Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« На полі крові »
Драматична поема Лесі «На полі крові» (1909) пропонує оригінальний погляд на історію відступництва і зради Юди.
Згідно з апокрифічною версією, на яку спиралася поетеса, Юда, продавши Христа, не повісився, а купив за отримані гроші клапоть безплідної землі біля Єрусалима.
На цій території Леся Українка моделює зустріч двох дійових осіб: Юди і Прочанина, підносячи її до рівня морально-етичної дискусії.
Моновистава за мотивами романа Віктора Гюго «Людина, що сміється» «Коли б з горя можна було вийти, як виходять із міста. Ми могли б бути щасливі! На жаль, назавсігди не буде з нами того, кого вже немає. Тінь залишається на тих, хто переживає. Ти знаєш, про кого я кажу. Життя - це тільки довга втрата того, що любиш. Бо в житті є тільки одна річ – серце, а після життя – душа...» У цей світ людина приходе самотня. Дитиною. Бездоганною. Без дорікань. Деяким щастить поринути у батьківську любов, а іншим знести усі труднощі життя. Тому рано чи пізно людина вдягає ту маску, яка дає їй відчуття безпеки... Іноді, це лише відчуття. Милосердя рятує. Кохання надихає. Проте, лише щирість дарує свободу. Чи може людина жити без маски? І чи може врятувати маска позитиву, догоджуючи оточуючим, якщо в серці немає відгуку? На ці питання герой намагається відповісти собі...людям... світу... і знову собі
За мотивами однойменної п'єси Теннесі Вільямса. П'єса «Трамвай “Бажання”» (1947 р., дослівний переклад з англійської – «Трамвай на імення жага») – один із найпопулярніших творів не лише Теннесі Вільямса, а й світового театру та кінематографу в цілому. Жорстка драматична колізія, напруженість та глибина діалогів, непересічність сценічних образів, гранична відвертість прагнень та емоцій, що керують героями, зробили цей твір магнетично захоплюючим і дарували авторові Пулітцерівську премію (1948 р.), та прижиттєве визнання класиком сучасної драми ХХ століття. Основою сюжету є долі двох сестер – Бланш та Стелли, які зростали в затишному родинному маєтку «Прекрасна мрія», гадаючи і вірячи, що благополуччя, добро, щастя і любов супроводжуватимуть їх завжди. Але життя, фатум? внесли в мрії дівчат свої корективи. Нагадавши, що щастя – це лише миттєвість. Смерть батька стала початком руйнації ідеалів. Стелла першою полишила «Прекрасну мрію», натомість перетворившись у «жрицю культу жадання» в особі свого чоловіка Стенлі Ковальського. Минуло 10 років, в домі Ковальських з'являється сестра Стелли Бланш. На її долю випало пережити всі етапи подальшої руйнації і, головне, знищення «Прекрасної мрії». На відміну від Стелли, яка знайшла свій клаптик примарного щастя у вирі всепоглинаючої сили жаги, Бланш лишилася вірною ідеалам «Прекрасної мрії». Ані втрати близьких, ані переслідування та цькування оточуючих не змогли знищити її душі, відчайдушного, можливо, й ілюзорного і наївного бажання, саме бажання, а не жаги істинної краси та любові. Проте невблаганний фатум, скерований жагою, зробив своє діло, перетворивши прекрасну мрійницю на невротичку. Для Бланш зустріч із сестрою та події, що розгортаються в родині Ковальських, стають фатальними… Фото та анотації надано театром.
