Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Москалиця »
«Москалиця» – вистава, прем'єрою якої відкривали Сцену 77, майданчик, що у своїй назві приховує, якщо не нумерологічну, то цілком знакову історію про дві сімки.
Містична драма про життя жінки, яку авторка, Марія Матіос, характеризує словами:
«Ні сльоза. Ні сміх. Ні осуд. Тільки мовчання й холодний розум ведуть її життям».
Постановка Влади Белозеренко «Москалиця», за однойменною повістю, вражає образністю, зачаровує загадковістю. Багатомірне і позачасове існування героїв у просторі вистави змушує замислитись і розібратись у сенсах буття. Сенсах, що відкриваються у непідробній щирості головної героїні, її всепрощенні і чесноті.
« Три сестри »
« Анна Кареніна »
« Циганська муза »
« Verba »
« Доріан »
Пластична вистава
Не могла відірватися від перегляду. Цікавий сюжет, неперевершена гра головної героїні, цікаві декорації. За сюжетом в занедбаній хатинці на краю лісу живе жінка, на ім'я Северин Катеринівна, на прізвисько Москалиця. Вона сирота. З нею майже ніхто не спілкується. Хтось вважає її відьмою, хтось знахаркою. Йде війна. Змінюється влада, змінюються люди. Але Москалиця в будь-яких обставинах залишається людяною. Вона лікує людей, і навіть допомагає одужати своєму ворогу. Гра акторів неперевершена.
Містика й загадковість супроводжувала всю виставу. Мені було і цікаво і лячно, сумно від побаченої трагедії. Це історико-психологічна містична драма, головна тема в якій, це події 40-50-х років минулого століття на заході України. Марія Матіос описує трагічний сюжет образу жінки у сучасній жіночій прозі. Страшну долю бідних людей. У карпатському селі народилася Северина. ЇЇ матір дико зґвалтували румунські солдати. Северинці виповнилось 12 рочків коли її мати трагічно загинула. Осиротівшу байстрючку не любили в селі й прозвали «москалицею». В неї зовсім не було друзів. Єдина подруга, коли дізналася, що москалиця спілкується зі зміями згодом відхрестилася від неї. Северина росла замкнутою та покинутою злиднею. Їй було легше спілкуватися з тваринами ніж з людьми. Вона була травницею, знахаркою. Вкотре змінюється влада і в село приходить радянська влада та вже надовго. Северина сподобалася майору Вороніну. Однак дівчина не здається в його порочні руки. Вона розігрує ціле дійство для того, щоб Воронін вважав її відьмою і володаркою змій. І він повірив. Дуже сподобалася гра акторів, особливо Ірини Ткаченко та Олексія Кириллова. Тема вистави є привід поміркувати щодо дикості під час війни та замислитись про сучасну байдужість людей до оточуючих, а також про права жінок.
Трохи страшно від містики подій та прокльонів спочатку, а потім трохи нагнітають самі події, що висвітлюються у виставі. Її маму згвалтували москалі, тому дитину й стали називати Москалиця. Мама втопилася, а дівка вела відлюдькувате життя. Зміна влади, прихід радянськийх військ, партизани в лісі, яким дівчина допомагала. Фінал - смерть героїні. Це типові події тих часів, тому критерій сподобалося/не сподобалося не підходить) Рекомендую людям до 30 або для тих, хто відкрит сучасності. На сцену 77 треба йти сходами, багато сходів) Сама сцена була в формі хреста, також задіяно балкон над сценою. Всі актори в гримі і неорденарний підхід для образів у формі бинтін на обличчі та рогів. І хоч йде про часи війни, прихід радянської влади та партизанів, подача осучаснена.
Спочатку було цікаво, але незабаром стало трохи нудно. Описано важку долю жінки від народження до смерті. Народилась не внаслідок кохання, вона так і не зазнала кохання у своєму житті ні від батьків, ні від чоловіків, ні від дітей. Дуже песимістичний сюжет, суцільне горе. Не сподобався занадто модерновий підхід до трактування вистави. Актори доволі часто плутали слова, запиналися. Це постійно відволікало і згодом цікавість до постановки зменшилась. Незрозумілі роги на голові головної героїні, незрозумілі деякі маски. Спочатку було цікаво, але суцільний песимізм не дуже сподобався.
