Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Вистава Марія Заньковецька була презентована 1972 року і не зникала з репертуару театру майже 20 років. Режисер О. Ріпко потрактував виставу як документальну повість. І тому складалася вона із найважливіших подій життя.
Вистава «Марія Заньковецька» стала своєрідною творчою візитівкою заньківчан на багато років. Здавалося з примітивно біографічної п’єси неможливо зробити цікаву виставу. Виявилось можна! Вистава стала справді доленосною і для театру, і для виконавців головних ролей, і для глядачів, які з цією виставою ще більше полюбили свій театр. Цю виставу можна було дивитись безліч разів…
Моновистава – це той випадок, коли виконавець приречений на публічну самотність. Її обрала для себе народна артистка України Ірина Кліщевська. Наркотики, алкоголь, суїциди та хвороби, неймовірний успіх, злети та падіння в прірву, найкращі чоловіки та заздрощі жінок... В житті видатної Едіт було стільки, що вистачило б на кілька серіалів, то що ж говорити про виставу... Вистава неодноразово брала участь у Міжнародних театральних фестивалях моновистав, де здобула премії та нагороди (нагорода «За кращу жіночу роль» на фестивалях «BGMOT 2006» (Болгарія) та «Відлуння» (Україна), «За високу майстерність» («Armmono»-2004), диплом фестивалю «Вересневі самоцвіти» (Україна), Гран-прі фестивалів «Албамоно 2006» та Фестивалю моновистав Македонії).
Вірші Зерова, Семенка, Хвильового, Плужника, Теліги, Тичини та інших яскравих представників того трагічного покоління. Історія через поезію... Персонажі, які починають творити свою історію. Вірші, які оживають... люди, які зникають... Пластично-поетична вистава «Розстріляні Від(ро)дження» повністю побудована на віршах Розстріляного Покоління.
Вистава про життя та долю видатного співака, поета і композитора. Життя – це Божий дар, яким людина може розпоряджатися на свій розсуд. Відомий реальний світ є всього лише відображенням світу внутрішнього. Істинний митець, здатний наблизитися до таємниці буття, наповнює своє життя філософським змістом, особливим райдужним світлом, творить з неї якийсь міф, казку, що, в свою чергу, передається в дар іншим людям. І так з покоління в покоління... Залаштункова таємниця душевних переживань, театральний простір життя Олександра Вертинського і, звичайно ж, його пісні, які звучать під звуки «живого» роялю – ось ті золоті нитки, з яких зіткана поетична атмосфера вистави. «Нас не надо хвалить и не надо ругать. Я представляю себе нашу театральную жизнь как огромную табельную доску. Если вам понравилось что-либо в нас, подойдите и молча повесьте на гвоздик жетончик. Если нет – не делайте этого. Восхищаться, благодарить и облизывать нас – не надо! Это портит нас и раздражает умнейших из нас. Мы святые и преступные, страшные в своём жестоком и непонятном познании того, что не дано другим. Нас не надо трогать руками, как не надо трогать ядовитых змей и богов!» «Жизни как таковой нет. Есть только огромное жизненное пространство, на котором вы можете вышивать, как на бесконечном рулоне полотна, всё, что вам угодно. Вам нравится токарный станок? Влюбляйтесь в него! Говорите о нём с волнением, с восторгом, экстазом, убеждайте себя и других, что он прекрасен! Вам нравится женщина? То же самое. Обожествляйте её! Не думайте о её недостатках! Вам хочется быть моряком? Океаны, синие дали: делайтесь им! Только со всей верой в эту профессию! И т.