Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Людина з… »
У звичайному, здавалося б, відділку поліції, затриманий ніяк не може зрозуміти причину свого арешту. На перший погляд, все в порядку. Документи, що підтверджують особу, і чесні відповіді на питання, мали б розставити всі крапки над «і». Але звичайний допит поліції перетворюється на дивне тестування, яке стирає усі кордони між реальністю і абсурдом. Що це? Тест на усвідомлення дійсності? Перевірка його буденних механічних дій? Лекція про музичний стиль noise industrial? Чи задушевна розмова про любов до батьківщини? І чому його, врешті, затримали, що взагалі тут відбувається і чи можна це все зупинити?
Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.
Жінкам часом непросто знайти спільну мову, особливо, якщо вони живуть на різних поверхах, в різних світах і носять різний одяг. Але якщо вони випадково виявляться замкнутими на ніч в одному просторі, то виявиться, що їх різний одяг зшитий з одного полотна, а душі зліплені з одного матеріалу.
Це проймаюча історія про двох дівчат на ім'я Наташа. Одна з них живе в дитбудинку, інша – в хорошій забезпеченій сім'ї. Вони такі різні, але такі схожі у своїй простій і зрозумілій мрії. Мрії про велике і справжнє кохання. У кожного з нас є мрія і кожен з нас йде до неї різними шляхами. Йде до кінця, до болю в серці, до сміху, що розриває легені, до сліз крізь регіт, до страху в очах.
Надихнули мемуари Харукі Муракамі. Жива музика і найвідоміші у світі роздуми про Біг найвідомішого у світі японського літератора на терасі історчиної будівлі у центрі Києва. Свіжо, іронічно, зворушливо і мотивуюче! Обіцяємо вам справжню пробіжку, коли пульс 120 ударів на хвилину, в навушниках грають Бітли, а особисті проблеми, глобальні катастрофи, страх і бруд лишаються позаду…Коли ти сяєш як зірка, а на небі ні хмаринки, коли, окрім кросівок, нічого не потрібно і ти розумієш, що страждання – питання вибору. Як і насолода. Будете лише ви і ваш біг, ваш політ, ваша дорога. А найцікавіше, що ви не зрушите з місця. Вистава під відкритим небом!Вистава – нон-фікшн. Суміш драйву і філософії, дотепності і мудрості! Це не класична вистава, де є чіткий сюжет та структура, це набір спостережень, висновків, інсайтів Муракамі та молодих акторів Малого театру. Це занурення в потік свідомості, у внутрішній світ людини. Біг тут – метафора. Приєднуйтеся і ви точно дізнаєтеся більше про ультрамарафон, що зветься життям. у виставі звучать кавер-версії хітів The Beatles, The Rolling Stones, Creedence Clearwater Revival, Eric Clapton, Bob Dilan, Воплі Відоплясова та інших у виконанні акторів Малого театру.
"Оголена зі скрипкою" – гостросатирична комедія популярного англійського актора, драматурга, комедіографа, композитора і дотепника сера Ноела Пірса Коуарда (1899-1973). ...Помер всесвітньо відомий художник-авангардист, картини якого виставляються в кращих музеях світу і продаються за шалені гроші. Після похорону його родичі несподівано дізнаються, що покійний за своє життя не написав жодної картини. Як таке трапилося і що відбулося згодом, ви дізнаєтесь, переглянувши виставу. «...П'єса Ноела Коуарда - про цінності в житті та мистецтві, справжні й уявні, про помутніння людей на уявних цінностях, про фантастичні спекуляції громадською думкою. І ще - про людський цинізм та жадібність, які запаковані в глянцеву обгортку уявного духовного стоїцизму та фальшивої порядності». (Михайло Резнікович)
Сила грошей в усі часи була рушійною силою. Заради них люди йдуть на будь-які вчинки. Гроші надають людині владу, силу, впевненість у собі. Ця гонитва за здобиччю перетворює людину на тварину і тоді вже в світі homo sapiens діють звірячі закони. У цьому шаленому житті є вовки, а є вівці. Але, як відомо, Фортуна, річ не постійна і якщо сьогодні тобі пощастило стати вовком, то завтра ти можеш з легкістю перетворитись на вівцю.
