Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Лірична казка для дорослих, за відомим однойменним твором М.В.Гоголя, вирішена у вигляді чумацького переказу, у якому з незрозумілими дивами та справжньою бісовщиною доводиться мати справу мешканцям невеличкого українського села напередодні Різдва. Гротесково-комедійні персонажі поважних героїв, підкорившись не найкращим людським порокам, але дуже стурбовані можливою втратою своєї репутації, дивним чином один за одним потрапляють у халепу. І доля їх залежить від молодого козака Вакули, у якого на думці лише прекрасна і недосяжна Оксана. Та хіба можуть зупинити неймовірні дівочі забаганки хороброго закоханого хлопця, якому й сам Чорт не страшний?..
Вистава має нагороди фестивалів:
Диплом ІІ Всеукраїнського фестивалю театрів ляльок «Лялькова веселка» у м. Запоріжжі(2010р.);
Диплом Лауреата IV Фестивалю театрів ляльок України «Мереживо казкове» (м. Черкаси, жовтень 2017р.), а також Диплом «Кращий чоловічий ансамбль» (актори Г. Стогодюк, М. Борисов та І. Кучерук).
Комедія основоположника українського професійного театру, актора, режисера, драматурга, автора 40 творів Марка Лукича Кропивницького (1840-1910 рр.) сповнена соковитістю народного гумору, гротесковістю характерів, і цілком відповідає визначенню самого митця, який називав свої одноактівки «шутка-оперетка». Сюжет комедії доволі прозорий. Амбітний панок Рафаїл Смородіна, картяр та гульвіса навіть не помітив, як серед «вічного свята життя» збанкрутував, і не лише матеріально, а й духовно. Маєток розтанув на сукні картярного столу, грошенята щезли із бульбашками шампанського. Спритні енергійні дотепні слуги, легко і невимушено, скориставшись слабкодухістю та непрактичністю хазяїна, чудернацьким чином перетворилися на господарів. Всім майном розпоряджаються бувший економ та його дружина, Стьопка-лакей має намір одружитися із сестрою нової хазяйки, а Рафаїла запрошують в… шафери. Навколо суцільний базар, де правлять бал гендлярі та аферисти. Тут процвітає єдиний закон: хто перший потягнув – того й право. Дім скоріше подібний до заїжджого двору, де останні крихти розтягує хто як може в силу свого «хисту». У трактовці Петра Ільченка та всієї постановочної групи «жарт», що трапився із Рафаїлом, викликає безліч асоціацій, пов'язаних із нашим «буремним» сьогоденням. Вистава насичена дотепами, несподіванками, сценічними карколомними вивертами, акторськими знахідками та гегами. Поява кожного персонажа є своєрідним яскравим бенефісом, впізнавальним, парадоксальним і в той же час примушує нас замислитися, до якої ницості може дійти людина у своєму бажанні користолюбства і зухвалого, відчайдушно нехтування тими, хто поруч, заради власної вигоди.
В історії кожного театру є п'єси, до яких час від часу звертаються митці різних поколінь. Для Національного театру імені І. Франка «Мартин Боруля» є знаковою постановкою. Перше її прочитання на нашому кону (1950р.) та виконання головної ролі фундатором театру Гнатом Юрою овіяне театральною легендою. До п'єси зверталися також у 1967 та 1979 роках. Але класика є класикою, і нинішне покоління франківців на чолі з режисером Петром Ільченком та художником Олегом Татариновим пропонують свою оригінальну версію. Автори вистави відкривають у знаній історії гіпертрофовану, абсурдну ситуацію, в якій герой стає бранцем та жертвою власних, непідтверджених реальністю амбіцій. Через яскраві театральні метафори, видовищність, гротеск вистава поступово приводить нас до думки про оманність і навіть трагічність відходу від власного «я» в ім'я ілюзорних ідей зверхності. «Ідея фікс» Мартина Борулі – отримання дворянства примушує краще зрозуміти самих себе, привести у відповідність власні прагнення та амбіціії. Фото та анотації надано театром.
