Подобається Theatre.love? Зробімо його кращим разом!
Theatre.love - це соціальний проєкт, що популяризує та розвиває театральне мистецтво України, роблячи театри ближчими до людей. Якщо тобі близька така ініціатива – ти маєш можливість підтримати Theatre.love фінансово і вплинути на його подальше майбутнє.
« Луцько »
«Луцько» — це захоплююче казково-містичне дійство для всієї родини, просякнуте духом історії. Через легенди, бувальщини та історичні факти у виставі твориться призабута атмосфера міста Луцька, що постало між рік і пам’ятає велич князівської доби. Дух Луцька виринає на межі реального і містичного, сакрального і ярмаркового, зворушливого і драматичного. І щораз по перипетіях місто сповнюється спокоєм, гостинністю та миролюбністю, поєднуючи культури, переплітаючи традиції та релігії .
І хоч дух Луцька було знівельовано в радянський період та автори спектаклю пробують оживити його та закликають знову наповнити місто неповторною атмосферою, що виринає з віків і доповнюється сучасними особливостями. І той Дух творці спектаклю, за влучною знахідкою поетеси Ольги Ольхової, називають #ЛУЦЬКО.
Ці слова мають різні значення, але все набуває одного відтінку, коли починається війна. Тоді люди знімають маски. І кожен стає тим, ким він є. Боягузи, гульвіси, негідники, шахраї - живуть серед нас, але у мирний час вдають порядних людей. «Вічно живі» - на перший погляд, історія однієї дівчини, наречений якої пішов на війну. Але це лише на перший погляд. Якщо зануритися глибше, то побачите сім'ю, у якій відображена ціла держава, а може, і цілий світ. Для когось обов’язок – це взяти зброю і піти на передову, хтось цілодобово працює, воскрешаючи поранених, хтось продовжує вчити дітей, хтось продовжує любити і чекати. Але є ті, хто не бажає змінювати свої звички, ті для яких танці, пісні та кортежі дорожчі за людське життя. Вистава не розділяє людей на хороших і поганих. Вона відтворює справжнє життя, а не ілюструє військові гасла, якими вони були як 75 років тому, так і зараз.
Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала загальнолюдській плеяді геніїв незгасимий Світоч – Тараса Шевченка, Тираноборця та Пророка, Спікера свободи, який поставив на сторожі біля своїх земляків, «рабів німих», огненне слово, а в «Заповіті» дав їм заклик: «Кайдани порвіте!». Небагато кому випало безсмертя, досягти його такою дорогою ціною, як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього найжорстокіших випробувань і страждань. Прожив Шевченко лише 47 років, з них двадцять п'ять – у кріпосному рабстві, десять – у солдатчині і засланні. А решту – воюючи з нестатками, хворобами, плекаючи нездійсненну мрію про створення сімейного вогнища, елементарного затишку у власному будинку – маленькій хатинці на батьківщині. У нинішньому театральному трактуванні, всупереч багаторічним хрестоматійним, заїждженим деклараціям і уявленням, гармонійно переплітаються багато мотивів з життя Поета і Художника: творчість, любов, розчарування, каяття, ненависть, здивування, популярність і забуття, прагнення все осягнути. «...Вистава про долю талановитої людини, яка потрапила під жорна системи. З одного боку, вона викувала його талант, з іншого – понівечила його життя. Це і Шевченко, і не Шевченко, і не лише Шевченко. В основі постановки – всі тексти, всі вірші Т.Г. Шевченка та спогади про нього. Але він був дуже різним. І слабким, і сильним, і добрим, і несправедливим. Ми торкнулися лише однієї складової його особистості, насамперед, обдарованості, тому не варто дошукуватися цілковито правдивої ідентичності його характеру. Це,швидше, легенда про Шевченка. Хоча і заснована на фактах його життя. Легенда про дуже талановиту людину, життя якої було зруйноване системою. Він багато знав, гостро відчував і заслуговував на краще людське щастя, але не судилося. ...У кожного свій Шевченко, як і у кожного – свій Пушкін. У нас – ТАКИЙ!..»