Досить сильні емоції та філософські роздуми під час та після вистави. Не дивлячись, що у сюжеті одне місце події, але настільки багато емоцій, символічних образів, паралельних ліній. Був і сміх, і смуток, і нерозуміння, що відбувається, і думки... Звичайний Чоловік, житель Броварів потрапляє у поліцейське відділення невідомо за що. Починають з'ясовувати причину з досить дивних запитань – якого кольору будинки та вхідні двері? Що цікавого він бачить по дорозі на роботу? І чому не любить і нічого не знає про своє рідне місто... розгортаються події і ти спочатку не розумієш що це поліція чи розіграш, чи внутрішній голос чи образи з підсвідомості... Реальність переплітається з "невидимим та невідомим" і поступово знаходиться справжня причина. Сподобався сюжет та проблеми, що були затронуті. Важливе та реальність сучасного життя. Ще є прив'язка до справжніх подій, міст, маршрутів, а не вигадка. Актори чудові, гарно й по справжньому передали своїх героїв. Особливо яскравими, переконливими були головний герой Влад Писаренко та спокуслива розумна Ірина Ткаченко. Цікаво для людей, які розуміють сучасне подання сюжету та виконання та оформлення. Також людям, які люблять глибокі, життєві та змістовні сюжети та думки. А також побачити виставу з досить несподіваним змістом
«Людина з…» ... звідки ж цей хлопець, а найголовніше яка в нього особистість, що він цінує, в чому бачить красу, чим цікавиться... Це намагається з‘ясувати «поліція нравов» та проводить виховну роботу, проте методами не звичними для поліції. Хлопець Микола до самого кінця не міг зрозуміти за що його затримали і що це за абсурдний, психоделічний відділок поліції у Києві... Хоча можливо це все був його сон або уява... Дуже сподобалась сама ідея вистави та добра гра акторів... Не можу сказати, що були моменти які не сподобались, проте було багато дивного, та не повністю поставлена фінальна точка. Всі актори вжилися у свої ролі і професійно виконали свої поставлені задачі. В процесі перегляду вистави і до кінця хотілось розгадати сам сенс постановки, періодично ти не розумієш, що відбувається, проте після вистави ти відчуваєш натхнення та міркуєш над глибиною навколишнього світу. Порадила б виставу для тих хто хоче змінити своє буденне життя, всім працюючим і всім хто живе в Броварах)
Білоруський режисер, поліцейські, допит і елементи пропаганди, які вони застосовують, можуть навести на думку, що вистава – такий собі політичний маніфест… Кожен сформує про неї своє, неповторне враження, але прошу вас: не поспішайте! Для мене вона стала екзистенційним перетворенням головного героя. Його зустріччю із тими питаннями, котрі він сам собі не задавав дуже давно… або й ніколи. І водночас – це заклик уваги до прекрасних дрібниць, які можуть стати безмежно гарними, якщо відкрити для них серце. А ще – демонстрація того, що полюбити насильно неможливо. Чи то рідне місто, чи дівчину, яка вас боготворить… На «Людину з…» варто піти з будь-ким, із ким вам цікаво обговорити важливі життєві та соціальні питання. Вистава змушує вдумливо озирнутися на дзеркало, замислитися про свою точку на світових координатах…
Народився 15 серпня 1985 року в Мінську. До 2002 року проживав в Елісті, Республіка Калмикія.
У 2005 році закінчив Мінський Державний Коледж Мистецтв за напрямом «Режисура масових обрядів і свят, організація культурно-дозвіллєвої діяльності». У 2010 році закінчив Білоруську Державну Академію Мистецтв за напрямом «Режисура драматичного театру / естрада».
З 2008 року Богославський є артистом Білоруського державного молодіжного театру. Театральні роботи Богославського неодноразово відзначалися грамотами та подяками. У 2015 році за роль Треплева в спектаклі «Чехов. Комедія. Чайка» Богославський отримав диплом II Молодіжного театрального форуму країн Співдружності, Балтії та Грузії «За різнобічну театральну обдарованість».
Дебютна п'єса «Пішак» була поставлена в Центрі білоруської драматургії і режисури в 2008 році.
У наступні роки п'єси Богославського потрапляли в лонг і шорт-листи, а також ставали переможцями таких драматургічних конкурсів, як: Премьера.тхт, Євразія, Дійові особи, Перша читка (Володінський фестиваль), ЛітоДрама, Ремарка, VI Фестиваль національної драматургії ім. В.І. Дуніна-Марцинкевича, конкурс-фестиваль сучасної білоруської драматургії «WriteBox», фестиваль молодої драматургії Любимівка, конкурс професійних драматургів «Старий кінь».
У 2012-2013 рр. п'єси «Любов людей» і «Тихий шурхіт йдуть кроків» перемогли в інтернет-голосуванні «Конкурс Конкурсів» в рамках проекту «Нова п'єса» Всеросійського театрального фестивалю «Золота маска».