О.Островського називаємо великим, бо він умів, як ніхто інший, поєднувати соціальне з особистим... Досі про сьогодення, можливо, і правильно, але ніхто не зміг сказати з такою, загалом, і нещадністю, і люттю, і пророчим даром, як це зробив Островський. Думаю, що маю право так говорити, тому що за останні роки я поставив багато його п'єс. Просто перелічу: "На всякого мудреця досить простоти", "Вовки та вівці", "Одруження Бальзамінова", "Без вини винні", і нарешті - "Тепленьке місце". Тому можете собі уявити, який я наповнений Островським. І, вочевидь, це не випадково. Можливо, Островський ніколи не був так затребуваний в Росії (та й в Україні), як сьогодні. Практично немає театру, який не ставив би його, та ще й по кілька разів. Річ у тім, що Островський, вслід за Мольєром, здається, не залишив жодного явища, жодної рисочки нашого з вами характеру, та й просто жодної заповіді, які ми постійно порушуємо і про які він говорить у своїх творах. Тому, коли йдеться про Островського, кожен режисер, який його ставить, повинен обов’язково відчути і поезію його творінь, я вже не кажу про заяложені істини - характери, зіткнення. Хрестоматійність Островського відома всім. Але завжди, як мені видається, у кращих його творах існує можливість знайти глибинні питання. І, очевидно, величезну роль у них грає присутність філософської притчі. Ось чому він і складний, і прекрасний, і глибокий, і цікавий для кожного, хто до нього торкається. Саме поняття-заголовок - "Тепленьке місце" - на титульному аркуші п'єси гіпнотизувало, і ніхто не хотів звернути увагу на першу фразу: "Я кохаю вас ..." А це ключ до розуміння усієї п'єси... " Тепленьке місце" - одна з найпрекрасніших п'єс, присвячених темі кохання. Хто ще вмів так писати про нього, як О. Островський?! І саме тому п'єса " Тепленьке місце" так соціально загострена. Любов - найвірніший уламок, на якому вивіряється поняття прибуткових місць... Всесилля грошей... А те, що сьогодні, через півтора століття, це прочитується ще гостріше, говорить про воістину пророчий дар Великого Російського Драматичного Поета... Однак... Однак... Однак… Я хочу вірити: є речі, яких і сьогодні купити не можна. І що слова - "Честь", "Гідність", "Любов" ми не залишили назавжди у «прекраснодушному» XIX столітті. Про це я і хотів поставити виставу...
Прем'єра нової версії вистави «Чайка» Антона Чехова в театрі КХАТ – це справжня подія в театральному житті Києва і чудовий подарунок для всіх глядачів. Вперше в ролі Аркадіной в чеховській «Чайці» на сцені ви побачите легенду театру і кіно, зірку світового рівня, нагороджену Голлівудом, народну артистку України Ларису Кадочнікову. Прем'єрою першої версії Театр КХАТ відкривав свій другий театральний сезон 11 вересня 2011 року. Увагу глядачів тоді привернула оригінальна режисерська компіляція одного з найбільш відомих шедеврів світової драматургії, нове незвичайне трактування всіх персонажів, сучасні сповідальні звучання – з одного боку, і дивовижне відчуття знаменитої чеховської атмосфери – з іншого. З кожною новою версією вистава удосконалювалась і видозмінювалась. Сьогодні це зрілий плід творчості зоряного складу КХАТ.
Нова постановка театру КХАТ «Ведмідь.ua» за п'єсою Антона Чехова «Ведмідь» – це небачене досі прочитання класичного шедевра сучасними київськими режисерами – заслуженим артистом України Віктором Кошелем і Катариною Сінчілло. Цей режисерський тандем вже давно зарекомендував себе, як творець театральних сенсацій, іскрометних і дотепних комедій, сміливих фантазій на тему світової класики. Але тут вони перевершили самих себе. Такого «Ведмедя» ви ще не бачили ніколи, він викличе посмішку навіть у закоренілих театральних скептиків, яких уже нічим неможливо розсмішити. Цей Бенефіс так полюбилася київським глядачам іронічною, неймовірно привабливою з унікальною харизмою, актриси театру і кіно Тетяною Лозіною. Її героїня Олена Попова, жінка в самому соку, вирішила поховати себе заживо разом з передчасно померлим чоловіком. Але еротичні сни, в яких до неї приходить незнайомець, не дають спокою. І раптом таємничий спокусник приходить до неї наяву з плоті і крові ... Зворушливий і глибокий, як всі КХАТовські постановки, це вистава про нашу загадкову слов'янську натуру, про єдність і боротьбу протилежностей – чоловічого і жіночого світу. Ми не можемо жити одне без одного саме тому, що ми такі різні дві половинки одного цілого. Геніальний Антон Чехов визначив жанр п'єси, як жарт. І режисери з ним погодилися, це був найсмішніший жарт нашого Творця – розділити світ на чоловіків і жінок.
