Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Ілюзії »
Жили-були два щасливих подружжя. Про таких люди кажуть – ідеальна сім’я і заздрять їхньому нереальному щастю. Аж ось настав час помирати… І раптом з’ясувалося, що їхнє нереальне сімейне щастя було лиш… ілюзією?
Дотепна і мудра історія про кохання, якому не накажеш і з яким нема сили боротися. Що керує людиною: почуття чи розум? А якби ви обирали між давньою дружбою і новим коханням, то що б ви обрали? А якщо це нове кохання – дружина друга? Це все складно, скажете ви... Але насправді дуже і дуже просто, адже кохання все розставить по місцях.
У виставі грають четверо зірок українського театру та кіно – Віталіна Біблів, Олеся Жураковська, Олексій Нагрудний та Дмитро Рибалевський. У їх виконанні ця розповідь перетворюється на фейєрверк дотепів та яскраву гірлянду пронизливих монологів про справжні почуття.
Ви ще не бачили «Ілюзії»? Не позбавляйте себе задоволення дізнатися про цей світ трохи більше!
Довгоочікувана прем'єра від творців «Поїзд« Одеса-Мама ». Це, звичайно ж, не продовження «Потяги» .Але стільки ж доброго гумору, стільки ж гомеричного реготу, стільки ж теплих і зворушливих емоцій! Історія ця гранично життєва. Самотні люди: він, прямо скажемо, не Річард Гір, а вона зовсім не Джулія Робертс. Але вони теж люди, і теж хочуть жити, і любити, і навіть іноді займатися сексом. Тим більше, що основна думка вистави – життя після п'ятдесяти тільки починається. Але для цього потрібно, як мінімум, зустрітися. А зустрінуться наші герої чи ні – питання.
Одвічна історія людських пристрастей з тонким гумором від Чехова та яскравими сценами з елементами американського вестерну. Запальні, нестримані, заклопотані, допитливі, розгнівані герої, що потрапили у полон своїх амбіцій і бажань. Де кожен жадає перемогти, але для цього хтось повинен поступитись. А цього ніколи ніхто не зможе.
Гостросімейна трагікомедія з одним-єдиним актом! Уявіть собі ситуацію: жінка хоче, чоловік – не дуже. Неправдоподібно? Тоді уточнимо, що одружені вони вісім років – і все встане на свої місця. Хоча ні, не все. Тому що тепер потрібно розібратися з двома сакральними питаннями: хто винен і що тепер робити! Історія, підглянута в одній родині, історія що починається як побутова комедія, а закінчується… Втім, ніяких спойлерів. Прийдіть самі і ви дізнаєтесь: Чим звичайне сімейне життя відрізніється від «Гри Престолів»! Чому декабристи – погані чоловіки! Як не треба реєструватися на сайті знайомств! Значення слова «жиголетта» Як любити так, щоб не зробити боляче… Неймовірно смішно, до мозку кісток і вкрай відверто!
Вас чекає неймовірна театральна постановка з нестримною італійською пристрастю, чітко упізнаваним смаком інтриги, ноткою хитрощів і таким приємним післясмаком щирого сміху – звичайно, цим варто насолодитися! Непередбачуваний сюжет розгортається навколо чарівної журналістки Паоли (Л. Ребрик). Відомий політик Леоне (Л. Задніпровський) з першого погляду закохується в неї. Любов настільки затьмарює йому розум, що, не дивлячись на свій поважний вік, він потрапляє в дуже цікаву авантюру, яку придумав його новий приятель – драматург П'єро (К. Костишин). А що далі? Це варто побачити!
За повістями І. Буніна «Наталі» та «Мітіна любов». …вона кохала його, а він її, та іншу… Життя Івана Буніна та його героїв можна описати саме так. Кохання та Пристрасть, Доля та Смерть… Ці могутні сили володіють світом Буніна. Його цікавить природа статевого тяжіння, в якому сплелося все найчистіше і наймерзенніше, духовне й тілесне, що дає життя і губить водночас. Його герої проходять крізь дивацтва любові, крізь спокусу, внутрішню боротьбу, тривогу, лишають спокою життя і кидають їх у безодню кохання.
