У травні 2009 року на сцені Театру у Фойє відбулась прем'єра вистави «На полі крові», за драматичною поемою Лесі Українки. Автор ідеї, режисер-постановник Юрій Розстальний. За час, що минув, вистава з успіхом побувала на численних міжнародних фестивалях, гастрольних турне в містах України, Мюнхені, Парижі.
Драматична поема «На полі крові» відноситься до низки творів Лесі Українки, які написані на біблійні сюжети. В центрі оповіді легенда про Юду, котрий долає шлях від любові до Ісуса та беззастережної віри в його вчення до розчарування за яким зрада.
«Поле крові» – це клаптик землі, що куплений на гроші, отримані Юдою за зраду.
«Поле крові» - це душа людини, в якій живе вічний конфлікт Добра і Зла.
Автор, а разом з нею і режисер-постановник Юрій Розстальний, славнозвісний міф переводять у реальну історію людини, яка довічно приречена на самотність, як розплату за злочин, якому не має виправдання.
Мотив провини-покарання-спокути, за яким стоїть відповідальність людини за події у світі, вибір між добром і злом — це вічні категорії стали поштовхом для продовження роботи над біблійною темою в творчості Лесі Українки.
Остап Ступка — український актор і телеведучий, яким у 2009 році присвоєно звання Народного артиста України. Він відомий як ведучий кількох популярних програм на центральних українських каналах.
Остап народився у Львові в потомственою сім’ї артистів. Його дід Сильвестр Ступка був оперним співаком, отець Богдан Ступка – видатний актор, який вразив глядачів ролями в «Тарасі Бульбі» і «Білому птаху з чорною ознакою». Мати Остапа Лариса Корнієнко — балерина танцювала у Львівському театрі Опери та балету.
Дитинство хлопця пройшло за лаштунками різних театрів, в яких виступали його батьки. З ранніх років Остап цікавився акторською професією, причому найбільше йому подобався грим. Потайки від батьків він прикрашав себе в Спартака або іншого античного героя, малюючи шрами і зморшки, а потім імпровізував, на ходу придумуючи танець і дію. Перший вихід на велику сцену стався в ранньому віці. Коли львівський театр приїхав на гастролі в Одесу, Остап Ступка разом з дітьми інших артистів в балеті «Створення світу» зображував тварин. Також хлопчик розвивав музичний смак, навчаючись грі на віолончелі. Сам Ступка згадує, що не дуже любив ці уроки, але підпорядковувався вимогу діда, який водив його в музичну школу.
Коли Остапові було 12 років, сім’я переїхала до Києва, де підліток остаточно визначився з вибором професії і став займатися в театральному гуртку під керівництвом Олексія Кужельного. Колектив навіть запрошувався для участі в дитячих телевізійних програмах. Після школи Він вступив до Київського державного театрального інституту імені Карпенка-Карого, де до 1988 року навчався на курсі Бориса Ставицького. Після вузу працевлаштувався в експериментальний театр «Кін», але пропрацював там лише два місяці. Через рік він став артистом Драматичного театру імені Івана Франка, де за наступні роки був задіяний у більш ніж 35 виставах.
Також Остап Ступка з’являвся і на телебаченні. На українському каналі «1+1» він був провідним інтелектуально-розважальної програми «Перший мільйон», аналог популярного шоу «Хто хоче стати мільйонером?», і передачі «Побий ведучого». На каналі «ICTV» вів реаліті-шоу «Останній герой» та документальну програму «Знамениті злочинці». Також в якості учасника був запрошений у 3-й сезон «Танці з зірками», де виступав у парі з танцівницею Дариною Довгальової. В 2006 році отримав премію «Телетріумф», як самий популярний телеведучий року.
Кінодебютом Остапа Ступки стала мелодраматична комедія Станіслава Клименка «Женихи». Після непоганого старту актор знявся в більш ніж 30 картинах, притому, що для нього на першому місці завжди залишалася театральна робота. У фільмографії богдана Ступки виділяються масштабні історичні драми: «Богдан-Зиновій Хмельницький», де він грає Тимоша, сина славетного гетьмана; «Молитва про гетьмана Мазепу», де йому дісталася роль правої руки Мазепи — генерального писаря Пилипа Орлика; «Тарас Бульба» — епічність екранізація роману Миколи Гоголя, в якій роль Остапа козака Вертихвоста. Цікаво, що у всіх цих фільмах знімався і його батько, Богдан Ступка.
У 2011 році вийшла ще одна історична драма «Матч», заснована на реальних подіях, яка розповідає про футбольний «матч смерті» між радянськими футболістами і збірної зенітників Люфтваффе в окупованому Києві влітку 1942 року. Головну роль в картині зіграв актор Сергій Безруков, а Остапу Ступці дістався образ поліцая Івана Дащени. Акторові вдалося зробити з зрадника досить неоднозначну і досить комічну фігуру.
