Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Нахлібник »
Дім – святе місце, пов'язане з дитинством. Спогади про нього найтепліші, найщасливіші, найрадісніші. Коли на душі тривожно, поринаєш до милої серцю оселі, до батьків...
Молода Коріна (нині Єлецька) покинула рідні пенати, ще дитиною. Кузовкін, ніколи не мав власної домівки: позбувшись в молодості спадщини, він став нахлібником у Коріних. Відігравав роль дворового блазня. Все своє життя задовольнявся малим: стерті чоботи, тарілка їжі, та й що буде.
Минали роки. І ось настав довгоочікуваний момент зустрічі: пишна красуня з Петербургу, яка приїхала після семирічної відсутності погостювати в рідну садибу, і старий-дармоїд, що мешкає тут з молодості «на хлібах». Вона радіє, плаче, згадує... Він вбирає всі її рухи, кожне слово...
Новоспечений чоловік Єлецької, найближчі сусіди, за старою звичкою, насміхаються над убогим старим Кузовкіним, підпоюють його, знущаються. Але приниження не вбиває благородства! Таємниця, що вирвалася назовні із самих надр стражденної людської душі, миттєво змінює поворот подій.
Але і таємницю у нього відбирають! А що ж натомість? І чи можливо людині сьогодні, як за часів Тургенєва, відстояти своє розтоптане достоїнство, відбутися як особистість? У кого шукати співчуття? І яку ціну за нього необхідно заплатити?
Тонка, поетична, «прозора» вистава про доброту і розуміння, про благородство душі людської, дивацтва кохання та його таємниці, про тягар самотності...
"Люди найголовніше залишають на потім, і серед цього найголовнішого є слова, які не встигнеш вимовити..." Це ностальгічні спогади єврейського хлопчика про щасливе дитинство поруч з його дорогими бабусями Розою і Дашею. Бабуся Даша водила його до церкви, а інша - в синагогу. На цьому маленький Льовушка зібрав кругленьку суму.
Нібито нічого несподіваного не віщувала звичайна сімейна вечеря, але саме вона одного разу перевернула з ніг на голову життя близьких людей. Нікому і до тями не прийшло, що банальний, на перший погляд, вибір імені дитині так гостро зачепить усіх членів родини, що вони вивернуть душу назовні і виплеснуть свою нестримну, накопичену напругу, розчарування та сумніви. Як вирішиться цей несподіваний випадок, який первісно виявився на кшталт безвинного жарту, чому він усіх навчить, з чим допоможе впоратися, аби врегулювати конфлікт, глядач дізнається наприкінці вистави!
«Історія, яка може статися з кожним» - так стверджує драматург Тетяна Іващенко у своїй п'єсі «Замовляю любов». Відносини між чоловіком і жінкою - завжди, до певної міри, детектив. З чого все почнеться, які несподівані повороти запропонує інтрига, яка буде розв'язка ? Сюжети розвитку любовних історій, взагалі, схожі, але за будь-якими з них спостерігати завжди цікаво, тому що в почуттях головне - нюанси. Кожна жінка мріє про кохання, неймовірне і казкове, хоче бути щасливою і нехай, хоча б на мить, але відчути себе коханою, бажаною... Особливо, коли вже немає сил боротися з самотністю! Може бути, її можна купити? Скільки коштує любов? У цьому питанні героїні вистави - трагізм відчаю, але як завжди, життя неоднозначне, і ось вже ілюзія його відтінків змінює погляд з трагедійного на комедійний. До несподіваної розв'язки глядач піде лабіринтами відносин між чоловіком і жінкою, зв'язки їх тендітні, незрозумілі, несподівані, весь час змінюються. Глядачі до кінця вистави залишаться в напрузі, намагаючись розгадати - або любов, або обман?
Не можеш ти зрости, як дуб чи осокір, – Не вийся вколо них, у власну силу вір, І хоч зостанешся при вирості малому, Будь зобов'язаний собі лише самому...
Ця історія заснована на реальних подіях із життя солдата на ім'я Антельм Манжін. Під час Першої світової війни, внаслідок важкого поранення, він втрачає пам'ять і перестає сприймати реалії свого минулого. Гастон, головний герой п'єси «Пасажир без багажу», переживає схожий досвід. Обставини склалися так, що він потрапляє до чудового будинку, де все промовляє, що саме тут він знайде своїх рідних, свою сім'ю ... Але знайомство з мешканцями цього будинку, з родиною, пізнання подробиць свого минулого життя, згадка про шалену юнацьку закоханість виявляються таким тягарем, що втрата пам'яті для нього стає вже мало не благом. Утім, сюжет настільки цікавий та непередбачуваний, що триматиме глядача у постійній напрузі. Адже протягом більшої половини розповіді так і неясно – чи до своєї сім'ї потрапив Гастон, чи ні? Цю і не тільки цю загадку належить розгадати глядачеві. Прожити разом із героєм найтрепетнішу історію першого кохання. А ще, відповісти на багато морально-етичних питань, що виникають у цій виставі. У 1937 році п'єса «Пасажир без багажу» була представлена на паризькій сцені та згодом принесла всесвітньо відомому драматургу Жану Аную його перший успіх.