Одна з найпопулярніших в українській літературі та найбільш знакова для театру п'єса Івана Франка «Украдене щастя» під завісу ювілейного 100-го сезону повертається на франківську сцену. Нова версія, що її пропонує режисер Дмитро Богомазов, принципово відрізняється від багатьох знаних інтерпретацій. Пропонуючи сучасну за своєю сценічною лексикою виставу, режисер відходить від соціально-побутових, етнографічних подробиць. Історія трикутника Микола-Анна-Михайло трансформована в багатошарову психологічну притчу не лише про неможливість побудови щастя на нещасті іншого і не лише про «вкрадене» щастя і жадання своєрідного реваншу, що керує героями. Конфлікт протистояння оголений до глибинних, сутнісних категорій людського існування: обітниця, зрада, пристрасть, честь, совість, прощення. Об'єднуючи взаємовиключні поняття, руйнуючи наше стале їх сприйняття, режисер перетворює історію взаємин персонажів та подій на парадоксальне існування, переносячи їх в інший вимір свідомості, який існує за своїми законами і відплати потребує відповідної. Проте режисер уникає конкретної відповіді: що або хто керує вчинками героїв: Бог? Фатум? Чи вир цього незбагненного виміру, який затягує, спокушає, бавиться долями, обіцяє, заманює, доводить людину до шаленства, коли вона, втрачаючи себе, переступає межу людських законів та Божих заповідей. І вже не людина – істота, насолоджуючись сподіяним, не контролюючи себе, власноруч затягує зашморг безвиході.
Дійство відбувається на великій сцені, де майданчик для гри й місця для глядачів об‘єднані єдиним простором. Таке максимальне наближення до місця дії дає глядачам відчуття реальної присутності, знаходження у центрі оповіді, спонукає до інтерактивності й вияву реакції на те, що грає актриса. Вона ж сповна використовує ці благодатні можливості. Місце дії – сільське подвір‘я, огороджене дерев’яним тином, посередині стоїть щось, накрите яскравою різнокольоровою веретою. Повільною старечою ходою вийде у своє подвір’я Баба Юстина – Лариса Кадирова, тримаючи в руці саморобний ліхтар – банку з пшеницею, в яку встромлено свічку. Це правдиве живе світло свічки задасть тон щирої відвертості оповіді, яку розпочне проста сільська жінка. Справа її тут на подвір’ї буденна та через ту буденність проявиться головна життєва розмова, яку поведе Юстина сама із собою, зі своєю долею, своїм призначенням на землі. Вона говоритиме із собою та втягне у власні роздуми всіх присутніх. Фото та анотації надано театром.
Це була моновистава і я однозначно не могла відірватись від перегляду. Актриса заворожила своїм монологом та рухами. Все виконання твору Лесі Українки було наповнене ритмом, який важко описати. Сюжет описує душевні муки-роздумт Іуди, його зраду Ісуса. Як він шукає виправдання своєму вчинку, але так і не знаходить. Вистава абсолютно для всіх зрілих людей. Актриса тримала увагу глядача і захоплення до самого кінця. Цього разу не працював гардероб, але може це й на краще,бо в залі було досить холодно. Гардероб і туалет в підвалі. Для дорослих вистав це не проблема, а з дітьми трохи незручно.
Трошки нудьгувала, хоча сюжет цікавий, і ще в шкільному віці прочитала цю п'єсу Лесі Українки. Цікаве трактування і акторка виклалась на повну, але чогось бракувало, оскільки багато людей в залі відверто позіхали. Після вистави захотілось перечитати книгу. В основі - тема спокути. На прикладі біблейського Юди показана людська суть, людська душа з її прагненнями та поривами, шлях від беззаперечної віри до розчарування. На жаль, акторці не вдалось заповнити простір. Хоча дуже старалась не лише голосом чи мімікою, але й всім тілом передати весь спектр почуттів. Вистава підійде всім поціновувачам театру і людям, що прагнуть думати ширше.
Режисер, історик театру, театральний критик, етнограф. Кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України. Закінчила театрознавчий факультет Ленінградського державного інституту театру, музики і кінематографії(тепер Санкт – Петербург,1992р.).
Працює на посаді старшого наукового співробітника відділу мистецтв Інституту народознавства Національної академії наук України(Львів).
