Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
Святковим різдвяним вечором чарівну дівчинку Марі чекають небезпечні і дивовижні пригоди: в стінах рідного дому раптом зазвучать тривожні відлуння минулого і вона дізнається таємницю старовинного закляття. Тільки її добре серце, щирі почуття, вірність та стійкість здатні розвіяти злі чари, а казково прекрасна музика Чайковського змусить повірити в диво усіх!
В основі вистави "Попелюшка", що її представляє театр - одна з найвідоміших казок світу, до якої зверталися, починаючи з XVII століття, казкарі Шарль Перо, брати Грімм та інші. Постановочна група театру на чолі з режисером Катериною Чепурою використала у своїй роботі одну з найпопулярніших версій - кіносценарій Євгена Шварца. Особливої казкової чарівності, прозорості та театральності додала музика Вікторії Васалатій, яка є однією з виконавиць ролі Попелюшки. Для авторів вистави було принциповим аби всі ролі: від злої, проте такої кумедної Мачухи, сестер-нечепур і до самого Короля виконували молоді актори, які з легкістю та артистизмом перетворюються на казкових персонажів, насичують давню історію дівчинки-сирітки юнацьким запалом та наближують події до нас. Для тих, хто, можливо, ще не встиг прочитати цю казку, нагадаємо її фабулу: після смерті матері батько дівчинки одружився з жінкою, яка мала двох дочок. Проте, чоловік і не міг уявити, що на цьому щасливе життя його дочки закінчиться. Зла Мачуха із своїми рідними доньками перетворила дівчинку у свою служницю. Оскільки дівчинка весь час мала поратися на кухні біля вогню, то забулося її справжнє ім`я, її назвали Попелюшкою… Одного разу всі збиралися на бал до Короля. Попелюшка також мріяла побувати на святі, проте ані сукні, ані черевичок в неї не було. Крім того Мачуха наказала переробити дуже багато справ... Раптом з`явилася чарівна Фея, яка знала Попелюшку, знала її доброту, легку вдачу, щире серце. Фея зробила неможливе - спорядила Попелюшку на бал і головне - подарувала кришталеві черевички... саме вони допомогли Попелюшці знайти своє щастя. Фото та анотації надано театром.
Створена всесвітньовідомим данським казкарем Гансом-Христіаном Андерсеном трагічна історія Русалоньки, котра заради любові до врятованого під час бурі Принца віддала свій чарівний голос Морській Відьмі, порушила звичаї мешканців морського дна, зреклася веселого підводного життя і королівства, у нашій сценічній версії отримала щасливий фінал, а сувора казка стала видовищною феєрією, сповненою розмаїтих яскравих і фантастичних морських жителів. Світ моря і світ людей, хай які різні за виглядом, звичками і звичаями, завжди зможуть знайти спільну мову, якщо говоритимуть мовою любові.
Містерійна казка-притча одного з найвитонченіших письменників Британії Оскара Уайльда – часом іронічна, часом – релігійно-екзальтована, – це історія про безцінний дар любові, співчуття та милосердя, який легко втратити, але без якого життя, навіть сповнене зовнішньої краси і людського захоплення, стає потворним та порожнім, – хоча, щоб зрозуміти це і повернути втрачений дар, часто доводиться пройти дорогою страждань і випробувань.
За книгою Тараса та Мар’яни Прохаськів «Куди зникло море» Інсценізація заслуженої артистки України Олени Крилової «Ми мусимо тобі щось сказати, але це секрет. Ми – детективи» У чому секрет дружби? Хто такі друзі? І чому нам так добре, коли ці люди поруч? Вистава «Куди зникло море?» – це захоплююча та інтригуюча розповідь про добрих, щирих і відданих друзів-звірят, які ведуть розслідування одного злочину, що трапився у їхньому лісі. Завдяки детективним пригодам герої ще глибше пізнають, що ж таке дружба та вірність, і чому вони роблять нас настільки щасливими! Цікавий сюжет переплітається з простою і легкою подачею. Інсценізація заслуженої артистки України Олени Крилової за книгою Тараса та Мар’яни Прохаськів «Куди зникло море» – це атмосфера затишку, щирого сміху та любові.