д. И вы будете счастливы какое-то время, пока не надоест токарный станок, не обманет женщина, не осточертеет море и вечная вода вокруг. Но всё же вы какое-то время будете счастливы.» «Жизни, как таковой, нет. Есть только право на неё. Бумажка, "ордер на получение жизни". Жизнь надо выдумывать, создавать. Помогать ей, бедной и беспомощной, как женщине во время родов. И тогда что-нибудь она из себя, может быть, и выдавит. Не надо на неё обижаться и говорить, что она не удалась. Это вам не удалось у неё ничего выпросить! По бедности своего воображения. Надо – хотеть, дерзать и, не рассуждая, стремиться к намеченной цели. Этим вы ей помогаете. И её последнее слово, как слово матери вашей, всегда будет за вас. Но помогает она только тем, кто стремится к чему-то. Ибо нас много, а она одна. И всем она помочь не может.» «Мы живём трудно, неустанно боремся за каждое препятствие, напрягаем все силы для преодоления сволочных мыслей, учимся, постигаем, добиваемся побед – напрягаем всё своё мышление и разум до предела, и как только мы добиваемся, наконец, ясности мысли, силы разума и что-то начинаем уметь и знать, знать и понимать – нас приглашают на кладбище. Нас убирают, как опасных свидетелей, как агентов контрразведки, которые слишком много знают.» «И другие, новые, юные, неопытные, начинают разбивать свой лоб о то, что нам уже давно известно. Такова жизнь. И нам, старым и мудрым, как змеям, остаётся только улыбаться и притворяться, что всё хорошо, всё правильно, всё так, как надо: всё ещё придёт. Всё ещё будет: чтобы не разочаровать их, начинающих жизнь, тех, кто идёт за вами.» О. Вертинський (1889-1957)
«Коли я бачу тебе – мені все на світі видається у рожевому світлі!» Чи знаєте ви, що таке кохання сильної жінки, де і «втрачені мрії», і «чоловіки в її житті», і «спокушена й покинута»? Кохання пристрасне, божевільне, неприборкане. Кохання до нестями. Кохання, яким хворіють геніальні люди – люди, які творять історію і про яких довгі роки, а іноді й століття ходять легенди! Саме такою сильною, темпераментною, невгамовною як у роботі, так і в коханні, надзвичайно талановитою була героїня вистави «Життя в рожевому світлі», велика французька шансонетка Едіт Піаф! Маленький паризький горобчик з солов'їним голосом і характером задиркуватого дівчиська, вихованого вулицею. Але водночас стійка та рішуча жінка, незважаючи на будь-які примхи лиходійки Долі. Скільки всього вона пережила: голод, злидні, смерть дочки, втрата коханого, алкоголь, наркотики, незліченне число коханців. І при цьому – нескінченна потреба кохати і бути коханою. Кохати пристрасно і до самозабуття, усіма фібрами своєї душі. Але... напівтемна сцена, освітлена лише прожектором, спрямованим на маленьку некрасиву жінку, звуки музики... і голос, голос, що паралізує усе твоє єство, голос різкий, сильний, несподіваний, який часом переходить у крик, крик душі. І раптом жінка стає красивою, і не лише красивою, а прекрасною, і вона ні за чим не шкодує. Легендарна Едіт Піаф! Для якої любов і пісня – є сенсом всього її життя!
Бунтарська лірико-романтична поезія, бардівська пісня, творча зустріч з акторами театру за келихом червоного вина при свічках.
Народився у родині скульптора.
У 1988 р. закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв). Працював художником Львівської обласної державної телерадіокомпанії, головним художником Львівського обласного драматичного театру ім. Юрія Дрогобича. Протягом тридцяти років співпрацював з театрами України (Львів, Луцьк, Мукачево), Росії (Оренбург), Польщі (Плоцьк), Чехії (Чеський Чешин і Оломоуц).
Один з ініціаторів і учасників спільного проекту Львівського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України та Федерації польських організацій в Україні — «Сцени-студії ГАЛІЦІАНА» (Львів) — експериментальної сцени, покликаної в умовах польсько-українського пограниччя працювати на мовах обох культур.
Працює в сфері сакрального мистецтва (скульптура, вітраж, сакральний дизайн): Римсько-католицькі храми України (Львів та Львівська Єпархія), Росії (Ростов-на-Дону, Костел Останньої Вечері).
Протягом п'яти років є учасником Міжнародної наукової конференції САКРОЕКСПО (Кельце, Польща).