Український режисер. Народний артист України (1980). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1983). Член Національної спілки театральних діячів України. Академік Академії мистецтв України (1996). Герой України.
Народився 26 квітня 1938 р. в Харкові. У 1963 році закінчив Ленінградський інститут театру, музики і кінематографії (1963, майстерня Г. Товстоногова).
У 1963—1966, 1970—1982 роках режисер, у 1982—1984 роках — головний режисер Київського державного академічного російського драматичного театру ім. Лесі Українки; 1966—1970 роки — режисер-постановник Московського драматичного театру ім. К. С. Станіславського; 1984—1988 роки — головний режисер Новосибірського театру «Красный факел». Здійснював постановки у театрах Ленінграда, Москви, Варни, Пекіна, Хайфи. Поставив разом з В. Горпенком телефільм «Дощ у чужому місті» (1979, 2 а).
З 1994 року є генеральним директором-художнім керівником Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки.
Працював у театрах-студіях «Колізей», «КІН», «Будьмо», в Експериментальному театрі.
З 1993 року – актор Національного театру російської драми ім. Лесі Українки (м. Київ).
Запрошується до участі в записах духовних аудіокнижок.
Художній керівник акторського курсу, cтарший викладач кафедри акторського мистецтва та режисури драми Київського інституту театрального мистецтва.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2005 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.04. 2005 р.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1984 р. Актор Кіровоградського обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького (1984 – 1999 рр.). У театрі ім. Лесі Українки з 20.04.1999 р.
Заслужений артист України.
У 1983 році закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого.
З серпня 1983 року - артист Театру російської драми ім. Лесі Українки (Київ).
Закінчив Державний інститут театрального мистецтва ім. Луначарського (м. Москва) у 1980 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.09.1995 р.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1980 р. У театрі ім. Лесі Українки з 5.09.1999 р.
У 2004-2008 – актор Луганського українського академічного музично-драматичного театру.
У 2009-2012 – на сцені Київського академічного театру юного глядача на Липках.
З 2012 року в Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки.
З 1979-1995 р. працював у Запорізькому театрі Молоді (актор, режисер).
1992–1995 р. – Запорізький музично-драматичний театр ім. М.Щорса.
З 1995 р. – Київський Національний академічний драматичний театр російської драми ім. Лесі Українки.
З 2002 р. – Київська дитяча Академія мистецтв (викладач майстерності актора).
З 2011 р. – Київський Класичний Альтернативний Художній театр (режисер, актор).
Працював у театрі «Красный факел» у Новосибірську.
Закінчив інститут режисури у 1994 р. ( режисура драми). Потім поїхав у БДТ, де грав шість років.
З 2000 р. член Гільдії кіноакторів України.
З 2009 р. – доцент кафедри театрального мистецтва Київського Міжнародного Університету.
У театрі ім. Лесі Українки з 1.09.1996 року.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1994 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.02.1996 р.
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1967 р. У 1980 році актор Львівського ТЮГу. З 31. 08. 2003 р. – актор театру ім. Лесі Українки.
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1973 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.01.2004 р.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Актор Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки (м Київ, Україна).
Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1984 р. Працює у театрі ім. Лесі Українки з 10.09.1984 р.
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 1997 р. У театрі ім. Лесі Українки з 11.04. 1996 р.
Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого у 2001 р. У театрі ім. Лесі Українки з 24.11.1999 р.
Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2006 р. У театрі ім. Лесі Українки з 2.06.2006 р.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2010 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.06.2006 р.
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2005 р. У театрі ім. Лесі Українки з 1.12. 2004 р.
У 2012 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого, акторський факультет (майстерня Н.Н.Рушковского).
У 2016 році закінчив Літню школу Інституту театру і кіно Лі Страсберга в США.
У 2011-2012 рр. – актор театру «Сузір'я».
У 2012-2018 рр. – актор Київського театру російської драми ім. Лесі Українки.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2015 р.
Закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого у 2009 р.
Працював у Черновецькому академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. Ольги Кобилянської 2009 - 2010 р.р.
У театрі ім. Лесі Українки з 21.09.2012 р.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
У самому центрі історичної частини Києва, за два кроки від Хрещатика, неподалік від Золотих воріт, на розі двох старовинних вулиць – Пушкінської та Богдана Хмельницького – постає будівля, добре відома киянам та гостям столиці України як театр імені Лесі Українки.
Офіційна біографія Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки починається в 1926 році, коли рішенням Київського окрвиконкому була організована в Києві Російська державна драма, і 15 жовтня того ж року театр відкрив свій перший сезон. У 1941 році йому було присвоєно ім'я Лесі Українки.
Однак коріння театру походить до ХIХ століття: в ті далекі часи, коли по всій Російській імперії народжувалися і припиняли своє існування різні театральні антрепризи. У Києві постійний російський театр був створений в 1891 році, і ним стала антреприза видатного російського режисера і актора Миколи Соловцова. Акторський склад саме цієї трупи став згодом основою Київського державного російського драматичного театру.
Минають роки, змінюються назви вистав, імена режисерів, акторів, художників.
З 1994 року театр очолив народний артист України Михайло Резнікович.
Михайло Резнікович як художній керівник прагне продовжити живі традиції засновників театру імені Лесі Українки.
« Нахлібник »
