Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
«Ця вистава про те, як старше покоління іноді не розуміє молоді. Юліуш Словацький зумисне зобразив Мазепу 30-річного, адже він писав п’єсу про кохання та молодість, і як у хорошого драматурга в нього «політика – контрабанда на сюжеті». Її можна прослідкувати поміж перипетій сюжету. Адже насамперед автор хотів показати, що українцям та полякам немає чого ділити. Це дружні та братні народи, які мають жити в порозумінні. Проте, як це завжди буває в історії, серед держав обов’язково з’явиться агресор, який матиме інші цілі.
Драматург акцентує на тому, що, якщо дурна влада, то від цього насамперед страждатиме народ. Адже гонор та особисті інтереси ніколи не можна ставити вище ідеалів своєї нації, бо тоді держава приречена.
Сам Юліуш Словацький любив Україну, адже народився в Кременці. Його любов часто порівнюють із любов’ю Т. Шевченка.
На українській сцені вперше ця вистава йшла у театрі Миколи Садовського. Роль Мазепи виконував Лесь Курбас.
То ж кому, як не Заньківчанам саме зараз показати цю актуальну на всі часи п’єсу?!»
Кожен новий Гамлет – обличчя епохи. Яким воно має бути сьогодні? До чого призводить помста і що таке обов’язок? Чи можливе щастя, коли порушені всі закони буття та яку ціну доведеться за нього заплатити? Досліджуючи одну з найгеніальніших п’єс Шекспіра, ми ставимо цілу низку питань. І наш сьогоднішній Гамлет – не тільки відповіді на них, – це роздуми про сутність людини, про театр і мистецтво в цілому.
Історія нашого міста на зламі епох, історія жіночої долі на тлі драматичних випробувань 20 століття. Кінець 19 століття. Юна дівчина Соня Гриньова - студентка випускного курсу Київської консерваторії, яку чекає блискуче майбутнє оперної співачки і світської дами, в 22 роки йде в монастир і згодом стає настоятелькою жіночої громади " Відрада і Втіха". Проста і правдива історія про те, як стати святою! З листа матінки Софії: "Буду кричати Господу за милість до вас, як кричить маленька лісова пташка, що вартує грошик, але не забута у Бога".
Перша в світі вистава про гібридну війну. Героям АТО присвячується. Наше життя як рушник – вишите червоними і чорними нитками. «Червоне – то любов, а чорне – то журба». Цим рушником як стежкою іде зараз Україна, цим рушником огорнуті долі героїв вистави «Блокпост Україна». Ніби на березі ріки, що віддаляє цей світ від того, життя від смерті, зібралися під старою шовковицею хлопці-вояки. Грім градів кличе їх на фронт, а українські чорнобриві дівчата в купальських віночках охоплюють їх полум’ям любові. Червоне і чорне. Схід і Захід. Вони дивляться один одному в очі з двох сторін фронту крізь оптичні приціли своїх гвинтівок. І раптом серед ненависті і полум’я боєць бачить, що той ворог – такий самий як він, ніби відбиток у дзеркалі, подібний до нього. Закляті вороги сходяться на нейтральній землі і, спілкуючись про любов і смерть, футбол і пиво, раптом розуміють абсурдність війни. Але наступного дня «…Знову стріляємо! Завтра знову чуємо якісь крики! Може це кричать поранені? Може то живі кричать над тілами загиблих?. Може це твій земляк з того боку запитує: «Який рахунок матчу «Шахтар» - «Карпати»? Це той випадок, коли найкращий рахунок сьогодні нульова нічия…» І єдиний свідок – стара шовковиця, як лялька-мотанка, як Покрова Богородиці летить над світом материнським вишиваним рушником. Вистава-пісня, вистава-молитва театру української традиції «Дзеркало» є посланням до кожного небайдужого серця, є видовищем, яке захоплює несамовитою акторською енергією, що безперечно викликає зворотній зв’язок і гасло, яке народжується в глядацьких грудях – «Слава Україні! Героям Слава!»
Ми ще іще раз вертаємося до Шевченка. Тепер це "Сон". Який месідж цієї поеми вимушує нас читати його наново через півтори сотні років. Воля! це те гасло яке передав нам Кобзар є найціннішим скарбом для людини ХХІ сторіччя. Прагнення волі збирало українців під прапори Хмельницького і Виговського, Мазепи і Коновальця. Врешті спрага по Волі зібрала Майдан в Україні, з`явилися нові герої Крут - Небесна Сотня. Шевченко є духовним гетьманом Майдана і його «дума, його пісня не вмре не загине». І тому ми мусимо перечитувати «Кобзаря», читати його наново, новими вольними очима, новими вольними вустами. Таким чином театр «Дзеркало» прочитує «Сон» Тараса Шевченка твір, за який сам Кобзар заплатив десятою роками неволі, а це значить життям. Актори театру «Дзеркало» на чолі з постановником вистави Дмитром Сторчоусом віддають на сцені краплини свого життя в скарбничку Української Свободи.