Автор поетичної збірки EPISTULAE AD PROXIMUM (Листи до Сусіда), натхненного творчістю Збігнева Герберта (Видавництво AULA, Варшава 2013 р.)
Міжнародний фестиваль «Золотий Лев» (1994, Львів) — Найкраща сценографія.
Заслужений діяч культури Польщі (2009 р.)
Після закінчення інституту з 1957 по 1959 роки працювала в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка (сучасна назва), з 1959 по 1965 роки – у Запорізькому українському музично-драматичному театрі (нині – імені Володимира Герасимовича Магара).
У 1965 році разом з Федором Стригуном переїхала у Львів, у театр імені Марії Заньковецької. Крім акторської та режисерської діяльності, Таїсія Йосипівна є доцентом кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка.
Український актор, Заслужений діяч мистецтв України (2013), помічник художнього керівника НАУД театру ім. М. Заньковецької.
1994—1998 — Юрій Чеков вступив на акторське відділення вокального факультету Львівського вищого державного музичного інституту ім. Миколи Лисенка (курс Богдана Козака) та Львівське державне культурно-освітнє училище (режисерський факультет). Від 1996 р. він очолив самодіяльний народний театр у м. Кам'янці-Бузькій, де організовує і режисирує свята і ставить вистави: «Мина Мазайло» і «Народний Малахій» М. Куліша, «Гайдамаки», «Посланіє», «Євангеліє від Тараса» за Т. Шевченком (власна інтерпретація), «Візит літньої пані» Ф. Дюрренматта, «Безсмертний дотик до душі» Л. Костенко, «Сни Марії, жінки з Магдали» Н. Давидовської, «Марія» (інсценівка роману М. Слабошпицького «Марія Башкирцева»), «Нестрашний суд» В. Герасимчука.
2002—2004 рр. — помічник режисера у НАУД театрі ім. М. Заньковецької, від 2004 р. — помічник художнього керівника театру. Від 2004 р. викладає акторську майстерність на кафедрі театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв ЛНУ ім. І. Франка. Як актор НАУД театру ім. М. Заньковецької Юрій Чеков дебютував у 2008 р. у ролі Іонича («Іонич», А. Чехов; режисер Алла Бабенко). Вистава отримала Гран-прі фестивалю «Чеховські сезони у Ялті» у 2008 р.
Народилася 18 лютого.
Освіта – Вищий державний музичний інститут імені Миколи Лисенка, спеціальність – актор музично-драматичного театру та кіно. Викладачі: народний артист України Федір Миколайович Стригун та народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко.
Нагороди:
Лауреат Премія імені Віри Левицької;
Відзнака за внесок в українське мистецтво.
Участь у фестивалях:
Тернопільські театральні вечори (м. Тернопіль);
Чернігівські грудневі театральні вечори (м. Чернігів);
Мелихівська весна (Мелихово);
Всеукраїнський театральний фестиваль жіночої творчості імені Марії Заньковецької (м. Ніжин);
Золотий лев (м. Львів) та інших.
1984 — закінчив студію при Львівському українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (клас Богдана Козака, Любові Каганової).
1995 — закінчив факультет української філології Львівського університету.
З 1984 — артист Національного академічного українського драмтеатру імені Марії Заньковецької.
Водночас з 1991 працює на радіо «Воскресіння»: ведучим програм, режисером рубрики «Літературна книга», також озвучує тексти художніх книг та фільми: озвучив понад 60 аудіокниг, здійснив дубляж та озвучку близько 470 фільмів.
У Львівському університеті: доцент кафедри телебачення та радіомовлення факультету журналістики («Основи дикторської майстерності»), доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності (викладає сценічну мову).
З 2007 — Заслужений артист України.
З 2017 — Народний артист України.
Олександр Норчук — український кіно-, теле- та театральний актор, Заслужений артист України.
Народився 26 березня 1978 року в Львові.
У 1999 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс Ірини Молостової та Юрія Висоцького.
Актор Національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Український артист театру та кіноактор.
