« Нєвинасімі люді »
Двір дитинства. Занехаяне подвір'я у селі. Українське наше з вами село, до якого приїздять до бабусі дочка й онука у гості з міста. Гарні і прекрасні. Зустріч бабусі, яка ніколи моря не бачила і в Києві не бувала, та онучки з айфоном, і всім атрибутом «дівчини з метро». До них долучити ще Жіночку-Людочку, яка досі не може забути як у неї «канхветки по полу розсипалися». А може те і не забудеш ніколи?
Як двір дитинства поступово перетворюється у двір тортур. «І куди ти з цього двору дінешся? хіба що на кладбіще!» – говорить бабуся стиха.
Режисер Олександра Правосуд разом з дівчатами-актрисами під час репетицій згадували і своє «минуле» :) Спогадами вони поділяться й з вами. Питали українок на дорогах Києва, все хотіли докопатися,що ж таке сім'я? Хто ми один одному – батьки і діти?.. І вийшла комедія-гротеск – і чорна, і біла – чорно-біла :) – з Синьооким Полковником, з Женею Білоусовим і юним Масіком... куди ж без нього!
Разный спектр эмоций: и смешно, и грустно. После спектакля я своей дочери отправила сердечко))) Это история семьи, обычной семьи, обычных людей, как мы сами, возможно, кто-то даже увидит себя. Спектакль - калька современной жизни. Казалось бы общеизвестное, как "позвоните родителям", но в повседневной суете, мы что-то забываем, упускаем, можем даже не обратить внимание, но оказывается эта "мелочь" так важна ребёнку. Это спектакль о семье, о воспитании, о взаимоотношениях поколений. Очень важные темы и этот спектакль - напоминание, даже хороший катализатор помнить о казалось бы простых, но таких важных ценностях. Очень небольшой и уютный спектакль, желаю им развития. Театр предлагает много спектаклей для детей. Очень уютный, небольшой театр, но у людей с ограниченными возможностями могут возникнуть сложности по перемещению в помещении.
Було цікаво і трохи смішно. Під кінець було сумно. Мені сподобалась вистава. Було досить не звично , що пьеса почалася з моменту ,коли до театру приїхало такси и з него вишли головні герої. Саме тоді почалась гра. Я спостерігала за акторами, за їх діями.Особливо хочу відмітити гру актриси, яка грала бабцю. Її вдалося повністю перевтілитись в стареньку. Ще хочеться відмітити, що кожен з глядач перед початком вистави пройшов опитування, яке потім використали вже в кінці вистави. Вистава досить легка. Нагадала мені моє село, а після які лунали хотілося підспівувати. Було декілька смішних моментів і був зворушливий ролик , де прості люди з вулиці давали відповідь на запитання: хто для них батьки, діти і жінка. Театр дуже цікавий , але я про нього чую вперше. Напевно потрібно більше себе рекламувати. Ще була одна цікавинка в театрі запускали в залу глядачів по іменам ,а місце було підписано.
Досить вдалий сюжет, що відгукується у душі більшості глядачів. Три покоління жінок однієї сім"ї. Вплив невдалих прикладів стосунків батьків на долю дітей. Не сподобались недоречні історії з життя акторів, які переривали виставу, але мабуть це якесь емоційне посилення п"єси режисером.
Перша роль Аліси у фільмі «Балада про Бомбера» була настільки скромною, що вона навіть не потрапила в титри.
Роком пізніше вона знялася відразу в двох українських проектах – «Білої гвардії» та «Жіночому лікаря», і вже була позначена в титрах, як виконавиця епізодів. Потім було ще кілька невеликих ролей, а в 2016 році Аліса засвітилася в російсько-українському проекті «Коли минуле попереду» і української телевізійної новелі «Не зарікайся».
Обидві ролі були досить значущими, і у Аліси вже з'явилися свої шанувальники. Всього на рахунку актриси більше десяти ролей.
У Новому Українському Театрі з 2007 року.
Освіта: Київський коледж театру і кіно (2009 рік, Майстерня Віталія Кіно), та Харківський державний Університет мистецтв ім. І.П.Котляревського (2013 рік, Майстерня Юрія Євсюкова)
День народження – 9 червня.
