цю виставу
За мотивами п'єси Генріка Ібсена «Майстер Сольнес».
Дію п'єси одного з найпопулярніших драматургів світового театру Генріка Ібсена Молодий театр переносить в майбутнє – час, в якому віртуальна реальність стає повсякденністю.
Втративши останню надію на сімейне щастя в реальному житті, Майстер Сольнес створює утопічний ідеальний світ – віртуальне Місто Сонця. Місце, де збуваються усі мрії, місце без болю і жалю, місце, де ніхто не помирає, де люди завжди будуть щасливими. Там, в будинку своєї мрії, він планує оселитися разом з коханою дружиною серед інших щасливих сімей. Але за день до переправлення відкривається страшна таємниця – угода десятирічної давнини, яку він уклав з 12-річною дівчинкою Хільдою. За цією угодою щастя родини Сольнеса тепер в ії руках. Чи вдасться йому подолати цю диявольську залежність?
Навіть у несправжньому світі знаходиться місце справжнім пристрастям.
З 2004 по 2011 — актор Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
У 2010 зняв свій перший короткометражний фільм «Мама», головну роль у якому виконала Ада Роговцева.
З 2015 року працює в Київському академічному Молодому театрі.
Був одружений на Аллі Мартинюк. Має двох доньок Емілію та Поліну від попереднього шлюбу.
У кіно дебютував епізодичною роллю у фільмі «Про любов» (2009).
Знімається на телебаченні, в кіно та рекламі.
З чотирирічного віку (протягом дванадцяти років) професійно займалася народними та історико-побутовими танцями в Ансамблі народної пісні і танцю «Світанок». Гастролі: міста Італії, Краківський фестиваль у Польщі, ювілейний концерт «80 років Артеку».
З п'яти років навчалася в Музичній школі по класу фортепіано. Закінчила 7 класів.
З 1996 по 1999 р. навчалася в Київському обласному училищі культури на факультеті режисури театралізованих заходів та масових видовищ в майстерні Горбова А.с..
Отримала червоний диплом. Там же брала уроки естрадного вокалу, брала участь в конкурсі «Червона Рута-1999», концертах та ін.
У 2003 році закінчила Київський державний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (курс Н. Н. Рушковського).
Професійно займалася класичної хореографією, естрадним вокалом, аргентинським танго, озвучуванням кіно.
З 2003 р. акторка Нового драматичного театру на Печерську.
Лілія росла допитливою і цілеспрямованою дитиною. У п'ятирічному віці дівчинка почала займатися художньою гімнастикою (згодом стала майстром спорту), вивчати іноземні мови (крім володіння рідними українською та російською мовами, актриса вільно говорить англійською, французькою, румунською і польською), закінчила музичну школу за класом «фортепіано».
Але своїм покликанням Ребрик вважала саме сценічне мистецтво, і, не піддавшись на вмовляння рідних, які пророкували Лілії медичну кар'єру, в 1996 році дівчина переїхала до столиці і вступила до Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого, де і до цього дня працює викладачем хореографії.
Після закінчення інституту Лілію прийняли в трупу Київського академічного Молодого театру.
У 2004 році Лілія стала поєднувати гру на театральних підмостках з роботою на українському телебаченні. У 2006 році вона почала вести «Прогноз погоди», а після виходу на екрани успішних, рейтингових серіалів за участю актриси Ребрик вибрали ведучою популярного телепроекту «Танцюють всі!», а в 2009 році – ведучою шоу «Неймовірні історії кохання».
У 2011 році Ребрик взяла участь в популярному шоу «Танці з зірками», де виступала в творчому тандемі з відомим українським хореографом Андрієм Диким. Робочі відносини незабаром перетворилися в романтичні, і в тому ж році Андрій і Лілія одружилися. У 2012 році у пари народилася дочка Діана, а у 2018 – друга донька.
Баріхашвілі – грузинське прізвище, яке належить Дар'їному діду по материній лінії.
