« Ліфт вгору »
Вистава «Ліфт вгору» за п'єсою Олексія Слаповського «Від червоної щури до зеленої зірки».
В основу вистави взяті чотири новели з п'єси автора – «Переклад», «Гра в прощання», «Ліфт догори», «Двері».
«Ліфт вгору» – не перевантажуючи ребусами і драматизмом перебігу життя, дозволяє глядачеві стати свідком і учасником тієї самої життя «людського мурашника». Людина це частина великої історії, так він і сам пише, вплутується, програє, проживає свою власну історію ...
«Ліфт вгору» – це чотири історії, де є Він і Вона, це свого роду суміш пристрасних аргументів проти інфантильності, песимізму і боязні любити. Ставлячи під сумнів неминучий фатум, творчий склад затверджує – я це не те, що зі мною сталося, я це те, що я зробив з собою сам.
Вистава проходить в рамках проекту «Заявка на успіх». Театр «МежІІІКолон», м. Київ.
Було кілька окремих ліричних Міні-історій про життя в міському мурашнику. Актори передали легкий настрій, але сильно не вплинули.
п'єса складається з чотирьох історій про стосунки чоловіка та жінки, про заплутаність та перепони на шляху до взаємопорозуміння. Як на мене, сюжети викладені доволі поверхово. даремно витратила час. Частина образів були досить переконливими, проте іноді відчувались провали у грі акторівНа початку завжди багато очікувань, впродовж вистави вони, на жаль, не виправдались. На четвертій історії хотілось вийти.
Оригинальные сцены, каждая интересная по своему. И веселые, и романтичные. В постановке показаны четыре жизненные ситуации, которые раскрывают разные стороны человека во взаимоотношениях с противоположным полом. Это и встреча двух людей, не знающих языка друг друга - но изъясняющихся на "языке любви"; и излишнее усложнение отношений, недоверие к партнеру; и таинственная судьбоносная встреча в застрявшем лифте, и "Дверь" - изменяющая отношения людей друг с другом. Не смотря на то, что в представлении были задействованы только три актера, в каждой сцене они перевоплощались - зрители каждый раз смотрели на актеров как впервые, изучали поведение персонажей, следили за мимикой, жестами и речью в каждой из четырех сцен они отличались. Превосходно! Оценили бы спектакль семейные пары, влюбленные и (пока) одинокие люди - каждый научится лучше относится к своей второй половинке. Это была "микросцена" - небольшое помещение, также соответствующая раздевалка (шкаф), достаточно мало места, но в этом и своя экзотика. Аккуратно, приветливый персонал, удобные места.
Було цікаво, іноді смішно. Загалом залишись змішані почуття після перегляду. Вистава може мотивувати замислитися над стосунками. Вистава складається із 4-х новел, які розповідають про стосунки чотирьох пар в різних ситуаціях; ліфт - це просто засіб їх потрапляння до місця події, а в одній із новел безпосереднє місце події. Сюжетм зачіпають одвічні питання: як розуміти партнера, вчасно і влучно доносити свої думки, не ускладнювати там, де цього можна уникнути, не вигадувати проблем там, де їх немає. Досить цікаве режисерське рішення щодо сценографії і костюмів; акторска гра теж переважно сподобалася, хоча вона була не зовсім рівною. Сподобалися сюжети перших двох новел, третя і особливо четверта зачепили менше. На жаль, приміщення камерної сцени дуже контрастує із основною сценою театру, воно підходить театральній студії аматорів, а не професійному театру. Це псує загальне враження від вистави і певним чином обезцінює працю режисера і акторів. А актори грали досить переконливо. Вистава підійде парам, що перебувають у стосунках. Не раджу для побачення, оскільки, на жаль, приміщення не сприяє романтиці. Театру раджу адаптувати приміщення під назву "театр". Підвал із крутими сходами, біля входу брудний посуд і попільнички від кафе поруч, приміщення взагалі не має нічого спільного із поняттям "театр", це звичайний підвал, де щільно поставили незручні тверді стільці для глядачів
було камерно, душевно, емоції акторів передавались залу. настрій залишився дуже теплий, наче спілкувався з друзями на важливі життеві теми. сюжети всіх чьотирьох "серій" навколо кохання людей з "різних світів" підіймають питання як їх світи об'єднати і чому вони це не зробили . раджу всім закоханим. але, є недоліки сценарію ( або авторського тексту - книги) , які видають "несправжність" історій. Дуже приємна, щира і добра зустрічаюча. Були присутні волонтери з інших проектів. незручні металеві сходи. малий хол ( приняли спочатку за зал:) відсутність інформації про можливі шляхи евакуації . практично нульова інклюзивність. низька стеля, знаходиться у колишньому технічному приміщені , поруч ресторан з відкритим майданчиком де палять.