…Що таке щастя? Герої цієї казки розуміють його кожен по-своєму. Якщо для Попелюшки, Феї, Принца і навіть Короля щастя –це робити добрі вчинки. Щоб усім-усім було добре. І зовсім інакше щастя розуміють Мачуха та її доньки. Вони живуть виключно для себе. Їх кредо- вигода! Проте добрі вчинки завжди знайдуть відгук у серцях людей. Це норма життя справедливого суспільства.
Закінчив середню та музичну (скрипка) школи у 1986 році, після проходження військової служби (Північний флот) у 1989 році вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К Карпенка-Карого та в 1994 році закінчив його з присвоєнням кваліфікації спеціаліста за спеціальністю «режисура».
З 1994 року працює на посаді режисера-постановника (а з лютого 2017 р по серпень 2018 р. – головного режисера ) у Донецькому академічному обласному драматичному театрі (м. Маріуполь).
Неодноразово поєднував основну діяльність з роботою художника-постановника і завідувача художньо-постановочної частини у театрі. Як художній керівник курсу і педагог з акторської майстерності з 2010 року веде курси в Першій Маріупольській театральній школі-студії.
Лауреат і дипломант міжнародних і регіональних театральних фестивалів "Херсонеські ігри", "Мельпомена Таврії", "Дні Чехова в Ялті", "Театральний Донбас", "Homo ludens",AndriyivskyFest,"Вересневі Самоцвіти","Світогляд"
Учасник Другої обласної виставки художників театру "Laterna Magica" (Донецьк, 1997 р.). Персональна виставка "Портрет сценографа Анатолія Левченка" проходила у виставковому залі сучасного мистецтва ім. А. Куїнджі (2009 р.).
Керівник групи авторів логотипу театру Донеччини
Нагороджений медаллю «За жертовність та любов до України» УПЦ (КП)(2017р.)
6 травня 2019 року відбувся творчій вечір,присвячений 50-річчю митця.
27 жовтня 2019 року в Маріуполі відкрився Перший недержавний театр "Terra Incognita" Свій театр для Своїх під керівництвом Анатолія Левченка
Артур народився і виріс в Маріуполі. Актором мріяв стати з дитинства. Здебільшого це сталося завдяки любові до кіномистецтва. Вже закінчуючи школу, хлопець вирішив, що потрібно спробувати себе в акторській професії. Навіть хотів спочатку освоїти спеціальність психолога і з цього боку розкрити для себе акторську майстерність. Проте за проханням батьків він вступив до Приазовського державного технічного університету. Втім участь у студентському театрі «СТЕМ» допомогла зрозуміти, що йому слід змінити спеціальність. Наразі він магістр театрального мистецтва Луганської академії культури і мистецтв. Проте навчатися акторській майстерності почав у Театральній студії Костянтина Добрунова, якого вважає своїм вчителем. До речі, саме Костянтин Володимирович запросив Артура грати у Маріупольському драматичному театрі.
Закінчив Харківський національний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського (2015)
В театрі працює з 2008 р.
Закінчив Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж (2007 р.)
З 2003 до 2014 року працював у Театрі Лесі Українки (м. Кам'янське)
В театрі працює з 2015 р.
Закінчила Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського (2006 р.)
В театрі працює з 2002 р.
Закінчив Харківський національний університет мистецтв ім. І.П.Котляревського (2017 р.)
В театрі працює з 1993 р.
Закінчила Бердянський державний педагогічний університет (2006) та Харківську Державну Академію Культури (2019)
В театрі працює з 2002 року.