Закінчив Дніпропетровське театральне училище – артист театру ляльок.
У Кіровоградському обласному театрі ляльок з 03.03.1983 року.
Невичерпна творча особистість. Увесь час знаходиться в творчому пошуку. Дуже професійно працює в жанрі естрадної пародії. Амплуа – різнопланове. Не любить трагедії, опери і драми. У роботі перевагу надає планшетній ляльці. Мріє зіграти у виставі без тексту, де головними засобами виразності будуть: лялька, руки актора, світло, музика і досконала режисура. Вільний час заповнює переглядом гарних фільмів, музикою, інтернетом та спілкуванням з творчими людьми.
За високі творчі досягнення у березні 2009 року за рішенням спеціальної комісії Геннадій став переможцем обласної премії у галузі культури «Духовний скарб Кіровоградщини», а 18 травня 2013 року Указом Президента України йому присвоєне почесне звання «Заслужений артист України» .
Закінчив Дніпропетровське державне театральне училище – артист театру ляльок.
Працював у Кіровоградському обласному театрі ляльок у 1991-1992 та 2000-2001 рр.
Спробував акторської долі у Кіровоградському обласному музично-драматичному театрі ім. М.Кропивницького.
З вересня 2005 року – артист-ляльковод Кіровоградського обласного театру ляльок. Амплуа – ліричний герой, хоча дуже непогано зображує різних монстрів та демонів. Подобається працювати у різножанрових виставах.
За високі професійні досягнення, за результатами 2011 року, Володимир став лауреатом обласної премії в галузі культури «Духовний скарб Кіровоградщини».
У вільний час любить «дивитися на небо» і писати чудові ліричні вірші.
Закінчив Олександрійське вище училище культури
До театру ляльок Іван прийшов у липні 2013 року. Дуже активна і творча людина. Після навчання встиг попрацювати в Олександрійському та Гайворонському будинках культури і знятися у масовці кількох художніх фільмів. В 2011 році здобув перемогу в номінації «Краща чоловіча роль» серед аматорських колективів, учасників «Театральної весни Кіровоградщини» (роль Сашеньки у виставі «Біда від ніжного серця» В. Сологуба).
У вересні 2013 року відбувся вдалий дебют Івана в ролі Діда у виставі театру «Таємниця рудого Жевжика» В. Нестайка.
Виконавши три «чоловічі завдання» (побудувати дім, посадити дерево і народити сина), Іван на деякий час залишив театральну сцену, але доля вирішила інакше і у лютому 2019 року повернула його до акторської стихії. А оригінальне і яскраве виконання «обов'язків» Діда Мороза під час новорічних програм 2019-2020 рр. принесло Іванові справжню славу, за відгуками глядачів він став найкращим Дідом Морозом Кіровоградщини.
До театру прийшов по закінченню навчання у травні 2010 року. І, як кажуть, з вогню у полум'я – відразу дві ролі у виставі «Собаче серце» за М. Булгаковим. Швондєр та кухар далися Максимові майже без напруження. А оскільки він – натура творча й різностороння (за часи юності встиг взяти участь у безлічі конкурсів і фестивалів: і пісні, і художнього читання, й команд КВК та інших), майбутнє пов'язує лише зі сценою.
Після студентського звання «Кращий випускник», отримав дипломи театральних фестивалів «Мереживо казкове» – «Кращий акторський ансамбль» (2017), «Лялькова веселка» – «Краща епізодична роль» (2016), «Кращий акторський ансамбль» (2018).
А також у 2018 році став лауреатом обласної премії в галузі культури і мистецтва «Духовний скарб Кіровоградщини». У 2019 році Максимові додалося обов'язків помічника режисера.
Під час карантину, навесні 2020 року, коли театр працював дистанційно, молоді актори разом з Максимом створили новий творчий проєкт з ростовими ляльками «Хрумка, Хрустик і Ко».
Закінчила Дніпропетровське театральне училище – артистка театру ляльок та Харківський державний інститут мистецтв – артистка театру ляльок.