Вистава почалася ще до того, як глядачі зайняли свої місця -актори у чудорнацьких паролонових костюмах сиділи в глибині сцени і розмовляли один з одним, відпускали жарти, вже налаштовували на щось незвичайне та позитивне. Далі почався справжній театр - глибокі діалоги на серйозну тему «що таке кохання?» майстерно межували майже на грані з гумором та жартами. Ось тут у тебе в очах стоять сльози , а от ти вже не можеш стриматися від сміху. Сюжет ніби доволі простий -2 подружні пари Сандра і Ден, Альберт і Маргері, які прожили довге і щасливе сімейне життя, дружили разом, несподіванно опинилися перед фактом, що прожите життя лише - ілюзія? Перед смертю Ден зізнався Сандрі, що завдяки їй зрозумів, що таке кохання - це відповідальність і вдячність. Що він щасливий тим, що разом із Сандрою прожив ці 52 роки у взаємному коханні. А коли помирала Сандра, вона зізналася другу Альберту, що всі ці роки кохала лиш його, і що кохання- це вміння віддавати, не чекаючи нічого взамін. Шокований Альберт розповідає все дружині Маргері, і визнає, що в глибині душі теж кохав лише Сандру. У свою чергу, Маргері, маючи «чудове почуття гумору», каже чоловікові, що насправді вона і Ден були коханцями увесь цей час. Далі сцени змінють одна одну як частинки розібраного пазлу життя двох пар, щоб у фіналі скластися у цілу картину. Альберт зрозумів, що не любив Сандру, а його справжнім кохання є Маргері. Однак необережно сказані слова, призвели до трагедії жінки з «чудовим почуттям гумору». Вистава, завороживши яскравою мозаїкою гумору, сміху, цирку, у фіналі неочікувано привела та кинула глядачів у жорстоку прірву реальності. Так що було ілюзією? Кохання, чи саме життя? Що ж у цьому мінливому світі є сталим? Відповідь знаходимо у самій останній сцені, коли померає Альберт - єдине, що є сталим, що життя рано, чи пізно закінчується. А от яким воно буде і як завершиться залежить лише від нас самих. Гра акторів була справжня, щира, неймовірне перевтілення від жартівлих, циркових сцен до проникливих , чіпляючих душу діалогів.
Вистава-каламбур, де спочатку не дуже зрозуміло, але все що відбувається дуже весело і легко. Легкі жарти, яскраві костюми, і жваві персонажі. 2 парочки, де кожен якось кохав, але кохання в розряді дружби, симпатії, до самого себе, навколо дуже багато кохання. Сюжет сприймається легко, бо кожен може впізнати в якийсь момент себе і посміятися над цим. Йдеться про довіру і відвертість, як важливо розмовляти, а не тягнути. Інколи маленька нешкідлива річ, на перший погляд, може зробити великі наслідки. Ви побачити ніби чужу історію, але обов`язково подумаєте про свою. На початку у персонажів ще є якісь ілюзії, але під кінець їх шляхи вони зникають, бо вже нема шляху назад і можна бути відвертим. І те що на початку вистави здавалося смішним і саркастичним, в кінці вже буде щемливим і відвертим. Завдяки таким чудовим зірковим акторам, вистава дивиться на одному подиху. Вони так всіють перевтілюватися, імпровізувати і розмовляти з глядачем, що ти вже не відділяєш актора від його персонажа. А в кінці думаєш, що все ще закінчилося жартом, бо головна героїні мала чудове почуття гумору. Після вистави чудовий настрій, хотілося обов`язково ділитися зі всіма побаченим.
Закінчив акторсько-режисерський курс Київського національного університету культури та мистецтва (майстерня Петра Ільченка, 2008 рік).
У 2008 році Стас Жирков разом із Ксенією Ромашенко заснували незалежний театр «Відкритий погляд».
У 2011 році Жирков став лауреатом театральної премії «Київська Пектораль» в номінації «За кращий режисерський дебют» – вистава «Наташина мрія» Ярослави Пулінович.
З 2014 року – художній керівник театру «Золоті ворота».
Окрім «Золотих воріт» співпрацює із різними театрами. Зокрема, на сцені Київського академічного Молодого театру поставив вистави: «Любов людей» Дмитра Богославського, «Потрібні брехуни!» за Івом Жаміаком та «Серпень: Графство Осейдж» Трейсі Леттса.
У 2016 році був запрошений до Магдебурзького театру, аби в рамках німецько-українського фестивалю «Дикий Схід. Подія Україна» випустити спектакль за п’єсою Павла Ар’є «На початку та наприкінці часів». У 2017 році разом із Павлом Ар’є та Магдебурзьким театром реалізував проект «Чому Михайло Гурман не вижив» – сучасна версія класичної п’єси Івана Франка «Украдене щастя».
