« Любити, палати та бути таким, як раніше… »

Моновистава – це той випадок, коли виконавець приречений на публічну самотність. Її обрала для себе народна артистка України Ірина Кліщевська. Наркотики, алкоголь, суїциди та хвороби, неймовірний успіх, злети та падіння в прірву, найкращі чоловіки та заздрощі жінок... В житті видатної Едіт було стільки, що вистачило б на кілька серіалів, то що ж говорити про виставу... Вистава неодноразово брала участь у Міжнародних театральних фестивалях моновистав, де здобула премії та нагороди (нагорода «За кращу жіночу роль» на фестивалях «BGMOT 2006» (Болгарія) та «Відлуння» (Україна), «За високу майстерність» («Armmono»-2004), диплом фестивалю «Вересневі самоцвіти» (Україна), Гран-прі фестивалів «Албамоно 2006» та Фестивалю моновистав Македонії).

Перфоманс-колаж «Невтишимі». Незвичайна подорож у машині часу від 60-х років 20 століття до сьогодні. Від Стуса до Жадана, від Костенко до Малковича. Це не просто можливість за півтори години пропустити крізь себе життя і творчість українських поетів-шістдесятників, а повне занурення в епоху, коли слово «українець» зазвучало по-новому. Спільно з «Музеєм шістдесятництва» ми проведемо вас крізь час та простір, підглянемо за народженням думки корифеїв, відчуємо биття їхніх сердець в наших з вами грудях, усвідомимо вагу національної гідності в сьогоденні. Бо саме вони дали Україні голос, який не стихає й досі, який не затихне ніколи.

Вірші Зерова, Семенка, Хвильового, Плужника, Теліги, Тичини та інших яскравих представників того трагічного покоління. Історія через поезію... Персонажі, які починають творити свою історію. Вірші, які оживають... люди, які зникають...

 Пластично-поетична вистава «Розстріляні Від(ро)дження» повністю побудована на віршах Розстріляного Покоління.

Юність, що виблискує чистотою помислів, що закохана й мріє, бунтує й спокушає. П'ятеро закоханих і залишилася тільки одна зоряна ніч в рідному українському селі, яку вони проведуть разом. А ще є українські пісні, за допомогою яких вони з'ясовують відносини, освідчуються в коханні, сваряться, миряться... А вранці їм належить розлучитися й можливо зустрінуться вони тільки через сім років як домовилися в цю ніч. Спектакль поставлений по п'єсі «Не співайте, півні, не вменшайте ночі» напівзабутого українського класика Степана Васильовича Васильченко. Написана драматургом в окопах Першої світової війни, історія наповнена приголомшливим ліризмом й красою української пісні.

«Коли я бачу тебе – мені все на світі видається у рожевому світлі!» Чи знаєте ви, що таке кохання сильної жінки, де і «втрачені мрії», і «чоловіки в її житті», і «спокушена й покинута»? Кохання пристрасне, божевільне, неприборкане. Кохання до нестями. Кохання, яким хворіють геніальні люди – люди, які творять історію і про яких довгі роки, а іноді й століття ходять легенди! Саме такою сильною, темпераментною, невгамовною як у роботі, так і в коханні, надзвичайно талановитою була героїня вистави «Життя в рожевому світлі», велика французька шансонетка Едіт Піаф! Маленький паризький горобчик з солов'їним голосом і характером задиркуватого дівчиська, вихованого вулицею. Але водночас стійка та рішуча жінка, незважаючи на будь-які примхи лиходійки Долі. Скільки всього вона пережила: голод, злидні, смерть дочки, втрата коханого, алкоголь, наркотики, незліченне число коханців. І при цьому – нескінченна потреба кохати і бути коханою. Кохати пристрасно і до самозабуття, усіма фібрами своєї душі. Але... напівтемна сцена, освітлена лише прожектором, спрямованим на маленьку некрасиву жінку, звуки музики... і голос, голос, що паралізує усе твоє єство, голос різкий, сильний, несподіваний, який часом переходить у крик, крик душі. І раптом жінка стає красивою, і не лише красивою, а прекрасною, і вона ні за чим не шкодує. Легендарна Едіт Піаф! Для якої любов і пісня – є сенсом всього її життя!