У Кіровоградському обласному театрі ляльок з 03.03.1983 року.
За сімнадцять років акторської діяльності зіграла у сімдесяти виставах. Амплуа – різнопланове. За жанрами більше подобається працювати у трагікомедіях, буфонаді та сатиричних казках. Перевагу надає планшетним, паркетним та лялькам-«петрушкам». У 2009 році здійснилася мрія – Вікторія зіграла у ляльковій виставі для дорослих за відомим класичним твором «Ніч перед Різдвом» за М. В. Гоголем.
Як режисерка Вікторія відродила капітально поновлені вистави «Гусеня» Н. Гернет (2004), «Троє поросят і сірий Вовк» С. Михалкова (2011).
У 2015 році Вікторія одержала перемогу в номінації «Краща роль»(роль Наймички в однойменній виставі за Т.Шевченком) на ІІІ фестивалі театрів ляльок «Мереживо казкове» (м. Черкаси).
У період карантину, який перервав звичний робочий ритм театру, Вікторія втілила у життя новий творчий проєкт – паперовий настільний театр, для якого були створені і відзняті для ютуб-каналу дві казки – «Рукавичка» і «Як Курочка Півника рятувала».
Крім театру, Вікторія викладає у дитячо-юнацькому центрі, передаючи свої знання та вміння володіння лялькою творчій молоді. Вільний час присвячує читанню класики, історичних романів, мемуарів та монографій відомих творчих людей.
За високу акторську майстерність та значні досягнення у розвитку мистецтва театру ляльок у серпні 2009 року Вікторії присвоєне почесне звання «Заслужена артистка України».
Влітку 2020 року актриса виграла конкурс на посаду головного режисера театру, і з вересня, з початком нового театрального сезону, приступила до виконання своїх нових творчих обов’язків.
Закінчила Ленінградський державний інститут театру, музики і кіно – актриса театру ляльок.
Сімнадцять років пропрацювала в Петрозаводському театрі ляльок (Карелія).
У Кіровоградському обласному театрі ляльок з 09.1991 року. Амплуа – універсальна актриса: чудово грає усіх звіряток, дівчаток, хлоп’яток, жінок і, навіть, чоловіків. Подобається працювати з планшетними, тростьовими і ляльками-«петрушками» у виставах будь-яких жанрів.
Закінчила Олександрійське училище культури – хормейстер та Харківський інститут мистецтв ім. І.Котляревського – артист театру ляльок
У Кіровоградському обласному театрі ляльок з 02.1982 року.
Амплуа – характерна актриса. Працювати подобається у різножанрових виставах. Найкращими постановками вважає всі, які відбулися. Найбільше запам’яталися ролі, створені в екстремальних (за браком часу) умовах. Вважає, що в кожній системі ляльок є свої засоби виразності, тому найкращу для роботи не визначає. Мріє про власного театрального режисера–лялькаря.
У грудні 2011 року разом з В.Ставріаніді-Стогодюк дебютувала як режисер-постановник зимової казки «Новорічний зорепад» Н. Педько, а у 2012 здійснили постановку пригодницької казки «Таємнича знахідка». Влітку 2013 року у тандемі з Вікторією поставили інтерактивну казку «Бука» М. Супоніна, яка стала переможцем щорічного огляду-конкурсу «Прем'єри сезону», що проводиться Українським центром «UNIMA-Україна» в номінації «Краща вистава для дітей від 3 до 6 років». Взимку 2013 року дівчата поставили «Зачарований дарунок» Н. Педько, а восени 2014 року – «Вовк і семеро козенят» О. Ємельянової.
9 лютого 2017 року Евеліна Миколаївна відзначила 35-річчя акторської діяльності у театрі ляльок.
Закінчила Олександрійське училище культури – режисер масових заходів.
У Кіровоградському обласному театрі ляльок з 08.2004 року.
Амплуа – лірична героїня. Інна вважає, що у кожній виставі є своя родзинка, тому любить усіх своїх персонажів. Найбільше подобається працювати з планшетною лялькою у різножанрових виставах за умови гарної режисури. Окрім акторської діяльності, тривалий час виконувала обов'язки помічника режисера, а з березня 2019 року дирекція театру довірила Інні керівництво артистичною трупою.