Зараз Остап знімається в новому українському проекті «Казки старого мельника», який повинен вийти на екрани в 2016 році. У фільмі-казці знімається багато відомих акторів, які зображують фольклорних персонажів. Акторові дісталася роль чоловіка-підкаблучника, що живе у матріархальній родині. З дитячим казковим сюжетом Ступка працює не вперше. Він уже з’являвся в якості прототипу одного з персонажів мультиплікаційного серіалу «Казкова Русь».
Остап Ступка був одружений тричі. Перший раз він одружився в 18 років, коли дізнався, що його подруга Тетяна, яка разом з ним вчилася в театральному вузі, вагітна. У молодого подружжя народився син Дмитро, який також став актором.
Другою дружиною була модельєр-конструктор Ірина, з якою Він познайомився на одній з акторських вечірок, куди запросила дівчину рідна сестра, актриса Оксана Батько. Цей шлюб проіснував 15 років, у подружжя з’явилися дочка Устинья і син Богдан.
Навесні 2015 року Остап одружився втретє. Його обраниця Дар’я, студентка театрального інституту, молодшою на 20 років.
Актор дуже любить подорожі, причому категорично не відвідує одне місце двічі, вважаючи за краще кожен раз стикатися з новими враженнями.
У 2012 році Остап Ступка розробив програму розвитку культури в країні і у складі політичної партії «Україна — вперед!» балотувався в Раду, але програв вибори і надалі відмовився займатися політичною діяльністю.
Легендами овіяна історія Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, який з 1926 року оселився за цією адресою. Непростими, проте сповненими мистецьких шукань були роки становлення колективу, що розпочав свою діяльність 1920 року у Вінниці. Очолив його видатний український режисер, театральний діяч, актор Гнат Петрович Юра, який керував ним з 1920 по 1964 рр. Завдяки його енергії рік за роком створювалась Академія сценічного мистецтва. Зараз головним художником театру є учень Лідера, Андрій Александрович-Дочевський. Зі сцени звучала музика Михайла Вериківського, Платона Майбороди, Ігоря Поклада. Сьогодні театр співпрацює із Сергієм Бідусенком, Юрієм Шевченком, Володимиром Бистряковим.
Українська мистецька еліта: драматурги, сценографи, режисери, вважали й вважають за честь бути представленими на кону франківців, який пам'ятає і пишається іменами Наталії Ужвій, Амвросія Бучми, Поліни Нятко, Юрія Шумського, Мар'яна Крушельницького, Ольги Кусенко, Аркадія Гашинського, Віктора Цимбаліста, Нонни Копержинської, і багатьох, багатьох акторів, які впродовж десятиліть творили театр.
З перших сезонів Національний театр Франка був лабораторією української п’єси. Більшість класиків української драматургії ХІХ–ХХ століть отримали першопрочитання своїх творів на сцені театру Франка. В кожного театру є п’єса, яка багато років служить візитною карткою, своєрідним брендом театру. Для Національного театру імені Івана Франка такою п’єсою є "Украдене щастя" патрона театру – Івана Франка. Перша її прем’єра відбулася 28 березня 1940 року у постановці фундатора театру, видатного режисера, актора, театрального діяча Гната Юри. В його мізансценах вистава йшла до 1956 року. Прем’єра нової версії відбулася у 1979 році, витримавши понад 300 показів, не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Постановку її здійснив Сергій Данченко. Ця вистава увійшла в число кращих надбань сценічного мистецтва України.
З 1978 по 2001 рр. театр очолював Сергій Володимирович Данченко. Йому належить розробка моделі поняття «національний театр». За двадцять три роки керування Сергій Данченко вивів український театр на європейський рівень, примусив говорити про нього в контексті світового, виховав не одне покоління акторів.
З 2001 по 2012 роки театр очолював Митець, неординарна творча особистість, актор безмежного діапазону Богдан Ступка. Прагнучи розширити художню палітру, він запрошував на постановки режисерів із діаметрально-протилежними творчими засадами, театральними школами. З театром співпрацювали режисери з Росії, Польщі, Грузії, Канади. Відкрилася експериментальна сцена – Театр у фойє, яка репрезентувала творчі пошуки молодих режисерів, акторів, сценографів, драматургів. Навесні 2012 року з ініціативи Богдана Ступки з нагоди 75-річчя від дня народження видатного Майстра режисери Сергія Володимировича Данченка при театрі відкрилася Камерна сцена, яка названа на честь Митця.
З 2012 року колектив очолює Народний артист України, відомий режисер Станіслав Мойсеєв. З його постановками знайомі глядачі численних міст України та за її межами. Він працював в містах Сумах та Ужгороді. 15 років, керував Київським академічним Молодим театром. Сьогоднішні вистави театру представляють режисери: Петро Ільченко, Дмитро Чирипюк, Андрій Приходько, Юрій Одинокий, Олександр Білозуб, Ігор Афанасьєв, Юрій Розстальний.
Національний театр Франка неодноразово представляв українське сценічне мистецтво на численних міжнародних фестивалях, театральних форумах, гастрольних турне. З ним знайомі глядачі Болгарії, Югославії, Македонії, Росії, Грузії, Німеччини, Австрії, Італії, Греції, Сполучених Штатів Америки.