У 2014 році, під час подій Революції Гідності, семеро ентузіастів із різних професій (музиканти, актори, банкіри, юристи) згуртувалися навколо запису музичного альбому «Got to Be Free». Згодом ця музична історія Майдану переросла у рок-мюзикл, який дотепер був презентований кілька разів в закритому форматі «для друзів» на різних концертних майданчиках Києва. У вересні 2018 року рок-мюзикл виступив хедлайнером наймасштабнішого фестивалю української культури Bloor West Village Toronto Ukrainian Festival. Після гастролей мюзикл з надзвичайним теплом прийняла публіка міста Лева у сучасній локації !FESTRepublic . Історія рок-мюзиклу динамічно розвивається, з лютого 2019 року «Got to Be Free» увійде до репертуару одного з найсучасніших театрів Києва – Театру на Подолі. Оновленою постановкою опікується режисер та художній керівник театру Віталій Малахов. Вистава буде виходити один раз на місяць. Сьогодні «Got to Be Free» – це альманах-рефлексія, який складається з 12 історій про естетику протесту героїв Майдану. У кожній історії – спогад про внутрішній порив до свободи, боротьбу за гідність країни, протидію тітушкам, війну, мрії про суспільство майбутнього та кохання музиканта й волонтерки серед палених шин. «Got to Be Free» – про трансформацію нас усіх, суспільства, яке після Революції Гідності не буде вже колишнім. Важливим елементом дійства є його інтерактивність. Глядачі долучаються до зведення барикад, а між публікою блукає балет: бриті «братки», дівчата в футболках із червоним хрестом, молодь з Майдану, люди в камуфляжі. «Got to Be Free» – це живий рок-саунд, яскраві візуальні засоби, інтерактивна сценографія та сильні емоції. У виставі задіяно оркестр та балет.
Театр Тіней Teulis доводить, що всі фантазії можна втілити в життя за допомогою тіней людського тіла. Ви поринете в зачаровуюче шоу і захоплюючий дух хореографію, які з легкістю полонять Ваше серце ... За останні 4 роки Театру Тіней TEULIS був фіналістом найбільших талант шоу в Італії, Туреччині, Росії, Чехії та Словаччини. Гастролював у Фінляндії, Швеції, Польщі, Чехії, Білорусії в Японії 35 тисяч глядачів стоячи проводжали артистів.
«Очі чорні» – це лірична і запальна програма-спектакль з романсів і пісень різних років у виконанні акторів театру КХАТ заслуженого артиста України Віктора Кошеля і Юрія Кожухарова, поезії Катаріни Синчилло в авторському виконанні, зачаровують танців Valeriya Moskovenko, віртуозної гри на гітарі спеціальних гостей Flame Flame.
«ГаРмИдЕр» – це живий театр, що розвивається, рефлексуючи на поточний стан речей та виходячи за межі драматургії, класичної вистави і театральної зали.
Створено театр 2003 року в Луцьку вихідцями театр-студії «Синій птах» (Руслана і Павло Порицькі та Алла Доманська).
5 років «ГаРмИдЕр» діяв при Волинському державному університеті імені Лесі Українки під керівництвом заслуженої артистки України Лариси Зеленової.
У 2008 році театр продовжив роботу при Луцькому районному будинку культури (нині – культурно-мистецький центр «Красне»). Із того часу художнім керівником та режисером стала Руслана Порицька.
2019 року «ГаРмИдЕр» у статусі громадської організації започаткував діяльність сценічного простору «Гармидер ангар-stage». У червні 2020-го розпочав свою діяльність на цьому майданчику у статусі незалежного театру.
Колектив представляв Україну на фестивалях та культурних подіях у Литві, Латвії, Чехії, Естонії, Грузії, Білорусі та багатьох польських містах. Має чимало нагород (серед яких – Гран-прі) та є лауреатом мистецьких премій.
Від часу створення й донині театр перебуває у пошуку різних форм живого театру й експериментує з поняттям «театр за межами театру». Зокрема, «ГаРмИдЕр», спільно з Луцькою міською радою, організував шість міжнародних фестивалів «Мандрівний вішак», вистави яких відбувалися у вуличних, промислових, сакральних, торгових, розважальних та інших просторах.
На суспільні події та явища театр реагує документальними виставами та перформансами. Також у різних формах колектив втілює свої відчуття та дослідження історії та сьогодення міста – театралізовані екскурсії, розкриття імен Луцька у театральних дійствах та серії відео, театралізація фестивалів історичного духу тощо.
Майже усі актори та інші творчі й технічні працівники театру не мають відповідної професійної освіти. Левову частку творчої та технічної роботи протягом попередніх років учасники колективу виконували волонтерських засадах.
Знання і досвід учасники здобувають під час занять та тренінгів (як внутрішніх, так і з запрошеними майстрами) та в процесі практичної роботи. Для частини учасників театральна діяльність у процесі багаторічної практики стала єдиною, основною чи вагомою діяльністю, яку вони розцінюють радше як покликання та професію, аніж як хобі.
« Луцько »
