З біноклем без черги!
message field image

Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!

Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.

Підтримати проєкт
Браво!
image
Маленький світ
Маленький світ
Маленький світ
Маленький світ
Маленький світ

« Маленький світ »

16 (1)
Вистава має вікове обмеження
0.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 0
0.0
0.0
0.0
0.0

Давні, ще з часів навчання в інституті, чотири подруги зустрічаються один раз на рік… У кожної – своє життя, свої проблеми, клопоти. Тож, частіше зустрічатися не виходить. Один раз на рік в квартирі однієї з них лунає дзвінок – телефонує подруга, котра живе в Америці. Так вони домовилися. І це стало традицією.

Все звично. Так часто буває в житті. Але в сюжет п’єси закладена інтрига: саме в той зимовий вечір замість очікуваного дзвінка з Америки пролунає дзвінок – і на порозі квартири з’явиться незнайомець. З його появою все піде шкереберть – почнуться з’ясування взаємин.

Врешті-решт, чи зрозуміють давні інститутські подруги щось в собі, в своєму житті?.. Чи відбудеться переоцінка їхніх життєвих цінностей? Глядачі стануть свідками  цих подій. І, можливо, зрозуміють ті ситуації, які відбувалися в їхньому особистому житті.

Тривалість: 1 година 15 хвилин
Показати всі
preloader
Нажаль для цієї вистави немає найближчих дат
Дивились виставу?
Ви вже оцінили цю виставу
Оцініть ваше загальне враження
Ми знайшли 5 схожих вистав
5.3 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
5.0
4.5
5.5
6.0

Отже, уявімо: 2049 рік. Світ змінився. Світом править Система, що карає усіх, хто не слідує правилам. Люди – нікчемні. Роботи – кращі. Десь, чагарниками і лісами ховаються колишні фермери та офіціанти, а поштарка доживає віку у старій закинутій однушці без вікон на ДВРЗ. В який момент людство переступило власну ланку розвитку і люди стали непотрібними? Чи готові ми впустити в свій світ машини, що будуть вирішувати за нас? Німецько-український проєкт «Поки що люди» від Інституту дослідження театру «Шостий поверх», Дикого театру і гамбургського театру Playstation вивчає досвід двох країн, які впроваджують автоматизовані і роботизовані системи замість людського ресурсу. Чи дійсно може робот бути кращим за людину, куди мають подіти себе люди, чиї професії – помирають? Проєкт відбувається за підтримки партнерської програми «Культура для змін» Українського культурного фонду та програми «MEET UP! Німецько-українські зустрічі молоді» Фонду «Пам‘ять, відповідальність та майбутнє» (EVZ). Українська пост реальність зустрічається з німецькою. Проєкт створений на основі десятків вербатімів з людьми різних професій (офіціанти, кондуктори, працівники секс-шопів і ритуальних агенств, фермери, касири, оператори кол-центрів) двох різних країн.

5.1 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 5
5.0
4.4
5.8
5.2

Володя, Ігор, Інга і Валерія. Хтось відсвяткує День народження. Хтось навчиться палити. Хтось дізнається головну таємницю. Хтось буде говорити про Гипербореїв. До речі, знаєте, хто це? Дивіться нижче. Хтось розповість про зраду. Хтось, мінімум, тричі отримає по обличчю. Хтось вивчить 13 перших правил баскетболу, сформульованих Джеймсом Нейсмітом. Хтось буде цілуватися. Хтось буде танцювати. Хтось кине торт на підлогу. Хтось буде сміятися до сліз. Хтось скаже останні слова. Хтось загине. Ми всі носимо маски. Ми щасливі в момент найсильнішого горя. Ця вистава створена за п’єсою відомого білоруського драматурга Дмитра Богославського “13 перших правил баскетболу, що сформовані Джеймсом Нейсмітом”, яка була написана у 2018 році. Для Стаса Жиркова це вже третя п’єса Богославського, із якою він працює (за матеріалом Дмитра режисером вже поставлені вистави “Любов людей” та “Тату, ти мене любив?”). Хто такі гипербореї? Це народ однойменної легендарної країни, про яку ми дізнаємося з Давньогрецької міфології. Це, рахуйте, та сама Атлантида, чі то острів, чи то материк, що затонув і всі запитуються, де саме. Варіантів безліч – від Гренландії до (увага!) України. На користь української версії виступають наступні факти: «Гіперборея» фактично перекладається, як «за Бореєм», стародавні греки вважали місцем перебування Борея древню Фракію, Гугл вам в поміч. Власне, за Фракією і знаходиться територія сучасної України. В Гіпербореї люди живуть тисячу років, всі багаті і ні в чому не знають нестачі. Смерть там настає не від старості і хвороб, а від пересичення благами життя. В цій щасливій країні живуть суперлюди. Цікаво, а що вони відчувають? Чи ця опція доступна лише простим, звичайним, які взагалі не супер і у яких завжди щось болить та стається. Може нам на хвилинку зробити це – повірити в красиву, глибоку, сильну історію? Треба спробувати.