Народився 29 березня 1984 року у Львові. У 2001—2006 роках навчався у Львівському національному університеті на факультеті журналістики. Серед викладачів Федорченка були народна артистка України Таїсія Литвиненко, заслужений діяч мистецтв України Юрій Чеков, заслужена артистка України Альбіна Сотникова.
Виступає у виставах Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. У 2016 році знявся у скандальному польському фільмі «Волинь». У 2017 році отримав головну чоловічу роль у серіалі «Догори дриґом».
Народився 12 грудня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічної мови – народний артист України Святослав Васильович Максимчук (2004 рік).
Народився 27 вересня 1978 року в смт. Верховина Івано-Франківської області.
У 2000 р. закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого.
У НАУД театрі імені М. Заньковецької працює з 2002 року. У доробку актора понад 50 ролей, серед пам’ятних робіт актор називає свою першу велику роль Анатоля («Анатоль» А. Сніцлера) у режисерському прочитанні з. д. м. України Галини Воловецької.
Також Василь Коржук – автор ідеї та сценарію короткометражного фільму: «Гамбіт» (2018 р., режисери: А. Сніцарчук, Р. Мартин).
Народився 30 січня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, курс народного артиста України, професора Богдана Козака (1999-2003 роки);
– Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, кафедра режисури, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна (2003-2008 роки).
Богдан Ревкевич вдало поєднує акторську й режисерську діяльність. Його постановки брали участь у фестивалях й отримували відзнаки:
2007 рік – Фестиваль молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют» – вистава «Безіменна зірка» М. Себастьяна отримала премії за режисерський дебют (Богдан Ревкевич), кращу головну жіночу роль (Наталія Боймук) та кращу чоловічу роль другого плану (Назарій Московець);
2009 рік – VII Театральний фестиваль «Прем’єри сезону–2009» в Івано-Франківську – вистава «Два дні… Дві ночі…» Б. Ревкевича за В. Шекспіром перемогла у 3-х номінаціях: кращий режисерський дебют (Богдан Ревкевич), краща чоловіча роль другого плану (Рифф – Юрій Хвостенко), краще хореографічне рішення (Олена Балаян);
2012 рік – Фестиваль молодої режисури «Тернопільські театральні вечори. Дебют-2012» – вистава «Полліанна» Е. Портер перемогла в чотирьох номінаціях: за режисуру, головну жіноча роль (Полліанна – Наталія Боймук), жіночу роль другого плану (Місіс Сноу – народна артистка України Дарія Зелізна), музичне оформлення (композитор Богдан Сегін);
2013 рік – Лауреат ІІ фестивалю молодої режисури імені Леся Курбаса з виставою «Катерина» Т. Шевченка;
2013 рік – ХІ Всеукраїнський фестиваль «Тернопільсікі театральні вечори. Дебют» – Диплом за режисуру І ступеня за виставу «Катерина» Т. Шевченка. Також вистава відзначена ще у трьох номінаціях: «акторський ансамбль», «музичне оформлення», «сценографія».
Богдан Ревкевич був режисером-постановником двох концертів з оркестром театру імені Марії Заньковецької – «Мелодії літньої ночі» та «Мелодії серця», а також першого Фестивалю української середньовічної культури в Тустані.
У 1976—1978 роках навчався в навчально-театральній студії підготовки акторських кадрів при театрі ім. М. Заньковецької; закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка.
2005 р. – Обласна премія в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури в номінації «Театральне мистецтво» імені Бориса Романицького – за творчий доробок останніх років, створення сценічних образів вітчизняного театрального мистецтва.
2010 роком в Луцьку був серед презентантів акції «Родина Певних. Повернення з небуття.» про зумисне «забуту» за радянських часів акторку Антоніну Певну.
У вересні 2013 року разом з заньківчанами, зокрема, Юрій Хвостенко в ролі козака Василя, презентували сценічне прочитання повісті Миколи Гоголя «Пропала грамота» за сценарієм Івана Драча.