Драматическая история,вызывающая сострадание,сопереживание,ужас,происходивший сто лет,оставивший неизгладимый след как в жизни целого народа,так и отдельно взятой души. Настроение "на подумать",разобраться в нашем прошлом и посмотреть в будущее,ну хотя бы попытаться. Мистическая драма Марии Матиос о жизни и праведности в лице женщины,родившейся в нелегкое время,лишенную любви и жалости родителей и близких,не понятую и отвергаемую окружающимии,но она имеет стержень внутри и вся жизнь ее-борьба!главное во всей этой истории-не кровь и принадлежность к какой-либо нации имеет значение,а земля и окружение,давшее тебе жизнь. Безусловно актерам удалось передать их образы, особенно Ирина Ткаченко,не устану восхищаться этой актрисой(ей подвласно многое в профессии). Уверена,история страны,народа должна быть интересна всем Нормальным,думающим,неравнодушным. Прекрасное место!,красивейший театр,а новая сцена под крышей выше всяких похвал.
Спочатку було цікаво містично. Тим паче, що історія така актуальна. Але Чим далі розвивались події, тим нудніше ставало. При всій глибині історії, таке посереднє виконання. Деякі костюми були незрозумілі. Також актори плутали слова часто, що теж зробило свій негативний фон. Мені б хотілось співпереживати, але якось більше викликало нудьгу і бажання, щоб вже скоріше закінчилося. Деякі моменти доволі затягнути.настрій - перечитати книгу, бо вистава не викликала потрібних емоцій. Той випадок, коли вистава не доповнює книгу. Про нелегку долю жінки, яка була народжена внаслідок згвалтування солдатами. Яка мала жити все життя з клеймом на собі і виживати.Виживати при змінах влади, не дивлячись ні на що - бути сильною. Всупереч всьому боротися зі злом, і неважливо звідки воно прийде. Це історія яка для нашої країни актуальна і сьогодні. Жахи війни, які калічать не тільки тіло, а й душу. Ім*я головної героїні - Северина, втілює в собі не тількі жіночі, а й чоловічі риси, щоб показати її силу і могутність при всій можливій ніжності і глибині. Сцена зроблена у вигляді хреста - щоб показати певний осуд людей, які сидять з усіх боків. Що люди завжди оцінюють інших і це має вплив на людей, на їх долю. Якби не було оголених грудей, то виставу можна було б показувати школярам. А так тема вистави актуальна і має бути показана всім, щоб не забували, яке моральне каліцтво може залишати війна. Гра акторів мене не зачепила. Забували неодноразово слова, що збивало драматичний настрой. Актриса, яка грала долю /смерть - вона не прожила свого персонажа. Не було ефекта містичності. Не було відчутно насолоди від гри, переживань за свого персонажа. основний недолік - дуже багато сходинокдо цієї зали, а на ліфт пускають тількт стареньких чи обраних.
Влада Бєлозоренко - режисер-дослідник, ставить спектаклі в кращих театрах Києва. Гуру пластики і мізансцени. Керівник і засновник «11». Її Театр - це мистецтво, яке змушує відчувати.
Я народилася 28 липня в м. Кривий Ріг в сім'ї працівників Інгулецького гірничозбагачувального комбінату. Мама – чергова по станції, тато – електрик – сім'я (а ще є сестра і брат) – дружна і дуже весела, але з творчістю ніяк не пов'язана. Хоча в сімейному колі за святковим столом жіноча частина моєї родини співала народні пісні, а брат грав на гітарі. З 7 років я пішла в загальноосвітню школу № 59 в тому ж Кривому Розі. Перша вчителька моя (спасибі їй!) відвела нас класом на гурток народного танцю і на плавання. З тих пір я полюбила сцену – самостійно обирала собі гуртки і студії і з задоволенням відвідувала їх, була і студія сучасного танцю, а з 11 років я пішла на вокал.
У шкільні часи постійно брала участь в оглядах художньої самодіяльності, різних шкільних заходах і дуже часто була організатором цих святкувань, іноді сама писала сценарії, виступала в ролі ведучої, була навіть хореографом-постановником.
По закінченню 11 класу я точно знала, що хочу бути ... співачкою. Я мріяла підкорити український шоу-біз. Натхненна надією, я поїхала вступати до Києва в Університет культури на кафедру естрадного вокалу – і ура – я вступила !!! Провчилася рівно рік і зрозуміла, що цього для мене мало, тому що я ще вміла і танцювати, і красиво говорити текст на сцені. Було прийнято рішення перевестися на кафедру акторської майстерності. Пройшла вступні, здала академрізницю – і з натхненням стала вчиться на курсі Петра Ільченка та Катерини Пивоваровой.
