як хороший адміністратор з організації глядача реалізувала багато вистав і гастролей по Дніпропетровській, Харківській, Полтавській та багатьом іншим областям України. У 2013 році організувала гастролі по Західній Україні, а саме в Тернопільській, Волинській та Рівненській областях.
Нагороджена дипломами номінанта на фестивалі «Січеславна-2014» в номінації «Краща епізодична роль» за роль Софії у виставі «Шалене кохання гетьмана», а також має Подяку за активну допомогу в організації цього фестивалю.
У 2015 році у вересні приклала зусилля для організації гастролей театру із трьома виставами до м. Прага (Чехія) та Зелена Ґура (Польща). У 2015-2018 рр. організувала низку виїзних патріотичних концертів на базі та у зоні АТО. Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у прифронтовій зоні – Маріуполі, Красногорівці, Вугледарі, Мар’їнці, м. Курахово Донецької області. Постійно проводить волонтерську роботу.
Директор-художній керівник театру із 2016 року.
У 2017 році організувала дитячу театральну студію «Намистечко».
У листопаді 2017 р. нагороджена орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ст. Нагороду вручив особисто Філарет – Патріарх Київський і всієї Руси-України, предстоятель Української православної церкви Київського патріархату.
Восени 2017 року стала лауреатом Всеукраїнської премії «Жінка ІІІ тисячоліття». Премією нагороджуються жінки, волонтери, меценати, які досягли успіху в професійному житті, займаються благодійністю, які беруть участь у громадському житті, а також досягли успіху в різних сферах: науці, мистецтві, спорті.
На фестивалі «Січеславна-2018» отримала Спеціальний приз ім. засл. працівника культури України Олега Гришкіна у номінації «Кращий директор».
грають декілька акторів
Дніпропетровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т.Г.Шевченка засновано 1918 року в Києві як перший професійний театр України, який мав статус державного, згідно із законом уряду Української держави від 23 серпня 1918 року, про що свідчить «Державний вісник» №42,43 (ЦДАВО, фонд 2201, опис 1, справа 61, аркуші 37,40) і мав назву Державний драматичний театр України.
У 1919 році Державний драматичний театр було перейменовано у Перший державний драматичний театр України ім. Т.Г.Шевченка. У перші роки театром «європейського репертуару» (таку неофіційну назву він мав) керували: головний режисер О. Загаров та І. Мар’яненко (директор театру). У 20-ті роки у театрі служили всесвітньовідомі митці: поет Павло Тичина (перший завліт театру), режисер і реформатор українського театру Лесь Курбас, актори А. Хорошун, Г. Борисоглібська, С. Паньківський, Г. Мещерська, Ф. Левицький, В. Василько, Л. Гаккебуш, М. Тінський, О. Сердюк, О. Смирнов, Г. Маринич, Є. Сидоренко, О. Зініна, М. Домашенко, І. Замичковський, К. Бережний та ін. На афіші театру серед п’єс вітчизняної і зарубіжної класики були такі вистави: «Лісова пісня» Л. Українки, якою почав свою діяльність театр у листопаді 1918 року, «Гайдамаки» Т. Шевченка у постановці відомого режисера Леся Курбаса, а також «Гріх», «Брехня», «Дисгармонія» В. Винниченка, «Ревізор» М. Гоголя, «Примари» Г. Ібсена, «Ткачі» Г. Гауптмана, «Мірандоліна» К. Гольдоні, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра. У 1921-26 рр. трупа успішно гастролює по Україні.
У 1927 р. перший державний театр України переведено до м. Дніпропетровськ. У 1930-х роках здійснювали постановки відомі на всю країну режисери: О. Дикий, І. Терентьєв, Г. Юра, К. Кошевський, М. Буторін, Л. Южанський, І. Микитенко, І. Юхименко, В. Галицький та інші.
Під час Другої світової війни дві концертні бригади на чолі з головним режисером І. Кобринським та народною артисткою України З. Хрукаловою дали більше 300 концертів на фронті.
У 1979 році відбулася реконструкція театру за проектом архітекторів Є. Яшунського і В.Халявського. На фасаді театру скульптором Ю.Павловим створені барельєфи на теми етапних постановок.
Після проголошення незалежності України у репертуарі з’являються п’єси за творами письменників, які за радянських часів були «persona non grata», наприклад, драма «Маруся Чурай» за однойменним твором Ліни Костенко. Глядач знайомиться також із виставою про життя історика Дмитра Яворницького «Народжений під знаком Скорпіона» В.Савченка. Спектакль «Мазепа – гетьман України» за Б.Лепким (постановка головного режисера театру, засл. діяча мистецтв України В.Божка) отримав міжнародну мистецьку премію ім. П.Орлика.
У 1994-2016 рр. театром керував народний артист України, кандидат мистецтвознавства, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, поет і композитор Валерій Ковтуненко, який за два десятиліття підняв театр на вищий щабель, перетворив його на один із центрів духовного і національного відродження. Його пісня «Театр» стала гімном шевченківців.
Значною подією в історії театру став гастрольний тур до Польщі (м. Зелена Ґура) та Чехії (м. Прага) 12-16 вересня 2015 року (організатор – засл. арт. Укр. Оксана Петровська). Західні слов’яни із великим задоволенням переглянули українську класику: «Майську ніч» за М. Гоголем, «Кайдашеву сім’ю» І. Нечуя-Левицького та казку за нар. мотивами «Коза-Дереза» Л. Кушкової.
Трупа неодноразово побувала на гастролях із благодійними концертами у містах Маріуполь, Красногорівка, Вугледар, Мар’їнка, Новотроїцьке Донецької області.
Із вересня 2017 року при театрі ім. Т. Шевченка функціонує дитяча театральна студія «Намистечко», в якій викладають фахівці, артисти театру з високим рівнем професійної кваліфікації, що прищеплює любов до театрального мистецтва, української культури, рідного слова підростаючому поколінню.
2018 року у приміщенні театру ім. Т.Шевченка пройшов капітальний ремонт даху, фасаду, йдуть роботи всередині приміщення: на сцені, в коридорах, у фойє. Виконано роботу для запобігання підтопленню приміщення, капітальний ремонт протипожежної безпеки, реконструкція приміщення для комфортного перебування глядачів з обмеженими можливостями, а саме: прибудинкової території з улаштуванням пандусу, каси, санвузлів, встановлено підйомник для людей з інвалідністю до зали для глядачів.
23 серпня 2018 року до дня створення першого державного драматичного театру України відбулася урочиста церемонія погашення немаркованих ювілейних конвертів та власних марок «100 років Дніпровському академічному українському музично-драматичному театру ім. Т.Шевченка», випущених державним підприємством поштового зв’язку «Укрпошта». Того ж дня за участю усього колективу на Театральному бульварі відбулася акція-протест в підтримку режисера Олега Сенцова та усіх політв’язнів, що незаконно утримуються в російських тюрмах.
29 вересня відбулися урочистості з нагоди 100-річчя першого українського державного театру України та відкриття 101-го театрального сезону прем’єрою драми «Нація» за твором Марії Матіос у постановці Сергія Кузика.
У червні 2019 уперше театр побував на гастролях за океаном, а саме у канадському місті Місісаґа, яке входить до складу Великого Торонто із концертом «АТО» та казкою «Коза-Дереза».
У грудні 2018 року Указом Президента України театру присвоєно статус «національний».
« Наша кухня »