2017 р. - Лаурет премії ім. П. Саксаганського
Голова профкому театру імені Марії Заньковецької.
Народився Орест Огородник 28 квітня 1973 року в Львові.
Закінчив Вищий музичний інститут імені Миколи Лисенка, за спеціальністю — актор музично-драматичного театру та кіно, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна та Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, кафедра режисури, курс народного артиста України, професора Федора Стригуна.
Актор та режисер-постановник Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Народилася 30 травня 1974 року в селі Поромівка Володарськ-Волинського району Житомирської області.
З 5 травня 1996 року актриса Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
Валентина Бондар-Мацялко співпрацювала з Львівським телебаченням: була ведучою програми «Декори», читала новели Ірини Вільде та вірші Ліни Костенко.
Валентина Мацялко діяльна в громадському житті Львова й області, неодноразово відзначалася Львівською ОДА почесними грамотами різних років.
Заслужена артистка України з 4 березня 2016 року.
Народилася 23 липня 1987 року.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет культури і мистецтв, акторське відділення, курс народного артиста України Федора Миколайовича Стригуна та народної артистки України Таїсії Йосипівни Литвиненко
Народився 15 січня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: народний артист України Богдан Миколайович Козак та народний артист України Григорій Григорович Шумейко (1999-2003 роки).
Народився 24 січня.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет театрознавства та акторської майстерності, курс народного артиста України Богдана Козака.
Український театральний актор. Актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. Народний артист України (2009).
Закінчив Драматичну студію при Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка в Києві. З 1975 року — актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. У 1991 році удостоєний звання Заслуженого артиста України (1991). З 2009 – Народний артист України.
Дарія народилася у Львові в 1955 році в родині Івана та Софії Кошель. Дитячі роки провела на околиці Львова, куди перебралася їхня родина. Успішне навчання у школі супроводжувала участю в мистецьких студіях, зокрема, захоплювалася театром. Тому коли при львавській драмі, Сергій Данченко відкрив студію, Дарія була в числі перших їх відвідувачів-учениць.
В 1976 році закінчила театральну студію при Львівському українському музично-драматичному театрі ім. М. Заньковецької (викладач Сергій Володимирович Данченка). Окрім того її викладачами були: народний артистт СРСР Василь Сергійович Яременко, народна артистка України Любов Яківна Каганова (курс сценічної мови).
1985 — закінчила факультет журналістики та редакторів в Українському поліграфічному інституті імені Івана Федорова.
З 1976 працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів). Актриса трагедій, пориву, рідкісної драматичної глибини, якій, водночас, притаманний певний ґротеск, комедійність та ліричність.
В 2018 році була нагороджена Орден княгині Ольги, 3-го ступеня.
Народилася 14 березня.
Освіта – Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс Михайла Юрійовича Резніковича, Володимира Сергійовича Лізогуба.
Серед нагород – Премія імені Віри Левицької (Національна спілка театральних діячів України), 2005 рік.
Народився 15 лютого 1981 року.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, курс народного артиста України, професора Богдана Козака (1999-2003 роки).
Музикант. Засновник і музичний керівник кавер-гурту «The Rohies» («РОГИ»).
Заслужена артистка України
Народилася 7 серпня.
Освіта – Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс народного артиста України Анатолія Георгієвича Решетникова.
Приймала участь у проекті Спілки театральних діячів України – у виставі «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба», режисер Євген Худзик. Вистава-учасник ІІ Фестивалю молодої режисури імені Леся Курбаса (м. Київ) та Фестивалю українського актуального театру (м. Київ), 2012-1013 роки.
Український актор, Народний артист України (2006).
Народився в смт Нижанковичах на Старосамбірщині. 1963 року закінчив Нижанковицьку середню школу. Одразу по закінченні школи вступив до Самбірського культурно-освітнього училища на диригентський факультет і закінчив його 1967 року. Того ж року вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, який закінчив 1971 року. Актор Львівського національного академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької. Зіграв понад 100 ролей у театрі й кіно. Перебував на гастролях у Великій Британії, Австралії, Польщі, Німеччині, Бельгії, Франції, Канаді, США, Італії, Росії, Казахстані, Вірменії, Грузії, об'їздив усю Україну.
