Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
В Англії є жартівливе прислів'я: «Гамлет» - це гора, схили якої вкриті трупами акторів і режисерів ». Розташувавшись на цих чудових схилах, ми пропонуємо до Вашої уваги нашу версію безсмертного творіння Шекспіра. Яка вона вже за рахунком? Неважливо. Важливо, що вона - НАША.
За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.
В історії з постановкою вистави містичних збігів та обставин незліченна кількість. Хоча б те, що театр розташований на вулиці імені Івана Миколайчука, а будинок, в якому жив актор, знаходиться просто поруч з нашим театром. Режисер вистави Тетяна Матасова кілька років мріяла про постановку цієї повісті, а театр обрала теж невипадково. Дитинство та ранню юність Тетяна провела у фольклорних ансамблях, що відчувається у дбайливому та обережному поводженні з фольклорною основою вистави. А ще... вистава стане цілим клондайком дебютів. Актори, яких звикли бачити та сприймати виключно як блискучих вокалістів, вийдуть на сцену в якості драматичних акторів. Ось... Сюрпризи відкрили не всі. Тож чекаємо на виставі.
Трагедія Гамлета – у необхідності відмовитися від власних духовних вимог і стати звичайним убивцею (А. Тарковський). А головним героєм нашої версії «Гамлета» є театр. Актори його мандрівної трупи – одночасно блазні й мудреці, які замислюються над найглибшими проблемами буття й, здається, знають щось, про що не здогадуються інші. Цього разу перед ними постало питання про відповідальність перед собою і перед суспільством, і вони намагаються вирішити його, приміряючи на себе личини персонажів безсмертної трагедії Шекспіра. І та сама дійсність постає в зовсім іншому світлі, коли дивишся на неї, наприклад, очима Гамлета й очима Гертруди.
Лірична драма І. Франка про кохання, де любов піднесена на найвищий п’єдестал. Про життя, що пройшло марно, про втрачене через егоїзм кохання, про надії, що не справдилися. Після глибоких і болісних переживань, у взаємостосунки закоханої пари приходить прощення. У виставі змальована жіноча доля в новітній інтерпретації. Головна героїня, Марія, дуже помилилася в своєму виборі, і це призвело до страшних моральних і фізичних страждань. Тому вона згадує своє перше кохання, хапається «за нього хоч у листі, як за рятівну соломинку». Герой уособлює боротьбу між байдужим, відстороненим «естетом» та «живою людиною» з почуттями та емоціями.
За п'єсою «Безталанна» Івана Карпенка-Карого. Тихе сімейне життя чи шалений вир пристрастей? Божевільне, руйнівне кохання чи спокій та мир у родині? Мудра, лагідна Софія чи дика й несамовита Варка? З ким бути? «У мене тепер дві душі, і обидві болять, ниють!» – каже зачарований, поневолений красою двох жінок та заблукалий у сутінках власної душі, Гнат. Що буває, коли серце рветься навпіл, Ви дізнаєтесь із найкращої української п'єси про кохання. Ця історія про те, як одна бездумна помилка може зруйнувати все життя, адже справжнє почуття трапляється лише раз.
Працює: театр "19", театр Час "Ч", Харківський академічний драматичний театр ім. О.С.Пушкіна
Народився 25 жовтня в Харкові.
У 1996-1999 рр. навчався в Харківській академії культури на режисерському факультеті.
Закінчив театральне відділення Харківського інституту мистецтв (кафедра майстерності актора) в 2003 році.
У 2003-2005 рр. працював в Севастопольському академічному російському драматичному театрі, Білгородському академічному драмтеатрі, в 2005-2013 – актор Харківського ТЮГу.
Нині резидент Харківського театру імені Т. Г. Шевченка, театру «19» та театру «Може бути».
Театр народився як група студентів акторського і режисерського факультетів Театрального відділення Харківського інституту мистецтв. 19 червня 2000 була показана перша вистава цієї групи. Після цього підпільно пройшло ще кілька самостійних робіт у стінах вузу.
У 2002 році вистава «Павло I» стала призером Всеукраїнського фестивалю сучасного мистецтва «Культурні герої XXI століття в Києві, була високо оцінена авторитетними театральними критиками і відомими театральними діячами. Для зароджуваного театру це була велика моральна підтримка. Група отримує назву - «ТЕАТР 19», в якому число «19» - щасливий талісман, який супроводжує всі успіхи молодого театру, - і виходить до широкого глядача.
19 травня 2002 року «ТЕАТР 19» вперше грає виставу на сцені харківського Будинку актора, який став справжнім домом для нового театру.
За минулі роки «ТЕАТР 19» не тільки довів своє право на існування, але і став одним з лідерів недержавного театрального руху як Харкова, так і всієї України. Йому вдалося завоювати досить численну аудиторію. Здебільшого, це студентство і молода інтелігенція. Не просто глядачами, але справжніми шанувальниками і цінителями цього театру стало покоління, у якого свого часу полювання до театру, здавалося, назавжди відбили примусовими «культпоходами».