Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Мій Роден »
Що ви знаєте про любов? Любов, яка зненацька вривається у життя... « Серце… хай би воно переганяло по жилах кров, а не тріпотіло, мов навіжене, від тієї мани, що нарекли любов'ю. Ні, це не мана, це прокляття, кара Господня! Молися, щоб воно не торкнулося твого життя…»
Тридцять років у притулку для душевнохворих. Така плата талановитої скульпторки Камілли Клодель за любов до геніального Огюста Родена. Хто, кому і чим завинив? Тим, що були, як митці рівновеликі? Чи тим, що існувала ще одна жінка, яка народила йому сина? Що його жалість до тієї жінки виявилась сильнішою за любов ?...
Великий Роден повсякчас ніс у серці свою драму. Відтоді, як Камілла пішла від нього, його скульптури уже не сяяли ніжними почуттями. Його геній, колись розквітлий від цієї зустрічі, тепер дихав рівно, спокійно, без присмаку шаленої творчої пристрасті. Все найкраще, що він створив було тоді, коли поруч була вона. Саме з її імя`м на устах він провів свої останні земні миті.
За повістями І. Буніна «Наталі» та «Мітіна любов». …вона кохала його, а він її, та іншу… Життя Івана Буніна та його героїв можна описати саме так. Кохання та Пристрасть, Доля та Смерть… Ці могутні сили володіють світом Буніна. Його цікавить природа статевого тяжіння, в якому сплелося все найчистіше і наймерзенніше, духовне й тілесне, що дає життя і губить водночас. Його герої проходять крізь дивацтва любові, крізь спокусу, внутрішню боротьбу, тривогу, лишають спокою життя і кидають їх у безодню кохання.
Поговоримо про Любов, добре? Коктейль почуттів з неабиякою часткою гумору і ... ну як без цього – світлого смутку. В очікуванні гостя, покликаного на романтичну вечерю при свічках, Вона згадує і проживає найяскравіші моменти життя. Жінка згадує трьох своїх головних чоловіків: милого хлопчика Пола, з яким вона втратила невинність в шістнадцять, одруженого режисера Джека, якого чекала роками, і похилого Джорджа –ідеального до нудотності чоловіка. Вона все життя шукає любов, знаходить, втрачає і знову вирушає на пошуки. На території Любові немає тих, хто виграв і хто програв. Є тільки почуття – пристрасть і потяг серця. Вона і три головних чоловіки в її житті. Подружка, коханка, дружина? У всіх іпостасях вона залишається жінкою, намагаючись знайти того єдиного, справжнього, з яким хочеться блукати вулицями, тримаючись за руки ...
Трагічна історія «Медеї ХХ століття» у комфортабельній європейській квартирі, у якій спочивають тлінні останки її кохання - символічна і водночас актуальна - відображає духовні проблеми сучасної людини, її взаємини зі світом, з його такими вічними базисними категоріями як честь, гідність, вірність (вірність своєму слову, собі) та відповідальність перед собою, своїми близькими і не близькими, що врешті і є відповідальністю перед навколишнім світом.
Класичну «жіночу» монодраму створено чоловіком – всесвітньо відомим шведським драматургом Йоханом-Августом Стріндбергом. У виконанні театру Маскам Рад «звучить» дещо не класично: додано нових персонажів та по-іншому розставлено акценти. Картинка, яка оживає та виходить до глядачів з малюнків Тулуз-Лотрека. Виставу було показано на Міжнародному молодіжному театральному фестивалі в м. Альба Юлія, Румунія.
Невеличкий готель на півдні Сполучених Штатів, за дивним збігом обставин об'єднав шість історій кохання. Кожна унікальна та не схожа на іншу. Кожна близька й зрозуміла. Тут і коханці, що тікають від буденності подружнього життя. Брат з сестрою, які намагаються здолати заборонену пристрасть. Заміжня жінка, яку захопив адюльтер з юнаком, і самотня жінка – жертва кохання до професора, що довгі роки проводить експерименти над нею в пошуках еліксиру вічного кохання. Тут і любовна драма зрадженої адміністраторки готелю, і буденна історія покоївки, що заблукала у стосунках з одруженими чоловіками. Смішні й драматичні водночас, ці історії занурять вас у вир любовних пристрастей. Молоді актори та режисери створили щемливе, просякнуте еротизмом дійство за мотивами оповідань Реймонда Карвера, Джерома Д. Селінджера, Рея Бредбері та Доріс Деррі. *Фенілетиламін – хімічна сполука, що виникає у мигдалеподібному тілі мозку закоханої людини та стимулює сексуальне збудження.
В 1995 — закінчила Вищий музичний інститут ім. М. Лисенка, вокальний факультет, акторський відділ. Викладач майстерності актора — народний артист України Федір Стригун, сценічна мова — народний артист України Святослав Максимчук.
З 1994 працює в Національному академічному українському драматичному театрі імені Марії Заньковецької (Львів). Актриса-експериментатор, окрім класичних ролей, експериментує із власними моно-виставами-проектами.
Актриса співпрацює з радіостанціями, Львівським телебачення, озвучила ряд аудіокниг. Читала в ефірі у програмі заслуженого журналіста України Зиновія Суходуба твори Павла Федюка, Ірини Вільде, Євгенії Божик, новели Стефаника. Має у доробку аудіозапис поезії молодої поетеси Оксани Максимчук «Лови». Записала казки Андерсена, Кіплінга для дітей з вадами зору, їх передали у бібліотеки для незрячих.