10 вересня 1992 року отримав почесне звання Заслужений артист України (за значний особистий внесок у розвиток українського мистецтва, високу професійну майстерність). 20 січня 2006 року отримав почесне звання Народний артист України, а 2007 — звання «Майстер сцени». Протягом років був нагодожений багатьма пам'ятними медалями, дипломами, грамотами.
Пише вірші, усмішки, п'єси.
Народився 2 жовтня.
Освіта – Київський державний інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого, курс народної артистки України Ірини Олександрівни Молостової.
Учасник Фестивалю-конкурсу національних театрів «Москва – город мира» та Фестивалю «Мелехівська весна» (Меліхово, «День «Чайки»).
Актриса, режисер-постановник, художній керівник.
Нагороди:
Перша премія Всеукраїнського конкурсу читців імені Тараса Шевченка;
Перша премія Регіонального конкурсу читців імені Олександра Пушкіна;
Перша премія 14-го Всеукраїнського конкурсу професійних читців імені Лесі Українки;
«Вишуканий психологічний образ» ІХ-го Міжнародного театрального фестивалю жіночої творчості імені Марії Заньковецької (за виконання
ролі Анни Сергіївни у виставі «Дама з собачкою» А.Чехова).
У 2006 році Анна Матійченко приймала участь у Всеукраїнському турі пам’яті Івана Франка, у рамках якого відбулися концерти в Харкові, Одесі, Херсоні, Києві, Донецьку, Кам’янець-Подільську. У цих концертах актриса була єдиним читцем творів класика.
Нині актриса Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької та художній керівник та режисер Львівського
Молодіжного театру «Мельпомена».
Режисерські роботи:
«Біда від ніжного серця» В. Сологуб, «Анатоль» А.Шніцлер, «За двома зайцями» М.Старицький, «Всі миші люблять сир» Д.Урбан, «Дуже проста історія» М,Ладо, «Зимова історія або як врятувати казку» Ю.Юськів, «Андріївські вечорниці» Ю.Юськів, «Вісім люблячих жінок» Р, Тома, «Синя пташка» М.Метерлінк, «Безталанна, або Безглуздя» І.Карпенко – Карий, «Криваве весілля» Ф.Г.Лорка, «Діді і Дада, або сторінки з життя Едіт Піаф» (За книгою С.Берто), «Голомоза співачка.Драма» (Є.Йонеско), «При надії» (за п’єсою В.Винниченка «Закон»), «Театр/За лаштунками» (М.Фрейн).
ОНЛАЙН – ПРОЕКТИ
«Чайка.Онлайн» за А.П.Чеховим, «На перші гулі» С.Васильченко, «Маруся Чурай» Л.Костенко.
Професор, академік Національної академії мистецтв України, завідувач кафедри театрознавства та акторської майстерності факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка, дійсний член Наукового товариства імені Тараса Шевченка, Лауреат премії Національної спілки театральних діячів України імені Йосипа Гірняка, Орден «Знак пошани», «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ступенів.
Освіта:
Студія підготовки акторських кадрів при театрі імені Марії Заньковецької, художній керівник – народний артист УРСР Борис Хомич Тягно, викладачі майстерності актора: І курс – заслужений діяч мистецтв УРСР Анатолій Олександрович Ротенштейн, ІІ курс – народний артист УРСР Доміан Іванович Козачковський, дипломна вистава – «Зимовий вечір» М. Старицького, роль Подорожнього, (1961-1963 роки);
Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет( 1965-1971 роки)
Григорій Шумейко – народний артист України, актор та режисер, інтелектуал та естет, народився у Лубнах, на Полтавщині у селянській сім’ї 1 травня 1951 року.
Нагороди: Орден «За заслуги» ІІІ ступеня; Відзнака Міністерства культури «За досягнення в розвитку культури і мистецтва».
