Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
«Хочете, я вас українізую?», – натхненно-захоплено запитує українофіл Мокій дівчину Улю в комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло», і ці його слова звучать майже як «Хочете, я вас поцілую?».
Запальна вистава занурює у вир блискавичних подій, кохання, конфліктів, сатири. Смішно і тонко, про речі, які зараз на слуху, адже в сучасній Україні паралелі з мотивами п`єси є настільки прямими й прозорими, що слова однієї з героїнь «По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной», для когось залишаються актуальними.
Як розпізнати межу, котра починає роз’єднувати людей, рідних по крові, історії і культурі? Чому в одній родині батько та син не можуть знайти спільну мову? Це і сумно, і трагічно, і смішно.
Вистава викликала емоції обурення тим, як легко люди можуть зрадити своє коріння, перетворитися на істоту зручну для певних обставин та режимів. Після перегляду вистави залишається усвідомлення того, що ми, українці, до сих пір не змогли позбавитися своїх комплексів меншовартості, провінціальності, вирішити мовну проблему. Це робить нас уразливими перед державою, яка намагається відродити "малоросію". Чудово підійде для учнів середніх класів, студентів, для усіх тих, хто не може визначитися, хто він - український, чи руський, і якою мовою розмовляти. Вистава поставлена за відомою однойменною п'єсою-комедією Миколи Куліша, написаною у 1928 році, у часи становлення в Україні влади більшовиків та совєтов і паралельно проводимою політикою заігрування з українським народом - українізацією. За сюжетом дрібний службовець Мина Мазайло вирішує змінити своє прізвище на російське, оскільки вважає, що усі його невдачі та неуспіхи, як по життю, так і по службі спричинені саме його українським прізвищем, а також "малороською" мовою. Його підтримують дружина та дочка. А син Мокій - українець, закоханий в усе українське, виступає проти батькової ідеї і навпаки хоче додати до прізвища родове - Квач. Усе переростає у справжній сімейний конфлікт, на вирішення якого кличують тьотю Мотю з Курська та приїзжає дядько Тарас. Вистава зачіпає три основні важливі теми, які не втрачають актуальності і у наші дні: перша - це проблема української нації та її мови з комплексами меншовартості, другосортності, сприйняття себе малоросами з "австріяською" мовою; друга - це проблема взаєморозуміння батьків та дітей, відносини у родині; третя - проблема шовінізму та націоналізму, прояви обидвох засуджуються. Вистава будується на протиставленнях - русифікації Мини (він міняє прізвище на елітне "Мазєнін", наймає вчительку "правильних произношений", робить шалені зусилля, щоб позбутися того "Ге") та супротиву цьому Мокія (він хоче зберегти родинне прізвище, захоплюється багаством української мови, намагається "українізувати" Улю). Фінал вистави - це як вирок усім, хто зраджує свою історію, свої звичаї, своїх предків, свої погляди, позиції, стає перевертнем заради того, щоб відповідати новому режиму. Мина Мазєніна звільняють зі служби за супротив українізації. Цю виставу мають обов'язково відвідувати учні середніх та старших класів школи в рамках навчальної програми з української літератури, оскільки вже пройшло майже сто років з часу написання п'єси, а теми, яки вона підіймає, турбують українське суспільство і сьогодні. У вистав грали молоді починаючі актори. В цілому зі своїими ролями справилися. однак не вистачало досвіду. Найкраще зі своєю роллю та персонажем справився актор Петро Русанєнко.