Сцени із життя чумаків та їх родин 17 ст. на основі фольклорно-етнографічних матеріалів, записаних від жителів центральних регіонів України. Окрім, пісень, які заворожують своєю мелодикою та глибокою народною філософією, у виставі також важливе місце займає народна інструментальна музика та хореографія («Танок чумаків», «Сніданок чумаків», «Весільний тропак» та інш.). Цікаві драматичні історії поєднані з тонким та «розумним гумором» завжди підіймає настрій глядача. Український гумор – це точне відображення традицій та звичаїв українського народу. Діалоги пронизані тим невичерпним народним гумором, прислів’ями та приказками, які додають того народного колориту вільних людей, що в котрий раз нам доказує про невмирущість та значимість нашої української національної культури.
Народився у родині скульптора.
У 1988 р. закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв). Працював художником Львівської обласної державної телерадіокомпанії, головним художником Львівського обласного драматичного театру ім. Юрія Дрогобича. Протягом тридцяти років співпрацював з театрами України (Львів, Луцьк, Мукачево), Росії (Оренбург), Польщі (Плоцьк), Чехії (Чеський Чешин і Оломоуц).
Один з ініціаторів і учасників спільного проекту Львівського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України та Федерації польських організацій в Україні — «Сцени-студії ГАЛІЦІАНА» (Львів) — експериментальної сцени, покликаної в умовах польсько-українського пограниччя працювати на мовах обох культур.
Працює в сфері сакрального мистецтва (скульптура, вітраж, сакральний дизайн): Римсько-католицькі храми України (Львів та Львівська Єпархія), Росії (Ростов-на-Дону, Костел Останньої Вечері).
Протягом п'яти років є учасником Міжнародної наукової конференції САКРОЕКСПО (Кельце, Польща).
Автор поетичної збірки EPISTULAE AD PROXIMUM (Листи до Сусіда), натхненного творчістю Збігнева Герберта (Видавництво AULA, Варшава 2013 р.)
Міжнародний фестиваль «Золотий Лев» (1994, Львів) — Найкраща сценографія.
Заслужений діяч культури Польщі (2009 р.)
Український актор, Заслужений діяч мистецтв України (2013), помічник художнього керівника НАУД театру ім. М. Заньковецької.
1994—1998 — Юрій Чеков вступив на акторське відділення вокального факультету Львівського вищого державного музичного інституту ім. Миколи Лисенка (курс Богдана Козака) та Львівське державне культурно-освітнє училище (режисерський факультет). Від 1996 р. він очолив самодіяльний народний театр у м. Кам'янці-Бузькій, де організовує і режисирує свята і ставить вистави: «Мина Мазайло» і «Народний Малахій» М. Куліша, «Гайдамаки», «Посланіє», «Євангеліє від Тараса» за Т. Шевченком (власна інтерпретація), «Візит літньої пані» Ф. Дюрренматта, «Безсмертний дотик до душі» Л. Костенко, «Сни Марії, жінки з Магдали» Н. Давидовської, «Марія» (інсценівка роману М. Слабошпицького «Марія Башкирцева»), «Нестрашний суд» В. Герасимчука.
2002—2004 рр. — помічник режисера у НАУД театрі ім. М. Заньковецької, від 2004 р. — помічник художнього керівника театру. Від 2004 р. викладає акторську майстерність на кафедрі театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка. Як актор НАУД театру ім. М. Заньковецької Юрій Чеков дебютував у 2008 р. у ролі Іонича («Іонич», А. Чехов; режисер Алла Бабенко). Вистава отримала Гран-прі фестивалю «Чеховські сезони у Ялті» у 2008 р.
Український театральний актор. Актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. Народний артист України (2009).
Закінчив Драматичну студію при Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка в Києві. З 1975 року — актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. У 1991 році удостоєний звання Заслуженого артиста України (1991). З 2009 – Народний артист України.
Народився 12 грудня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічної мови – народний артист України Святослав Васильович Максимчук (2004 рік).
Народився 15 лютого 1981 року.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, курс народного артиста України, професора Богдана Козака (1999-2003 роки).