Освіта:
- Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, спеціальність – актор драми і кіно (курс з. д. м. України І. О. Молостової, з. д. м. України Н. А. Биченко, 1971-1974 рр.);
- Театральний інститут ім. Б. Щукіна, спеціальність – режисура (курс н. а. СРСР Є.Р. Симонова;
- Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, спеціальність – режисура, постановка дипломної вистави під керівництвом н. а. України С. В. Данченка).
Зіграв більше 100 ролей в театрі та кіно, серед них: Карандишев в «Безприданниці» О.Островського, Лукаш в «Лісовій пісні» Лесі Українки, Шарль у «Мадам Боварі» Г.Флобера, Меншиков в трилогії «Мазепа» за Б.Лепким, Рогожин в «Ідіоті» за Ф.Достоєвським, імператор Австрійський Йосиф ІІ в «Амадеї» П.Шеффера, Перехожий у «Валентин і Валентина» М.Рощина, Потьомкін в «Різдвяній ночі» за М. Гоголем.
Як режисер поставив близько 20 вистав, часто звертався до маловідомих на сцені театру творів: «Вічний раб» (1993), «Вода життя» (2012) В.Шевчука, «Я – камінь з Божої пращі» за О.Ольжичем (1994), «В обіймах золотої мли» за М.Рильським (1995), висвітлював діяльність видатних українських діячів виставами «Картка любові» Р.Горака (2001), «Король стрільців або Муза в офсайді» І.Керницького (2014), «Симфонія сльози» Ю.Косача (2015), поставив «Бояриню» Лесі Українки (2009).
У 1975—1978 навчався в навчально-театральній студії підготовки акторських кадрів при театрі ім. М. Заньковецької.
В 1995 році знявся у фільмі «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» про повоєнну долю загонів УПА. У 2000 році — у фiльмі «Нескорений». В обох фільмах зіграв Степана Бандеру.
Український актор театру та кіно.
Народився 27 травня 1981 року у місті Львові. У 2003 році закінчив факультет культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка за спеціальністю актор театру і кіно (стипендія ім. Володимира та Євдокії Блавацьких 2002 року).
І́гор Іва́нович Гаври́лів — український актор театру та кіно. Заслужений артист України (2014), актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. З 1989 року член Спілки театральних діячів України (Національна спілка театральних діячів України).
Народився 1 серпня 1966 р. у м. Самбір Львівської області. Закінчив Самбірську середню школу № 9. Навчався у Самбірському училищі культури (1981—1983), після закінчення якого працював художнім керівником Будинку культури села Воютичі Самбірського району Львівської області. Протягом 1984—1986 рр. навчався у Студії при театрі імені Марії Заньковецької, курс заслуженого артиста України Ю. Єременка. Під час навчання у студії працював артистом розмовного жанру у Львівській обласній філармонії.
1986—1988 рр. — служив у армії. Після армії знову працював у Львівській філармонії у вокально-інструментальному ансамблі «Мальви». Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв, курс Є. Бондаренка.
З 1989 р. — актор Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
25.09.2016 р. відбувся бенефіс до 50-річчя заслуженого артиста України Ігоря Гавриліва. У творчому доробку актора понад вісімдесят ролей, серед яких Фроггі у виставі «Гамлет у гострому соусі», Йосип Скорик у «Сватанні на Гончарівці», Барон Лясло Верецьки у романтичній опереті «Шаріка», Король у казці-притчі для дорослих «Голий король», Олекса Бабич у драмі «Украдене щастя» та низка інших. За роль у виставі «Анатоль» (А. Шніцлер) Ігоря Гавриліва було відзначено нагородою «За найкращу роль другого плану»; за роль німця-лікаря у виставі «Мотря» (за Б. Лепким) — «За найкращий епізод».
Народився 17 травня 1973 року.
Освіта – Вищий державний музичний інститут імені Миколи Лисенка, вокальний факультет, акторський відділ, викладачі – народний артист України Федір Миколайович Стригун та народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко (1990-1994 роки).
