Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Механічний Апельсин »
«Механічний Апельсин» – нова вистава Дикого театру, створена за мотивами всесвітньо відомого роману Ентоні Берджеса.
Харизматичний і жорстокий Алекс щовечора з друзями влаштовує специфічне культурне дозвілля, яке одного разу перетинає межу з кримілалом і Алекс потрапляє за грати. У в’язниці він дізнається про експериментальний метод лікування ув’язнених – і вирішує стати лабораторним пацюком, щоб тільки вирватись на волю. Метод лікування виявляється ефективним, Алекс більше не може чинити зла. Та чи зможе він вижити в реаліях, які, на відміну від нього, не змінилися?
Вистава про зради і перемоги Напівбог Геркулес, легендарний син Зевса, відомий своєю надлюдською силою в черговій реінкарнації потрапляє в Україну. Щоб прокормити дружину і заплатити агенту - він вимушений шукати роботу. На біржі праці Геркулесу пропонують справу державного рівня: врятувати країну від лайна, в якому вона потопає. Ця справа – має стати його шостим подвигом...
У звичайному-звичайному Києві, у звичайній-звичайній хрущовці, жила звичайна-звичайна сім’я. Все як у людей: мама-вчителька, батько «у пошуках роботи», двоє дітей-дармоїдів, кум-гомофоб, на комуналку не вистачає… Але одного разу їм запропонували дуже вигідну, але незвичайну субсидію, і щоб її отримати, вся родина має піти на ... кардинальні зміни у житті
Спочатку вас здаватиметься, що цей голос живе у вас в голові. Потім ви скажете собі. що це просто дурні думки, ще за мить ви зрозумієте, що вас огортає морок... Ви забажаєте вибратися й розгадати таємницю, приховану у розповідях головних героїв. Вистава-загадка, де відповідь може коштувати вам життя!
«Дикий театр», Львівський театр імені Лесі Українки і «Мистецький Арсенал» представляють: вперше в Україні вистава за п’єсою відомого канадця, сценариста і письменника Мішеля Марка Бушара «Том на фермі» у перекладі Ростислава Нємцева. Том приїздить на похорон свого друга, що трагічно загинув. Він знайомиться з його сім’єю, і виявляється, що ніхто: ні матір, ні брат, і навіть він – не знали загиблого по-справжньому.
П'єса «Війна» сучасного шведського драматурга, сценариста, театрального режисера, поета Ларса Нурена, незважаючи на назву, вирізняється поміж численними літературними творами на тему війни. Вона позбавлена будь-яких військових реалій, точніше, наших уявлень про ці реалії, в ній не існує ані пострілів, ані катувань, ані вибухів. Авторові важливіші взаємини між рідними людьми, взаємини всередині однієї родини, яка пережила екстремальну ситуацію, в даному випадку – війну. Повільно і поступово знайомить нас драматург із основними персонажами. З перших же фраз стає ясно, що все найстрашніше вже відбулося. Він не акцентує ані місце дії, ані країну, де відбувся чи відбувається військовий конфлікт чи війна?, відбувся чи ще повогом тягнеться? Живе родина, мати і дві дочки, старша і підліток. Сталий плин їхнього повоєнного життя руйнує батько своїм неочікуваним поверненням з війни. Він виявляється зайвим. І не через те, що сліпий, його просто ніхто не чекав. Тут в кожного своє особисте «сформоване» життя. Мати зійшлася із братом чоловіка, старша донька в пошуках «жіночого щастя», ладна заради жуйок та кока-коли піти з першим ліпшим, хто виявить інтерес. Лише молодша донька ще вагається, кого обрати: батька-інваліда, що потребує опіки та захисту, чи влаштувати «свій маленький рай», як це зробили мати і старша сестра. Батько ж сподівається, що все буде, «як раніше…», «як завжди…», але намарно, «як раніше» – неможливо. Війна не лише руйнує міста, домівки, змітаючи вщент все на своєму шляху. Найстрашніше і найпотворніше – її вплив на душу людини, її моральні цінності. І найжахливіші наслідки війни полягають в тому, що людина під їхнім впливом може перетворитися на істоту, яка призвичаюється, пристосовується існувати за її законами і асимілюється згідно її потреб. Саме про цю війну, що повсякчас точиться в нетрах душ, і є майбутня вистава. Фото та анотації надано театром.