Музикант. Засновник і музичний керівник кавер-гурту «The Rohies» («РОГИ»).
Український артист театру та кіноактор.
Народився 29 березня 1984 року у Львові. У 2001—2006 роках навчався у Львівському національному університеті на факультеті журналістики. Серед викладачів Федорченка були народна артистка України Таїсія Литвиненко, заслужений діяч мистецтв України Юрій Чеков, заслужена артистка України Альбіна Сотникова.
Виступає у виставах Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. У 2016 році знявся у скандальному польському фільмі «Волинь». У 2017 році отримав головну чоловічу роль у серіалі «Догори дриґом».
1984 — закінчив студію при Львівському українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (клас Богдана Козака, Любові Каганової).
1995 — закінчив факультет української філології Львівського університету.
З 1984 — артист Національного академічного українського драмтеатру імені Марії Заньковецької.
Водночас з 1991 працює на радіо «Воскресіння»: ведучим програм, режисером рубрики «Літературна книга», також озвучує тексти художніх книг та фільми: озвучив понад 60 аудіокниг, здійснив дубляж та озвучку близько 470 фільмів.
У Львівському університеті: доцент кафедри телебачення та радіомовлення факультету журналістики («Основи дикторської майстерності»), доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності (викладає сценічну мову).
З 2007 — Заслужений артист України.
З 2017 — Народний артист України.
У 1976—1978 роках навчався в навчально-театральній студії підготовки акторських кадрів при театрі ім. М. Заньковецької; закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка.
2005 р. – Обласна премія в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури в номінації «Театральне мистецтво» імені Бориса Романицького – за творчий доробок останніх років, створення сценічних образів вітчизняного театрального мистецтва.
2010 роком в Луцьку був серед презентантів акції «Родина Певних. Повернення з небуття.» про зумисне «забуту» за радянських часів акторку Антоніну Певну.
У вересні 2013 року разом з заньківчанами, зокрема, Юрій Хвостенко в ролі козака Василя, презентували сценічне прочитання повісті Миколи Гоголя «Пропала грамота» за сценарієм Івана Драча.
2017 р. - Лаурет премії ім. П. Саксаганського
Голова профкому театру імені Марії Заньковецької.
Актриса, режисер-постановник, художній керівник.
Нагороди:
Перша премія Всеукраїнського конкурсу читців імені Тараса Шевченка;
Перша премія Регіонального конкурсу читців імені Олександра Пушкіна;
Перша премія 14-го Всеукраїнського конкурсу професійних читців імені Лесі Українки;
«Вишуканий психологічний образ» ІХ-го Міжнародного театрального фестивалю жіночої творчості імені Марії Заньковецької (за виконання
ролі Анни Сергіївни у виставі «Дама з собачкою» А.Чехова).
У 2006 році Анна Матійченко приймала участь у Всеукраїнському турі пам’яті Івана Франка, у рамках якого відбулися концерти в Харкові, Одесі, Херсоні, Києві, Донецьку, Кам’янець-Подільську. У цих концертах актриса була єдиним читцем творів класика.
Нині актриса Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької та художній керівник та режисер Львівського
Молодіжного театру «Мельпомена».
Режисерські роботи:
«Біда від ніжного серця» В. Сологуб, «Анатоль» А.Шніцлер, «За двома зайцями» М.Старицький, «Всі миші люблять сир» Д.Урбан, «Дуже проста історія» М,Ладо, «Зимова історія або як врятувати казку» Ю.Юськів, «Андріївські вечорниці» Ю.Юськів, «Вісім люблячих жінок» Р, Тома, «Синя пташка» М.Метерлінк, «Безталанна, або Безглуздя» І.Карпенко – Карий, «Криваве весілля» Ф.Г.Лорка, «Діді і Дада, або сторінки з життя Едіт Піаф» (За книгою С.Берто), «Голомоза співачка.Драма» (Є.Йонеско), «При надії» (за п’єсою В.Винниченка «Закон»), «Театр/За лаштунками» (М.Фрейн).
ОНЛАЙН – ПРОЕКТИ
«Чайка.Онлайн» за А.П.Чеховим, «На перші гулі» С.Васильченко, «Маруся Чурай» Л.Костенко.
Народилася 30 травня 1974 року в селі Поромівка Володарськ-Волинського району Житомирської області.
З 5 травня 1996 року актриса Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Валентина Бондар-Мацялко співпрацювала з Львівським телебаченням: була ведучою програми «Декори», читала новели Ірини Вільде та вірші Ліни Костенко.