Інтерес до театру Дарина почала виявляти ще в молодшій школі, коли навчаючись в 3-му класі, запропонувала класному керівнику зробити постановку в шкільному театрі казки Самуїла Маршака «Кошкин дом».
В 2009 році Дарина Баріхашвілі стає студенткою факультету театрального мистецтва Київського національного університету театру, кіно і телебачення (майстерня Валентини Іванівни Зимньої). Ще під час навчання на 1-му курсі юна актриса отримує роль в серіалі «Маршрут милосердия» (2010). В 2014 році випускниця Київського національного університету театру, кіно і телебачення бере участь у прем'єрі театрального сезону – виставі за мотивами однойменної п'єси Фрідріха Шиллера «Підступність і кохання» у постановці Київського академічного Молодого театру, з яким пов'яже свою долю по завершенні навчання. В «Підступності й коханні» Дар'я грає тендітну й вразливу Луїзу, яка стає жертвою жорстоких ігор та амбіцій можновладців.
Дарина Баріхашвілі – різнопланова актриса, яку не можна віднести до конкретного амплуа. Їй переконливо вдається грати як спокусливих небезпечних жінок, так і милих персонажів дитячих вистав. Граючи ролі антагоністів, Дар'я дає можливість глядачу зрозуміти мотиви негативного персонажу, захоплюватись і навіть поспівчувати йому.
Значним успіхом актриси є головна роль у 95-серійному україномовному телесеріалі «Обручка з рубіном», який вийшов на вітчизняний телепростір 2 січня 2018 року.
Живе в цивільному шлюбі з актором Київського академічного Молодого театру Сергієм Пономаренком, з яким навчалась разом на одному курсі в театральному університеті.
Олег Москаленко народився в Польщі, де тоді тимчасово жили його батьки. Ріс в Черкаській області, поступив на інформатику, але не провчився і року.
У студентські роки два роки працював в «Макдональдсі».
У 2014 році він закінчив Київський університет , а зараз служить в «Молодому театрі».
Кастинг на виконавця головної ролі тривав сім місяців. Робота над фільмом тривала сім років.
Москаленко також періодично знімається в серіалах ( «Мажор», «Безсмертник», «Жіночий лікар-3») і кіно, але роль Германа в «Дикому полі» стала його дебютом на великому екрані в якості головного актора.
Олег одружений і зовсім недавно вперше став батьком.
У 2003 році закінчив Дніпропетровський театральний інститут.
Працював в Одеському російському театрі (2003—2004 рр.).
З 2004 по 2018 рік працював актором Київського державного академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра.
З 2018 року — актор Київського академічного Молодого театру.
Народилася 25 квітня
Закінчила Київський Національний Університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенко-Карого, курс Богомазова Д. М. у 2015 році
Деякий час працював у Львівському ТЮГу.
У 1979 році, після конкурсного набору, був зарахований до трупи Молодого (тоді Молодіжного) театру. Він був одним «з тих 26-ти» акторів, які започаткували театр.
У 1982 році Ярослав — один з перших, після відкриття Молодіжки, отримав почесне звання Заслуженого артиста України.
За час роботи зіграв близько 25 ролей, з яких найвизначніші: Антон, Петряков — «Піти й не повернутись», Голохвостий — «За двома зайцями», Поприщін — «Записки божевільного», Вовчанський — «Пригвождені», Маркіз де Сад — «Марат-Сад», Подкольосін — «Одруження».
Режисер Київського Академічного театру драми та комедії на лівому березі Дніпра з 2003 року.
Викладач режисури та акторської майстерності Київського Національного університету театру імені Івана Карпенка-Карого з 2005 року.
Художній керівник театру «Театральна майстерня Андрія Білоуса» (А. Бетка) з 2009 року. З 2012 року — Художній керівник Київського академічного Молодого театру.
Лауреат Державної премії імені Олександра Довженка (2004).