Вистава захопила з першого до останнього моменту. Коли почався антракт, навіть не зрозуміло було, що пройшло стільки часу. Вона викликала сильні емоції: від яскравої іронії до моторошних сцен насилля. Сюжет — це просто шикарний сплав книги "Механічний апельсин" і "пасхалок" на українське суспільство в наші дні, з його проблемами, персонажами, політичними нюансами і останніми подіями із вироком Стерненку. Дуже актуальна і гостра вистава, яка розкриває не просто тему насилля і шляхи його подолання, права людини на вибір, навіть бувши "злою" від природи тощо... Але й простягає ниточки порозуміння до сучасного світу, де є гаджети, маніпуляції в інтернеті і весь цей маркетинг, якого ще не було за часів написання твору. Це ще більше підкреслює, що попри всі зміни, людство лишається з тим самим питанням і вибором. Не віддавати свою долю в руки "виправних сил", які "підлікують" неправильних персонажів. Брати відповідальність за будь-яких обставин — це право, обов"язок і єдиний шлях людини. Саме це чудово розкривається у постановці. Актори неймовірні. Вони драматичні, смішні, лякаючі та агресивні. Уся суміш емоцій виражалась у зал смерчем, а не картонними гримасами. Попри змінений сюжет, імена героїв та сама їхня суть лишилася класичною, що дуже потішило. Бо я чітко бачила, що переді мною Алекс, а не Олексійко, скажімо. І він саме такий, як має бути, а не "одомашнений" українськими відсилками. Він просто мимоволі проходиться нашими вулицями, не втрачаючи своєї дзвінкої порожнечі всередині. Не кажучи, що ним рухають зовнішні, наші, причини. Ні. Лише той соціум, що був однаково байдужим у творі й тут. Вистава буде цікавою для людей, відкритих до нового. Які не чіпляються за класичні рамки театру, готові вражатися і сприймати реальне і навіть гротескне життя зі сцени, а не гарну картинку. Для тих, хто любить думати після вистави, а не приходить відпочити
Максим Голенко – один із найрезонансніших режисерів України, майстер театрального трешу та епатажу.
З 2006 по 2021 рік створив 45 вистав у професійних державних та недержавних театрах в різних містах України: Миколаїві, Рівному, Коломиї, Івано-Франківську, Луганську, Києві, Харкові та Одесі. А також був запрошений на резиденцію у Theater Magdeburg (Німеччина), де у 2016 році поставив виставу «Вій» за п’єсою Наталії Ворожбит у рамках проєкту «Дикий схід».
З 2016 і донині — головний режисер незалежного «Дикого театру».
Вистави брали участь у фестивалях Гогольфест, «Мельпомена Таврії», «Тернопільські театральні вечори», Фестивалю Молодої режисури, Kiev Theatre Showcase (ETC), «Wild Osten – 2016» (Німеччина), Festival divadiel strednej Európy у Словаччині та отримували відзнаки.
За освітою Ярослава – театральний критик. Ще під час навчання на театрознавця у Національному університеті театру, кіно та телебачення імені Карпенка-Карого Ярослава почала працювати у піар-відділі Молодого театру. Потім працювала на телебаченні.Б лизько 10 років працювала в театрі Франка. До, під час і між цим займалася журналістикою і PR.
Кілька років пропрацювала на ТБ: була редактором телешоу «Давай одружимося» («1+1»), «Говорить Україна» («Україна»), «Сюрприз» (Новий канал), розробляла формати телепрограм «Провокатори», «Шалений відпочинок», ранкового шоу «Потягусі», серіалів «Пора заміж»,«Колектор»(для HAB_Production).
Ярослава Кравченко також була на Майдані — начальником штабу 39-ї жіночої сотні.
У лютому 2016 року його заснувала незалежний «Дикий театр».
Ярослава Кравченко також відома як співведуча Майкла Щура у програмі «#@)₴?$0» (Телебачення Торонто). Амбасадорка руху «HeForShe»
Закінчив у 2013 році Луганський державний інститут культури і мистецтв, курс В.Ю. Московченко.
З 2013 - студент Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого за фахом «Режисура драми», курс К.М. Дубініна.
2008 - 2011 - артист Донецького обласного російського театру юного глядача (м.Макіївка).
2011 - 2015 - артист Київського академічного театру юного глядача на Липках.
У Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2015 року.
У 2013 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого (майстерня народного артиста України О.М. Шаварського).