У 2011 році актриса випустила дві книжки — «Олена Теліга. Або-Або» та «Я — вогонь! Я — вихор!» У 2013 році вийшло два буклета — «Театр… Театр! Актор — Андрій Козак» та «Театр — калейдоскоп чуттів! Акторка — Наталя Лісова» авторства Н Лісової.
У 1986 році закінчила Львівську ЗОШ № 38 (мікрорайон Рясне-2).
1986 та 1987 роках робила спроби вступити до Львівського музично-педагогічного училища ім. Філарета Колесси.
У 1988 році пройшла іспити на хорове відділення Львівського училища культури і мистецтв (теперішня назва). 1989 року перевелася на спеціальність «Керівник самодіяльного театрального колективу».
З 1990 по 1994 роки вчилася у Львівській державній консерваторії ім. Миколи Лисенка (тепер — Львівська національна музична академія ім. Миколи Лисенка) на акторському відділенні, курс народного артиста України Богдана Козака.
З 1993 року акторка Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької.
Від початку навчання у консерваторії зіграла п'ятдесят п'ять ролей, з яких двадцять дві головні, а також епізодичні та другорядні.
Перший Національний театр України
Один з найдавніших українських драматичних колективів
Більше ніж 700 постановок за час існування.
Створений в Києві як перший державний театр України – Український національний театр об'єднав акторів мандрівних труп І. Мар'яненка, Т. Колісниченка, І. Сагатовського. 16 вересня 1917 р. в приміщенні Троїцького народного дому розпочав життя п'єсою В. Винниченка «Пригвожджені». В 1918 р. реорганізований в Державний народний театр, згодом перейменований на Український народний театр, а пізніше просто в Народний театр. В склад трупи входять – Марія Заньковецька, талановита молодь В. Любарт, Б. Романицький, ін. під фаховим керівництвом Панаса Саксаганського. У 1922 театр отримує ім’я Марії Заньковецької (офіційно січень 1923 р.).
1923-1931 – мандрівний період театру. Скрутне економічне становище змусило колектив поїхати на довготривалі гастролі містами України. Місяцями митці працювали в Чернігові, Кременчуці, Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Полтаві, Луганську, Кривому Розі та інших населених пунктах. Серед лідерів театру в цей час – Б. Романицький, В. Яременко, В. Любарт, О. Корольчук, ін.
1931-1941 – стаціонарне перебування у Запоріжжі, Поступальний рух театру був пригальмований в 1941 році подіями Другої світової війни. Колектив був евакуйований спочатку на Кубань, а потім в Сибір, у м. Тобольську було поновлено професійну діяльність.
З 1944 році театр «проживає» у Львові у старовинному приміщенні театру Графа Скарбека (побудований у 1842 р.). Серед провідних митців львівського періоду 1950-1970-х рр.: режисери Б. Тягно, В.Грипич, С.Сміян, М.Гіляровський, В.Опанасенко, О. Ріпко, актори В. Данченко, В.Полінська, Д. Козачковський, О.Гай, І.Рубчак, К. Хом’як, О. Гринько, Б. Мірус, а також Б. Ступка, Б. Козак, Ф. Стригун, Т. Литвиненко, Л. Кадирова, багато інших.
Творчий злет театру 1970-х пов’язують з ім’ям режисера Сергія Данченка, якому вдалося яскраво втілити на сцені запропонований добою репертуар, його найвідоміші постановки: «Маклена Граса» М. Куліша (1967), «Камінний господар» Лесі Українки (1971), «Річард ІІІ» В. Шекспіра (1974), «Прапороносці» за О. Гончаром, Б. Антківа, С. Данченка (1975), «Украдене щастя» І. Франка (1976).
Час 1991-2019 роки – вважають сучасним періодом творчості Театру ім.Марії Заньковецької. Протягом цих років незмінним керманичем заньківчан був Федір Стригун, який у спілці з режисерами Аллою Бабенко та Вадимом Сікорським визначали сучасне творче обличчя театру. Важливою подією цього періоду є повернення театрові статусу Національного (2002 р.), як результат – переведення його з муніципального у загальнодержавне підпорядкування. Акторський колектив відрізняється сталістю: у покоління акторів 1990-х в 2000-х роках органічно влилися нові сили – випускники акторського факультету, учні Б.Козака, Ф.Стригуна та Т.Литвиненко, які активно залучалися режисерами у виставах театру.
Сьогодні в репертуарі театру йде близько 60 вистав на Великій та Камерній сценах, серед яких чимала частина – твори української класики («Наталка-Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «Украдене щастя» І. Франка, «За двома зайцями» М.Старицького), музичного спрямування («Шаріка» Я. Барнича, «Сільва» І. Кальмана), світової драматургії («Труффальдіно з Бергамо» за К. Гольдоні, «Фредерік, або бульвар злочину» Е.-Е. Шмітта, «Циліндр» Е. де Філіппо), сучасні твори «Криза», «Соло для мідних труб» О. Огородника, «Картка любові» Р.Горака), «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» І. Миколайчука.
Серед нашого творчого складу: 21 народний артист України, 15 заслужених артистів України, 4 заслужених діячів мистецтва України, 6 заслужених працівників культури України, а також оркестр під керівництвом народного артиста України Богдана Мочурада. Театр є лауреатом численних українських та закордонних фестивалів. Сьогодні Генеральним директором-художнім керівником театру є Андрій Мацяк.
Історія наша давня та унікальна, але головне для нас, заньківчан, – бути близьким, потрібним глядачеві тут та сьогодні.
« Мій Роден »
