« Мина Мазайло »

16 (1)
Вистава має вікове обмеження
5.2

«Хочете, я вас українізую?», – натхненно-захоплено запитує українофіл Мокій дівчину Улю в комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло», і ці його слова звучать майже як «Хочете, я вас поцілую?».

Запальна вистава занурює у вир блискавичних подій, кохання, конфліктів, сатири. Смішно і тонко, про речі, які зараз на слуху, адже в сучасній Україні паралелі з мотивами п`єси є настільки прямими й прозорими, що слова однієї з героїнь «По-моєму, прілічнєє бить ізнасілованной, нєжелі українізірованной», для когось залишаються актуальними.

Як розпізнати межу, котра починає роз’єднувати людей, рідних по крові, історії і культурі? Чому в одній родині батько та син не можуть знайти спільну мову? Це і сумно, і трагічно, і смішно.

Жанр: комедія
Тривалість: 2 години
Мова: українська
Ми відвідали цю виставу
Показати всі
preloader
На жаль для цієї вистави немає найближчих дат
Хореографиня
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
Мишоловка
Імперія янголів
Сон літньої ночі
Пристрасті по Муракамі
Готель «Portal'»
Відгуки
Єлизавета

Вистава викликала емоції обурення тим, як легко люди можуть зрадити своє коріння, перетворитися на істоту зручну для певних обставин та режимів. Після перегляду вистави залишається усвідомлення того, що ми, українці, до сих пір не змогли позбавитися своїх комплексів меншовартості, провінціальності, вирішити мовну проблему. Це робить нас уразливими перед державою, яка намагається відродити "малоросію". Чудово підійде для учнів середніх класів, студентів, для усіх тих, хто не може визначитися, хто він - український, чи руський, і якою мовою розмовляти. Вистава поставлена за відомою однойменною п'єсою-комедією Миколи Куліша, написаною у 1928 році, у часи становлення в Україні влади більшовиків та совєтов і паралельно проводимою політикою заігрування з українським народом - українізацією. За сюжетом дрібний службовець Мина Мазайло вирішує змінити своє прізвище на російське, оскільки вважає, що усі його невдачі та неуспіхи, як по життю, так і по службі спричинені саме його українським прізвищем, а також "малороською" мовою. Його підтримують дружина та дочка. А син Мокій - українець, закоханий в усе українське, виступає проти батькової ідеї і навпаки хоче додати до прізвища родове - Квач. Усе переростає у справжній сімейний конфлікт, на вирішення якого кличують тьотю Мотю з Курська та приїзжає дядько Тарас. Вистава зачіпає три основні важливі теми, які не втрачають актуальності і у наші дні: перша - це проблема української нації та її мови з комплексами меншовартості, другосортності, сприйняття себе малоросами з "австріяською" мовою; друга - це проблема взаєморозуміння батьків та дітей, відносини у родині; третя - проблема шовінізму та націоналізму, прояви обидвох засуджуються. Вистава будується на протиставленнях - русифікації Мини (він міняє прізвище на елітне "Мазєнін", наймає вчительку "правильних произношений", робить шалені зусилля, щоб позбутися того "Ге") та супротиву цьому Мокія (він хоче зберегти родинне прізвище, захоплюється багаством української мови, намагається "українізувати" Улю). Фінал вистави - це як вирок усім, хто зраджує свою історію, свої звичаї, своїх предків, свої погляди, позиції, стає перевертнем заради того, щоб відповідати новому режиму. Мина Мазєніна звільняють зі служби за супротив українізації. Цю виставу мають обов'язково відвідувати учні середніх та старших класів школи в рамках навчальної програми з української літератури, оскільки вже пройшло майже сто років з часу написання п'єси, а теми, яки вона підіймає, турбують українське суспільство і сьогодні. У вистав грали молоді починаючі актори. В цілому зі своїими ролями справилися. однак не вистачало досвіду. Найкраще зі своєю роллю та персонажем справився актор Петро Русанєнко.

Яна

Спочатку було незрозуміло що відбувається на сцені. Адже змішуються часи. У персонажів костюми трохи з різних часів. Все сумбурно. На початку було доволі нудно і незрозуміло, якщо не читав книги. Далі стало трохи веселіше. Але всеодно не захоплювало. Впринципі позитивний, але особливого захоплення немає. Перш за все, це вистава для школярів, бо це твір зі шкільної програми. Але також такі вистави треба дивитися українцям, щоб розуміли наслідки своїх дій. Особливо актуально зараз, коли все українське починає відроджуватись. Про розкол поглядів в сім'ї стосовно мови. Як один персонаж хоче змінити своє прізвище і сподобитись росіянам. І як інший член сім'ї, може досить радикальними методами, намагається українізувати себе і своє кохання. Актори були більше схожі на аматорів. Тому персонажі вийшли доволі непереконливими. Трохи плуталися в словах і вимові. Було видно, що їм незручно в своїх образах. Вони було збентежені, не було спокійної гарної гри. На малій сцені чудово видно, як називаються книги та газети. Тому деталі реквізити теж треба продумати, щоб вони вписувалися в сюжет вистави. І якщо брати українську книжку почитати, то це має бути українська, а не "портрет дориана грея". Сюжет вистави цікавий і гумористичний. Але над втіленням ще треба попрацювати. На мій погляд було забагато персонажів і реквізиту для малої сцени. Взагалі, ця вистава не дуже підходить для малої сцени. Були смішні моменти, але вони смішні за рахунок книги, а не гри акторів. Сильного відіграшу не було. Якщо правильно допрацювати і прибрати зайві моменти. Зробити більший контраст (як у книзі) між суржиком та українською мовою, буде ще смішніше.

Вікторія

Було смішно та цікаво, я не могла відірватися від перегляду цієї чудової вистави! Настрій радісний за талановиту акторську молодь та сумний за деяких громадян нашої країни. Українець Мина Мазайло дуже соромиться того, що він українець та носить українське прізвище. Усю свою енергію він спрямовує на те, щоб змінити прізвище та навчитися говорити російською. Його підтримує уся його родина, крім сина. На цьому грунті відбуваються багаточисленні сварки. Врешті-решт Мина отримав нове прізвище Мазєнін, але його відразу вигнали з роботи за систематичний опір українізації. Тема дуже актуальна! Твір Куліш написав у 1928 році, але таких перевертнів ми бачимо і зараз поряд із нами. Їх і на виставі було кілька, які вставали та виходили посеред вистави, незважаючи на те, що вихід через сцену. Виходили з незадоволеними обличчями, пробираючись поміж акторів! Особисто я не хотіла йти навіть після закінчення вистави, так швидко вона закінчилася! Усі актори дуже молоді, деякі ще навчаються, але усі вони талановиті! Гарна українська мова, співали сильними голосами українські пісні! Молодці! Раджу усім обов‘язково, тому що вистава актуальна зараз як ніколи! Особисто мені все сподобалось, але я не розумію деяких глядачів. Якщо їм так не подобається мова, мовне питання, Україна і все, що з нею пов’язано, не обов`язково ходити на такі вистави, щоб потім сидіти позіхаючи дві години та постійно перепитувати у сусідів, а що це слово означає, а що інше, підкреслено демонструючи неповагу до української мови. Дожити до пенсійного віку та не вивчити української мови - то вже діагноз. Можна було зробити кондиціонер більш прохолодним, бо через велику кількість глядачів та відсутність антракта під кінець вистави вже було мало повітря та стало задушливо. Велика подяка молодим талановитим акторам! Бажаю їм гарних ролей та вдячних глядачів!