Валентина Мацялко діяльна в громадському житті Львова й області, неодноразово відзначалася Львівською ОДА почесними грамотами різних років.
Заслужена артистка України з 4 березня 2016 року.
Народився 29 січня 1992 року у місті Ходорів, Жидачівського району, Львівської області. З 2009 по 2014 рік навчався на факультеті культури і мистецтв (кафедра театрознавства та акторської майстерності) у Львівському національному університеті імені Івана Франка (спеціальність — актор драматичного театру і кіно) у майстрів курсу Федора Макуловича, Олексія Кравчука, Богдана Козака, Людмили Колосович
З січня 2011 року і до сьогодні працює штатним актором у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки.
Народився 2 жовтня.
Освіта – Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс народної артистки України Ірини Олександрівни Молостової.
Учасник Фестивалю-конкурсу національних театрів «Москва – город мира» та Фестивалю «Мелехівська весна» (Меліхово, «День «Чайки»).
Олександр Норчук — український кіно-, теле- та театральний актор, Заслужений артист України.
Народився 26 березня 1978 року в Львові.
У 1999 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс Ірини Молостової та Юрія Висоцького.
Актор Національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької.
1976 — закінчила учбово-театральну студію підготовки акторських кадрів при Львівському українському драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладачі Сергій Данченко, Любов Каганова, Юрій Єременко).
1987 — закінчила Державний інститут театрального мистецтва імені А. Луначарського (ГИТИС) у Москві (курс Н. Д. Ковшова, С. Л. Собінової).
Працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів).
Народилася 12 вересня.
Освіта – Вищий державний музичний інститут імені Миколи Лисенка, вокальний факультет, акторський відділ, викладачі – народний артист України Федір Миколайович Стригун та народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко (1994-1998 роки).
Після закінчення інституту з 1957 по 1959 роки працювала в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка (сучасна назва), з 1959 по 1965 роки – у Запорізькому українському музично-драматичному театрі (нині – імені Володимира Герасимовича Магара).
У 1965 році разом з Федором Стригуном переїхала у Львів, у театр імені Марії Заньковецької. Крім акторської та режисерської діяльності, Таїсія Йосипівна є доцентом кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка.
Народився 8 листопада.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічної мови – народний артист України України Святослав Васильович Максимчук (2004 рік).
Народився 31 жовтня 1958 року.
Освіта - Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого
У 1986 році закінчила Львівську ЗОШ № 38 (мікрорайон Рясне-2).
1986 та 1987 роках робила спроби вступити до Львівського музично-педагогічного училища ім. Філарета Колесси.
У 1988 році пройшла іспити на хорове відділення Львівського училища культури і мистецтв (теперішня назва). 1989 року перевелася на спеціальність «Керівник самодіяльного театрального колективу».
З 1990 по 1994 роки вчилася у Львівській державній консерваторії ім. Миколи Лисенка (тепер — Львівська національна музична академія ім. Миколи Лисенка) на акторському відділенні, курс народного артиста України Богдана Козака.
З 1993 року акторка Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
Від початку навчання у консерваторії зіграла п'ятдесят п'ять ролей, з яких двадцять дві головні, а також епізодичні та другорядні.
Народилася 7 грудня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, курс народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко
Нагороди:
2007 рік – «краща жіноча роль» Міжнародного театрального фестивалю «Слов’янський вінець», м. Москва, вистава «Дім з мезоніном» А. Чехова, роль Місюсь (режисер народна артистка України Алла Бабенко);
2007 рік – перемога у номінації «краща головна жіноча роль» на Фестивалі молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют» – роль Невідомої у виставі «Безіменна зірка» М. Себастьяна (режисер Богдан Ревкевич);
2012 рік – перемога у номінації «краща головна жіноча роль» на Фестивалі молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют-2012» – роль Полліанни у виставі «Полліанна» Е. Портер (режисер Богдан Ревкевич).
Народився 24 січня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет театрознавства та акторської майстерності, курс народного артиста України Богдана Козака.
Народилася 17 серпня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко.
В 1995 — закінчила Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка, вокальний факультет, акторський відділ. Викладач майстерності актора — народний артист України Федір Стригун, сценічна мова — народний артист України Святослав Максимчук.
З 1994 працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів). Актриса-експериментатор, окрім класичних ролей, експериментує із власними моно-виставами-проектами.
