Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Монодії в червоному »
В основі вистави – сім яскравих документальних історій поетів кривавого ХХ століття. Пауль Целан, Маріє Ундер, Юзеф Лободовський, Зузанна Гінчанка, Лариса Геніюш, Чеслав Мілош та Олена Теліга постають перед глядачем нехрестоматійно-оголеними. Вони радіють, люблять, зраджують, втікають і стрибають з мосту… Зворушливо-інтимні факти їх біографій та пронизливі вірші поєднуються у динамічних речитативно-пластичних історіях, що лишають по собі болючий червоний слід та бажання знову стати маленькою дитиною, яка кидає камінці на березі річки.
Ця вистава була створена лабораторно під час усамітнення творчого колективу в селищі Ворохті, що в Карпатах.
В якийсь момент настає час зривати маски… Карнавал людських доль – світ, в якому живе… Його ім'я – Фелікс Поенару. Він – розлучник…
Відморожена пластична казка «Холод» про те, як не замерзнути. Збірник метафоричних історій про дівчинку Герду, яка шукає тепло і вхід в зону комфорту. У світі, де панує секс, релігія, rock’n’war
Білоруський режисер Євген Корняг запрошує нас на територію фізичного театру. Це місце, де мало слів. Місце, в якому бере владу рух, символи та відчуття. Історії акторів, розказані мовою тіла, ритму, музики, звучать як відлуння зникаючих слів. Емоції, які перетворюються на жести. Чекаєте лінійного сюжету? Режисер вистави пропонує поринути у виставу по-новому. Поняття, про які говорять в театрі іноді наскільки крихкі, що не завжди їх можна виразити словами. Саме рух та образи донесуть те, що зазвичай лишається поміж рядків. Чим можна заповнити самотність? Келихом вина. Скільки потрібно келихів? Один, два, три… самотність не зникає, а ти вже не в змозі зупинитися. Ти в пастці алкогольної ейфорії. Твоє почуття самотності вже заповнюється приємним післясмаком від ковтка жаданого напою. Ти опиняєшся на новій території, де стаєш сміливішим. В тебе виростають крила. Тепер ти можеш сказати щось «зайве», що може виявитись найважливішим – зізнатись у коханні, вибачитись, щиро відповісти правду. Відчуття алкогольної ейфорії поглинає тебе, але тепер ти боїшся втратити межу. Ковток – крок вперед, ковток – крок назад. Чи існує ідеальна формула винного міксу, яка здатна знищити самотність назавжди?
Вистава, яка змінює свідомість. За найсміливішим задумом глядач повинен як би трохи «зійти з розуму» і потім «перезібратися» в новій точці. Без слів, тільки своїми рухами і тілами актори розкажуть правдиву історію про самотність, внутрішній боротьбі і відродженні в новій точці, де немає неприйняття іншого і бажання стерти його з лиця землі за інакшість, де кожен у міру сил бере відповідальність за свої почуття і думки, де радість співтворчості окрилює, де всі можуть вчитися один у одного і створювати прекрасне.
Надихнувшись традиційним українським карнавалом, творці «Модерн-Вертеп» винайшли власний спосіб пропагувати мовою театру абсолютні цінності – чесність і справедливість, довіру і любов. Суть лялькового вертепу: дія, що розігрується на двох поверхах. На верхньому – різдвяна драма про народження Ісуса Христа, на нижньому – сатирично-побутові інтермедії. Сучасне бачення та головна ідея «Модерн-вертепу»: розповісти про відвічний діалог тіла і душі, зберігаючи структуру двоповерхового лялькового театру. І якщо душа мріє про любов та прагне порозуміння, то тіло – загрузло у побуті та не дослухається порухів душі. Одна з ключових ознак вистави – мультижанровість: вона побудована на взаємодії одразу багатьох сценічних форм виразності – ляльки, пантоміми, мультимедійного зображення та сучасної електронної музики. Ця п'єса пройшла тернистий шлях – від поневірянь театральними майданчиками до оскароносної екранізації з Елізабет Тейлор у головній ролі. Врешті-решт тонку поетичну притчу про складні відносини душі та тіла можна буде побачити на київських театральних підмостках.
грають декілька акторів
«ГаРмИдЕр» – це живий театр, що розвивається, рефлексуючи на поточний стан речей та виходячи за межі драматургії, класичної вистави і театральної зали.
Створено театр 2003 року в Луцьку вихідцями театр-студії «Синій птах» (Руслана і Павло Порицькі та Алла Доманська).
5 років «ГаРмИдЕр» діяв при Волинському державному університеті імені Лесі Українки під керівництвом заслуженої артистки України Лариси Зеленової.
У 2008 році театр продовжив роботу при Луцькому районному будинку культури (нині – культурно-мистецький центр «Красне»). Із того часу художнім керівником та режисером стала Руслана Порицька.
2019 року «ГаРмИдЕр» у статусі громадської організації започаткував діяльність сценічного простору «Гармидер ангар-stage». У червні 2020-го розпочав свою діяльність на цьому майданчику у статусі незалежного театру.
Колектив представляв Україну на фестивалях та культурних подіях у Литві, Латвії, Чехії, Естонії, Грузії, Білорусі та багатьох польських містах. Має чимало нагород (серед яких – Гран-прі) та є лауреатом мистецьких премій.
Від часу створення й донині театр перебуває у пошуку різних форм живого театру й експериментує з поняттям «театр за межами театру». Зокрема, «ГаРмИдЕр», спільно з Луцькою міською радою, організував шість міжнародних фестивалів «Мандрівний вішак», вистави яких відбувалися у вуличних, промислових, сакральних, торгових, розважальних та інших просторах.
На суспільні події та явища театр реагує документальними виставами та перформансами. Також у різних формах колектив втілює свої відчуття та дослідження історії та сьогодення міста – театралізовані екскурсії, розкриття імен Луцька у театральних дійствах та серії відео, театралізація фестивалів історичного духу тощо.
Майже усі актори та інші творчі й технічні працівники театру не мають відповідної професійної освіти. Левову частку творчої та технічної роботи протягом попередніх років учасники колективу виконували волонтерських засадах.
Знання і досвід учасники здобувають під час занять та тренінгів (як внутрішніх, так і з запрошеними майстрами) та в процесі практичної роботи. Для частини учасників театральна діяльність у процесі багаторічної практики стала єдиною, основною чи вагомою діяльністю, яку вони розцінюють радше як покликання та професію, аніж як хобі.
« Монодії в червоному »