Олег Сікиринський – один з авторів та незмінний ведучий «Заньківчанських капустяників».
У творчому доробку актора дві моновистави – «Сміється той, хто сміється» і «Лист з Африки».
Освіта
Івано-Франківське музичне училище імені Дениса Січинського (1970-1974), баян і диригування оркестром народних інструментів, клас В. С. Бородіна;
Київський інститут театрального мистецтва імені Івана Карпенка-Карого (1978-1982), актор драматичного театру і кіно, курс доцента Нінель Антонівни Биченко.
Працював у Сумському театрі для дітей та юнацтва «Арлекін», але вже на початку 1983 року переїхав до Львова. Спочатку була праця у Львівському театрі для дітей та юнацтва, а з кінця 1987 і дотепер – Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької.
Паралельно – з 2000 року – є актором Творчої майстерні «Театр у Кошику» (режисер Ірина Волицька), бере участь в постановках: Микола Задорожний в «Украденому щасті» І. Франка (Диплом за кращу чоловічу роль на міжнародному театральному фестивалі в Дніпродзержинську), Месія в «Одержимій» Лесі Українки, Браца в «Провині» Н. Ромчевіча.
Разом з актором Ярославом Мукою створив кабаретовий дует «Чотири шкельця», в репертуарі якого стрілецькі пісні та галицькі романси-шлягери Б. Весоловського, С. Гумініловича, Я. Барнича, М. Стахури, В. Балтаровича, Л. Лепкого, Р. Купчинського та ішних українських композиторів.
Працює в різних театральних студіях, де ставить літературно-музичні композиції і вистави – «Ромео і Джудьєтта» В. Шекспіра та «За двома зайцями» М. Старицького (театр «Нова мета»), «Ніч перед Різдвом» за М. Гоголем (Дитячий телевізійний театр «Юрашк»), «Вертеп» за народними мотивами та інші.
З 2001 року викладає акторську майстерність у Львівському державному училищі культури і мистецтв. Випустив 4 акторські курси (дипломні вистави – «Серенада» Сл. Мрожека, «Моральність пані Дульської» Г. Запольської, «Станція» О. Вітра і «Ніжні почуття» Б. Хмельницького за повістю О. Уайльда «Кентервільський привид»).
Член Коломийської асоціації митців (КАМ), «Клубу коломийців», Ротарі клубу «Львів-Ратуша».
1973 — закінчив драматичну студію при Київському українському драматичному театрі ім. Івана Франка (викладачі Михайло Задніпровський, Поліна Нятко, Петро Сергієнко).
З 1973 — актор Львівського ТЮГу. Також з 1978 року знімається в кіно.
З 1994 — артист драми Національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької.
2016 року удостоєний звання народного артиста України.
Народився 31 жовтня 1958 року.
Освіта - Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого
Народився 25 березня 1942 в смт Бориня (тепер Турківського району Львівської області). Від 1943 р. жив у селах Улашківці Чортківського, Горішня Слобідка Монастириського, Шульганівка і Ягільниця Чортківськго районів Тернопільської області. Після закінчення Ягільницької СШ працював у місцевому колгоспі.
У 1960–1964 рр. навчався на філологічному факультеті Львівського університету. Від 1963 р. — актор Львівського академічного (нині національного) українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Зіграв понад 120 ролей на сцені, знімався в кінофільмах. Не раз гастролював на Тернопільщині.
Народився 8 листопада.
Освіта – Львівський національний університет імені Івана Франка, філологічний факультет, кафедра театрознавства та акторської майстерності, спеціальність – актор драматичного театру і кіно. Викладачі: майстерність актора – народна артистка України Таїсія Йосипівна Литвиненко, сценічної мови – народний артист України України Святослав Васильович Максимчук (2004 рік).
Перший Національний театр України
Один з найдавніших українських драматичних колективів
Більше ніж 700 постановок за час існування.
Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.).
1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін.
1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність.
З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших.
Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976).
Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру.
Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука.
Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк.
Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.