Крім численних подяк і дипломів, у парі з актором Максимом Борисовим, Інна одержала перемогу в номінації«"Кращий акторський ансамбль» на Всеукраїнському фестивалі театрів ляльок «Лялькова веселка» (м. Запоріжжя, 2018) з виставою «Вовченя з казкової торби» В. Гольцова. А на фестивалі вистав для дітей «Кришталеві вітрила» (м. Херсон, 2019) її тітонька Тумба з повчальної історії «Пригоди маленького автомобільчика» Ю. Тітарова була відзначена Дипломом «Краща роль другого плану».
Під час карантину, навесні 2020 року, коли театр працював «на дистанції», разом з молодими акторами Інна створила новий творчий проєкт з ростовими ляльками «Хрумка, Хрустик і Ко», залучивши до запису роликів свого чоловіка.
Вільний від роботи час присвячує своїм любим хлопцям – чоловікові та сину. Любить читати романи про кохання, готувати різні смаколики, а ще (!) – рибалити.
Закінчила Олександрійське училище культури – керівник самодіяльного театрального колективу.
У Кіровоградському обласному театрі ляльок з 20.10.1973 року.
Цій актрисі однаково добре вдаються і ліричні, і гострохарактерні герої. Лише намагається за можливості не грати ролі «нечистої сили». Так як вважає, що такі негативні образи можуть залишити лихий слід у житті людини. Подобається працювати з ляльками різних систем. Найбільш запам’яталася роль Дівчинки з вистави «Скажи своє ім’я, солдате» за п’єсою О. Вертинського.
У вільний час любить шити, плести, доглядати за квітами. Задля духовного збагачення бере участь у паломницьких поїздках до православних монастирів. Мріє бути завжди потрібною своєму театру, який у свою чергу буде просто необхідний нашому місту, області, країні.
Початок своєї історії Кіровоградський академічний обласний театр ляльок бере ще у довоєнні роки. Після утворення Кіровоградської області у січні 1939 року перед мешканцями міста постало чимало завдань господарського і культурного характеру. Серед них — питання організації дитячого театру. З цією метою, комітетом у справах мистецтв були відібрані найкращі учасники гуртків художньої самодіяльності у складі: О. Шульги, М. Мартинюка, О. Заболотного, К. Корданець, А. Герасимчука і направлені до Києва на курси акторів-ляльководів. А вже у липні 1939 року газета «Кіровоградська правда» опублікувала звіт колективу: «Днями наша група закінчує курси, і ми повертаємося до Кіровограда. Одночасно з навчанням ми підготували виставу «Троє поросят» у постановці Володимира Козловського. Декорації, ляльки, світлове оформлення виготовлені у Києві. Після прем’єри «Трьох поросят», театр візьметься за постановку п’єси «По щучому велінню». З новими силами і невичерпним натхненням ми розпочнемо роботу по обслуговуванню дітей».
Рішенням Президії міської ради від 13. Х. 1939 року за номером 44/365 у розпорядження Кіровоградського державного пересувного театру ляльок була передана будівля колишнього клубу технікуму сільськогосподарської механізації. 2 квітня 1941 року наказом за №174 комітет у справах мистецтв при Раді народних комісарів СРСР затвердив Статут Кіровоградського державного обласного пересувного театру ляльок. На той час директором театру був Волченко Г. І., а режисером – Щербаков П. С. У репертуарі театру вже були 4 вистави: «Троє поросят», «По щучому велінню», «Гусеня» та «Юні патріоти».
Звістка про війну внесла корективи у роботу театру. Директор і режисер пішли на фронт, а керівництво колективом узяв на себе О. Заболотний. Наказом комітету у справах мистецтв від 30.06.1941 року була припинена діяльність усіх театрів на території СРСР на час військових дій, та через рік кіровоградські лялькарі вирішили поновити діяльність, і не дивлячись на небезпеку, продовжили дарувати свій талант дітям. За період 1942-1944 років під керівництвом О.Заболотного були створені чотири нові вистави: «Коза-Дереза», «Червона Шапочка», «Травнева ніч», «Теремок» та відновлено виставу «Троє поросят».