Закінчила Київський Національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого (2015), Маріупольський коледж мистецтв (2016)
В театрі працює з 2015 р.
Закінчила Харківський національний університет мистецтв ім. І. П. Котляревського (2017)
В театрі працює з 2018 р.
Початком театру в Маріуполі прийнято вважати 1847 рік, коли до міста вперше приїхала театральна трупа під керівництвом антрепренера В. Виноградова. Придатної будівлі Маріуполь не мав на той час, і тому вистави давали в орендованому амбарі на Єкатерининській вулиці (нині Нікопольський проспект).
У 1850—1860-і роки в амбарі на своєму подвір'ї місцевий житель Попов влаштував перше театральне приміщення — «Храм музи Мельпомени». А 1878 року в місті Маріуполі була заснована перша професіональна театральна трупа. Власне від цієї дати й вираховує свій початок міський драматичний театр (нинішній Донецький академічний обласний драматичний театр).
1884 року затверджено статут Маріупольського музично-драматичного товариства, члени якого ставили аматорські вистави, влаштовували концерти, сприяли естетичному вихованню мешканців міста.
Знаменна подія сталась у Маріуполі 8 листопада 1887 року — якщо раніше театральні трупи працювали в місті у непридатних приміщеннях, то цього дня було вперше відкрито спеціально зведену коштом В. Л. Шаповалова театральну будівлю, яка отримала назву Концертна зала (згодом Зимовий театр). Це театральне приміщення мало велику сцену, зручні крісла, окреме місце для оркестру та глядацьку залу на 800 місць. Театральний сезон відкрився постановкою п'єси М. Гоголя «Ревизор». Роль Городничого зіграв сам володар театру і антрепренер.
З отриманням власної стаціонарної сцени Маріуполь перетворився на значний культурний осередок наприкінці XIX — на початку ХХ століть. Тут відбувалися гастролі видатних майстрів українського театру — М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського, М. Старицького.
У 1920-ті роки в Маріуполі працював драматичний колектив «Новий театр» під керівництвом А. Борисоглібського.
У 1934 році на основі міського драматичного театру створено Вседонецький музично-драматичний театр з постійним місцем перебування в Маріуполі (художній керівник — А. Смирнов, головний режисер — А. Іскандер).
18 квітня 1936 року в міському театрі відбулася зустріч із заслуженим артистом, оперним співаком Михайлом Гришком.
У листопаді 1936 року Маріупольський державний російський музично-драматичний театр показав п'єсу О. Корнійчука «Платон Кречет» — нерідко саме дата цієї прем’єрної вистави новоствореного першого стаціонарного закладу культури подається як дата створення сучасного театру (принаймні так було в літературі доби СРСР).
Новостворений театр уперше виїхав на великі 4-місячні гастролі в квітні 1937 року — до міст Сталіно (нині Донецьк), Макіївка, Полтава, Кременчук, Суми та Харків.
По ІІ Світовій війні 1947 року російський драматичний театр у Маріуполі було закрито.
1959 року діяльність театру було відновлено — будувалась нова стаціонарна театральна сцена, набиралась трупа, готувались нові постановки. Тоді ж Маріупольському театру було присвоєно статус Донецького державного.
Урочисте відкриття новозбудованого театрального приміщення в Маріуполі відбулося 2 листопада 1960 року прем'єрним показом вистави «Иркутская история» за п'єсою О. Арбузова.
1978 року Маріуполь урочисто відзначив 100-літній ювілей міського театру, у зв'язку з чим Донецький державний російський драматичний театр був нагороджений Орденом Пошани.
1985 року було відкрито малу сцену театру.
Визнаючи заслуги закладу в розвиткові театрального мистецтва, 12 листопада 2007 року Наказом Міністерства культури і туризму України театрові було присвоєно статус академічного.
В 2016 році Донецький академічний ордена Пошани обласний російський драматичний театр було перейменовано на Донецький академічний обласний драматичний театр.