Спочатку було незрозуміло що відбувається на сцені. Адже змішуються часи. У персонажів костюми трохи з різних часів. Все сумбурно. На початку було доволі нудно і незрозуміло, якщо не читав книги. Далі стало трохи веселіше. Але всеодно не захоплювало. Впринципі позитивний, але особливого захоплення немає. Перш за все, це вистава для школярів, бо це твір зі шкільної програми. Але також такі вистави треба дивитися українцям, щоб розуміли наслідки своїх дій. Особливо актуально зараз, коли все українське починає відроджуватись. Про розкол поглядів в сім'ї стосовно мови. Як один персонаж хоче змінити своє прізвище і сподобитись росіянам. І як інший член сім'ї, може досить радикальними методами, намагається українізувати себе і своє кохання. Актори були більше схожі на аматорів. Тому персонажі вийшли доволі непереконливими. Трохи плуталися в словах і вимові. Було видно, що їм незручно в своїх образах. Вони було збентежені, не було спокійної гарної гри. На малій сцені чудово видно, як називаються книги та газети. Тому деталі реквізити теж треба продумати, щоб вони вписувалися в сюжет вистави. І якщо брати українську книжку почитати, то це має бути українська, а не "портрет дориана грея". Сюжет вистави цікавий і гумористичний. Але над втіленням ще треба попрацювати. На мій погляд було забагато персонажів і реквізиту для малої сцени. Взагалі, ця вистава не дуже підходить для малої сцени. Були смішні моменти, але вони смішні за рахунок книги, а не гри акторів. Сильного відіграшу не було. Якщо правильно допрацювати і прибрати зайві моменти. Зробити більший контраст (як у книзі) між суржиком та українською мовою, буде ще смішніше.
Було смішно та цікаво, я не могла відірватися від перегляду цієї чудової вистави! Настрій радісний за талановиту акторську молодь та сумний за деяких громадян нашої країни. Українець Мина Мазайло дуже соромиться того, що він українець та носить українське прізвище. Усю свою енергію він спрямовує на те, щоб змінити прізвище та навчитися говорити російською. Його підтримує уся його родина, крім сина. На цьому грунті відбуваються багаточисленні сварки. Врешті-решт Мина отримав нове прізвище Мазєнін, але його відразу вигнали з роботи за систематичний опір українізації. Тема дуже актуальна! Твір Куліш написав у 1928 році, але таких перевертнів ми бачимо і зараз поряд із нами. Їх і на виставі було кілька, які вставали та виходили посеред вистави, незважаючи на те, що вихід через сцену. Виходили з незадоволеними обличчями, пробираючись поміж акторів! Особисто я не хотіла йти навіть після закінчення вистави, так швидко вона закінчилася! Усі актори дуже молоді, деякі ще навчаються, але усі вони талановиті! Гарна українська мова, співали сильними голосами українські пісні! Молодці! Раджу усім обов‘язково, тому що вистава актуальна зараз як ніколи! Особисто мені все сподобалось, але я не розумію деяких глядачів. Якщо їм так не подобається мова, мовне питання, Україна і все, що з нею пов’язано, не обов`язково ходити на такі вистави, щоб потім сидіти позіхаючи дві години та постійно перепитувати у сусідів, а що це слово означає, а що інше, підкреслено демонструючи неповагу до української мови. Дожити до пенсійного віку та не вивчити української мови - то вже діагноз. Можна було зробити кондиціонер більш прохолодним, бо через велику кількість глядачів та відсутність антракта під кінець вистави вже було мало повітря та стало задушливо. Велика подяка молодим талановитим акторам! Бажаю їм гарних ролей та вдячних глядачів!
Закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого (курс Б. Бенюка). Артист театру і кіно. Роботи у театрі «Актор»: «Бійцівський клуб» Ч. Паланіка, «Схід-Захід».
– Чому вирішили стати актором / актрисою?
Завжди мріяв про сцену, про глядача, про телебачення, а потім одна жінка, яку я тепер називаю другою мамою, повірила в мене і мої бажання. Мені тоді було 17 років і вона сказала, що я талановитий! Тоді я вперше серйозно замислився над тим, щоб піти в цю професію.
– Яку роль мрієте зіграти?
Маленького принца. Наївного, але при цьому досить мудрого. Глибина цього персонажа не має кордонів. Тут чесність і рішучість, і любов, в цьому персонажі є все.
– Якщо брали участь у телешоу, розкажіть будь ласка
Знімався у ігровому кіно, але не телешоу
– Чим любите займатися у вільний час?