П'єса «Зовнішні побічні» стала лауреатом незалежної літературної премії «Дебют-2013» в номінації Драматургія.
Як режисер Дмитро Богославський дебютував в Театрі-студії ім. Е. Мировича з дипломним спектаклем «Росія Живаго» по лібрето М. Бартенєва, на музику А. Журбіна «Доктор Живаго» у 2009 році. Вистави Богославського неодноразово брали участь у міжнародних театральних фестивалях і форумах. Вистава «Саша, винеси сміття» за п'єсою Н. Ворожбит, поставлений богославских в Білоруському державному молодіжному театрі, став номінантом Національної театральної премії Республіки Білорусь в 2016 році. У 2018 році номінантом цієї премії також став спектакль Богославського – Людина з Подольська» за п'єсою Д. Данілова.
Дмитро Богославський є одним з організаторів Студії альтернативної драми (САД). Живе і працює в Мінську.
У 2009 році став випускником майстерні Віталія Кашперських при Полтавському музичному училищі.
У 2015 році закінчив Київський національний університет театру кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого, де вчився на курсі народного артиста України Дмитра Богомазова. Відразу ж отримав роботу в київському театрі «Золоті ворота». Незважаючи на юний вік, вже задіяний в декількох популярних постановках.
У 2014 році вперше знявся у фільмі «Особиста справа», роком пізніше отримав роль в «Офіцерських дружин».
У 2016 році зіграв одразу чотири ролі в чотирьох телевізійних проектах «Не зарікайся», «Центральна лікарня», «Лист надії», «Забудь і згадай».
У 2017 році отримав роль в «Танці метелика». Глядачі сприймають актора, як неймовірно талановитого представника сучасної артистичної молоді.
Владислав веде непублічний спосіб життя, він невибагливий в побуті і не любить розповідати про особисті переживання.
Закінчив навчання на акторському факультеті (курс народного артиста України Б. Бенюка) Київського Національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого в 2014 році.
В трупі Одеського українського театру працює з вересня 2014 року.
Ролі у виставах 94-го сезону:
«Кайдаші» за мотивами повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» – Лаврін;
«Тіні забутих предків» М. Коцюбинського (інсценізація В. Василька) – Іван;
«Про кохання… без слів» Т. Борисової, О. Плетньова – Відвідувач танцювальних майданчиків;
«Політ у ритмі танго» Т. Борисової – Пасажир в аеропорту;
«Білосніжка і сім гномів» Л.Устинова, О.Табакова – Принц;
«Одруження» за М. Гоголем – Жених;
«Вона його любила» за мотивами п’єси А. Іванова «З училища» – Славік;
«Енеїда XXI» В. Ченського – Юл;
в прем’єрній виставі-казці за Г.К. Андерсоном «Дюймовочка» артист задіяний в ролі Жабуара.
Артист Костянтин Кириленко зайнятий також у масових та народних сценах музичних вистав: «За двома зайцями», «Шинкарка», «Запорожець за Дунаєм» та інших.
Кияшко Сергій Олександрович сценічну діяльність розпочав у 1997 році в Каланчацькому філіалі Херсонського обласного театру драми та комедії на посаді артиста допоміжного складу. І вже перші творчі роботи, неабиякий сценічний талант, надзвичайна працездатність, довели, що до театрального мистецтва Херсонщини прийшов обдарований актор з великим майбутнім.
Справжній розквіт акторського таланту Кияшко С.О. пов'язаний з Херсонським обласним академічним музично-драматичним театром ім. М.Куліша., у якому він працює з 1999 року. Крок за кроком долаючи східці професійного вдосконалення, пройшов складний шлях від актора початківця до артиста драми вищої категорії.
Загальне визнання актору принесла роль Потьомкіна у виставі «Фаворит. Князь Потьомкін Таврійський», за виконання якої у 2008 році Сергій Кияшко був визнаний кращим актором 72-го театрального сезону та отримав «Акторську премію імені народного артиста УРСР Є. Матвєєва».
У 2010 році закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, курс нар. артиста України, нар. артиста Росії, професора Е.М. Митницького.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2008 року.
Український актор театру і кіно.
Олександр Соколов народився 1988 року в Києві.
У 2011 році він закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченко та отримав ступінь магістра економічних наук за спеціальністю «міжнародна економіка».
Також у 2010 році вступив на факультет театрального мистецтва Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенко-Карого за спеціальністю «акторське мистецтво драматичного театру і кіно» та продовжив навчання у 2014 році в майстерні Дмитра Богомазова. У 2015 році здобув фах актора драматичного театру і кіно.
