« Людський голос »
Це остання розмова жінки з коханим, який нещодавно пішов від неї і днями одружується на іншій. Розмова без надії, без майбутнього… але з любов’ю. Так описав би коротко свою п’єсу драматург.
Але для автору вистави – ця історія лише привід для експерименту. Він запитується, а чи одне-єдине ставлення можливе до цієї історії. Акторка робить три спроби «війти» в історію.
І питання не в тому, яке ставлення виявляється більш правильним, чи більш точним, а в тому, що порівняння ставлень само по собі є важливим і цікавим. І може виявитися, що завжди є можливість обирати, як ставитися до власного життя. Тобто обирати, як жити.
А уважний неупереджений глядач навіть зможе перенести цей висновок на своє життя.
« Вогні »
Оповідання
« Жінка минулих часів »
Драма
« Азалія »
Комедія
« Варшавська мелодія 2 »
« Лист незнайомки »
Цікава коротка моновистава (30 хв) про почуття дівчини. Про розбите серце одруженням коханого і їхню телефонну розмову. Це три однакові монологи у різних станах душі. Трагедія, біль і прийняття, не повне, але з ноткою байдужості. Це певною мірою смерть і відродження з попелу, мов фенікса. Універсальна жіноча історія. Для широкого кола глядачів жіночої статі, не залежно від віку і походження, хоча чоловікам теж можна. Єдиний нюанс - постановка дуже коротка.
Моновистава розігрує проблему розcтавання із коханою людиною, артистка показувала три варіації сприйняття однієї ситуації. Все залежить від характеру людини її темпераменту, комусь боляче, що не може й промовити слова, комусь боляче і він істерично кричить, а кому і не боляче зовсім, він може просто висміяти себе і ситуацію в якій опинився. А хто ти, як ти будеш реагувати, що твій любий одружується, і ти взнаєш це від інших. Дівчина, яка грала головну і єдину роль зачаровує, западини на обличчі, підкресленні освітленням прожекторів, ще дужче виражають глибину емоцій, що аж мурашить по тілу. Почуття розкритті, емоціїї переданні, все вдалось.
Колись Павло Флоренський зауважив: «Якщо є «Трійця» Рубльова – є Бог». Перефразовуючи Флоренського, можна сказати: «Якщо є Лесь Курбас – є український театр».
Театральний реформатор Лесь Курбас створив український модерний театр світового рівня, заклав нову лексику театру ХХ століття (навіть холодний ГУЛАГ став лише провокацією останніх шедеврів майстра). Саме йому належить чи не найтонше визначення актора майбутнього як «розумного Арлекіна».
Державний Центр театрального мистецтва імені Леся Курбаса, створенний постановою Кабінету Міністрів від 12 грудня 1994 року, розпочав роботу у 1995 році. Ми врахували новітній досвід сучасної світової культури, де передбачається «тотальність» функцій, легка взаємозамінність «елементів», паралельний розвиток теорії і практики, принцип багаторівневості і симультанності.
У Центрі три підрозділи: науково-дослідний, художньо-театральні пошукові лабораторії, культурологічний відділ. Перевага надається генерації ідей, молодим силам і новітнім методам і методологіям, експерименту у найширшому художньому просторі (сьогодні не можна досліджувати театр поза цілісним художнім контекстом). Центр ставить на меті провокацію експерименту й створення світобудівничих моделей Театру нової Мови, театру – конструктора національного духовного середовища. Інтелектуальна думка нової України, її культорологія і мистецтвознавство мають реінтегруватися у європейський і світовий контекст, з якого вони з відомих історичних причин випали.
Діяльність Центру має п'ять стратегічних напрямів:
1. Відпрацювання сучасної моделі діалогу: культура України і українська культура – культура Світу.
2. Написання історії українського театру ХХ ст. в контексті світової художньої культури, з використанням новітніх методологій.
3. Створення системи культурологічних проектів широкого спектру як механізму реінтеграції національної культури у світовий контекст.
4. Формування інноваційних моделей театральної і художньої освіти.
5. Аналіз державної культурної політики, пропозиції альтернативних та інноваційних її форм.
« Людський голос »