День народження – 17 травня
Освіта: Київський коледж екранних мистецтв (2015 рік, Майстерня Віталія Кіно), Національна Академія керівних кадрів культури і мистецтва (2017, Майстерня Віталія Кіно).
В Новому українському театрі з 2011 року.
Віта́лій Анато́лійович Кіно́ — український театральний режисер, актор, викладач, директор-художній керівник Центру мистецтв «Новий український театр», (м. Київ).
В 1988 році закінчив акторське відділення Дніпропетровського державного театрального училища (курс Олександри Іванівни Самохвалової)
З 1988 по 1990 роки служив у радянській армії.
В 1994 році вступив до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого, на курс народного артиста України, професора Митницького Едуарда Марковича, і в 1999 році отримав диплом інституту за спеціальністю «Режисер драматичного театру».
В 2002 році закінчив курс навчання в аспірантурі (асистентурі-стажуванні) КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого, під керівництвом професора Судьїна Володимира Миколайовича. Здобув кваліфікацію «Викладач вищих навчальних закладів мистецтва».
В 1998 році разом з друзями та однодумцями заснував Центр мистецтв «Новий український театр».
Має велику педагогічну практику. З 1999 по 2005 роки викладав майстерність актора та режисуру в КДІТМ ім. І. К. Карпенка-Карого, на акторських та режисерських курсах факультету театрального мистецтва та на режисерському курсі факультету кіномистецтва.
З 1997 по 2005 роки викладав майстерність актора, сценічну мову та історію мистецтв на театральному відділі Київської школи мистецтв ім. М. Вериківського.
З 2006 по 2013 роки викладав майстерність актора, сценічну мову та основи режисури в Київському Коледжі театру і кіно. Був художнім керівником кількох акторських курсів.
З 2008 року — голова Предметної комісії з акторської майстерності Коледжу театру і кіно.
В 2009 році випустив акторський курс, більшість випускників якого і склали оновлену трупу «НОВОГО УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ».
З 2013 по 2016 роки викладав в Київському Інституті екранних мистецтв на акторських та режисерських курсах.
З 2015 року викладає акторську майстерність в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтва.
День народження – 21 липня.
У Новому українському Театрі з 2009 року.
Освіта – Київський Коледж театру і кіно (2011 рік, Майстерня Віталія Кіно).
Університет театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого (2014 рік, Майстерня Леоніда Попова). Магістратура Університету театру, кіно і телебачення ім. І.К.Карпенка-Карого (2017 рік, Режисерська майстерня Олексія Кужельного).
Центр мистецтв «Новий український театр» – незалежний київський театр, створений 1998 року. З моменту заснування і дотепер театр очолює художній керівник-директор Віталій Кіно.
1998 року Віталій Кіно, випускник «режисерської школи» Едуарда Митницького, разом із командою однодумців заснували центр мистецтв «Новий український театр» – один з перших недержавних театрів України. Започатковані НУТом видавничі проекти – газета «Антракт» та серія буклетів «Акторські портрети» – отримали схвальні відгуки. А створений того ж року Театр для всієї родини «Божа Корівка» сьогодні є одним з найпопулярніших дитячих театрів Києва. Його перша вистава «Подорож на чарівний острів» за С. Тейлором вже дев'ятнадцять років прикрашає афішу НУТу.
Багато років театр не мав власної сцени, а тому працював на різних майданчиках. 2009 року НУТ нарешті відкрив власну сцену в Києві, у будинку XIX сторіччя по вулиці Михайлівській, 24ж.
Центр мистецтв «Новий український театр» з перших днів свого існування позиціювався як театр для всієї родини, і продовжує впевнено займати театральну нішу сімейного відпочинку. Серед проектів Центру наявні:
- родинне свято «День народження в театрі», під час якого гості можуть спробувати себе як акторів, взявши участь у інтерактивних виставах;
- студії з акторської майстерності для дітей та дорослих, де можна отримати початкові акторські навички;
- щорічний фестиваль театральних студій «Чудасія»;
- літній табір театру і кіно, де діти не тільки відпочивають, а і ставлять вистави, знімають кіно;
- щомісячний сімейний театральний клуб, де на одній сцені батьки дивляться виставу, відпочивають, спілкуються з новими друзями, а на іншій сцені малюки грають з Божою Корівкою, дивляться казку, здобувають корисні навички на різноманітних майстер-класах.
« Нєвинасімі люді »