З 2009 року – актор у Театрі на Печерську. На сьогодні співпрацює з Диким театром, харківським театром «Ампулка» та Одеським театром імені Василя Василька.
Також працював у Київському академічному театрі юного глядача на Липках.
Жуковцова (Кияшко) Ольга Володимирівна (нар. 21 серпня 1983, м. Запоріжжя, Українська РСР, СРСР) — українська актриса театру і кіно, учасниця телевізійного шоу «Жіночий квартал».
Ольга Кияшко народилась 21 серпня 1983 року у м. Запоріжжя.
Закінчила загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 103 міста Запоріжжя. Потім навчалась на факультеті соціальної педагогіки і психології Запорізького державного педагогічного інституту (нині Запорізький національний університет).
Під час навчання У Запоріжжі вона була дуже активною студенткою. Брала участь у багатьох проектах, грала різнопланові ролі. Незабаром після закінчення вишу Ольга Кияшкол вирішила переїхати, щоб продовжити свою кар'єру вже в столиці України.
У 2011 році разом зі своїми запорізькими друзями вона відкриває Київський театр гумору. Тут вона виступає як актриса, авторка, а також режисерка.
Ольга Жуковцова знімалась у телевізійних проектах «Село на мільйон», «Розсміши коміка».
Одружена, виховує сина 2013 року народження.
Майкл Омелянович Щур — комічний персонаж, вигаданий Романом Вінтонівим. За легендою Майкл Щур є кореспондентом телеканалу «УТ-Торонто» української діаспори Канади, який був відряджений до України перед парламентськими виборами 2012 року, щоб зробити інтерв'ю з українськими політиками. У нього є дружина Аманда та двоюрідна сестра Тетяна Щур. У своїй програмі «Чим живеш, Україно?» журналіст ставив прямолінійні й наївні запитання українським політикам. Загалом вийшло шість випусків цієї програми. Наприкінці 2014 року канал «Телебачення Торонто», через який поширюються усі відео Майкла Щура, здобув «Срібну кнопку» від сайту YouTube (англ. Silver Play Button Youtube), як канал, що має 100 тисяч підписників. Легенда про «канадськість» Майкла Щура була ключовим компонентом гумору у його ранній творчості, але поступово втратила актуальність.
Виріс у місті Долині Івано-Франківської області. Останні шкільні роки готувався стати економістом, але вступив на факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка, де закінчив катедру телебачення та радіомовлення.
6 листопада 2016 року вийшов перший випуск нової програми «#@)₴?$0» («Ґрати, песик, дужка, гривня, знак питання, долар, нуль»[35]), яку Роман Вінтонів веде у ролі Майкла Щура. Співавтор програми — креативний продюсер Євген Самойленко. Нова програма виходить по неділях на трьох мовниках — «UA: Першому», каналі «24» та «Громадському» та на каналі «Телебачення Торонто» в YouTube.
У вільний час Роман Вінтонів пише музику. Був учасником львівського гурту «Трейсер», а також створеного разом з друзями гурту «Екстра! Екстра!» в Києві.
«Дикий театр» – один з найпопулярніших незалежних театрів в Україні, заснований у лютому 2016 року. Він створює гостро-соціальні вистави за п'єсами сучасних драматургів, а також різні незалежні театральні проекти, мюзикли і т.д.
Провокація, видовищність і шок як основні інструменти взаємодії з публікою. Театр вже реалізував понад 20 проектів, зібравши понад 120 акторів з різних театрів до своєї команди і охопивши аудиторію в більш ніж 60 тисяч чоловік. Вистави проводяться на різних локаціях, не тільки на театральних майданчиках, а й в таких місцях, як зоопарки чи нічні клуби, у театру немає постійної трупи. Дикий – переможець численних фестивалів і театральних нагород, серед яких Київська пектораль, програма Британської Ради «Taking the Stage», Гран-прі фестивалю «Східний експрес», фестиваль «Мельпомена Таврія» та ін.
Продюсерка і засновниця – Ярослава Кравченко. Художній керівник – Максим Голенко.
Місія – трансформація свідомості.
Дикий зосереджений на провокаціях і відвертому спілкуванні з глядачем. Головний вектор – пошук актуальних сенсів завдяки формату радикального та імерсивного театру. Дикий театр – для творчої, свідомої аудиторії.
Дикий театр може травмувати, обуювати та викликати залежність. Не рекомендується до перегляду людей з хиткою психікою.
« Механічний Апельсин »
