Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Це вистава про ненависть. Саме так, ви вірно прочитали. Вона про традицію ненависті. Що це за дивне поняття і невже воно потрібне світові?
Ми повинні визначити для себе, до яких пір ми можемо бути бездіяльними, і що має стати мотивом для виходу з пасивного стану. А що як цим поштовхом може бути лише ненависть до якогось умовного ворога, заради знищення якого, громада збереться докупи і житиме цим деструктивним почуттям, плекатиме цю жахливу ціль?
Ми відтворимо для вас казкову історію про сумну і похмуру державу, де тільки мухи мають клопоти. Проте в один прекрасний момент виявляється, що в цьому місці оселився... дракон. І дарма, що він має тонку вразливу душу – дракона треба вбити. Невже суспільство може бути таким жорстоким? Дізнайтеся, що буде далі – чи переможуть справедливість та людяність.
Ви коли небудь бачили тарганів? Що ви про них думаєте? Чи ви взагалі про них думаєте? Таргани надзвичайно цікаві створіння, хоч більшість їх не любить і зневажає. Вони живуть пліч-о-пліч з людиною ось уже тисячі років. Ми бачимо їх на наших кухнях, у під’їздах, на смітниках, в найбідніших будинках і в квартирах міліонерів. Таргани особливо люблять жити у наших головах, адже там тепло, сухо і завжди є чим підживитися. Ми робимо все, щоб позбутися від них, та вони лиш переходять з одного місця на інше, а інколи з однієї країни в іншу і продовжують жити. Продовжують ходити з нами одними вулицями, їсти нашу їжу, продовжують викликати відразу і роздратування. А чи можна з тарганами порівняти людей? Чи можна сказати, що емігранти як таргани? Чи митці як таргани? Забагато питань. Отже ніч, Мангеттен, бідна квартира, двоє емігрантів, які не сплять уже здається цілу вічність і таргани. Чи може там лишились вже тільки таргани? У виставі присутні сцени паління!
Це постановка за п'єсою класика сучасної ізраїльської драматургії Ханоха Левіна. Історія Крума – головного героя п'єси, що вирішена в жанрі трагікомедії, це історія не одного покоління кінця ХХ – початку ХХІ століття. Вічний конфлікт героя і життя. Пошуки себе, свого призначення і в той же час неймовірна аморфність існування, вічні очікування, що хтось за тебе вирішить проблему, зламає інерцію, набридлу сіру сталість буття, яка засмоктує людину у свою запрограмовану рутинність. Хтось виведе тебе врешті-решт із такої звичної нудної, проте в той же час звабливої зони комфорту. Інстинктивно, ці наївні, інфантильні мрійники, відчуваючи одноманітність буденності, намагаються в будь-який, навіть нестандартний спосіб прикрасити, як їм здається, своє спотворене життя, проте все одно продовжують плисти за течією, навіть не здогадуючись, що життя прожите намарно. Автори вистави на чолі із режисером-постановником Давидом Петросяном сміливо використовують яскраво театральні засоби художньої виразності, які в свою чергу сприяють поліфонічності й вишуканої образності вистави. Фото та анотації надано театром.
Закинута балканська церква на перетині шляхів давніх і не дуже завойовників раптом стає перехрестям різних культур. Знайдена тут унікальна середньовічна фреска з’являється на сцені як яблуко розбрату, перетворюючись далі і на заложницю, і на жертву. Майже детективна історія затягує глядача у міцний клубок гострих тем сучасності - розбрат, тероризм, біженці.З недавнього часу усе це дуже знайоме і українцям. Тож, на питання, які підіймає вистава, рано чи пізно доведеться відповідати і нам. Що ми хочемо будувати – нову Вавілонську вежу чи мости та шляхи до порозуміння? Оберемо ізоляцію чи приймемо дар П’ятидесятниці – мовулюдяності? Автор тексту – видатнийбританський драматург Девід Едгар, знаний світовій аудиторії як сценарист історичної костюмованої кінодрами «Леді Джейн» із ХеленоюБонем Картер у головній ролі. Його п’єса «Pentecost»/«П’ятидесятниця» здобула звання «Кращої п’єси року» у Великій Британії 1994 року.Менторкапроєкту від Британської Ради – німецько-британська режисеркаКеролайнСтайнбайс. Режисер Лариса Діденко: «Багато в чому п’єса перегукується із українськими реаліями. Наприклад, тим, що, змінивши назви вулиць, ми не можемо «…стерти минуле, наче косметику». Або питанням про те, що з цим минулим робити, адже цілком можливо «… до влади мають прийти варвари…, які руйнують, тому що не знають…»". Вистава «Pentecost» стала переможницею конкурсу британської драми TakingtheStage 2018.