Після визволення України від фашистських загарбників, колектив театру з повною силою узявся до роботи. Відділ мистецтв призначив директором Г. Халютіна. З’явилися нові постановки: «Колобок», «Великий Іван», «Мишко» та інші. Невдовзі повернувся до театру П. Щербаков, і вже у 1948 році Кіровоградський театр ляльок був найкращим закладом у системі обласного відділу мистецтв по всіх показниках. З 1949 до серпня 1970 року театр ляльок працював при обласній філармонії як «Дитяча бригада», а частина колективу організувала театральну студію у Будинку піонерів під керівництвом О. Заболотного. У вересні 1970 року, згідно з наказом Ради міністрів УРСР «Про створення театрів для дітей», колектив «Дитячої бригади» під керівництвом режисера Григорія Яковича Шаліти стає основою Кіровоградського обласного театру ляльок.
У травні 1972-го колектив театру вперше взяв участь у республіканському фестивалі театрів для дітей у м. Вінниця з виставою «По щучому велінню» О. Тараховської (за сценографію до якої нагороджений Дипломом І ступеня) та «Про велетня і відьму» А. Бородян і Д. Шполянської. Цього ж року макети й ескізи Василя Остапенка до вистави «Горіхова лозинка» були представлені в експозиції на Всесоюзній виставці робіт художників театрів ляльок у Москві. Інші роботи Василя Макаровича побували на різноманітних виставках у Києві, Ташкенті, Тбілісі, Празі. Список нагород театру поповнився Дипломом Міністерства культури СРСР за участь у фестивалі болгарської драматургії (1978) за виставу «Твоя зірочка» І. Острікова, Дипломом фестивалю, присвяченого 60-річчю Жовтня за виставу «Скажи своє ім’я, солдате» О. Вертинського (1977), Дипломом лауреата фестивалю румунської драматургії (1982) за виставу «Сонячний промінчик» А. Попеску.
За вісімдесят років діяльності, колективом театру створено понад 200 високохудожніх постановок за класичними творами всесвітньо відомих авторів. З жовтня 1976 року Кіровоградський обласний театр ляльок став приймати своїх глядачів у власному приміщенні, розташованому у самому центрі міста, на площі ім. Б. Хмельницького. Але й гастрольний графік, особливо у 80-х роках, був достатньо напружений.
Багато сил та енергії на посаді директора театру ляльок (1982-1998) віддав розвитку і популяризації театрального мистецтва Валентин Іванович Янкул.
До 50-річного ювілею колектив театру підготував спеціальну програму з найкращих вистав, яка була представлена у 1989 році як творчий звіт у Києві. Серед них: «Кіт у чоботях» Я.Рохліна, «Два пуделі» С.Злотникова, «Лис Микита» І.Франка. На урочистостях з нагоди свята зібралися колеги з багатьох міст України, Росії, а також з Болгарії.
У 1992 році колектив театру нагороджено Дипломом І Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Кришталеві вітрила», що проходив у м. Херсон, за виставу «Про Кошенятко, зірочку і ще про дещо» за п’єсою З. Білярської. У 1999 році за участь у Всеукраїнській акції «Добрик крокує планетою», спеціально створену авторську виставу за п’єсою актора театру С. П’яткіна «Казка про Добрика та золоті яблука», колектив нагороджено Дипломом Українського фонду добра.
У грудні 1998 року театр очолив Григорій Миколайович Педько. З цього часу лялькарі велику увагу приділяють розширенню творчої роботи з дітьми. Так у 2000 році засновано щорічний конкурс «Найкращий глядач сезону», почали проводитись конкурси малюнку за сюжетами прем’єрних вистав, розіграші «Дитячої лотереї», щотижневі ігрові та розважальні програми на розвиток творчої активності маленьких глядачів: «Казкове колесо», «Дитяче караоке», «Щасливий квиточок», «Зіграємо казку», «Веселий потяг», «Тато, мама, я – театральна сім’я» та багато інших.
З 1999 року майже усі вистави театру переведено на українську мову виконання. Творчий колектив став постійним учасником щорічного Всеукраїнського свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти», що проходить на території музею-заповідника «Хутір Надія». А з вересня 2011 року, в рамках свята, театр проводить щорічний мініфестиваль театрів ляльок, у якому крім українських колективів, брали участь лялькарі з Литви, Білорусі та Ізраїлю.За вагомий внесок у виховання дітей області та пропаганду українського театрального мистецтва колектив театру у 2000 році нагороджено Грамотою обласної державної адміністрації та обласної ради.
