Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Традиційна сімейна вечеря, не віщувала нічого особливого, перетворилася на вечір несподіваних і часом жорстких зізнань. А все почалося з простого питання: яке ім'я вибрали батьки своїй майбутній дитині?
Розпочавшись з обговорення імені, ця історія повертається дещо іншою стороною і порушує більш серйозні теми: що про нас думають і знають найближчі люди?, наскільки чесними і відкритими ми здатні бути в сімейному колі?, що таке сімейне щастя?
З інтерв'ю Олександра Де ла Пательєра:
«Ми з Матьйо (співавтор п'єси) хотіли спеціально провокувати глядачів, ми хотіли розповісти історію людини, яка любить пожартувати, але не помічає пастку, в яку він сам себе заганяє. Іноді жартувати забавно, однак в якийсь момент це може вдарити і по тобі».
У звичайному, здавалося б, відділку поліції, затриманий ніяк не може зрозуміти причину свого арешту. На перший погляд, все в порядку. Документи, що підтверджують особу, і чесні відповіді на питання, мали б розставити всі крапки над «і». Але звичайний допит поліції перетворюється на дивне тестування, яке стирає усі кордони між реальністю і абсурдом. Що це? Тест на усвідомлення дійсності? Перевірка його буденних механічних дій? Лекція про музичний стиль noise industrial? Чи задушевна розмова про любов до батьківщини? І чому його, врешті, затримали, що взагалі тут відбувається і чи можна це все зупинити? Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.
УВАГА! Попереджаємо: дуже провокаційний жорсткий фарс з гострим політичним і соціальним підтекстом! Проте про серьйозне – легко й весело! І кожен глядач зможе побачити в героях самого себе. Хто ти? Хто я?! Виставу «Скотний двір» створено за повістю видатного американського письменника і публіциста, майстра антиутопії Джорджа Орвелла. Ця повість є культовою (поряд з антиутопічним романом «1984») для кількох поколінь читачів у всьому світі. Повість було видано в 1945 році. Саме з неї почалась світова слава письменника, якого стали називати новим Свіфтом. У повісті гротескно і комедійно широкими майстерними мазками зображено еволюцію свідомості тварин, які проживають на скотному дворі, а також поступове переродження революційної романтики й безмежної свободи на диктатуру. Крилатим висловом з повісті є вираз: «Всі тварини рівні. Але деякі рівніш». Виставу поставлено на основі першого перекладу повісті Орвелла на іншу мову. Це був переклад під назвою «Колгосп тварин», здійснений у 1947 році українським політичним емігрантом Іваном Чернятинським для «переміщених» осіб. Вистава є гострою сатирою не тільки на радянську, але й на сучасну дійсність. У ній присутні водночас елементи фарсу, гротеску, комедії та драми. Наприклад, постать свині Наполеона – вождя всіх народів – поєднує риси майже всіх диктаторів 20-го сторіччя. Вистава – екологічна: всі декорації та реквізит виготовлено з вторсировини. Рекомендується для сімейного перегляду з дітьми. Для дітей – як вакцинація. В Литві виставу рекомендовано до постановки в шкільних театрах – саме для «вакцинації» молоді від шкидливих звичок.
«Зграя» (або «Дім, чекай я йду»), музична вистава за повістю Костянтина Сергієнко «До побачення, яре!». Ця вистава – це спогади головного героя Гордого про його життя у зграї безхатніх псів. Спогади про веселе і сумне. В центрі уваги – взаємовідношення собак з людьми. У виставі висвітлюється не жорстокість людей, а людяність тварин. Тому герої саме як люди сумують, жартують, вигадують різні небилиці та страждають від зради. Ця вистава була зроблена на підтримку притулку для безхатніх тварин «Сіріус».
Вистава, вирішена у стилістиці традиційного і завжди модерного українського вертепу, буде цікавою і дітям, і дорослим. Сполучаючи високе й низьке, героїку й гумор, трагедію і комедію, вона розповідає про те, як шляхетність духу, відвага й взаємодопомога виявляються важливішими за релігійні й національні відмінності, припиняють розбрат і ворожнечу.
«Надзвичайно цікавою», «веселою і глибокою», «екстравагантною» різдвяною притчею, в якій добро завжди перемагає зло, називала американська преса п'єсу «Дорога Памела» Джона Патрика (1905-1995) – лауреата Пулітцерівської премії і премії Тоні. Сам Патрик, охрестив цю п'єсу «тріумфом у трьох діях». Троє пройдисвітів, дізнавшись про дивовижну колекцію Памели і скориставшись беззахисністю старенької, намагаються її пограбувати. Однак Памела, всупереч очікуванню, саме дарує їм своє майно і… навіть пропонує жити в неї… З цього починаються події карколомного сюжету про тріумф добра, сюжету, котрий понад півстоліття залишається одним із найпопулярніших у репертуарі американського і європейського театру. П'єса створена відомим американським драматургом, сценаристом Джоном Патриком. Його входження в світ шоу-бізнесу було блискавичним. У 30 років Джон – автор численних програм для радіо та різноманітних шоу. Його перша п'єса, представлена на Бродвеї, принесла не лише популярність, але й відчинила двері до омріяного Голівуду. До речі, в одній з його екранізованих п'єс у головній ролі виступив 40-й Президент США Рональд Рейган. Серед найпопулярніших творів Джона Патрика – «Дивна місіс Севідж» (1950) та «Дорога Памела» (1961). Нова хвиля інтересу до п'єси «Дорога Памела» є цілком закономірною. В першу чергу, завдяки вічним питанням, що підіймає автор: як зберегти духовність, людяність, гідність, незважаючи на життєві обставини? Де віднайти сили, аби протистояти прагматичності і цинізму, які руйнують людські душі? Завдяки майстерності драматурга п'єса позбавлена декларативності, автор пропонує відверто театральний, подекуди парадоксальний розвиток подій, створює екстраординарні характери персонажів. І, насамперед, це стосується головної героїні – Памели... Фото та анотації надано театром.