У 2000-2010 роках грав в спектаклях Національного академічного драматичного театру імені І. Франка.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2014 року.
Український театральний та кіноактор, режисер.
Володимир Цивінський народився 9 грудня 1970. У 1992 закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого (нині Київський національний університет театру, кіно та телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого), після отримання акторської освіти три роки працював у Чернігівському молодіжному театрі.
З 1995 — актор Київського театру драми і комедії на лівому березі Дніпра. Проживає в Києві.
У 1997 отримав молодіжну премію «Перспектива» від Спілки театральних діячів України.
Я народилася 28 липня в м. Кривий Ріг в сім'ї працівників Інгулецького гірничозбагачувального комбінату. Мама – чергова по станції, тато – електрик – сім'я (а ще є сестра і брат) – дружна і дуже весела, але з творчістю ніяк не пов'язана. Хоча в сімейному колі за святковим столом жіноча частина моєї родини співала народні пісні, а брат грав на гітарі. З 7 років я пішла в загальноосвітню школу № 59 в тому ж Кривому Розі. Перша вчителька моя (спасибі їй!) відвела нас класом на гурток народного танцю і на плавання. З тих пір я полюбила сцену – самостійно обирала собі гуртки і студії і з задоволенням відвідувала їх, була і студія сучасного танцю, а з 11 років я пішла на вокал.
У шкільні часи постійно брала участь в оглядах художньої самодіяльності, різних шкільних заходах і дуже часто була організатором цих святкувань, іноді сама писала сценарії, виступала в ролі ведучої, була навіть хореографом-постановником.
По закінченню 11 класу я точно знала, що хочу бути ... співачкою. Я мріяла підкорити український шоу-біз. Натхненна надією, я поїхала вступати до Києва в Університет культури на кафедру естрадного вокалу – і ура – я вступила !!! Провчилася рівно рік і зрозуміла, що цього для мене мало, тому що я ще вміла і танцювати, і красиво говорити текст на сцені. Було прийнято рішення перевестися на кафедру акторської майстерності. Пройшла вступні, здала академрізницю – і з натхненням стала вчиться на курсі Петра Ільченка та Катерини Пивоваровой.
На 4 курсі ми з кількома одногрупниками пройшли кастинг в театр «Колесо» і захищали свої акторські роботи вже на професійній сцені. В цьому ж році після випуску студентська команда на чолі з Ксенією Ромашенко організовує незалежний театр «Відкритий погляд», де я грала в «Весіллі?!» М. Гоголя, «Гуппі» В. Сигарева, «Сім'я. Сцени »А. Яблонської та інших. А в 2013 році в Київському академічному Молодому театрі була випущена вистава «Любов людей» Д. Богославського. З 2014 року увійшла в команду театру «Золоті ворота» під керівництвом художнього керівника Стаса Жиркова – спасибі йому велике, до цього дня вважаю його моїм учителем і натхненником – він мій улюблений режисер і великий приклад невичерпного таланту, енергії і працьовитості.
У 2006 році закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім.І.К.Карпенка-Карого, курс нар. артиста України, нар. артиста Росії Е.М. Митницького.
У Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра працює з 2004 року.
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
грають декілька акторів
Серед інших театрів України Київський державний академічний театр драми і комедії посідає особливе місце. Театр, що виник на хвилі демократичних змін у суспільстві наприкінці 70-х років XX століття, сьогодні є широко відомим і популярним у глядачів, авторитетним серед фахівців.
Перший збір трупи театру відбувся 7 вересня 1978 року, а перша прем'єра – 21 квітня 1979 року у приміщенні Республіканського театру ляльок по вул. Ш. Руставелі, 13 («Высшая точка – любовь» Р. Фєдєньова).
Багато років театр не мав власного приміщення. Вистави відбувалися у всіх театрах Києва і майже у всіх палацах культури міста, у тому числі у Палаці «Україна» та Жовтневому палаці. У травні 1982 р. міська влада передала молодому театрові будівлю кінотеатру «Космос» на Лівобережному масиві. В цій будівлі силами колективу був влаштований «Театр у фойє» – перша мала сцена у тогочасному Києві та, можливо, і в Україні. Перебудоване приміщення стало першим театром на київському лівобережжі, а також першим театром у Києві за повоєнні роки.
Театр працює двома мовами.
За час існування премії «Київська пектораль» театр отримав 15 нагород майже у всіх її номінаціях.
« Людина з… »