Розвиваю свої навички з комунікації, не маю вільного часу, як такої. Вільний час — це сон. Всі інші хоббі та відпочинок пов‘язані з розвитком і здобуттям знань. Наприклад дивлюсь якийсь невеличкий, але крутий серіал.
При можливості проводжу час з друзями.
– Можливо, ви займаєтеся громадською діяльністю, розкажіть
Понад п‘ять років активно займаюсь правозахисною діяльністю в рамках своєї Ромської меншини. Багато культурних проектів зробив для того, щоб руйнувати стереотипи щодо Ромів та інтегрувати меншину в сучасну Україну.
Це досить затратно енергетично та емоційно. Я, як провідник між двома державами.
Три роки поспіль організовую великий форум Ромської молоді, який відвідує понад 100 учасників з усієї країни. Мета таких заходів об’єднувати молодь та створювати спільні проекти.
– А тут ви можете написати те, що ми не спитали, але ви дуже хочете сказати.
Минулого року я заснував власну студію з виробництва культурних продуктів. Окрім навчання, яке ми проводимо для людей в студії «Портал», ми створюємо вистави та кінопродукти.
Ігор Качур – актор театру й кіно. Освіту здобув у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого на курсі Б. Бенюка. Зі своїм учителем у 2017 році підкорив Міжнародний фестиваль студентської творчості країн Азії та Європи, на якому отримав нагороду за кращу чоловічу роль у постановці «Король Лір».
Сьогодні працює в київському театрі «Актор», де брав участь у п'єсах «Здрастуйте, я ваша тітка» і «7 розгніваних джентльменів». Роль у кіноіндустрії з'явилася в біографії Ігоря Качура у 2016 році. Молодий актор зіграв у детективі «Поганий хороший коп» телеканалу ICTV.
Марина Кошкіна народилася 21 травня 1993 року в місті Кремінна Кремінського району Луганської області України.
З 2000 по 2011 рр.. здобуває загальну середню освіту у Кремінській ЗОШ №3. Протягом навчання у школі є учасницею народного театру гумору та сатири та народного театру ім. Т. Г. Шевченка Кремінського районного Будинока культури. Після закінчення школи переїздить до Київа. Закінчила навчання у КНУТКіТ ім. І. К. Карпенка-Карого, на факультеті театрального мистецтва, під керівництвом народного артиста України, професора Б. М. Бенюка.
З 2017 року грає у Київському академічному Молодому театрі у виставі «Гагарін та Барселона». З 2018 року працює у НАДТ ім. І. Франка .
Навчалася на акторському факультеті Київського університету театру, кіно та телебачення імені І. Карпенка-Карпого (курс народного артиста України Б. Бенюка).
В Одеському українському театрі працює від початку нинішнього сезону.
2004-2009 – Ведучий телепрограми «Крок до зірок» на першому Національному каналі.
У 2017 році отримав нагороду за найкраще виконання головної ролі на Міжнародному фестивалі студентів з різних країн світу WTEA (Пекін,Китай).
Працює в театрі на Липках з 2018 року.
Новий сучасний центр на сцені якого відбуваються найрізноманітніші мистецькі події: драматичні та музичні вистави, концерти класичної та сучасної музики, творчі вечори та зустрічі з відомими митцями, реалізуються міжнародні арт – проекти та виставки.
У виставах Центру грають актори Національного академічного театру оперети та інших київських театрів. Виступають відомі співаки, музиканти, поети й знаменитості з України та інших країн.
Тож на нашій сцені, Ви завжди зможете знайти те, що припаде до душі.
Приходячи до центру вперше – стають нашими шанувальниками назавжди!
Для відвідувачів «АРТ-Центру Козловського» ми створили затишну домашню атмосферу, сповнену теплом та посмішками .
Ми робимо життя яскравим і насиченим враженнями.
Всі, хто приходить до нас в гості, – стають частиною нашої родини.