цю виставу
Бунтарська лірико-романтична поезія, бардівська пісня, творча зустріч з акторами театру за келихом червоного вина при свічках.
Завдяки волонтерському проекту "Театр.Лав" вперше відвідала театр "Колесо" у самому серці Подолу - Андріївському узвозі. І як кажуть, новичкам везе - і мені повезло побачити чудову виставу-легенду "Любити, палати і бути таким, як раніше". Це вистава, де головні герої - Вірші. Вірші поета часів французської революції - П'єра-Жана Беранже. Як сказав режисер постановки - Валерій Непомілов, сам Беранже майже невідомий у Франції, у Парижі, при цьому там дуже знають Пушкіна. На мій сором, я теж вперше почула про цього поета та його вірші у чудовому виконанні акторів театру ""Колесо"" саме на цій виставі. Сподобалося місце, де проходила вистава - театральне кафе у французькому стилі, перед початком вистави грала музика - французький шансон. Це чудово налаштовувало на перегляд. Сподобалася взаємодія акторів з глядачами, навіть вдалося випити келих вина на брудершафт з актором Вадимом Лялько, який виконував роль Поета. Окремо слід відзначити - виконання віршів, їх прочитання акторами - слова лились, плавно перетікали, стріляли в голові як кріплене вино, або мерехкотіли як полум'я свічок і звучали у струнах гітари. І безумовний плюс - живе спілкування з акторами після закінчення вистави. Приємно вразила їх близкість до глядачів, ніби старі добрі друзі зустрілися після недовгої розлуки. Усе створювало затишну, теплу обстановку, що навіть не хотілося уходити). Завдяки фантазії Валерія Непомілова та грі акторів театру "Колесо" вдалося на хвилинку згадати, що "На чердаке все мило в двадцать лет", замислитися, що "Мы только куклы, стар и мал, мы все - марионетки" и все-таки - "Любить, пылать и быть таким, как прежде!.." Здивувало: майже усі глядачі на виставі були жінки середнього (бальзаківського) віку, і лише два чоловіки. Це одразу кидалося у вічі. Невже чоловіки не люблять бунтарську революційну поезію? Мінуси: театр не пристосований для людей із інвалідністю (на візках, іншими проблема рухового апарату), у залі, де проходила вистава, - було жаркувато (може через вино?:) ), туалет - один, дуже маленький.
Великолепный поэтический спектакль по поэзии французского поэта 19 века Жана Беранже. Он идёт в театре уже 30 лет с огромным успехом, потому что звучат замечательные стихи поэта и песни на его слова. 5 актёров включая режиссера спектакля Валерия Непомилова, человека с ограниченными физическими возможностями, в почтенном возрасте, но очень сильного душевного, разыгрывают представление, вовлекая в него зрителей. Живой, искренний, остроумный спектакль, а после окончания каждый из участников читал любимые стихотворения!
Знав, що буде актором ще змалку. Коли у першому класі запитали, ким би він хотів стати в майбутньому, то встав і сказав, що буде актором, чим і заслужив насміхання над собою з боку однокласників.
Сьогодні Валерій Леонідович бере участь у вечорах поезії, які влаштовуються у театрі для молоді. Його улюблені поети - Шекспір, Беранже, киянин Кисельов. Зі сцени читає вірші, сидячи у кріслі. І мало хто із глядачів здогадується про те, що чоловік, який говорить їм про щастя, без сторонньої допомоги не може рухатися вже протягом десяти років.
Але найголовніше, що Валерій Леонідович не втратив смак до життя, а допомагає в цьому його професія. “Коли телефонують і просять виступити у кафе, театрі — це щастя. Коли бачиш очі людей, яким читаєш вірші, бачиш, як змінюється їх світосприйняття, почуття розумієш - ти ще потрібний. Це не можна виміряти ніякими грошима. Коли приходить товариш і п`є з тобою чай, просто так, і ти відчуваєш його тепло та сердечність, теж розумієш - ти потрібний не тільки на сцені. І це теж щастя”.
Народилася 24 вересня.
Валентина з дитинства мріяла бути актрисою і цілеспрямовано йшла до своєї мети: її першим досвідом була участь у драмгуртку Палацу піонерів. Потім – навчання у Київському театральному інституті, на курсі Анатолія Решетникова, і гра у студентських виставах, де їй, як вродливій жінці, доручали переважно ліричні ролі.
А Валентині надзвичайно хотілося довести, що вона здатна й на щось інше. Найбільше мріяла про характерні образи. Тому й зраділа першим казковим ролям у Театрі «Колесо», натхненно грала і Бабу Ягу, і Вологість (у новорічній казці вона разом із подругою Мокротою псувала настрій Снігуроньці).
Працює в театрі з 2004 року.
Народився 7 жовтня.
Закінчив театральну студію Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка.
Актер Київського театру "Колесо".
Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім.Карпенка-Карого
Працює в театрі "Колесо" з 2002 року, з 1990 до 2005 року працював актором на Кіностудії ім. Довженка.
Член Національної Спілки кінематографістів України та Спілки театральних діячів України.
Театр «Колесо» був заснований у 1988 році. Перша вистава відбулась 28 травня того ж (1988) року. Засновником та художнім керівником закладу від дня заснування й дотепер є Народна артистка України Кліщевська Ірина Яківна.
Значною подією в житті новоствореного колективу стало отримання власного приміщення на Андріївському узвозі, 8. Усі працівники театру взяли участь у переобладнанні будівлі під потреби театру.
Нині головна сцена театру розташована на другому поверсі театру і розрахована лише на 70 глядачів. Відтак, театр є камерним – актори перебувають на відстані витягнутої руки від глядачів, вони стають свідками найпотаємніших процесів, які відбуваються на кону. Другою сценою в «Колесі» вважають кафе театру. Тут, на першому поверсі, у затишній домашній атмосфері проходять вистави, які змушують глядачів відчути себе знову ж таки безпосередніми учасниками вистави.
Від вересня 2008 року Київський театр «Колесо» отримав статусу «академічного». У теперішній час, театр «Колесо» є невід'ємною складовою культурного життя Києва, улюбленим місцем відпочинку не тільки киян, а й численних гостей столиці.