Одним з важливих питань для театру є участь в організації дозвілля дітей під час літнього відпочинку в оздоровчих таборах області та на відкритих майданчиках і парках міста, куди малеча з задоволенням приходить на зустріч з казкою. За вагомий внесок у реалізацію Державної програми відпочинку та оздоровлення дітей, у 2003 році театр нагороджено Почесною грамотою Державного комітету України у справах сім’ї та молоді.
Щороку колектив театру бере участь у благодійній акції «Свято білої квітки», що проводиться за ініціативою громадської організації «Просвіта» на території Свято-Преображенського собору, під час якої збираються кошти на невідкладні потреби дитячих лікарень та спеціалізованих закладів. Протягом усієї діяльності театру завжди безкоштовно обслуговуються діти-сироти, інваліди, позбавлені батьківського піклування та з багатодітних і малозабезпечених родин. Крім того, колектив театру є постійним гостем у дитячих будинках та спеціалізованих школах-інтернатах області. З особливою старанністю, в рамках акції «Різдвяний янгол», для цих дітей ми готуємо благодійні новорічні вистави та розважальні програми. Загалом за рік, у середньому, наш колектив благодійно обслуговує близько 4000 дітей різних пільгових категорій.
Згідно з спільною угодою між управлінням освіти і науки, управлінням культури і туризму облдержадміністрації та МНС, театр, з метою ознайомлення дітей з правилами безпеки життєдіяльності та запобігання пожежам, проводить показ вистав «Ведмідь-рятівник» Є. Гімельфарба та «Пригоди маленького автомобільчика» Ю. Тітарова. Для переймання досвіду у виготовленні ляльок різних систем та традицій української школи акторської майстерності, у тому числі і у ляльководінні, протягом 2004-2014 років театр неодноразово відвідували викладачі акторських факультетів американських університетів, професори Френк Гальяно, Девід Елієт, а також Павло Босий з канадськими студентами.
За вагомий внесок у розвиток і популяризацію української культури і театрального мистецтва колектив театру у 2005 році нагороджено Почесною грамотою обласної державної адміністрації і обласної ради, а директор театру Г. Педько у 2006 році за високі творчі досягнення та пропаганду театрального мистецтва нагороджений Почесною грамотою Міністерства культури і мистецтв України та відзнакою Міністерства культури і туризму України «За досягнення в розвитку культури і мистецтв» (2007). А вже у жовтні 2009 року директор театру став заслуженим працівником культури України, а у листопаді театру надано статус «Академічного».
Понад 40 років діяльності (1970-2012) віддав служінню мистецтву театру ляльок головний художник театру, персональний член УНІМА, заслужений працівник культури України, лауреат обласної премії ім. О. Осмьоркіна Василь Макарович Остапенко. Близько 150 вистав театру народилися завдяки талановитому майстрові. Його роботи – картини, макети, ляльки – були представлені на театральних виставках у Москві, Тбілісі, Празі, Києві, Харкові, Луцьку, Кіровограді. На честь його 75-річчя, до якого Василь Макарович не дожив кілька місяців, в обласному художньому музеї була організована виставка робіт Майстра. А у вересні 2018 року, на честь Майстра, на фасаді театру ляльок встановлено меморіальну дошку.
З ректоратом Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого свого часу був укладений договір про проходження практики студентами театрального факультету на базі театру. У травні 2008 року свою першу дипломну роботу, постановку вистави «Кумедні крукоруки» В. Виходцевського як режисер-постановник здійснила випускниця університету Венера Ібрагімова. А у травні 2009 року прем’єрна вистава «Колобок» Є. Патрика у її постановці, була відзначена Дипломом Шостого Міжнародного фестивалю театрів ляльок «Подільська лялька» у Вінниці.
З метою популяризації мистецтва обласного театру ляльок та з нагоди 250-річчя міста (2004), підготовано та включено до книги «Кіровоград» сторінка про історію та сьогодення театру. Інформація про театр ляльок занесена до книги «Хто є хто на Кіровоградщині» (2007)
До 75-річного ювілею театру створено і надруковано книгу «75 років з добром у серці і лялькою в руках».
У вересні 2019 року колектив театру провів перший Відкритий театральний фестиваль «Scene-Fest», присвячений 80-річчю заснування Кіровоградського академічного обласного театру ляльок.