Історія «Молодого театру» (далі – Молодий), створеного Лесем Курбасом, розпочалася більше ста років тому. Один з найвідоміших театрів України «народився» 24 вересня 1917 року в місті Києві в будинку №17 по вулиці Прорізній.
У 1870 р. садибу, розташовану за цією адресою, придбав Микола Григорович-Барський «під спорудження мурованого будинку». Три роки потому з’явився проект двоповерхової будівлі, складений архітектором Федоровим. З роками під час реконструкцій було добудовано третій (у 1902 р.), а потім і четвертий (у 1913 р.) поверхи. До вересня 1917-го це був звичайний прибутковий будинок з декількома крамницями на 1-му поверсі. Силою обставин новостворений Молодий ненадовго затримався в цьому будинку. Після нього тут деякий час працював польський театр, пізніше тут знаходився Будинок Червоної армії та флоту, а в 1944-85 рр. – кінотеатр «Комсомолець України». До речі, це одна з небагатьох будівель на Прорізній, що вціліли після Другої світової війни.
У 1916 р. молоді актори створюють театральну студію. Приміщення на Прорізній ремонтують та обладнують для показу вистав самотужки, за власний кошт. Студія має величезний успіх у глядачів та критиків. Згодом вона перетворюється на «Товариство на вірі – Молодий театр». Трупа відмовляється від колегіального керівництва, і на чолі театру стає видатний режисер та педагог – Лесь Степанович Курбас. Тогочасне існування Молодого було коротким: революція спричинила переїзд у 1919 р. до Харкова та злиття з трупою великого театру.
Але й двох років було достатньо, аби зчинити свою «революцію» – творчу, оголосивши війну театральним «штампам», художній безхребетності. Молодий звертався до філософії корифеїв, прагнув піднесення нового театрального мистецтва країни на світовий рівень.
З метою мистецького пошуку та виховання актора нового формату Курбас випускав вистави різних напрямків: від умовно-реалістичного й побутово-психологічного до романтичної комедії.
Він вважав багатожанровість ґрунтом для народження «універсального» актора, а в результаті – нового українського театру.
Студійці, що стали видатними акторами, режисерами, продовжували пропагувати ідеали Молодого, сформульовані в маніфесті (до глядачів): «...бачити в театрі не кафедру чеснот, не дзеркало правди, не місце навчання та популяризації програм політичних партій, а театр, і тільки театр!»
За наказом Мінкульта УРСР у 1979 р. створюється «Молодіжний театр». Вистава «…З весною я до тебе повернусь!» (1980 р.) – перша в новітній історії театру. 6 років потому Молодий – знову на Прорізній, 17, знову в переліку найпопулярніших театрів Києва! Історичну назву відновлено в 1995 р. завдяки Лесеві Танюку, який сприяв і поверненню театру до рідної домівки.
Керівників театру за 100 років його існування було багато. Особливе місце серед них посідає Віктор Шулаков: його вистави «За двома зайцями» та «Сватання на Гончарівці» стали візитівками Молодого. У 1996-2012 рр. театр очолює Станіслав Мойсеєв. Він опікується оновленням репертуару, запрошує закордонних режисерів, налагоджує зв'язок з театрами країн-сусідів. З 2012 р. художнім керівником театру став молодий режисер Андрій Білоус.
За останні роки збільшилася кількість прем’єр; трупа активно гастролює, бере участь у фестивалях. У приміщення театру, окрім основної та камерної, є мікросцена – майданчик для режисерських та акторських дебютів. Суттєво зріс глядацький інтерес до Молодого. Найцікавіші вистави Києва – саме тут! Як і раніше, вони різні за тематикою, формою та стилем. Приєднання до Європейської театральної конвенції відкрило шляхи інтеграції театру у світовий культурний простір. Як і 100 років тому, сенс існування Молодого – пошук тем, що хвилюють людство в усі часи, та їх самобутнє відтворення сучасними засобами драматичного мистецтва.
Молодий театр – театр для людей, молодих душею!