Актриса співпрацює з радіостанціями, Львівським телебачення, озвучила ряд аудіокниг. Читала в ефірі у програмі заслуженого журналіста України Зиновія Суходуба твори Павла Федюка, Ірини Вільде, Євгенії Божик, новели Стефаника. Має у доробку аудіозапис поезії молодої поетеси Оксани Максимчук «Лови». Записала казки Андерсена, Кіплінга для дітей з вадами зору, їх передали у бібліотеки для незрячих.
У 2011 році актриса випустила дві книжки — «Олена Теліга. Або-Або» та «Я — вогонь! Я — вихор!» У 2013 році вийшло два буклета — «Театр… Театр! Актор — Андрій Козак» та «Театр — калейдоскоп чуттів! Акторка — Наталя Лісова» авторства Н Лісової.
Народилася 23 липня 1987 року.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народного артиста України Федора Миколайовича Стригуна та народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко
Народилася 1 квітня.
Освіта:
– Львівське музичне училище імені Станіслава Людкевича, естрадне відділення, фортепіано (1994-1999 роки);
– Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: народний артист України Богдан Миколайович Козак та народний артист України Григорій Григорович Шумейко (1999-2003 роки).
Відзнаки та нагороди:
2002 рік – стипендія імені Мирона Чолгана;
2002 року – грамота Спілки театральних діячів України за роль Прюннети у виставі «Мізантроп» Е. Лабіша;
2003 рік – стипендія імені Володимира та Євдокії Блавацьких.
Народилася 18 жовтня 1981 року.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: народний артист України Богдан Миколайович Козак та народний артист України Григорій Григорович Шумейко (1999-2003 роки).
2006-2008 роки – асистент акторський майстерності драматичного театру на ляльковому відділенні ЛНУ імені Івана Франка, 2010-2013 роки – на факультеті культури і мистецтв.
Участь у фестивалях:
2011 рік – VІІІ Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької в Ніжині, вистава «Блакитна троянда» Лесі Українки, режисер Таїсія Литвиненко;
2013 рік – ХІ Всеукраїнський фестиваль «Тернопільсікі театральні вечори. Дебют», вистава «Катерина» Т. Шевченка режисера Богдана Ревкевича була відзначена в чотирьох номінаціях, серед яких «музичне оформлення» Мирослави Солук та «акторський ансамбль»;
2013 рік – Х Міжнародний театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької, вистава «Дама з собачкою» А. Чехова, режисер Таїсія Литвиненко;
2013 рік – XIV Міжнародний фестиваль етнічних театрів національних меншин України, країн СНД та єврорегіону «Етно-Діа-Сфера», вистава «Дама з собачкою» А. Чехова, режисер Таїсія Литвиненко;
2014 рік – XV міжнародний театральний фестиваль етнічних театрів держав СНД і єврорегіону «Етно-Діа-Сфера»Мукачево, вистава «Картка любові» Р. Горака, режисер Григорій Шумейко.
Народився 26 липня 1990 року у місті Калуш, Івано-Франківської області. В 2007 році закінчив Калуську ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 з поглибленим вивченням англійської мови. З 2005 по 2007 роки був актором у народному театрі «Любарт» (керівник — Любов Василівна Липовська).
У 2007 році вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка на спеціальність «Актор театру і кіно». У 2012 році закінчив навчання в університеті, отримав диплом спеціаліста з відзнакою.
З 2009 року працював актором у Першому академічному українському театрі для дітей та юнацтва, паралельно був актором у Львівському академічному драматичному театрі імені Лесі Українки. Згодом, звільнився з обох театрів та займався театральною діяльністю в незалежних театральних групах.
У 2009 році пройшов три курси навчання (освітлення в театрі, організація театрального процесу, система коучингу, створення і побудова соло та групових перформенсів) в голландській академії перформенсу під керівництвом Іде ван Хейнінгена (Moving Academy of Performing Arts, Ide van Heiningen).
З 2012 по 2014 роки знову працює актором у Першому театрі. У 2013—2014 актор Навчально-професійного театру Просценіум" та співпрацює з ТМ «Театром в кошику».
З 2015 року і до сьогодні є актором Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, а також асистентом кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв, Львівського національного університету імені Івана Франка.
У 2016 вступив до Київського національного університету імені Івана-Карпенка Карого на кафедру театрального мистецтва, спеціальність «Режисер драматичного театру», майстерня Вахтанга Чхаїдзе.
Перший Національний театр України
Один з найдавніших українських драматичних колективів
Більше ніж 700 постановок за час існування.
Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.).
1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін.
1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність.
З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших.
Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976).
Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру.
Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука.
Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк.
Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.