За концепцією роману «За дверима» Ельфрі де Єлінек. Закінчившись на полі битви, війни продовжуються у наших головах. Вистава розповідає історію трьох родин, які проживають в умовному повоєнному європейському місті. Батьки та діти зі своїми конфліктами – це суспільство, травмоване війною та подальшими проблемами. Пережите насильство нікуди не поділося — воно розчинилося в просторі, проникло за зачинені двері квартир, у щоденну поведінку.Авторки вистави розглядають криваві війни двадцятого століття як вірус, який може й далі дрімати в кожному з нас, далі інфікуючи суспільство та створюючи потребу у насильстві.У постановці використовується нелінійна драматична структура. Вона складається із акторських етюдів, рефлексій та імпровізацій і співвідноситься із особистими контекстами учасників постановки. Драматична структура постановки є нелінійною. Вона складається із акторських етюдів, рефлексій та імпровізацій і співвідноситься із особистими контекстами учасників постановки. Авторки та автори вистави називають її посттравматичною драмою. Вона є новим досвідом залучення формату «нової драми».
Виставу поставлено за п'єсою сучасної письменниці, досить популярної в Ізраїлі, Едни Мазія. Це оповідання про молодь, та адресоване насамперед тим, хто вступає у велике життя і зустрічає на своєму шляху найскладніші негаразди і випробування. Протягом вистави герої поперемінно опиняються то в ролі підсудних, то в ролі суддів. Заслуховується справа про групове зґвалтування неповнолітньої дівчини. Допити, показання, очні ставки - але без сухої констатації фактів, викладеної казенним словом протоколу. Тут жива інтонація, ланцюг фактів складається у чітку хроніку розслідування, точніше, дослідження морального чинника існування молоді в сучасному світі, чи то на Заході, чи у нашому рідному сусідньому дворі.
Емоції під час вистави змінювалися, в основному було смішно, вкінці сумно, і весь час було відчуття співпереживання головному героєві. Вистава вчить не мислити стереотипами, а мати і відстоювати власну думку. Показує, наскільки помилковим може бути рішення, вчинок, якщо сліпо слідувати натовпу. Вистава про казкову, здавалося, державу зі своїми лицарями, принцесою і драконом. Але вона нестандартна, бо дракон то добрий і вбивати його зовсім не має потреби. Ось тільки людям, які прагнуть подвигів і насильства це ніяк не заважає робити свою справу, у їх душах живуть свої внутрішні дракони, які і керують вчинками. Взагалі за цією казкою приховується глибокий зміст, ідея того, наскільки важливо перемогти темну сторону всередині себе, вміти аналізувати і попри стереотипи і думку мас, мати і відстоювати свій погляд. Актори грали дуже реалістично, особливо виконавець головної ролі Дракона - Богдан Данилюк. З ним, з його поведінки, наївності сміялася вся зала, і його ж потім і жаліла вся зала у скрутних ситуаціях. Він змусив переживати за свого героя усіх без виключення. Вистава підійде для людей з почуттям гумору, любителів філософствувати, дорослих, в душі яких досі живе дитина, що здатна повірити в казковість і співпереживати героям. Щодо типів глядачів - думаю, вистава буде цікава людям різної вікової категорії, бо актуальність порушеної теми є надзвичацно. І особливо корисною вона буде для підлітків, бо здатна вплинути позитивно на формування мислення і як наслідок, характеру та моделі поведінки в подальшому.
Смішно , не могла відірватися від перегляду. Треба , як заведено в цьому світі, без міркувань. Дракон, якого потрібно вбити, незважаючи на те, що він нікому не доставляє лиха. Добрий дракон, який малює картини і створює вірші не розуміє , чому він повинен споживати м‘ясо та воювати; дуже гарно на цю роль підібрали актора, що виникало бажання обійняти його і захистити від усього. Сподобалась гра Марії Демочко, незважаючи на свій вік, дуже талановита акторка, її граціозні рухи, разом з кумедною мімікою, щось неперевершено. Переконливо грав радник- Даниїл Маржець. Весела вистава, гарна гра акторів, чудовий спів, костюми , все було доречно. Дуже гарний спів Мірослав Філіпович. Вистава підійде для всіх , без обмежень.
1996 року закінчив акторський факультет ( курс Л. А. Олійника), а 2005 року режисерський факультет (курс К. М. Дубініна) Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого. 2004-2005р. викладав майстерність актора там же.
Від 1996 по1997рр. – актор Чернівецького обласного музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської.
Упродовж 1997-1999рр. – актор Київського Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки,1999-2000рр. -«Свободного театру»у Києві, 2000-2005р. - Берегівського угорського національного театру імені Дюли Ійєша.
В 2005 р.призначений режисером Закарпатського обласного угорського драматичного театру імені Дюли Ійєша.
Від 2010 року очолює «Незалежну Театральну Лабораторію» у Чернівцях.
У 1991 закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого (майстерня М.Рушковський)
З 1991 року актор Київського єврейського театру "Мазлтов". З 1999 року - актор Київського ТЮГу на Липках.
Виступав як кінокаскадера.
Діамантовий голос України, найвпізнаваніший дикторський голос в країні
1995-1998 – актор Київського театру пластичної драми і комедії «Візаві».
