Вистава про проблеми і будення сімей у Радянському Союзі. Складається з двох непов`язаних сюжетних частин з цікавим антрактом. Перша частина про відносини батьків-дітей. Про вплив матерів на сім`ї дорослих синів, моральні якості і цінності відносно схожих обставин життя у різних сім`ях. Після першої частини був антракт. Я пішла на звуки музики. Грала жінка радянські пісні на піаніно. Через якийсь час вийшов юнак і став співати під акомпанемент, потім ще вийшла дівчина і вони співали разом. Це було дуже гарно. Як потім виявилося - це були актори із другої частини спектаклю. Друга частина – про життя різних сімейних пар в комуналці. Про їх відносини, характери, взаємодію. Про кохання. Де і чому воно губиться в повсякденному житті. І на що люди здатні заради нього. У виставі дуже багато пісень і танців. Ми ніби потрапляємо на день народження до друзів і можемо спостерігати за їх веселощами. А якби захотіли – можна було б і приєднатися ))

Новий український театр – ще одне моє запізніле відкриття. Художній керівник театру – Віталій Кіно І виявляється, колись давно я бачила його спектакль, в театрі на Лівому березі – «Европа может подождать!» за мотивами п’єси Ежена Скріба «Склянка води». Незвичайна трактовка образу капітана Мешема запам’яталась надовго. Будівля театру знаходиться в тихому дворі на вулиці Михайлівській. Заходжу в фойє. Грає музика, що налаштовує на виставу – хіти 70-х. Всі ті пісні, що були популярними, коли я ще ходила до школи. Що закономірно – адже вистава присвячується нашим рідним, які були молодими саме тоді. Здивував незвичайний прийом – на вході запитують ім’я. І саме по імені тебе скоро запросять до залу і проведуть на відведене місце. Одразу почуваєш себе бажаним гостем. І ось вистава розпочалась. Під ліричну пісню на екрані демонструються фотографії із сімейних архівів акторів. Чомусь навернулися і потекли сльози, які швидко висохли з початком першої дії. Добре знайомі прикмети часу – завіси в квіточки, розкіш – магнітофон «Юпітер», транзисторний приймач, телефон з диском. Штори з бамбука. А набір для напоїв у вигляді рибок - це взагалі класика. Мініатюра «Оглядовий ордер» про те, як нас зіпсувало квартирне питання. Не всіх, але майже. І розумієш, як все змінилося і змінилися ми самі. І навіть позитивний персонаж викликає неоднозначну реакцію – не думаю, що доречно втручатися в чуже життя, приймати рішення за людину, яку бачиш вперше. Так, героїня Натальї Заруцької симпатична – вона добра, щедра і чуйна. Але вона краще за всіх знає, як повинно бути і як правильно. А що хочуть оточуючі - воно взагалі не має значення. Головне щоб все "як у людей". Новосілля влаштувати таке, щоб усі "ахнули и здохнули". Так ми дійсно стали іншими і це прекрасно. Тому залишається остаточне враження – не приведи Господи. Зате друга частина – суцільне свято. В багатоквартирному будинку живе пара, яка зберегла романтичні почуття в буквальному розумінні – серенада під балконом і таке інше. Сусіди в шоці. Але жінки швидше зреагували і зрозуміли що це не життя а якесь прозябання: дім-робота-дім-газета-диван. І поїсти. Зібратися всім разом та щось відсвяткувати - непогано для початку, щоб змінити звичний перебіг подій. Можливо, життя всіх цих людей стане цікавішим і яскравішим.

Все було просто неймовірно та Прекрасно! Я в захваті!!!)))