Володимир Євгенович Петренко - засновник і художній керівник театру «Віримо!».
Заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії Національної Спілки Театральних Діячів України ім. Сергія Данченка, лауреат премії ім. Володимира Блаватського, неодноразовий лауреат премії ім. Іллі Кобринського.
Перший заступник голови Дніпровського Міжрегіонального відділення Національної Спілки Театральних Діячів України.
Народився в місті Павлоград (Дніпропетровська область).
У 17 років розпочав свій творчий шлях в Павлоградському театрі ім. Б. Захави під керівництвом Анатолія Реви, де прослужив актором 10 років. У цьому ж театрі дебютував як режисер.
У 1991 році закінчив Харківський державний інститут культури і мистецтв, а потім в 1999 році закінчив режисерський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого (майстер курсу С. Данченко).
У 1991 році приїхав в місто Дніпропетровськ і організував театральну студію на базі Палацу Дітей та Юнацтва, що стала згодом театром «Віримо!».
Акторський шлях почав в театрі ім. Б. Захави.
Закінчив Харківський Університет Мистецтв з червоним дипломом за фахом «актор театру і кіно».
У театрі «Віримо!» з 1998 року.
Народилася 6-ого червня
У театрі з 1991 року.
У 2009 році закінчила Харківський державний університет мистецтв.
У шкільні роки займався аматорської фотографією, мультиплікацією і кіно (кіноцентр «Веснянка»). Театром займатися не планував.
З 1995 по 2000 р.р. навчався на історичному факультеті ДДУ.
У 1997 році, можна сказати, випадково потрапив в театр—студію «Віримо!», І з тих пір моє життя виявилася пов'язаною з цим театром. Паралельно з навчанням в університеті, а потім і роботою, займався в театрі. Незабаром після того, як театр отримав статус муніципального, став працювати в ньому.
У 2005-2009 рр. навчався в Харківському університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського, спеціальність — актор драматичного театру і кіно.
У театрі «Віримо!» з 1992 року. До того – з 1986 до 1991 року – в театрі зримої пісні і поезії «Юність» ДДУ. Працював в 17-ти з 37-ми постановок Володимира Петренка. У виставах інших режисерів зіграв ще 9 ролей. Автор і співавтор сценаріїв новорічних масовок і капусників в театрі. Автор сценаріїв до рекламних роликів і фільмів (не про театр).
До такого життя дійшов ось як:
- дитячий садок в Кривому Розі;
- музична школа, спеціальність «скрипка»;
- середня школа, по статусу - відмінник;
- радянська армія, 2 роки в чернігівських лісах;
- Дніпропетровський Університет, фізтех, спеціальність «ЖРД КЛА»;
- Харківський Університет мистецтв, спеціальність «актор театру і кіно».
«До містики не схильний, але часом замислююся ось над чим: 14 червня народилися – я, фізик Кулон, лідер ОУН Євген Коновалець, професійний революціонер Ернесто Че Гевара, підприємець Дональд Трамп, режисер Олександр Сокуров. Іноді бачу в цьому якусь закономірність».
Народилася 21 червня.
Закінчила ПДАБА за фахом «архітектор будівель та споруд».
З 2010 по 2018 р. грала у франкомовному студентському театрі «Flèche» та театральній майстерні «ТУТ» під керівництвом Катерини Слюсар.
З 2018 року працюю в театрі «Віримо!».
Театр «Віримо!» – авторський театр, який виріс з театральної студії режисера і педагога Володимира Петренка. У трупі театру - його учні, в репертуарі – вистави самого Петренка та молодих режисерів, які виросли в театрі.
«Віримо!» – сміливий театр, свідомо відмовився тиражувати власні досягнення і удачі. Ми не використовуємо в нових постановках напрацьовані прийоми і накопичений досвід. У кожній новій роботі ми прагнемо до гармонійного злиття глибокого змісту і яскравої театральної форми. Кожен новий спектакль – це пошук нової театральної мови, нового способу спілкування з глядачем.
«Віримо!» – репертуарний театр. Довго виношуючи кожну прем'єру, ми накопичили в своєму репертуарі 16 вистав для Великої і Малої сцени, здатних радувати глядача, не плазуючи перед ним; і дивувати, не епатуючи. Детальна інформація про репертуар на сторінці «Вистави».
«Віримо!» – не тільки назва театру. Це – наш статут і конституція. Ми віримо, що наші автори – генії; віримо, що нам під силу будь-які творчі завдання; віримо, що наші глядачі шукають в театрі серйозної розмови. Ми віримо, що зі сцени потрібно так розповідати і тільки такі історії, які роблять людину сильнішою і світлішою.