На 4 курсі ми з кількома одногрупниками пройшли кастинг в театр «Колесо» і захищали свої акторські роботи вже на професійній сцені. В цьому ж році після випуску студентська команда на чолі з Ксенією Ромашенко організовує незалежний театр «Відкритий погляд», де я грала в «Весіллі?!» М. Гоголя, «Гуппі» В. Сигарева, «Сім'я. Сцени »А. Яблонської та інших. А в 2013 році в Київському академічному Молодому театрі була випущена вистава «Любов людей» Д. Богославського. З 2014 року увійшла в команду театру «Золоті ворота» під керівництвом художнього керівника Стаса Жиркова – спасибі йому велике, до цього дня вважаю його моїм учителем і натхненником – він мій улюблений режисер і великий приклад невичерпного таланту, енергії і працьовитості.
Дипломантка конкурсу української пісні та романсу «Пісні моєї Батьківщини», II місце, І місце.
Лауреат Четвертого Всеукраїнського фестивалю-конкурсу українського сольного виконання імені В.І.Заремби. Переможець VI конкурсу молодих музикантів-виконавців і композиторів «Харківські асамблеї» в номінації «Академічний спів», лауреат III премії V Міжнародного конкурсу вокалістів імені Івана Алчевського Алчевський-дебют.
Артистка-вокалістка Національної оперети України з жовтня 2015 року.
Дебютувала на сцені театру в мюзиклі «Звуки музики» Р. Роджерса (Марія). Свого часу спектакль витримав 1443 покази на Бродвеї і виграв 8 престижних театральних премій «Тоні».
З 2000 року по 2014 рік – артистка-вокалістка провідний майстер сцени Донецького національного академічного українського музично-драматичного театру.
З листопада 2016 року – артистка-вокалістка Національної оперети України.
Артистка дебютувала в театрі у виставі для дітей «Білосніжка і сім гномів» В. Домшинського.
Артист-вокаліст Київського національного академічного театру оперети з 2010 року.
Активно задіяний у дитячих виставах: «Пригоди бременських музикантів» Г. Гладкова (Трубадур), «Лампа Аладдіна» С. Бедусенка (Аладдін), «Острів скарбів» В. Бистрякова (пірат Чорний Пес і Бен Ган, колишній пірат, нині — вождь тубільців), а також у класичних оперетах і мюзиклах: «Звана вечеря з італійцями» Жака Оффенбаха (мсьє Баландар), «Циганський барон» Й. Штрауса (Оттокар), «Welcome to Ukraine або Подорож у кохання» (Остап), «Таке єврейське щастя» І. Поклада (Тарзан), «Цілуй мене, Кет!» К. Портера (Греміо та Груміо).
Артист-вокаліст Київського національного академічного театру оперети з березня 2012 року.
Закінчив в 2012 р Дніпропетровський театрально - художній коледж за спеціальністю «актор драматичного театру» (курс Г. Богомаза-Бабія). Маючи від природи чудовий голос, паралельно навчався вокалу у І. Булашенко.
Молодий перспективний актор активно увійшов до чинного репертуар театру: «Моя прекрасна леді» Ф. Лоу (Гаррі), «Циганський барон» Й. Штрауса (Стефан), «Welcome to Ukraine або Подорож у кохання» (Остап), і отримав провідні ролі в Нових прем'єрних виставах «Острів скарбів» В. Бистрякова (Біллі Бонс, Папуга), «Цілуй мене, Кет!» К. Портера (Фред Грехем, Петруччо).
Лауреат всеукраїнських конкурсів читців та артистів-вокалістів.
Крім того Євген професійно займається спортом і є заслуженим майстром спорту з армрестлінгу, а в 2013 році завоював почесний титул Чемпіона світу з армрестлінгу.
Закінчив Київське обласне училище культури і мистецтв (спеціальність «Диригент-хоровик, викладач фахових дисциплін») та Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенко-Карого (спеціальність «Актор драматичного театру і кіно», курс Зимньої Валентини Іванівни).