Автор наукових монографій: «Театральні елементи в традиційній обрядовості українців Карпат кінця XIX - початку XX століть.(Київ. 1993). «Театральна юність Леся Курбаса»(Львів. 1993). Монографія «Лідія Данильчук: дорога до себе» (Вроцлав,Польща. 2015).
В 1995 році разом з акторкою Лідією Данильчук створили в місті Львові Незалежну Творчу Майстерню «Театр у кошику» . Ірина Волицька є художнім керівником і режисером цього театру. Поставила 13 вистав, з української, зарубіжної і сучасної драматургії: Іван Франко, Тарас Шевченко, Леся Українка, Вільям Шекспір, Матей Вішнєк, Єжен Йонеско, Есхіл. Вистави театру часто беруть участь в Міжнародних театральних фестивалях і отримали добрі відгуки української і зарубіжної театральної критики.
В 1978р. закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого акторський курс нар.арт. України , професора Ірини Олександрівни Молостової. З 1978р. по 1990 р. працювала в Одеському українському театрі ім. Жовтневої революції. За цей період роботи зіграла чимало яскравих головних ролей з української
класики, сучасної драматургії . за що була нагороджена преміями СТД України. Цікаві акторські роботи створені акторкою в телевізійних виставах на Одеському телебаченні .Лідія Данильчук належить до унікальних акторок українського театру. Діапазон зіграних нею ролей надзвичайно широкий. Це актриса виразно драматичного, навіть трагедійного обдарування, якій, разом з тим, притаманні риси характерного і комедійного плану та інтелектуальне осмислення кожної ролі. Образи, створені у виставах «Театру у кошику», відзначаються експериментальністю, новаторством, внутрішньою експресією, оригінальним пластичним виявом і яскравою естетичною формою. Особливо значущими роботами Л. Данильчук є ролі на матеріалі української класики, де найбільше проявилася національна самобутність актриси, модерність інтерпретації та переосмилення традицій. Мистецтво Л. Данильчук глибоке національне за своєю суттю і сучасне за естетичним виразом. Воно щоразу викликає резонанс як у вітчизняній, так і зарубіжній пресі, досліджується науковцями-театрознавцями. Високий рівень майстерності актриси, а також її громадянську позицію засвідчують численні нагороди на престижних європейських фестивалях.
«Театр у кошику» був створений в 1997 році режисером Іриною Волицькою та актрисою Лідією Данильчук як незалежне, некомерційне творче об’єднання, що протягом 7-ми років існував на власному ентузіазмі без жодної державної підтримки. З 2004 по 2012 рік стає творчою майстернею Національного центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса.
На сьогодні є Громадською Організацією Творча Майстерня «Театр у кошику» в місті Львові. Театр не має свого приміщення і показує свої вистави на різних театральних площадках, музеях, галереях і на театральних фестивалях.
Творча майстерня «Театр у кошику» постав з потреби духовної, культурної, національної самоідентифікації на стикові модерністських та постмодерністських естетичних засад. Це свого роду унікальний театр, який займає елітарну нішу в культурному просторі України.
Творча майстерня проводить дослідження у сфері театрального знаку, символу, метафори, вибудовуючи власні, самобутні засоби сценічної виразності та експресії.
Ірина Волицька-Зубко – режисер «Театру у кошику», заслужений діяч мистецтв України, театрознавець, кандидат наук, лауреатка театральної премії ім. Леся Курбаса та львівської обласної премії ім. Бориса Романицького. театральної премії «Бронек». Закінчила Інститут театру, музики і кінематографії в Санкт-Петербурзі.
Лідія Данильчук – акторка «Театру у кошику», заслужена артистка України, лауреатка театральної премії ім. Івана Котляревського та львівської обласної премії ім. Бориса Романицького, театральної премії «Бронек». Освіту отримала в Театральному інституті ім. Карпенка-Карого(акторський курс нар. арт. України Ірини Молостової). Працювала в Одеському музично-драматичному театрі ім. В.Василька в Театрі ім. Леся Курбаса у Львові.
« На полі крові »