У 2014-2017 рр. викладав режисуру у Київському національному університеті культури та мистецтв.
З 2016 року очолює напрям молодіжної політики Національної спілки театральних діячів України.
Багаторазовий лауреат театральних премій та міжнародних фестивалів. Зокрема, вистави «Сталкери» та «Слава героям» у 2016 та 2017 роках були відзначені преміями «Київська Пектораль» у номінаціях – відповідно «Краща вистава камерної сцени» та «Краща режисура».
У 2017 році був нагроджений почесним званням "Заслужений артист України".
У 1993 році закінчив Сєвєродонецьке музичне училище по класу баяна-акордеона.
Закінчив у 1999 році факультет театральної режисури Київського Національного університету культури і мистецтв, за спеціальністю «актор, режисер театрального колективу, викладач сценічної майстерності».
У 2001 році закінчив вищі акторські курси Санкт-Петербурзької державної академії театрального мистецтва.
Був солістом гуртів «Іграшки» у 1998-2001 році та «Полюс» у 2001-2002 році.
Олексій Нагрудний працював ведучим «Студії 5» та «Національної лотереї» на Першому національному каналі, «Сніданку з «1+1».
У 2003-2004 роках актор Театру драми та комедії на Лівому березі. З 2002 по 2004 рік – актор театру «Браво». У 2004-2007 роках – актор Молодого театру.
Працював у московському «Театрі музики та драми Стаса Наміна» з 2007 по 2010 рік.
Нині Олексій Нагрудний актор театру «Золоті ворота».
Дебютував у кіно в 2004 році, зігравши невелику роль міліціонера Клепакова у серіалі «Небо в горошок».
У 2007 році під час фільмування телесеріалу «Серцю не накажеш» Олексій Нагрудний познайомився з російською акторкою Ольгою Чурсіною. Цього ж року пара побралася. Проте шлюб тривав недовго.
7 квітня 2019 року Олексій Нагрудний одружився на відомій кастинг-директорці Світлані Горошковій, з яко давно перебував у цивільному шлюбі. У подружжя є син Олександр (нар. 2008).
З вибором акторської професії Віталіні Біблів допомогла шкільна вчителька Інна Пушкарьова. На День вчителя у дев'ятому класі Віталіні доручили зробити пародію на Вєрку Сердючку. Хоч вона сумнівалася, вчителька вірила у її харизматичність.
Після школи Віталіна навчалася в училищі культури. В інтерв'ю театральному критику Олегу Вергелісу акторка зізнається, що завжди хотіла бути клоуном і працювати в цирку. На той час естрадно-циркову освіту можна було отримати тільки в училищі, а Віталіна прагнула здобути вищу освіту. У 2003 році вона закінчила Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, майстерню Леся Танюка.
У 2003-2004 роках – акторка Київського театру «Вільна сцена». Дебют у кінематографі відбувся 2004 р. у маленькій ролі в серіалі Миколи Каптана "Любов сліпа". У 2003-2008 роках – працює акторкою Київського театру «Ательє 16». З 2008 р. грає у театрі «Золоті ворота». З 2009 року співпрацює з Київським академічним Молодим театром. У 2009 році була названою однією з 20 найкращий акторок України.
Викладає в Київському коледжі культури і мистецтв.
Особливу увагу критики звертають на фільм «Пісня пісень» режисерки Єви Нейман, де Віталіна Біблів зіграла єврейську маму. Стрічка була визнана найкращим фільмом Європи (2012), найкращим фільмом міжнародного і внутрішнього конкурсу Одеського міжнародного кінофестивалю (2015). У 2015 р. Віталіна Біблів стала театральним відкриттям, зігравши роль Слави у виставі С. Жиркова «Сталкери».
У 2016 році була номінована на театральну премію «Київська пектораль» в категорії «Найкраще виконання жіночої ролі другого плану» за роль у виставі «Сталкери»
У 2019 році здобула перемогу в IV театральній премії «Дзеркало сцени» (газета «Дзеркало тижня. Україна») в номінації «Акторська харизма» за роль у виставі «Фрекен Юлія», театр «Золоті ворота».
З раннього дитинства виявляла схильності до акторського мистецтва, влаштовуючи вдома різноманітні сцени та циркові етюди для батьків. Серйозно займалася гімнастикою. Перша освіта Олесі Жураковської – технолог швейного виробництва, її мати також працювала на швейній фабриці.