У 1998 році працював клоуном у цирку.
Від 2002 - 2010 – актор Київського ТЮГу.
Співпрацював з Новим театром на Печерську, театром «Срібний острів».
У 2012 році закінчила Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня Володимира Судьїна і Костянтина Дубініна).
Протягом 2011-2013 рр. – актриса Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір'я».
Від 2013 року – актриса Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У 2008 році закінчив Запорізький національний університет (Кафедра акторської майстерності, курс Г.В.Фортуса).
У 2004-2009 рр. працював в Запорізькому театрі юного глядача.
З 2009 року – актор Київського театру юного глядача.
Закінчив акторський факультет (педагог Ільченко П. І) Національного університету культури і мистецтв 2008 року та Національний університет театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого за спеціальністю актор драматичного театру та кіно (майстерня Гулякіної Евгенії Олександрівни) 2013 року.
Від 2014 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Визнаний кращим народним співаком у конкурсі «Караоке на Майдані» 2014 року.
Навчався в КНУКіМ (майстерня П.І.Ільченка, другий педагог - Пивоварова К.В.)
Актор Київского ТЮГу на Липках.
1998 року закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені I. Карпенка-Карого (майстерня н. а. СРСР Юрія Мажуги).
Від 1998 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Упродовж 1982-1984 р. актор Миколаївського українського театру драми та музичної комедії.
З 1990-1992 р. – актор Сумського обласного театру драми та музичної комедії імені М. Щепкіна.
1992-1994 р. – актор Вінницького академічного музично-драматичного театру імені М. Садовського.
1994-1995 рр. – працював у Театрі Збройних Сил України (м. Київ).
Від 1995 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
Народився в 1996 році.
2018 року закінчив Київський національний університет культури і мистецтв (майстерня з. д. м. України Биченко Нінель Антонівни).
З 2017 року актор Київського академічного театру юного глядача на Липках.
В 2015 році закінчив Харківський національний університет мистецтв ім.Котляревського (майстерня Довлетова)
2012-2015 – Харківський молодіжний театр «Мадригал», Театр «Vinora».
З 2016 – актор Київського академічного театру юного глядача на Липках
Народилася в Харкові 1 лютого 1984 року.Вокалом почала займатися з 14 років.Навчалася в Харьківській художній школі ім.Рєпіна.У 2005 році закінчила театральний факультет за спеціальністю актор театру драми і кіно Харківського державного університету мистецтв ім.Котляревского (майстер мистецької студії Литко А.Я.).З 2003 року по 2009 рік працювала акторкою в Харківському театрі юного глядача та одночасно з 2006 року солісткою-вокалісткою в Харківському театрі музичної комедії.З 2010 року працювала в муніципальному театрі м.Києва.З 2011 року працюю в Київському академічному театрі юного глядача на Липках.З 2017 року співпрацюю з Jazz Band Олександра Меламуда ім. Джульєтти Капулетті таз 2018 року - театром Олександра Меламуда.
Саме у часи небаченого підйому національного мистецтва в Києві виник новий театр. Ідея створення театрального колективу, який присвятив би себе вихованню дітей та молоді, належить Олександру Соломарському та Ірині Дєєвій. Незважаючи на те, що у них не було ані приміщення, ані коштів, 8 листопада 1924 року київська дітвора побачила першу прем’єру майбутнього київського ТЮГу – «Мауглі» за однойменним оповіданням Редьярда Кіплінга. Віра, творча наснага керівників та акторів новоствореного колективу переборювали будь-які перешкоди.
Заснований як Державний театр для дітей, ТЮГ впродовж історії не раз змінював свою назву (носив імена Івана Франка, Максима Горького, Ленінського комсомолу), переїжджав у різні приміщення (першу виставу грали у Будинку вчителя). Незмінними для різних поколінь, що працювали у ньому впродовж усіх років, залишалися дух служіння мистецтву, бажання вводити у таємничий світ театру, закохувати у нього дітей, підлітків та їхніх батьків. Театр на Липках – особливий творчий колектив, адже він працює для різних вікових категорій. Гостинно відчиняючи двері зранку перед малюками, ввечері ТЮГ показує вистави для підлітків, молоді і дорослих.
З 1991 року Театром юного глядача на Липках керує народний артист України Віктор Гирич. За чверть століття роботи в тюгівському колективі він заслужив репутацію режисера, який завдяки знанню також і дитячої психології успішно ставить спектаклі для глядачів різного віку. Театр постійно перебуває в стані мистецького пошуку, його трупу весь час поповнюють молоді актори, запрошуються на постановку різні режисери. Свого часу тут працювали відомі тепер митці Роман Віктюк, Богдан Бенюк, Віталій Лінецький.
Сьогодні в репертуарній афіші театру понад 30 вистав, серед яких значаться як п’єси сучасних драматургів, так і твори відомих класиків вітчизняної та світової літератури.