Поїхати не можна залишитися
« Поїхати не можна залишитися » Історія одного рішення
5.5 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
5.0
5.0

Ця історія про Максима. Максима легко впізнати в одному з ваших знайомих – випускник з юридичною освітою, без роботи за фахом та стабільного заробітку. І Макс ніби все зробив як має бути – отримав престижну професію, має власну квартиру в Києві та дівчину Лєну. Проте, в Києві йому живеться не так як мріялось – диплом юриста виявився не потрібним, а гроші на весілля треба десь шукати. Макс прагне більшого і, за рекомендацією знайомого, вирішує їхати до Польщі на заробітки. Але що чекатиме його там – казочка про кар’єрний зріст та щасливу сім’ю, чи сувора реальність з усіма форс-мажорами? Добре там, де нас нема. За статистикою близько 4-х мільйонів українців працюють за кордоном. Чому так стається? Ніби все добре, ніби і земля і руки-ноги є, і голова на плечах, але все одно нам не вдається влаштувати своє життя в рідній країні. Через інтернет, соціальні мережі, завдячуючи яким ми практично розучилися спілкуватись вживу, ми бачимо як добре десь там. Здається, що за кордоном все легко, там на кожного чекає справжнє щастя, великі можливості. Наша реальність ввижається сірою, поганою – тож хочеться втекти в красиву закордонну картинку, де все буде добре, або ж.. все-таки лишитись і спробувати владнати все тут. «Поїхати не можна залишитися» – де має стояти кома? Кожен обиратиме для себе.

6.0 / 6

Загальне враження

Сюжет

Гра акторів

Декорації, костюми

Загалом оцінок: 2
6.0
6.0
6.0
6.0

«Я здригаюся від кожного звуку. Боюся й усвідомлюю свій страх. Здається, що усі здогадуються, підозрюють. Наркоманка... страшне, далеке колись від мене слово... наркоманка... Тепер я ототожнюю себе з цим словом. Я зневажала їх, боялася. Прокажені душею. До них немає співчуття. Немає жалю. Я — це вони?! Як страшно, як незрозуміло. Я — наркоманка?! Ніхто не подивиться зі співчуттям. Лише з презирством будуть дивитись на мене тепер люди.»  Як приходять до наркотиків? Які є шляхи і мотиви? Чому не спиняються, знаючи про їх вплив, навіть про загрозу смерті? Кому це вигідно? І чому в Україні після шуму кінця 80-х - початку 90-х ця тема відійшла на задвірки, майже зникли організації з протидії поширенню наркоманії?  Ми вважаємо, що ці питання варто ставити знов і знов - вже хоча б для того, щоб змусити замислитись бодай невелику частку тих, хто вважає, що «в житті треба спробувати все» та «в кого сильна воля - той не стане залежним». Замислитись – і не зробити фатальний крок, за яким немає повернення до повноцінного життя. Стівен Тайлер, вокліст «Aerosmith»: «Спершу це був чудовий засіб. Але все, що наркотик дає тобі, він починає забирати назад. Незабаром все, про що ти мрієш – це наркотик. Ти полізеш у пекло, щоб дістати його. Це вбиває тебе, але тобі байдуже». Мік Джаґґер, вокаліст «The Rolling Stones»: «Кожен, хто приймає героїн, думає про героїн більше, аніж про щось інше. Ти намагаєшся привести все в рух, але наркотик виходить на перше місце». Ерік Клептон, рок-музикант, гітарист: «Це як примара. Частина мого характеру прагне довести щось до межі. Добре, якщо ця примара переплавляється у творчість, але вона намагається бути також руйнівною як у фізичному, так і у духовному сенсі». Стівен Тайлер, вокліст «Aerosmith»: «Це називається ейфорійним пригадуванням. Його викарбувано в моїх клітинах. Ти завжди будеш згадувати про це. Воно намагається повторитися, і ти ніколи не зможеш сказати: «Все, я зав’язав». 

Сучасна німецька п’єса. Пристрасні закони офісного життя, мікс емоцій, почуттів, еротичних бажань та нездійсненних мрій. Щоб вижити, треба залишитися людиною. Сенс життя - підйом на наступний поверх корпорації, найсміливіші плани - переведення у закордонний філіал, творчість – плагіат, дозвілля – перегляд порно чи велотренажер. Як тут пізнати просте людське щастя? 6 героїв п’єси «Push Up 1-3» у виконанні акторів театру «Колесо» - люди, в яких є багато і нема нічого. Гроші, успіх, статус виглядають примарними, коли зсередини кожен – спустошений. Життя з фальшивими цінностями обмежене мільйонами умовностей і постійні бої на рингу…