Життєві історії, 4 окремі. Ця вистава розповідає про складні теми з гумором, вона про сучасних людей, сучасний світ та сучасні проблеми та переживання, романтична та ніжна історія. Було цікаво та захоплююче, час пролетів непомітно. Мені було радісно дивитись цю виставу. Всім раджу.
Мати — викладач італійської та французької мов. Батько – Мойсей Якович Розін, професор, театральний педагог, фахівець у сфері пластики, сценічного руху, сценічного бою та фехтування (1932-2015). Має дружину Ганну, сина Олексія та доньку Катерину.
Навчався в спеціалізованій музичній школі по класу фортепіано. Закінчив Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського (навчався спочатку у консерваторії, потім перейшов на театральний факультет).
Кар'єра актора розпочалась у Донецькому Музично-драматичному театрі, після якого продовжилася у Київському театрі драми і комедії. Згодом Розін розуміє, що акторська діяльність обмежує його творчі можливості. Він вирішує завершити кар'єру театрального актора.
Пізніше починає працювати над озвучуванням реклами та дубляжем іноземних фільмів і мультфільмів. Знявся в рекламі сухариків, був голосом оператора JEANS та TUBORG, зіграв одну з головних ролей у фільмі «Братство» (2004) українського режисера Станіслава Клименка. Озвучував українською мовою ролі у фільмах «Мулен Руж», «Бі Муві: Медова змова», «Шрек III», «Сімпсони у кіно», «101 далматинець». Його голосом на українських екранах розмовляють Леонардо Ді Капріо, Кріс Пайн та Джонні Депп.
Паралельно цікавиться процесом написання музики, в результаті зайнявшись аранжуванням. Виступав, як аранжувальник пісень відомих українських співачок Наталі Могилевської та Світлани Лободи.
Лідер і вокаліст українського гурту "Gouache".
Київську академічну майстерню театрального мистецтва «Сузір'я» – перший в Україні ангажементний театр – було створено у 1988 році. З моменту заснування і до сьогодні театр очолює художній керівник Народний артист України Олексій Кужельний.
У виставах театру беруть участь найкращі актори столичних театрів – народні та заслужені артисти України, а також театральна молодь. Серед зірок українського театру, що протягом усіх театральних сезонів дарували прихильникам театрального мистецтва свій талант, відомі майстри сцени Надія Батуріна, Лариса Кадочнікова, Лариса Кадирова, Людмила Лимар, Раїса Недашківська, Степан Олексенко, Ада Роговцева, Богдан Ступка, Микола Рушковський.
До постановок вистав залучаються, як досить відомі, так і молоді режисери. В репертуарі театру класичні та сучасні постановки, що йдуть російською та українською мовами.
Вистави демонструються одночасно на двох сценічних майданчиках: на основній «великій» сцені, що розрахована на 80 місць та на мікросцені – 25 місць.
Є в Карпатах таке гарне слово – афини, або яфини. Тому гуцули ніколи не кажуть, що у них на схилах ростуть чорниці – тільки афини.
Далеко-далеко в Карпатах, там, де закінчується географія України, в Гринявських горах, розкинувся хребет Пнів'є. По всій його довжині росте сила-силенна «афин» (чорниць).
Мало кому довелось там побувати, а ті, кому пощастило звідти повернутися, розповідають історії про нескінченну полонину. Стежка петляє поміж ялинок, перебирається з однієї вершини на іншу, але ніколи не закінчується. Місцеві вівчарі розповідають легенди про фантастичні створіння, які чатують на тебе всюди і чекають поки ти заблукаєш.
Театр-лабораторія «Áфини» – платформа для реалізації найсміливіших творчих задумів.
« Ліфт вгору »