Навчалася у Москві в Російському університеті театрального мистецтва (курс В. О. Андрєєва), однак до цього ніколи не мріяла стати професійною акторкою (вступити до театрального вузу її вмовила подруга). Під час вступу до ГІТІСу співала українську народну пісню та загалом підкорила приймальну комісію своєю безпосередністю, внаслідок чого її було зараховано на перший курс. Навчаючись в університеті отримала свій перший сценічний досвід, після закінчення вузу два роки пропрацювала у Московському драматичному театрі ім. Єрмолової.
У 2001 повернулася до Києва та після нетривалих пошуків робочого місця у 2002 влаштувалася до Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, у якому грає й нині. Тут вона виконує здебільшого ролі сильних жінок, здатних керувати чоловіками.
У 1999 акторка почала зніматися у кіно, де грає здебільшого другорядні ролі, проте режисер Олексій Лісовець запросив її на головну роль у власну кінострічку «Професор в законі» (рос. «Профессор в законе») – комедію з елементами «чорного» гумору. Нині режисер Володимир Савельєв запросив Жураковську на роль Катерини ІІ у фільмі «Лицар Дикого поля» (рос. «Рыцарь Дикого поля»), у якому розповідається про останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського.
З 2012 по 2015 роки була ведучою програми на телеканалі СТБ «Зважені та щасливі».
Лауреатка української телевізійної нагороди «Телетріумф» в номінації «Акторка телевізійного фільму/серіалу (виконавиця жіночої ролі)» за роль рецидивістки Мані Тимофіївої у серіалі «Дорога в порожнечу» в 2013 році.
У 2005 році закінчив експериментальний курс Євгенії Гулякіної та Нінель Биченко Київського державного театрального інституту ім. Івана Карпенка-Карого.
У 2007 році прийшов на прослуховування до Національного драмтеатру ім. І. Франка. Після показаного уривка з п'єси «Брехня» Володимира Винниченка і вокального номера, голоси приймальної комісії поділилася порівну – шість «за» і рівно стільки ж «проти». Фінальне рішення взял на себе художній керівники театру Богдан Ступка, який і визначив подальшу долю Дмитра. Вже того ж дня молодой актор поступив до штату театру і став до репетиції «Кавказького крейдяного кола» – вистави за Брехтом у постановці Лінаса Зайкаускаса.
Задіяний у виставах київських театрів. Популярність актору принесла роль ветерана Червоної Армії у виставі «Слава героям!» спільного проекту театрів «Золоті ворота» та Франківського драмтеатру. Головний герой, у виконанні Дмитра Рибалевського та Олексія Гнатковского, – незмінні, решта акторів окремий в Києві та Івано-Франківську.
За головними ролями на сценах запрошених театрів, отримує ведучі ролі і в рідному театрі. У 2018 році отримує роль Парфена Рогожина в постановці «Ідіота» Достоєвського у постановці Юрія Одинокого, а в першій постановці на посту головного режисера Дмитра Богомазова – виконавець титульної ролі в шекспірівській трагедії «Коріолан». Роль Коріолана приносить першу номінацію на на здобуття театральної премії «Київська пектораль», а сукупність театральних досягнень виводить у TOP-10 найхаризматичних акторів Києва за версією театральної премії «Дзеркало сцени» щотижневика «Дзеркало тижня».
«Золоті ворота» – це театр, не музей.
«Завжди відкриті для тебе!» наголошують у театрі, адже це театр єдиний у столиці, який радий бачити своїх глядачів вже з 18.00. За годину до початку вистави ви можете випити смачної кави або вина, послухати музику та просто відпочити у лаунж-зоні.
Пріорітет театру – підтримка молодих режисерів, акторів, композиторів, сценографів. Скромний за розмірами театр – 60 місць – має амбітні плани і не абиякі успіхи.
«Сталкери» за п'єсою сучасного українського драматурга Павла Ар'є стала однією з найрезонансніших вистав сезону 2017 року (копродукція з Київським академічним Молодим театром).
Кілька нових імен вдалося відкрити завдяки проекту «OPEN_MIND_СТУДЕНТ», що передбачає презентацію на професійній сцені кращих дипломних вистав творчих вузів.
Працює освітня програма «Золотих воріт»: відкриті лекції, кіноперегляди, сценічні читання та зустрічі глядачів з акторами.
« Ілюзії »