У 2009-2014 рр. працював артистом муніципального чоловічого хору духовної пісні «Благовіст», м. Ірпінь. Задіяний у виставах «Янгольська комедія» Л. Хохлова, «Принцеса Лебідь» І. Пелюка, О. Харченка, «Людина і вічність» А. Курейчика Київського академічного молодого театру.
З 2014 р. – соліст-вокаліст Національної оперети України. Задіяний у виставах «Кицькин дім» П. Вальдгарда (Козел), «За двома зайцями» В. Ільїна, В. Лукашова (Внутрішній голос Голохвостого).
Спеціальні відзнаки: Дипломант V обласного огляду-конкурсу камерної вокальної музики ім. І.С. Козловського у номінації «Солісти» (2008р.).
Переможець (Гран-прі) V Всеукраїнського конкурсу професійних читців імені Івана Франка (2012р.).
Переможець фестивалю «Молоді таланти України!» у номінації «Молодіжний вокал» (2012р.).
З десятирічного віку почав відвідувати вокальні та театральні студії. Першими театральними викладачами були актори із обласного драматичного театру.
Спочатку захоплювався музичною пародією. Із друзями однокурсниками ставили мініатюри, пародійні сцени, переробляли класичні вистави на свій лад.
Сьогодні артист-вокаліст Київського національного академічного театру оперети.
Артистка-вокалістка Київського національного академічного театру оперети.
Володіючи виразним акторською майстерністю, вона створила яскраві образи в класичних оперетах «За двома зайцями» (Проня Прокопівна) В. Ільїна та В. Лукашова, «Цілуй мене, Кет!» (Лінда - помічник режисера) К. Портера, «Циганський барон» (Керуючий) Й. Штрауса, «Бал у Савойї» (Барменша) П. Абрахама, «Таке єврейське щастя» (Маринка) І. Поклада, «Містер Ікс» (Мабель) І. Кальмана, «Летюча миша» Й. Штрауса, «Моя прекрасна леді» Ф. Лоу, «Сорочинський ярмарок» О. Рябова.
Також вона зайнята в дитячих спектаклях: «Білосніжка і семеро гномів» і «Чиполліно» В. Домшинського, «Карнавал казок в Україні» І. Поклада, «Пригоди бременських музикантів» Г. Гладкова.
«Cцену 77» Національної оперети України було відкрито 25 жовтня 2018 року містичною драмою «Москалиця» за Марією Матіос у постановці молодої режисерки Влади Белозеренко.
Просторий, наповнений світлом театральний майданчик на 100 глядацьких місць розташований під самим дахом старовинної театральної будівлі, колишнього Троїцького дому, що був побудований у 1903 році. Саме у Троїцькому народному домі на початку минулого століття, одним з корифеїв Миколою Садовським, був заснований перший український стаціонарний професійний театр (1907-1917). З 1934 року приміщення на Великій Васильківській 53/3 стало домівкою Київського театру оперети (з 1935 Київського державного театру музичної комедії), а нині Київського національного академічного театру оперети.
«Сцена 77» відкрита з ініціативи генерального директора-художнього керівника Національної оперети України, н.а. України Богдана Струтинського. Одним з напрямків розвитку театру Богдан Струтинський обрав багатожанровість із збереженням провідної направленості музичного театру. Сьогодні Київський театр оперети на шляху до створення мультижанрового європейського театру, де є п’ять сучасних сценічних майданчиків: Сцена 77; експериментальна сцена #StageLAB; сцена Театру у Фойє; камерна сцена Арт-центру Івана Козловського; основна сцена.
Сьогодні театр пропонує оперети, мюзикли, комічні опери, опери-буфа, зінгшпілі, драматичні і музичні вистави за творами українських і зарубіжних драматургів та композиторів, у театрі відбуваються концерти, знакові музичні події різної тематики та різного формату.
На «Сцену 77» з першого поверху ведуть рівно сімдесят сім театральних сходинок. Колись тут була розташована кімната театрального художника Петра Межировського під номером 77. Поки що в репертуарі «Сцени 77» п’ять драматичних вистав: «Любовна одповідь чоловікові» (Г. Маркес), «Москалиця» (М. Матіос), «Оркестр» (Ж. Ануй), «Під небом синім» (Д.Елдрідж), «Розмова, якої не було» (Р. Белецький), але магічна цифра має тенденцію повторюватись, тож чекаємо на «Сцені 77» Національної оперети України появу сімдесят семи вистав ;)
« Москалиця »
